Рішення

від 27.04.2020 по справі 127/2792/20

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Cправа № 127/2792/20

Провадження № 2/127/435/20

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 квітня 2020 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Гуменюка К.П.,

за участю секретаря судового засідання Рудої В.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва в особі голови правління Беньковського В`ячеслава Івановича про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затриманням видачі трудової книжки з вини уповноваженого власником органу,

вимоги позивача: зобов`язати Громадську організацію Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва видати ОСОБА_1 трудову книжку з відповідним записом та копію наказу про звільнення ОСОБА_1 ; стягнути на користь ОСОБА_1 з Громадської організації Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва середній заробіток за весь час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки з вини уповноваженого власником органу правління юридичної особи в сумі 78 183 грн.,

в с т а н о в и в :

04 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Громадської організації Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва (далі - ГО ДСГО Іва )в особі голови правління ОСОБА_2 про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затриманням видачі трудової книжки з вини уповноваженого власником органу.

Позовна заява мотивована тим, що з травня 2012 року по квітень 2018 року позивач працював керівником ГО Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва , що знаходиться в с. Петрик Літинського району Вінницької області.

29 квітня 2018 року ініціативною групою були проведені загальні збори, які є вищим органом ГО Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва , в результаті чого позивача було звільнено, а виконуючим обов`язків голови правління призначено ОСОБА_2

ОСОБА_1 був звільнений з ініціативи уповноваженого власником органу, а відтак, крім трудової книжки, йому зобов`язані видати ще й копію наказу про звільнення.

Проте, на день звернення до суду ні трудової книжки, ні копії наказу про своє звільнення позивач не отримав.

18 грудня 2019 року ОСОБА_1 направив звернення до ГО Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва , а копію на домашню адресу голови правління ОСОБА_2 з проханням надіслати на домашню адресу позивача наказ про його звільнення, а також копії ордерів, в яких останній ставив особистий підпис, отримуючи заробітну плату. Але з юридичної адреси ГО Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва поштове відправлення повернулось з позначкою Не обслуговується , а відправлення на домашню адресу ОСОБА_2 повернулось з позначкою за закінченням терміну зберігання .

Працевлаштуватись без трудової книжки або наказу про звільнення з чіткою підставою, визначеною трудовим законодавством, позивач ОСОБА_1 не може, та вважає, що відповідач продовжує порушувати його трудові права.

З огляду на зазначене вище, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 20 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою суду було визначено строки для подання сторонами відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.

31 березня 2020 року на адресу суду від відповідача Громадської організації Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва в особі голови правління ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю, оскільки 29 квітня 2018 року відбулися Загальні збори членів ГО Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва , в яких позивач ОСОБА_1 приймав особисту участь, і за результатами яких було прийняте рішення про звільнення його з посади голови правління, у зв`язку із втратою довіри та завдання громадській організації матеріальних збитків. У цей же день, по завершенню зборів, позивача було ознайомлено з наказом № 4 від 29 квітня 2018 року про його звільнення (від підпису про ознайомлення з котрим та отримання його копії позивач відмовився) та проведено з ним усі необхідні розрахунки при звільнені, котрі позивач особисто отримав. Також сторона відповідача вважає, що належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження заявлених вимог позивач суду не надав. Наведені у позові твердження позивача про порушення відповідачем вимог ст. 47 КЗпП України у зв`язку з відмовою у видачі ОСОБА_1 в день його звільнення з роботи 29 квітня 2018 року трудової книжки із записом про звільнення, а також копії наказу про звільнення є безпідставним, оскільки позивач не надав своєї трудової книжки (котра знаходилась особисто в нього) новопризначеному керівництву відповідача, що унеможливлює внесення запису про звільнення з роботи, та відмовився отримувати копію наказу про своє звільнення, а лише отримав розрахунок при звільненні. Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, внаслідок затримки видачі трудової книжки з вини уповноваженого власником особи то відповідач зазначає про те, що ч. 5 ст. 235 КЗпП України передбачено виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі його незаконного звільнення з роботи (посади), який обмежений присудженням судом такої виплати не більше ніж на 1 рік (12 місяців). Але вимоги, щодо незаконного звільнення та поновлення на роботі його на роботі позивач у даному спорі взагалі не заявляв. А тому ч. 5 ст. 235 КЗпП України не підлягає застосуванню при врегулюванні спірних правовідносин, оскільки її санкція підлягає застосуванню лише при незаконному звільненні працівника з роботи і затримці, з вини відповідача (роботодавця), видачі йому трудової книжки. Позивач не надав суду доказів, що він дійсно намагався працевлаштуватися найманим працівником у певну організацію (підприємство. Установу, тощо) і йому офіційно було відмовлено в оформленні трудових відносин, через відсутність у його трудовій книжці запису про звільнення з роботи та/або копії наказу про звільнення.

06 квітня 2020 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що жодних наказів 29 квітня 2018 року ніхто не видавав, адже підписи Загальних зборів збирали ще два тижні. З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копію якої надав представник відповідача разом із відзивом, випливає, що ОСОБА_2 став керівником ГО Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва лише 13 червня 2018 року, а тому він не міг видати Наказ № 4 від 29 квітня 2018 року та Акт про відмову від ознайомлення і підписання наказу, передачі документації та матеріальних цінностей.

21 квітня 2020 року на адресу суду, в порядку ст. 180 ЦПК України, надійшли заперечення, у яких відповідач зазначає про необґрунтованість доводів позивача у відповіді на відзив, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Ухвалою суду від 16 березня 2020 року було повернуто заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, оскільки її було подано без додержання вимог ст. 151 ЦПК України.

Відповідно до статті 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 3 розділу XII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ ЦПК України, який набув чинності з 02 квітня 2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені, зокрема ст. 275 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 від 11 березня 2020 року № 211, з 12 березня 2020 року до 11 травня 2020 року на усій території України запроваджено карантин.

Таким чином, розгляд справи судом здійснюються у встановлені законом строки, оскільки останній день розгляду справи припадає на період дії запровадженого карантину.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 17 березня 2020 року залишено без задоволення заяву позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у справі.

З огляду на вищевикладене, суд вирішує даний спір за наявними матеріалами у справі.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до пунктів 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27 квітня 1993 року № 301, трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 5 статті 235 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу настає за умови затримки видачі трудової книжки з його вини, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як належне оформлення трудової книжки та її видача в строки передбачені ст. 47 КЗпП України.

Отже, невидача з вини власника або уповноваженого ним органу трудової книжки працівникові у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 235 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що позивач працював на посаді голови правління ГО ДСГО Іва .

29 квітня 2018 року відбулися чергові загальні збори членів ГО ДСГО Іва , за результатами яких було прийнято рішення про звільнення позивача з посади голови правління, у зв`язку із втратою довіри та завдання громадській організації значної матеріальної шкоди та обрано головою правління ОСОБА_2 (а.с. 68).

Цього ж дня, 29 квітня 2018 року, на підставі вказаного рішення загальних зборів, новообраним головою правління ОСОБА_2 було видано наказ № 4 про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління з 29 квітня 2018 року (а.с. 69).

На виконання вимог статті 47 КЗпП України (щодо обов`язку власника провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку) в день звільнення позивачу було запропоновано передати, серед іншого, трудову книжку для здійснення запису про звільнення. Однак, позивач без жодних пояснень відмовився від ознайомлення з наказом та не надав трудову книжку для здійснення запису про його звільнення, про що 29 квітня 2018 року було складено відповідний акт (а.с. 70). В цей же день із позивачем проведено розрахунок, що підтверджується видатковим касовим ордером від 29 квітня 2018 року, згідно з яким позивачу виплачена заробітна плата за другу половину квітня 2018 року. В даному касовому ордері також міститься особистий підпис позивача (а.с. 71).

На момент свого звільнення позивач працював на посаді голови правління та здійснював керівництво діяльністю ГО ДСГО Іва , у тому числі особисто був відповідальним, відповідно до вимог пунктів 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27 квітня 1993 року № 301, за забезпечення належного обліку, зберігання, ведення та видачі трудових книжок.

Таким чином, в даному випадку, саме на голову правління покладається обов`язок забезпечення належного обліку, зберігання, ведення та видачі трудових книжок.

Рішенням загальних зборів членів ГО ДСГО Іва від 29 квітня 2018 року на позивача також було покладено обов`язок провести передачу усіх матеріальних цінностей і справ ГО ДСГО Іва до 07 травня 2018 року.

Таким чином, на позивача покладався обов`язок по передачі документації щодо обліку заповнених трудових книжок новообраному голові правління.

Докази, які б свідчили, що позивачем виконано такий обов`язок, а саме: передача ОСОБА_1 документації щодо обліку заповнених трудових книжок новообраному голові правління - ОСОБА_2 , в матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи також відсутні докази, які б свідчили про те, що новообраний голова правління незаконно заволодів трудовою книжкою позивача і вона перебуває в розпорядженні голови правління ОСОБА_2 .

У позовній заяві позивач посилається на те, що 06 травня 2018 року сейф ГО ДСГО Іва було опломбовано (факт опломбування було зафіксовано працівниками поліції Літинського відділення Калинівського ВГМПУ у Вінницькій області), а згодом нові члени правління ГО ДСГО Іва його відчинили без його присутності, однак належних та допустимих доказів на підтвердження даних доводів позивачем надано не було.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .

Згідно з ч. 2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2, ч. 4, ч. 8 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Матеріали справи не містять доказів, що позивач у визначеному ст.83 ЦПК України порядку повідомляв суд про неможливість подання доказів.

Разом з тим, під час відкриття провадження у справі, даний позов ухвалою від 07 лютого 2020 року залишався без руху з тих підстав, що в порушення вимог ст. 175 ЦПК України позивачем у позовній заяві не зазначено про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, адже усі докази відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України повинні бути подані разом з поданням позовної заяви. Усуваючи недоліки позовної заяви, позивач надав суду заяву у якій зазначив, що суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати його без руху та повертати заявнику.

З огляду на вищевикладене та встановлені судом обставини, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що відповідач не мав можливості внести до трудової книжки позивача запис про його звільнення з роботи, оскільки матеріалами справи належними та допустимими доказами не підтверджено, що трудова книжка знаходилась і обліковувалась в ГО ДСГО Іва .

Варто зазначити, що про обставини свого звільнення позивачу було відомо в день звільнення (29 квітня 2018 року), адже як вже було встановлено судом, що саме в цей день ним отримувались кошти належні при звільненні, про що свідчить його особистий підпис у фінансових документах під час звільнення. Проте, до суду позивач звернувся 04 лютого 2020 року, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, то наслідки пропуску строку звернення до суду, в даному випадку, судом не застосовуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10-13, 76-89, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Громадської організації Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва в особі голови правління Беньковського В`ячеслава Івановича про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затриманням видачі трудової книжки з вини уповноваженого власником органу, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОБРОВІЛЬНЕ САДОВО-ГОРОДНЄ ОБ`ЄДНАННЯ ГРОМАДЯН ІВА , місцезнаходження юридичної особи: 22336, Вінницька обл., Літинський район, село Петрик, ідентифікаційний код юридичної особи 26012227.

Повне судове рішення складено 27 квітня 2020 року.

Суддя Вінницького міського суду

Вінницької області К.П. Гуменюк