Постанова

від 09.07.2020 по справі 127/2792/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/2792/20

Провадження № 22-ц/801/1236/2020

Категорія: 76

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К. П.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2020 рокуСправа № 127/2792/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 127/2792/20 за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва в особі голови правління Беньковського В`ячеслава Івановича про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із затриманням видачі трудової книжки з вини уповноваженого власником органу

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2020 року, повний текст якого складено того ж дня, ухвалене у складі судді Гуменюка К.П.,

встановив:

04 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Громадської організації Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва (далі - ГО ДСГОГ Іва ) в особі голови правління Беньковського В.І. з вищевказаним позовом, який обґрунтовував тим, що з травня 2012 року по квітень 2018 року працював керівником ГО ДСГОГ Іва , що знаходиться в с. Петрик Літинського району Вінницької області.

29 квітня 2018 року ініціативною групою були проведені загальні збори, які є вищим органом ГО ДСГОГ Іва , в результаті чого позивача було звільнено, а виконуючим обов`язків голови правління призначено ОСОБА_3 .

Позивач був звільнений з ініціативи уповноваженого власником органу, а відтак, крім трудової книжки, йому зобов`язані видати ще й копію наказу про звільнення. Проте, на день звернення до суду ні трудової книжки, ні копії наказу про своє звільнення позивач не отримав. В сейфі правління ГО зберігалися його особисті речі, в тому числі трудова книжка. На неодноразові звернення до голови правління ОСОБА_3 про повернення цих речей, останній повідомляв про можливість їх повернення в обмін на підписання акта передачі справ. Працевлаштуватись без трудової книжки або наказу про звільнення з чіткою підставою, визначеною трудовим законодавством, позивач не може, та вважає, що відповідач продовжує порушувати його трудові права.

У зв`язку із затримкою видачі трудової книжки з вини власника, відповідно до положень ч. 5 ст. 235 ЦК України відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за весь час затримки видачі трудової книжки за 21 місяць, з розрахунку щомісячного розміру заробітної плати, яка нараховувалась у мінімальному розмірі 3723 грн, яка є його середнім заробітком і становить 78183 грн.

З цих підстав позивач просив зобов`язати ГО Добровільне садово-городнє об`єднання громадян Іва видати йому трудову книжку з відповідним записом та копію наказу про його звільнення. Стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки у сумі 78183 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених позовних вимог, та визнав обґрунтованими доводи відповідача про відсутність вини ГО ДСГОГ Іва у затримці видачі трудової книжки позивачу та невнесенні запису про звільнення, оскільки ОСОБА_1 , на якого було покладено обов`язок обліку, зберігання, ведення та видачі трудових книжок, новообраному голові правління трудову книжку для внесення запису не передав та не надав доказів незаконного заволодіння нею відповідачем. З підстав необґрунтованості позовних вимог, суд першої інстанції не застосовував до спірних правовідносин норми ст. 233 КЗпП України, якою встановлений тримісячний строк звернення до суду з такими вимогами.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до помилкового рішення та порушення прав позивача і його законних інтересів.

В апеляційній скарзі зазначав, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводів позивача щодо невидачі йому трудової книжки та наказу на його звільнення . Рішення суду ґрунтується на поясненнях відповідача, які не підтверджені належними та допустимими доказами та не відповідають обставинам страви. Судом не встановлено на підставі чого відмовлено у видачі трудової книжки або підстави її відсутності на підприємстві та не було розглянуто клопотання про витребування доказів, яке містилось у позовній заяві. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відомості про нового голову правління ОСОБА_3 були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань лише 13 червня 2018 року, тобто з цього часу він вважався керівником ГО ДСГОГ Іва , тому не міг видати наказ про звільнення ОСОБА_1 29 квітня 2018 року. Також суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин тримісячний строк звернення до суду з позовом, оскільки право на звернення з позовом про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

У відзиві на апеляційну скаргу голова правління ГО ДСГОГ Іва - Беньковський В.І. проти апеляційної скарги заперечив, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга не підлягає до задоволення, з таких підстав.

Згідно із ч.ч. 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

По справі встановлено, що позивач працював на посаді голови правління ГО ДСГО Іва .

Загальними зборами членів ГО ДСГОГ Іва прийнято рішення від 29 квітня 2018 року, оформлене протоколом №1 про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління за недовіру та завдання значної матеріальної шкоди (п.2 ст. 40 КЗпП, п.2 ст. 41 КЗпП) та зобов`язання провести передачу матеріальних цінностей і справ ГО ДСГОГ Іва до 07 травня 2018 року. Обрано головою правління Беньковського ОСОБА_4 (а.с. 68).

Цього ж дня, 29 квітня 2018 року, на підставі вказаного рішення загальних зборів, новообраним головою правління Беньковським В.І. було видано наказ № 4 про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління з 29 квітня 2018 року (а.с. 69).

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27 квітня 1993 року № 301, трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Тобто, позивач, як голова правління і здійснював керівництво діяльністю ГО ДСГОГ Іва , відповідно до пунктів 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27 квітня 1993 року № 301 особисто був відповідальним за забезпечення належного обліку, зберігання, ведення та видачі трудових книжок і відповідно до рішення загальних зборів від 29 квітня 2018 року повинен був передати свою трудову книжку новообраному голові правління для внесення в неї відповідного запису про звільнення.

Однак, позивач без жодних пояснень відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та не надав трудову книжку для здійснення запису про його звільнення, про що 29 квітня 2018 року було складено відповідний акт (а.с. 70).

Наведене спростовує доводи ОСОБА_1 про відсутність наказу про звільнення та невидачу її копії позивачу з вини відповідача.

В цей же день із позивачем проведено розрахунок, що підтверджується видатковим касовим ордером від 29 квітня 2018 року, згідно з яким позивачу виплачена заробітна плата за другу половину квітня 2018 року. У цьому касовому ордері також міститься особистий підпис позивача (а.с. 71).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання ОСОБА_1 обов`язку з передачі документації щодо обліку заповнених трудових книжок новообраному голові правління - ОСОБА_3 , а також незаконного заволодіння новообраним головою правління трудовою книжкою позивача та перебування її в розпорядженні останнього.

У позовній заяві позивач посилається на те, що 06 травня 2018 року сейф ГО ДСГО Іва було опломбовано (факт опломбування було зафіксовано працівниками поліції Літинського відділення Калинівського ВГМПУ у Вінницькій області), а згодом нові члени правління ГО ДСГО Іва його відчинили без його присутності, однак належних та допустимих доказів на підтвердження даних доводів позивачем надано не було.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .

Згідно з ч. 2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2, ч. 4, ч. 8 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання про витребування доказів, яке містилось у позовній заяві, а саме ордерів або їх копій щодо отримання позивачем заробітної плати з його особистим підписом, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі документи не мають вирішального значення для правильного вирішення справи.

Аргументи апеляційної скарги щодо порушення процедури прийняття наказу №4 від 29 квітня 2018 року про звільнення позивача новообраним головою Баньковським В.І. не входять до предмета доказування у цій справі.

Враховуючи, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав необґрунтованості позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що стосуються неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 233 КЗпП.

За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем обставин затримки видачі трудової книжки та копії наказу про звільнення з вини відповідача.

З підстав, недоведеності вимог позивача у цій частині не підлягала задоволенню і похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії ( Ruiz Torija v . Spain ) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав дійти висновку про необхідність скасування чи зміни судового рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 374, 375, 381,382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник