Постанова

від 29.04.2020 по справі 420/3347/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 квітня 2020 року

Київ

справа №420/3347/19

адміністративне провадження №К/9901/2552/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Данилевич Н.А., Смоковича М.І.,

розглянув в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 420/3347/19

за позовом ОСОБА_1 до Кілійської районної державної адміністрації, Ізмаїльської міської ради, Заступника Ізмаїльського міського голови з питань роботи виконавчих органів місцевого самоврядування Баткіліна Сергія Львовича, Комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради, директора Комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Евель Емми Юріївни, директора Комунального закладу Ізмаїльська спеціальна загальноосвітня школа № 5 І-ІІ ступенів Богуна Анатолія Васильовича, начальника служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Єнакієвої Тетяни Іванівни, поліцейського Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Терешкова Дмитра Олександровича, поліцейського Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Єчейн Юрія Петровича, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дій, стягнення моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, постановлену в складі головуючого судді Бжассо Н. В.,

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Стас Л. В., суддів: Турецької І. О., Шеметенко Л. П.,

У С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. 22 липня 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Кілійської районної державної адміністрації, Ізмаїльської міської ради, Заступника Ізмаїльського міського голови з питань роботи виконавчих органів місцевого самоврядування Баткіліна С. Л., комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради, директора комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Евель Е. Ю., директора Комунального закладу Ізмаїльська спеціальна загальноосвітня школа № 5 І - ІІ ступенів Богуна А. В., начальника служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Єнакієвої Т. І., поліцейського Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Терешкова Д.О., поліцейського Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Єчейн Ю. П., за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просив:

1.1. Визнати протиправними дії заступника Ізмаїльського міського голови з питань роботи виконавчих органів місцевого самоврядування Баткіліна С.Л., директора Комунального закладу Ізмаїльська спеціальна загальноосвітня школа № 5 І-ІІ ступенів Богуна А.В., директора Комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Евель Е. Ю. , начальника служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Єнакієвої Т. І., поліцейського УПП поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Терешкова Д.О., поліцейського УПП у Харківській області Департаменту патрульної поліції Єчейн Ю. П. , що виразились у перешкоджанні спілкуванню позивача з дитиною - ОСОБА_4 та перешкоджанню приймати участь у його вихованні, у тому числі із застосуванням наручників та позбавлення волі, а також, утриманні дитини в комунальному закладі Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради;

2. Зобов`язати заступника Ізмаїльського міського голови з питань роботи виконавчих органів місцевого самоврядування Баткіліна С. Л., директора комунального закладу Ізмаїльська спеціальна загальноосвітня школа № 5 І - ІІ ступенів Богуна А. В., директора Комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Евель Е.Ю. , начальника служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Єнакієвої Т.І., поліцейського Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Терешкова Д. О., поліцейського Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції Єчейн Ю. П. утриматись від перешкоджання ОСОБА_1 спілкуватись з його дитиною - ОСОБА_4 та приймати участь у його вихованні, а також від тримання дитини - ОСОБА_4 в комунальному закладі Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради;

3. Визнати протиправною бездіяльність Кілійської районної державної адміністрації, Ізмаїльської міської ради, комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради, директора комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Евель Е. Ю. щодо непередачі дитини ОСОБА_4 його батькові ОСОБА_1 на виховання, у тому числі шляхом ухилення від надання повних відповідей на звернення ОСОБА_1 від 12 квітня 2019 року, 07 грудня 2018 року, 11 грудня 2018 року, 26 грудня 2018 року, 19 лютого 2019 року щодо передачі йому дитини;

4. Зобов`язати Кілійську районну державну адміністрацію, Ізмаїльську міську раду, комунальний заклад Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради, директора комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Евель Е. Ю. вчинити дії - передати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батькові ОСОБА_1 для спілкування, виховання, проживання та піклування;

5. Надати позивачу, ОСОБА_1 повні відповіді на його звернення до відповідачів з усіх питань;

6. Стягнути з Кілійської районної державної адміністрації, Ізмаїльської міської ради, Комунального закладу Ізмаїльська спеціальна загальноосвітня школа № 5 І - ІІ ступенів, комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради, солідарно, за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000 гривень, а також сплачений судовий збір у розмірі 1 536,80 грн.

7. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що його син, ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матір`ю ОСОБА_4 є ОСОБА_8 , з якою позивач у той період проживав, як чоловік та дружина. Після народження сина, ОСОБА_8 при реєстрації акту народження дитини, у графі відомості про батька вказала відомості аналогічні своїм та дитина мала прізвище, ім`я та по-батькові - ОСОБА_4 . У вересні 2017 року дитину примусово поміщено до Комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради, де він перебуває і по теперішній час.

8. 05 грудня 2018 року позивач прибув до комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради, з метою забрати сина із закладу, однак відповідачами вчинено перешкоду в реалізації права на сина. Позивач зазначив, що поліцейські безпідставно та протиправно застосували до нього спеціальні засоби - наручники, тим самим позбавили його волі на тривалий час, а дитину вивели. Позивач зазначає, що дії відповідачів суперечать нормам Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України та порушують його право на особисте та сімейне життя. За доводами позивача, незаконними діями відповідачів йому завдано моральну шкоду у вигляді душевних страждань, викликаних відчуттям тривоги, занепокоєння, незручності та психологічного дискомфорту. Через моральні страждання у позивача погіршилося здоров`я та він звертався до лікарів, зокрема, 11 лютого 2019 року та 25 лютого 2019 року.

ІІ. Рішення судів попередніх інстанцій у цій справі та мотиви їхнього ухвалення

9. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дій відповідачів у перешкоджанні 05 грудня 2018 року спілкуванню ОСОБА_1 з дитиною, ОСОБА_4 , та перешкоджанні приймати участь у його вихованні, у тому числі із застосуванням наручників та позбавлення волі, а також триманні дитини в комунальному закладі та зобов`язання відповідачів утриматись від перешкоджання позивачу спілкуватися з дитиною, утриматись від тримання дитини в комунальному закладі та передати ОСОБА_4 його батькові - закрито.

10. Суд першої інстанції, закриваючи провадження в частині позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зазначені правовідносини не мають ознак публічно-правових, а тому не можуть бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства.

ІII. Касаційне оскарження

11. На зазначені ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції позивачем подано касаційну скаргу, яку 21 січня 2020 року зареєстровано у Верховному Суді.

12. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що оскаржувані судові рішення є незаконними, винесеними з порушенням норм процесуального та матеріального права, та такими, що перешкоджають доступу позивача до правосуддя. У зв`язку із зазначеним позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу в повному обсязі до суду першої інстанції.

13. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на постанову Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 502/806/18, відповідно до якої передача його сина - ОСОБА_4 органу опіки та піклування за наявності батька ( ОСОБА_1 ) є порушенням прав та інтересів дитини.

14. За твердженням позивача, відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), на вказаний спір поширюється юрисдикція адміністративних судів. Діючий Кримінальний процесуальний кодекс України взагалі не визначає порядок вирішення таких спорів.

15. Касаційна скарга позивача не містить клопотання про здійснення розгляду справи за його участі або за участі його представника.

16. 29 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження відповідача та витребувано з Одеського окружного адміністративного суду справу № 420/3347/19.

17. 10 лютого 2020 року справа № 420/3347/19 надійшла до Верховного Суду.

18. 27 квітня 2020 року розпорядженням в.о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду №669/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

19. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 27 квітня 2020 року визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н. В., суддів Данилевич Н. А. , Смоковича М. І.

20. У відзиві на касаційну скаргу, який зареєстровано у Верховному Суді 19 лютого 2020 року директор Комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради Евель Е.Ю. зазначає, що малолітній ОСОБА_4 перебуває на первинному обліку дітей, які опинилися в складних життєвих ситуаціях, служби у справах дітей Кілійської райдержадміністрації та влаштований до Комунального закладу Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей на підставі клопотання служби у справах дітей Кілійської райдержадміністрації. Тобто, питання повернення дитини в сім`ю є компетенцією органу опіки та піклування Кілійської райдержадміністрації, якому відповідно до заочного рішення Кілійського районного суду Одеської області від 06 листопада 2018 року в справі № 502/806/18 передано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За доводами відповідача, позивач, крім звинувачень посадових осіб у протиправних діях, жодним чином не потурбувався про повернення дитини в сім`ю.

21. Кілійською районною державною адміністрацією у відзиві на касаційну скаргу зазначено, що позивачу запропоновано надати до служби у справах дітей відповідні документи з метою підтвердження створення належних умов для утримання і виховання ОСОБА_4 . Відповідні документи позивач неодноразово не надав, обстежити житлово-побутові умови відповідній комісії також не вдалося внаслідок неодноразової відсутності мешканців.

22. 16 грудня 2019 року комісія служби у справах дітей змогла обстежити житлово-побутові умови, в яких зі слів ОСОБА_4 буде жити його син, водночас він повідомив, що дім йому не належить, договору оренди житла не надав.

23. На теперішній час Кілійською районною адміністрацією від громадянина ОСОБА_1 не отримано вищезазначених документів, відсутня також будь-яка інформація щодо фактичного проживання громадянина ОСОБА_1 , його місця роботи та способу утримання малолітнього сина.

24. Крім того, щодо ОСОБА_1 направлено до суду обвинувальний акт за частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (справа № 502/1188/17).

25. У зв`язку із зазначеним Кілійська районна державна адміністрація просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

26. У відзиві на касаційну скаргу Ізмаїльська міська рада спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

27. У зв`язку із не прибуттям у судове засідання 29 квітня 2020 року учасників справи, Верховний Суд протокольною ухвалою від 29 квітня 2020 року вирішив перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.

ІV. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

28. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

29. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

31. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

32. Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

33. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

34. Пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

35. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

36. Пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

37. На підставі частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

V. Позиція Верховного Суду

38. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

39. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

40. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

41. Аналіз положень статей 2, 4, 19 КАС України дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

42. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.

40. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі така участь не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.

41. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

42. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

43. Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

44. Позивачем у справах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, є особа, яка звернулася з позовом до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів, що реалізуються в публічно-правових відносинах.

45. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що позивач в адміністративному позові вимагає відновлення свого порушеного права на проживання та вільне виховання свого малолітнього сина, які регулюються нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України. Під час надання пояснень у справі, позивач підтвердив, що має намір забрати дитину с дитячої установи та виховувати сина самостійно, однак відповідачі перешкоджають ОСОБА_1 в реалізації цього права.

40. Отже, якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

41. Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 283/1721/15-а, від 06 листопада 2019 року в справі № 756/4477/18 та ін.

42. Спірні у цій справі правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту особистих немайнових прав та інтересів позивача та його дитини, гарантованих Сімейним кодексом України. Безпосередньо у касаційній скарзі позивач також посилається на постанову Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 502/806/18, прийняту в порядку цивільного судочинства.

43. Визнання неправомірними дій посадових осіб, як спосіб судового захисту порядку адміністративного судочинства, не є ефективним, оскільки не призведе до відновлення приватноправових прав позивача - права на проживання та вільне виховання свого малолітнього сина, які підлягають захисту в порядку цивільного судочинства.

44. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідачів щодо перешкоджання спілкуванню позивача, ОСОБА_1 з дитиною - ОСОБА_4 та перешкоджанню приймати участь у його вихованні, а також, в триманні дитини в комунальному закладі Ізмаїльський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Ізмаїльської міської ради та зобов`язання відповідачів утриматись від вчинення зазначених дій. Вимоги позивача в цій частині, хоча і спрямовані до суб`єктів владних повноважень, проте реалізація цих повноважень направлена на забезпечення немайнових прав позивача та його дитини. Отже, такі вимоги повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

45. Крім того, позивач оскаржує протиправні дії представників поліції щодо застосування до нього сили та кайданок, безпідставного позбавлення його волі на тривалий час, в той час як позивач будь-яких дій щодо посадовців, у тому числі у поліцейських, не вчиняв та не порушував громадський порядок.

46. У судовому засіданні позивач повідомив, що він звернувся із відповідною заявою про протиправність дій відповідачів - поліцейських в порядку кримінального судочинства, проте відповідних доказів судам першої та апеляційної інстанції не надав. Позивач пояснив, що в кримінальному судочинстві він не отримає необхідного результату, томи вимоги до поліцейських, також можуть бути розглянуті в адміністративному судочинстві.

47. Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року у справі №1-29/2011 визначив підґрунтя розмежування публічно-правових спорів між судами адміністративної та кримінальної юрисдикцій. У пункті 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

48. Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання протиправними дій поліцейських, позивач стверджує, що фактично щодо нього було вчинено декілька злочинів працівниками поліції, про що ним були подані відповідні заяви до органів поліції.

49. Враховуючи доводи позивача та встановлені обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що протиправні дії представників поліції щодо застосування до нього сили та кайданок як злочинів мають бути перевірені за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України, що також є обґрунтованою підставою для закриття провадження в цій частині.

50. Інші доводи касаційної скарги не спростовують і не ставлять під сумнів установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, а до скарги не додано будь-яких доказів, які б свідчили про помилковість висновків судів попередніх інстанцій.

51. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевірили обставини справи, вирішили спір з дотриманням норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

VІІ. Судові витрати

52. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 250, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року в справі № 420/3347/19 залишити без змін.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н. В. Шевцова

Судді: Н. А. Данилевич

М. І. Смокович