Постанова

від 29.04.2020 по справі 916/2482/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/2482/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Приватного підприємства Інжинірингова інвестиційна

група Розвиток - не з`явився,

Державного закладу Дитячий спеціалізований

(спеціальний) клінічний

санаторій Хаджибей Міністерства охорони здоров`я України - не з`явився,

Міністерства охорони здоров`я України - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій Хаджибей Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства охорони здоров`я України

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 (у складі колегії суддів: Будішевська Л.О. (головуючий), Таран С.В., Поліщук Л.В.)

у справі № 916/2482/18

за позовом Приватного підприємства Інжинірингова інвестиційна група Розвиток

до Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій Хаджибей Міністерства охорони здоров`я України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства охорони здоров`я України,

про тлумачення змісту правочину,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року Приватне підприємство Інжинірингова інвестиційна група Розвиток (далі - ПП ІІГ Розвиток ) звернулося до суду з позовом до Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій Хаджибей Міністерства охорони здоров`я України (далі - Санаторій Хаджибей ), у якому просило надати офіційне тлумачення пунктам інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію Хаджибей від 30.11.2007, укладеному між сторонами, зокрема:

- пункту 2.1.7 шляхом визначення строку, в який Санаторій Хаджибей зобов`язаний передати у власність ПП ІІГ Розвиток за актом приймання-передачі об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Цегляний, 2, після виконання ПП Розвиток своїх зобов`язань за договором, визначивши цей строк - негайно за вимогою ПП ІІГ Розвиток ;

- пунктам 1.3, 4.4 шляхом визначення, що перерахування ПП ІІГ Розвиток всієї суми інвестиції, визначеної пункті 1.3 договору у розмірі 12 000 000,00 грн на рахунки Міністерства охорони здоров`я України, є альтернативним і належним способом виконання ПП ІІГ Розвиток його зобов`язань за інвестиційним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано наявністю між сторонами спору щодо змісту окремих пунктів договору та необхідністю тлумачення умов цього договору в частині способу його виконання з метою захисту законного інтересу позивача.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Міністерство охорони здоров`я України (далі - Міністерство).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність спору між сторонами щодо тлумачення договору відносно змісту, а саме щодо порядку альтернативного способу виконання сторони обов`язків за договором, а, отже, і необхідність тлумачення умов договору, в зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 скасовано, позов задоволено. Надано офіційне тлумачення пунктам інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію Хаджибей від 30.11.2007, укладеному між сторонами, зокрема: пункту 2.1.7 шляхом визначення строку, в який Санаторій Хаджибей зобов`язаний передати у власність ПП ІІГ Розвиток за актом приймання-передачі об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м . Одеса , пров. Цегляний, 2 , після виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, визначивши цей строк негайно за вимогою ПП ІІГ Розвиток ; пунктам 1.3, 4.4 шляхом визначення, що перерахування ПП ІІГ Розвиток всієї суми інвестиції, визначеної у пункті 1.3 договору в розмірі 12 000 000,00 грн на рахунки Міністерства, є альтернативним і належним способом виконання ПП ІІГ Розвиток своїх зобов`язань за інвестиційним договором.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що між сторонами інвестиційного договору наявний спір щодо його змісту, а саме щодо порядку альтернативного способу виконання стороною обов`язків за договором, що за висновком суду підлягає тлумаченню в порядку статті 213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Суд послався на презумпцію правомірності правочину та зазначив, що з моменту укладення цього договору жодна зі сторін не зверталася до суду з позовом про визнання його недійсним чи розірвання, не ініціювала внесення до нього змін у судовому та позасудовому порядку.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у грудні 2019 року Міністерство, а у січні 2020 року Санаторій Хаджибей подали касаційні скарги, у яких посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 залишити в силі.

Касаційні скарги обґрунтовано тим, що в порушення статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) апеляційний господарський суд розглянув підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а також прийняв рішення на підставі доказів, які відсутні у матеріалах справи, зокрема на підтвердження обставин наявності між сторонами спору щодо тлумачення умов договору суд послався на лист відповідача від 21.05.2018 № Кз-10/161, що, на його думку, свідчить про різне уявлення сторін про зміст окремих пунктів укладеного між ними договору, проте, матеріали справи не містять ані лист-звернення позивача до відповідача, ані наведеної відповіді відповідача, при цьому такою підставою позовні вимоги обґрунтовано не було; судом неправильно застосовано положення статей 213, 637 ЦК та не встановлено підстав, з яких судом може бути надано тлумачення правочину, а саме його зміну, умов, терміну тощо; суд апеляційної інстанції, пославшись у постанові на рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 у справі № 916/853/19 про визнання припиненим договору про заміну сторони у зобов`язанні від 30.10.2008, не дав належної правової оцінки тим обставинам, що зазначене рішення було ухвалено після закінчення підготовчого засідання у справі № 916/2482/18, отже, не встановив, чи є ПП ІІГ Розвиток належною стороною у справі.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 916/2482/18 за касаційними скаргами Міністерство та Санаторію Хаджибей на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 та призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.04.2020.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2020 відкладено розгляд зазначених касаційних скарг з огляду на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 (зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.04.2020 призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.04.2020.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Учасники справи в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково з таких підстав.

При вирішенні справі судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 30.11.2007 між Санаторієм Хаджибей і ПП ІІГ Розвиток (інвестор) укладено інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторію Хаджибей .

За змістом цього договору його спрямовано на покращення матеріальної бази державних закладів санаторно-курортної медицини Одещини шляхом залучення недержавних інвестиційних коштів для будівництва нового санаторного комплексу та здійснення капітального ремонту будівель та спору санаторію Хаджибей на узбережжі Хаджибейського лиману в с. Холодна Балка Одеської області.

Відповідно до пункту 1.1 договору інвестор за рахунок власних коштів здійснює фінансування передпроектних, проектних робіт, будівництва та введення в експлуатацію нового санаторного комплексу на узбережжі Хаджибейського лиману в с. Холодна Балка Одеської області (далі - комплекс) на вільній частині земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні санаторію Хаджибей . Будівництво здійснюватиметься за погодженою у встановленому порядку проектно-кошторисною документацією. По завершенню будівництва та введення комплексу в експлуатацію державною технічною комісією він підлягає передачі інвестором на користь санаторію Хаджибей за актом приймання-передачі та із цього моменту стає його власністю. Інвестор за рахунок власних коштів одночасно із будівництвом комплексу здійснює фінансування газифікації та капітального ремонту будівель та споруд згідно з Переліком, що складається та підписується сторонами додатково, який є невід`ємною частиною цього договору. Інвестор інвестує кошти у придбання автобусу та мікроавтобусу для санаторію Хаджибей , технічні характеристики, вартість, марка та серія якого додатково узгоджується сторонами шляхом підписання окремого додатку до цього договору, що є його невід`ємною частиною. Інвестор здійснює будівництво очисних споруд з урахуванням вимог санаторію та погодженою проектно-кошторисною документацію.

У пункті 1.3 договору сторони визначили, що вартість інвестицій за цим договором становить орієнтовно 12 000 000,00 грн.

Згідно з пунктом 2.1.7 договору Санаторій Хаджибей зобов`язався передати за актом приймання-передачі після виконання інвестором всіх своїх зобов`язань за цим договором у власність останнього об`єкти нерухомого майна, розташовані в м. Одесі за адресою Цегляний провулок, 2.

За змістом пункту 4.2 договору сторони домовилися, що підтвердженням виконання інвестором всіх своїх зобов`язань за цим договором буде проведення капітального ремонту будівель та споруд санаторію Хаджибей згідно з Переліком та підписання відповідного акта приймання-передачі виконаних робіт, придбання відповідно до цього договору автобусу та мікроавтобусу та передачі їх у встановленому порядку на баланс санаторію, введення комплексу в експлуатацію державною технічною комісією з подальшою передачею його у власність санаторію Хаджибей за актом відповідно до умов цього договору.

За умовами пункту 4.4 договору, інвестор має право здійснити на користь Міністерства прямий банківський переказ всієї суми інвестицій, визначених пунктом 1.3 цього договору, що є альтернативним способом виконання всіх його зобов`язань за цим договором.

У пункті 5.1 договору сторони встановили строк введення інвестором комплексу в експлуатацію, який становить 24 місяця від дати отримання інвестором дозволу на проведення будівельних робіт.

Усі спори, які можуть виникнути при виконанні цього договору, або у зв`язку з тлумаченням розділів вирішуються шляхом переговорів. Якщо сторони протягом 20 днів не досягли домовленостей, то спір передається на розгляд судових органів в порядку, передбаченому чинним законодавством України (пункти 8.1, 8.2 договору).

Цей договір набуває чинності після підписання його сторонами та затвердження його Міністерством та діє до повного виконання всіма сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.2 договору).

30.11.2007 зазначений інвестиційний договір погоджено Міністерством.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ПП ІІГ Розвиток , заявлена до Санаторію Хаджибей , тлумачення змісту інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію Хаджибей , а саме пунктів 1.3, 2.1.7 і 4.4 щодо способу виконання позивачем його зобов`язань за цим договором.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до Санаторію Хаджибей з відповідним листом щодо тлумачення умов інвестиційного договору, а також отримання від нього негативної відповіді на такий лист, або проведення переговорів з цього питання, як то передбачено умовами договору. Таким чином суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявність між сторонами спору щодо тлумачення змісту інвестиційного договору.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, дійшов висновку про наявність між сторонами інвестиційного договору спору щодо його змісту в частині порядку альтернативного способу виконання стороною обов`язків за договором, що є підставою для тлумачення судом таких умов договору в порядку статті 213 ЦК.

Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з`ясування і оцінки обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів та з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК (у редакції на час укладення інвестиційного договору) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині 1 статті 626 ЦК передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини 1 статті 627 ЦК відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК).

За змістом частини 1 статті 637 ЦК тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 213 ЦК зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною 3 цієї норми, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

За змістом частини 4 статті 213 ЦК якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, у частинах 3, 4 статті 213 ЦК визначено загальні способи, що застосовуються при тлумаченні, які втілюються у трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також із намірами сторін, які вони виявляли при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (якщо перші два не дали результатів) є врахування: а) мети правочину, б) змісту попередніх переговорів, в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше у правовідносинах між собою), г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення.

У розумінні наведених положень закону тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, при цьому тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши тлумачення правочину у спосіб, наведений у позовній заяві ПП ІІГ Розвиток , тим самим погодившись з таким трактуванням умов інвестиційного договору в частині прав та обов`язків його сторін щодо способу виконання цього договору, з огляду на наведені положення чинного законодавства, якими урегульовано питання тлумачення змісту правочину, не встановив та в рішенні не зазначив, чи наявний спір між сторонами зазначеного договору щодо його змісту, обставини наявності різного тлумачення сторонами умов договору (пунктів 1.3, 2.1.7, 4.4) та якими доказами підтверджуються такі обставини, у чому саме полягає невизначеність і незрозумілість сторонами умов договору в частині способу виконання зобов`язань, наявність/відсутність у змісті договору будь-яких формулювань, які б ускладнювали виконання позивачем своїх зобов`язань за цим договором, а, отже, не встановив змісту цього правочину у сукупності з іншими його умовами відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні та мети, на досягнення якої було спрямовано цей правочин.

Разом із тим суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на загальні способи, що застосовуються при тлумаченні правочину, у судовому рішенні не зазначив, який саме рівень тлумачення було застосовано судом при тлумаченні умов інвестиційного договору від 30.11.2007 та які обставини і докази, надані сторонами, стали підставою для висновку суду щодо визначення строку, в який Санаторій Хаджибей зобов`язаний передати у власність ПП ІІГ Розвиток за актом приймання-передачі об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Цегляний, 2, та чи не є таке тлумачення договору створенням нових умов щодо мети та термінів реалізації зазначеного договору, прав та обов`язків сторін.

При цьому судом апеляційної інстанції з урахуванням мети договору, його змісту та умов в цілому, прав та обов`язків сторін не встановлено і не надано оцінки тому, з настанням яких обставин у позивача виникає право на альтернативне виконання зобов`язань за договором відповідно до пункту 4.4, чи є воно належним виконанням та чи є це виконання тим способом виконання зобов`язання, який сторони дійсно мали на меті при укладенні інвестиційного договору.

Водночас з огляду на мету тлумачення правочину як способу можливості виконання сторонами його умов, обставин укладення цього договору у 2007 році, судом апеляційної інстанції не встановлено та в судовому рішенні не зазначено, чи вчинялися сторонами дії на виконання зазначеного договору і якщо вчинялися, чи не суперечать такі обставини меті тлумачення правочину та чи наявні взагалі правові підстави для такого тлумачення.

Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилася та обставина, що тлумачення змісту правочину має здійснюватися також у контексті змісту закону, що регулює відповідні відносини сторін, у цьому випадку, зокрема, законів України Про інвестиційну діяльність , Про управління об`єктами державної власності (у редакції, чинній на час укладення договору).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 30.10.2008 між Санаторієм Хаджибей , ПП ІІГ Розвиток і ПП Сфінкс укладено договір про заміну сторони у зобов`язанні, за умовами якого сторони погодилися замінити одну із сторін інвестиційного договору від 30.11.2007 та передати ПП Сфінкс усі права та обов`язки первісного інвестора ПП ІІГ Розвиток за інвестиційним договором.

На ці обставини посилалися відповідач та Міністерство у своїх запереченнях проти позову в контексті неналежного позивача.

Натомість суд апеляційної інстанції, пославшись на рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 у справі № 916/853/19, яким зазначений договір про заміну сторони у зобов`язанні визнано припиненим з 30.10.2008 з підстав його непогодження Міністерством, не встановив та в постанові не зазначив, чи набрало це рішення суду законної сили.

Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При вирішенні справи судом апеляційної інстанції не встановлено та в судовому рішенні не зазначено наявність чи відсутність факту порушення або оспорення права ПП ІІГ Розвиток , яке стало підставою для звернення до суду за його захистом у визначений позивачем спосіб і якими доказами підтверджуються такі обставини, а також, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту фактичним обставинам справи, правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Належним чином не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та які є достатньою підставою відповідно до норм матеріального права для тлумачення змісту правочину у спосіб, визначений позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, судове рішення про задоволення позовних вимог не можна визнати законним і обґрунтованим.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК у редакції, чинній до 08.02.2020).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК (у редакції, чинній до 08.02.2020) є підставою для скасування постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі № 916/2482/18 та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного закладу Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій Хаджибей Міністерства охорони здоров`я України та касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі № 916/2482/18 скасувати.

3. Справу № 916/2482/18 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий