Постанова

від 08.09.2020 по справі 916/2482/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2482/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29)

Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.;

Представники сторін:

Від Міністерства охорони здоров`я України - Яковенко О.М., довіреність № 14-33/22, від 18.05.20;

від Приватного підприємства „Інжинірингова інвестиційна група „Розвиток» - не з`явився;

від Державного закладу „Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій „Хаджибей» Міністерства охорони здоров`я України - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства „Інжинірингова інвестиційна група „Розвиток»

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019

у справі №916/2482/18

за позовом Приватного підприємства „Інжинірингова інвестиційна група „Розвиток»

до Державного закладу „Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій „Хаджибей» Міністерства охорони здоров`я України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства охорони здоров`я України,

про тлумачення змісту правочину,

(суддя першої інстанції: Погребна К.Ф., дата та місце ухвалення рішення: 04.09.2019, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, просп.Шевченка, 29)

У листопаді 2018 року Приватне підприємство «Інжинірингова інвестиційна група «Розвиток» (далі - ПП «ІІГ «Розвиток» ) звернулося до суду з позовом до Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій «Хаджибей» Міністерства охорони здоров`я України (далі - Санаторій «Хаджибей» ), у якому просило надати офіційне тлумачення пунктам інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію «Хаджибей» від 30.11.2007, укладеному між сторонами, зокрема:

- пункту 2.1.7 шляхом визначення строку, в який Санаторій «Хаджибей» зобов`язаний передати у власність ПП «ІІГ Розвиток» за актом приймання-передачі об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Цегляний, 2, після виконання ПП «Розвиток» своїх зобов`язань за договором, визначивши цей строк - негайно за вимогою ПП «ІІГ Розвиток» ;

- пунктам 1.3, 4.4 шляхом визначення, що перерахування ПП «ІІГ Розвиток» всієї суми інвестиції, визначеної пункті 1.3 договору у розмірі 12 000 000,00 грн на рахунки Міністерства охорони здоров`я України, є альтернативним і належним способом виконання ПП «ІІГ Розвиток» його зобов`язань за інвестиційним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано наявністю між сторонами спору щодо змісту окремих пунктів договору та необхідністю тлумачення умов цього договору в частині способу його виконання з метою захисту законного інтересу позивача.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність спору між сторонами щодо тлумачення договору відносно змісту, а саме щодо порядку альтернативного способу виконання сторони обов`язків за договором, а, отже, і необхідність тлумачення умов договору, в зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство Інжинірингова інвестиційна група Розвиток звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 по даній справі скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.

ПП ІІГ Розвиток вважає, що висновки суду перошої інстанції не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового - про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт звертає увагу суду, що поведінка сторін інвестиційного договору свідчить про наявність спору з приводу визначення умов і можливості виконання інвестиційного договору у спосіб, виначений його умовами.

На думку позивача наявність чи відсутність листа адресованого позивачу з викладеною позицією щодо інвестиційного договору (тлумачення його умов і визначення можливості виконання) не може бути єдиним належним і допустимим доказом наявності між сторонами юридичного спору.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що зважаючи на позицію, висловлену учасниками справи, є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту та необхідність тлумачення умов договору, і способу можливості виконання сторонами умов правочину, з метою захисту законного інтересу позивача, що передбачено вимогами чинного законодавства України.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 скасовано, позов задоволено. Надано офіційне тлумачення пунктам інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію «Хаджибей» від 30.11.2007, укладеному між сторонами, зокрема: пункту 2.1.7 шляхом визначення строку, в який Санаторій «Хаджибей» зобов`язаний передати у власність ПП «ІІГ Розвиток» за актом приймання-передачі об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Цегляний, 2, після виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, визначивши цей строк негайно за вимогою ПП «ІІГ Розвиток» ; пунктам 1.3, 4.4 шляхом визначення, що перерахування ПП «ІІГ Розвиток» всієї суми інвестиції, визначеної у пункті 1.3 договору в розмірі 12 000 000,00 грн на рахунки Міністерства, є альтернативним і належним способом виконання ПП «ІІГ Розвиток» своїх зобов`язань за інвестиційним договором.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.04.2020 касаційну скаргу Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій «Хаджибей» Міністерства охорони здоров`я України та касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України задоволено частково, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі №916/2482/18 скасовано, справу №916/2482/18 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційний господарський суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, здійснивши тлумачення правочину у спосіб, наведений у позовній заяві ПП «ІІГ Розвиток» , тим самим погодившись з таким трактуванням умов інвестиційного договору в частині прав та обов`язків його сторін щодо способу виконання цього договору, з огляду на наведені положення чинного законодавства, якими урегульовано питання тлумачення змісту правочину, не встановив та в рішенні не зазначив, чи наявний спір між сторонами зазначеного договору щодо його змісту, обставини наявності різного тлумачення сторонами умов договору (пунктів 1.3, 2.1.7, 4.4) та якими доказами підтверджуються такі обставини, у чому саме полягає невизначеність і незрозумілість сторонами умов договору в частині способу виконання зобов`язань, наявність/відсутність у змісті договору будь-яких формулювань, які б ускладнювали виконання позивачем своїх зобов`язань за цим договором, а, отже, не встановив змісту цього правочину у сукупності з іншими його умовами відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні та мети, на досягнення якої було спрямовано цей правочин

Разом із тим суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на загальні способи, що застосовуються при тлумаченні правочину, у судовому рішенні не зазначив, який саме рівень тлумачення було застосовано судом при тлумаченні умов інвестиційного договору від 30.11.2007 та які обставини і докази, надані сторонами, стали підставою для висновку суду щодо визначення строку, в який Санаторій «Хаджибей» зобов`язаний передати у власність ПП «ІІГ Розвиток» за актом приймання-передачі об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Цегляний, 2, та чи не є таке тлумачення договору створенням нових умов щодо мети та термінів реалізації зазначеного договору, прав та обов`язків сторін.

Також суд касаційної інстанції зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що 30.10.2008 між Санаторієм «Хаджибей» , ПП «ІІГ Розвиток» і ПП «Сфінкс» укладено договір про заміну сторони у зобов`язанні, за умовами якого сторони погодилися замінити одну із сторін інвестиційного договору від 30.11.2007 та передати ПП «Сфінкс» усі права та обов`язки первісного інвестора ПП «ІІГ Розвиток» за інвестиційним договором. Натомість суд апеляційної інстанції, пославшись на рішення Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 у справі № 916/853/19, яким зазначений договір про заміну сторони у зобов`язанні визнано припиненим з 30.10.2008 з підстав його непогодження Міністерством, не встановив та в постанові не зазначив, чи набрало це рішення суду законної сили.

02.06.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2482/18 за апеляційною скаргою Приватного підприємства „Інжинірингова інвестиційна група „Розвиток» на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 разом з постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий - Принцевська Н.М., судді - Діброва Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП „Інжинірингова інвестиційна група „Розвиток» на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 у справі №916/2482/18, призначено розгляд справи №916/2482/18 за апеляційною скаргою Приватного підприємства „Інжинірингова інвестиційна група „Розвиток» на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 на: 13.07.2020 о 10-00 год.

В судове засідання 13.07.2020 з`явились представники позивача та відповідача, які підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/2482/18 до 08.09.2020 року до 10-30 год.

03.09.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від Міністерства охорони здоров`я України про участь в судовому засіданні, яке призначене на 08.09.2020 року о 10-30 год., в режимі відеоконференції в Шостому апеляційному адміністративному суді (04116, м. Київ, вул. Шолуденка,1), або Господарському суді міста Києва (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-Б), або Господарському суді Київської обл. (01032, м. Київ, вул. С.Петлюри,16), або іншому суді на території міста Києва.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 задоволено клопотання Міністерства охорони здоров`я України про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

В судове засідання 08.09.2020, яке проводилось в режимі відеоконференції, з`явився представник Міністерства охорони здоров`я України, який заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

07.09.2020 до на електронну скриньку Південно-західного апеляційного господарського суду від ПП "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на дату, що настане після закінчення карантину.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, в судовому засіданні 13.07.2020 представник ПП "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" надавав усні пояснення по суті справи, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника третьої особи, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

30.11.2007 між ПП "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" (Інвестор) та Санаторій «ХАДЖИБЕЙ» , за погодженням Міністерства охорони здоров`я України, укладено Інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторію «Хаджибей» .

За змістом цього договору його спрямовано на покращення матеріальної бази державних закладів санаторно-курортної медицини Одещини шляхом залучення недержавних інвестиційних коштів для будівництва нового санаторного комплексу та здійснення капітального ремонту будівель та спору санаторію «Хаджибей» на узбережжі Хаджибейського лиману в с. Холодна Балка Одеської області.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що інвестор за рахунок власних коштів здійснює фінансування передпроектних, проектних робіт, будівництва та введення в експлуатацію нового санаторного комплексу на узбережжі Хаджибейського лиману в с.Холодна Балка Одеської області на вільній частині земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні санаторію «ХАДЖИБЕЙ» . Будівництво здійснюватиметься за погодженою у встановленому порядку проектно-кошторисною документацією. По завершенню будівництва та введення Комплексу в експлуатацію державною технічною комісією він підлягає передачі інвестором на користь санаторію " ХАДЖИБЕЙ " за актом приймання-передачі та із цього моменту стає його власністю. Інвестор за рахунок власних коштів одночасно із будівництвом Комплексу здійснює фінансування газифікації та капітального ремонту будівель та споруд згідно Переліку, що складається та підписується Сторонами додатково, який є невід`ємною частиною цього договору. Інвестор інвестує кошти у придбання автобусу та мікроавтобусу для санаторію «ХАДЖИБЕЙ» , технічні характеристики, вартість, марка та серія якого додатково узгоджується сторонами шляхом підписання окремого додатку до цього договору, що є невід`ємною частиною. Інвестор здійснює будівництво очисних споруд з урахуванням вимог Санаторію та погодженою проектно-кошторисною документацію.

Вартість інвестицій за цим договором становить орієнтовно 10 000 000 грн (пункт 1.3 договору).

Відповідно до п.2.1.7 спірного договору санаторій "ХАДЖИБЕЙ" зобов`язується передати за актом приймання-передачі після виконання інвестором усіх своїх зобов`язань за цим договором у власність останнього об`єкти нерухомого майна, розташовані у м. Одесі за адресою: Цегляний провулок, 2.

Згідно з п. 4.4 договору сторони погодили, що інвестор має право здійснити на користь Міністерства охорони здоров`я України прямий банківський переказ усієї суми інвестиції, визначеної пунктом 1.3 договору, що є альтернативним способом виконання всіх його зобов`язань за цим договором.

У пункті 5.1 договору сторони встановили строк введення інвестором комплексу в експлуатацію, який становить 24 місяця від дати отримання інвестором дозволу на проведення будівельних робіт.

Усі спори, які можуть виникнути при виконанні цього договору, або у зв`язку з тлумаченням розділів вирішуються шляхом переговорів. Якщо сторони протягом 20 днів не досягли домовленостей, то спір передається на розгляд судових органів в порядку, передбаченому чинним законодавством України (пункти 8.1, 8.2 договору).

Цей договір набуває чинності після підписання його сторонами та затвердження його Міністерством та діє до повного виконання всіма сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.2 договору).

30.11.2007 зазначений інвестиційний договір погоджено Міністерством.

30.10.2008 між Санаторієм «Хаджибей» , ПП «ІІГ Розвиток» і ПП «Сфінкс» укладено договір про заміну сторони у зобов`язанні, за умовами якого сторони погодилися замінити одну із сторін інвестиційного договору від 30.11.2007 та передати ПП «Сфінкс» усі права та обов`язки первісного інвестора ПП «ІІГ Розвиток» за інвестиційним договором.

Разом з тим, рішенням Господарського суду Одеської області від 25.06.2019 у справі № 916/853/19 вказаний договір про заміну сторони у зобов`язанні визнано припиненим з 30.10.2008 з тих підстав, що він не був погоджений з Міністерством охорони здоров`я України. Вказане рішення є чинним та не оскаржувалось сторонами.

Позивач вказує, що ПП «ІІГ «Розвиток» звернулось до керівництва санаторію «ХАДЖИБЕЙ» з проханням повідомити реквізити за якими згідно умовами договору має переказати суму інвестиції на користь Міністерства охорони здоров`я України та повідомити строк в який після здійснення переказу Інвестором санаторій «ХАДЖИБЕЙ» передасть по акту приймання-передачі у власність останнього об`єкти нерухомого майна розташовані в м. Одесі за адресою: м. Одеса, Цегляний провулок, 2.

В той же час, з боку санаторію «ХАДЖИБЕЙ» було повідомлено, що відповідно до умов договору не зрозуміло чи є він чинним на сьогоднішній день, незрозуміло, в які строки повинно було здійснено альтернативне виконання договору, а також яким чином та в який строк, в разі виконання пункту 4.4. договору, санаторій повинен передати майно.

Отже, посилаючись на вищенаведені обставини Приватного підприємства «ІНЖИНІРИНГОВА ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА «РОЗВИТОК» звернулось до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу (у редакції на час укладення інвестиційного договору) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК).

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ПП «ІІГ Розвиток» , заявлена до Санаторію «Хаджибей» , тлумачення змісту інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію «Хаджибей» , а саме пунктів 1.3, 2.1.7 і 4.4 щодо способу виконання позивачем його зобов`язань за цим договором.

За змістом ч. 1 ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначено частиною 3 цієї норми, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

За змістом ч. 4 ст. 213 Цивільного кодексу України якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що у частинах третій та четвертій статті 213 Цивільного кодексу України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені ст. 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Правочин тлумачиться судом при розгляді спору. Тобто, суд наділений повноваженнями вирішувати вказані вимоги лише тоді, коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. На вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов.

Метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частини у способи, передбачені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

З огляду на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину. Вказану правову позицію висловлено Касаційним господарським судом у складі Верховного суду у постанові від 14.02.2018 по справі № 925/106/17.

При цьому, підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови угоди. Вказану правову позицію висловлено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.04.2019 по справі № 916/1171/18.

Зі змісту укладеного інвестиційного договору від 30.11.2007 вбачається, що у відповідності до вимог ст. 181 Господарського кодексу України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма істотними умовами щодо предмету договірного зобов`язання.

При цьому у інвестиційному договорі від 30.11.2007, який укладено між сторонами по справі, відсутні незрозумілі поняття, терміни, слова, які не дають змоги з`ясувати наміри сторін при підписанні договору, що є необхідною умовою для його тлумачення відповідно до ст.213 Цивільного кодексу України.

Зазначений правочин укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств, зареєстрований у встановленому законом порядку.

Таким чином, в інвестиційному договорі відсутні незрозумілі поняття, терміни, слова, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін при підписанні договору - що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України.

Наявність листів, які позивач надає до суду на підтвердження позовних вимог не може свідчити про наявність спору з тлумачення умов договору між сторонами по справі.

З огляду на зазнчене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що між сторонами відсутній спір щодо змісту інвестиційного договору.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що зі змісту позовних вимог та встановлених судами обставин вбачається, що запропонований позивачем спосіб тлумачення договору по суті спрямований на внесення до нього змін та додаткових умов.

Разом з тим, внесення будь-яких змін і доповнень до укладеного між сторонами договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені у письмовому вигляді, підписані повноважними представниками обох сторін та скріплені печатками.

Доводи апелянта колегія суддів вважає необґрунтованими, адже під час тлумачення умов договору суд не має права створювати нові його умови, яких немає у змісті такого договору, а лише роз`яснює вже наявні умови.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

На позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Так, на підтвердження порушеного права позивач надав разом з позовною заявою інвестиційний договір, укладений між сторонами по справі 30.11.2007, та вказав про наявність спору щодо змісту угоди.

Разом з тим, з огляду на вищевикладене, враховуючи приписи чинного законодавства України та обставини справи, судова колегія зазначає про відсутність порушення права позивача, яке стало підставою для звернення до суду за його захистом у визначений позивачем спосіб. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують порушення прав ПП ІІГ Розвиток .

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного підприємства „Інжинірингова інвестиційна група „Розвиток» на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 у справі №916/2482/18 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 у справі №916/2482/18 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Інжинірингова інвестиційна група „Розвиток» на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 у справі №916/2482/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2019 у справі №916/2482/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.09.2020 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош