Ухвала

від 21.01.2021 по справі 916/2482/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2482/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Мамалуя О. О., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток"

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Погребної К. Ф.

від 04 вересня 2019 року

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Принцевської Н. М., Діброви Г. І., Ярош А. І.

від 08 вересня 2020 року

за позовом Приватного підприємства "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток"

до Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій "Хаджибей" Міністерства охорони здоров`я України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство охорони здоров`я України,

про тлумачення змісту правочину

за участю представників:

позивача: не з`явилися

відповідача: не з`явилися

третьої особи: Яковенко О. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У листопаді 2018 року Приватне підприємство "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" (далі по тексту - ПП "ІІГ "Розвиток") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій "Хаджибей" Міністерства охорони здоров`я України (далі по тексту - Санаторій "Хаджибей"), у якому просило надати офіційне тлумачення пунктам інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію "Хаджибей" від 30 листопада 2007 року, укладеного між ним та відповідачем, зокрема:

- пункту 2.1.7. договору шляхом визначення строку, в який Санаторій "Хаджибей" зобов`язаний передати у власність Приватного підприємства "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" за актом приймання-передачі об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Цегляний, 2, після виконання ПП "ІІГ Розвиток" своїх зобов`язань за договором, визначивши цей строк - негайно за вимогою ПП "ІІГ Розвиток";

- пунктам 1.3., 4.4. договору шляхом визначення, що перерахування Приватним підприємством "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" всієї суми інвестиції, визначеної у пункті 1.3. договору у розмірі 12 000 000,00 грн на рахунки Міністерства охорони здоров`я України, є альтернативним і належним способом виконання ПП "ІІГ Розвиток" його зобов`язань за інвестиційним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю між сторонами спору щодо змісту окремих пунктів договору та необхідністю тлумачення умов цього договору в частині способу його виконання з метою захисту законного інтересу позивача.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

30 листопада 2007 року між Державним закладом "Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій "Хаджибей" Міністерства охорони здоров`я України та Приватним підприємством "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" як інвестором був укладений інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторію "Хаджибей", за змістом якого цей договір спрямований на покращення матеріальної бази державних закладів санаторно-курортної медицини Одещини шляхом залучення недержавних інвестиційних коштів для будівництва нового санаторного комплексу та здійснення капітального ремонту будівель та спору санаторію "Хаджибей" на узбережжі Хаджибейського лиману в с. Холодна Балка Одеської області.

Відповідно до пункту 1.1. договору Інвестор за рахунок власних коштів здійснює фінансування передпроєктних, проєктних робіт, будівництва та введення в експлуатацію нового санаторного комплексу на узбережжі Хаджибейського лиману в с. Холодна Балка Одеської області (далі - комплекс) на вільній частині земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні санаторію "Хаджибей". Будівництво здійснюватиметься за погодженою у встановленому порядку проєктно-кошторисною документацією. По завершенню будівництва та введення комплексу в експлуатацію державною технічною комісією він підлягає передачі інвестором на користь санаторію "Хаджибей" за актом приймання-передачі та із цього моменту стає його власністю. Інвестор за рахунок власних коштів одночасно із будівництвом комплексу здійснює фінансування газифікації та капітального ремонту будівель та споруд згідно з Переліком, що складається та підписується сторонами додатково, який є невід`ємною частиною цього договору. Інвестор інвестує кошти у придбання автобусу та мікроавтобусу для санаторію "Хаджибей", технічні характеристики, вартість, марка та серія якого додатково узгоджується сторонами шляхом підписання окремого додатку до цього договору, що є його невід`ємною частиною. Інвестор здійснює будівництво очисних споруд з урахуванням вимог санаторію та погодженою проектно-кошторисною документацію.

У пункті 1.3 договору сторони визначили, що вартість інвестицій за цим договором становить орієнтовно 12 000 000,00 грн.

Згідно з пунктом 2.1.7. договору Санаторій "Хаджибей" зобов`язався передати за актом приймання-передачі після виконання Інвестором всіх своїх зобов`язань за цим договором у власність останнього об`єкти нерухомого майна, розташовані в м. Одесі за адресою Цегляний провулок, 2.

За змістом пункту 4.2. договору сторони домовилися, що підтвердженням виконання інвестором всіх своїх зобов`язань за цим договором буде проведення капітального ремонту будівель та споруд Санаторію "Хаджибей" згідно з Переліком та підписання відповідного акта приймання-передачі виконаних робіт, придбання відповідно до цього договору автобусу та мікроавтобусу та передачі їх у встановленому порядку на баланс санаторію, введення комплексу в експлуатацію державною технічною комісією з подальшою передачею його у власність санаторію "Хаджибей" за актом відповідно до умов цього договору.

За умовами пункту 4.4. договору, інвестор має право здійснити на користь Міністерства охорони здоров`я України прямий банківський переказ всієї суми інвестицій, визначених пунктом 1.3 цього договору, що є альтернативним способом виконання всіх його зобов`язань за цим договором.

У пункті 5.1. договору сторони встановили строк введення Інвестором комплексу в експлуатацію, який становить 24 місяця від дати отримання Інвестором дозволу на проведення будівельних робіт.

Усі спори, які можуть виникнути при виконанні цього договору, або у зв`язку з тлумаченням розділів вирішуються шляхом переговорів. Якщо сторони протягом 20 днів не досягли домовленостей, то спір передається на розгляд судових органів в порядку, передбаченому чинним законодавством України (пункти 8.1., 8.2. договору).

Цей договір набуває чинності після підписання його сторонами та затвердження його Міністерством та діє до повного виконання всіма сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.2. договору).

30 листопада 2007 року зазначений інвестиційний договір був погоджений Міністерством охорони здоров`я України.

30 жовтня 2008 року між Державним закладом "Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій "Хаджибей" Міністерства охорони здоров`я України та Приватним підприємством "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" та Приватним підприємством Сфінкс був укладений договір про заміну сторони у зобов`язанні, за умовами якого сторони погодилися замінити одну із сторін інвестиційного договору від 30 листопада 2007 року та передати Приватному підприємству Сфінкс усі права та обов`язки первісного інвестора (Приватного підприємства "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток") за інвестиційним договором.

Господарський суд Одеської області рішенням від 25 червня 2019 року у справі № 916/853/19 визнав припиненим з 30 жовтня 2008 року зазначений договір про заміну сторони у зобов`язанні з підстав того, що він не був погоджений з Міністерством охорони здоров`я України. Зазначене судове рішення сторонами не оскаржувалося та є чинним.

За твердженням Приватного підприємства "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" воно звернулося до керівництва Санаторію Хаджибей з проханням повідомити реквізити, за якими згідно з умовами інвестиційного договору має переказати суму інвестиції на користь Міністерства охорони здоров`я України та повідомити строк, в який після здійснення переказу Інвестором Санаторій Хаджибей передасть по акту приймання-передачі у власність Інвестора об`єкти нерухомого майна розташовані у м. Одесі за адресою: м. Одеса, Цегляний провулок, 2.

У відповідь на зазначене звернення Санаторій Хаджибей повідомив, що відповідно до умов договору не зрозуміло, чи є він чинним на сьогоднішній день, незрозуміло, в які строки повинно було здійснено альтернативне виконання договору, а також яким чином та в який строк, у разі виконання пункту 4.4. договору, санаторій повинен передати майно.

Посилаючись на зазначені обставини Приватне підприємство "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій "Хаджибей" Міністерства охорони здоров`я України про надання офіційного тлумачення пунктам інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію "Хаджибей" від 30 листопада 2007 року, укладеного між ним та відповідачем, зокрема пунктам 2.1.7., 1.3. та 4.4. договору щодо способу виконання позивачем його зобов`язань за договором.

3. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатами розгляду справи по суті спору, і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Одеської області рішенням від 04 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовив.

За висновком суду першої інстанції позивач не довів наявності спору між сторонами щодо тлумачення змісту договору, зокрема щодо порядку альтернативного способу виконання сторонами обов`язків за договором, а отже не довів необхідності тлумачення умов договору, оскільки позивач не надав доказів звернення до відповідача з листом про тлумачення умов інвестиційного договору та отримання від відповідача негативної відповіді на цей лист або проведення переговорів з цього питання відповідно до умов інвестиційного договору.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 28 листопада 2019 року скасував рішення Господарського суду Одеської області від 04 вересня 2019 року, позов задовольнив: надав офіційне тлумачення пунктам інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторію Хаджибей від 30 листопада 2007 року, укладеному між сторонами, а саме: пункту 2.1.7. шляхом визначення строку, в який Санаторій Хаджибей зобов`язаний передати у власність Приватного підприємства ІІГ Розвиток за актом приймання-передачі об`єкти нерухомого майна, розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Цегляний, 2, після виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, визначивши цей строк негайно за вимогою Приватного підприємства ІІГ Розвиток ; пунктам 1.3., 4.4. шляхом визначення, що перерахування Приватним підприємством ІІГ Розвиток всієї суми інвестиції, визначеної у пункті 1.3. договору в розмірі 12 000 000,00 грн на рахунки Міністерства охорони здоров`я України, є альтернативним і належним способом виконання Приватним підприємством ІІГ Розвиток своїх зобов`язань за інвестиційним договором.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 29 квітня 2020 року скасував постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2019 року у справі № 916/2482/18, а справу № 916/2482/18 передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 08 вересня 2020 року, ухваленою за результатами нового розгляду цієї справи, рішення Господарського суду Одеської області від 04 вересня 2019 року у справі № 916/2482/18 залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що зі змісту укладеного між сторонами у справі інвестиційного договору від 30 листопада 2007 року вбачається, що сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма істотними умовами щодо предмету договірного зобов`язання, у договорі відсутні незрозумілі поняття, терміни, слова, які не дають змоги з`ясувати наміри сторін при підписанні договору, що є необхідною умовою для його тлумачення відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України, цей правочин укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств, зареєстрований у встановленому законом порядку, спір щодо змісту інвестиційного договору між сторонами відсутній. За висновком суду запропонований позивачем у позові спосіб тлумачення договору по суті спрямований на внесення до договору змін та додаткових умов, а позивач не довів наявності порушеного права, яке стало підставою для звернення до суду за його захистом у визначений позивачем спосіб.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Приватне підприємство "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04 вересня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень у цій справі позивач послався на пункт 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з неправильним застосуванням та з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 213, 637 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Вищого господарського суду України щодо застосування цих норм, викладені у постановах від 20 липня 2017 року у справі № 905/2432/16, від 26 квітня 2012 року у справі № 3/245, Верховного Суду, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оспорювані рішення з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли правильного висновку про відсутність порушеного права позивача та відсутність спору між сторонами щодо тлумачення змісту укладеного між сторонами інвестиційного договору та про те, що запропонований позивачем спосіб тлумачення по суті спрямований на внесення до договору змін та додаткових умов.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.

7. Розгляд клопотань.

19 січня 2021 року до Касаційного господарського суду від позивача (скаржника) - Приватного підприємства "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" надійшло клопотання про відкладення судового засідання з огляду на запровадження в Україні карантинних заходів до 28 лютого 2021 року та неможливість забезпечити участь представника в судовому засідання Касаційного господарського суду у зв`язку з тим, що представник захворів.

Касаційний господарський суд відхиляє зазначене клопотання з огляду на те, що саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом касаційної інстанції обов`язковою не визнавалась. Суд касаційної інстанції відхиляє наведені позивачем в обґрунтування відкладення розгляду справи доводи про неможливість участі його представника в судовому засіданні касаційного господарського суду через хворобу представника, оскільки позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання Касаційного господарського суду, не позбавлений права надавати повноваження на представництво своїх інтересів будь-якій кількості осіб та будь-якому іншому представникові, а нез`явлення в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Крім того, позивач, посилаючись на складність прибуття до міста Києва для участі в судовому засіданні суду касаційної інстанції, не зазначає причин, які безпосередньо перешкоджають йому взяти участь у судовому засіданні шляхом участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

8. Оцінка аргументів учасників справи.

Верховний Суд, розглянувши матеріалами справи, доводи та аргументи учасників справи, наведені у касаційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

За змістом частин 1, 2 статті 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначені у частині 3 статті 213 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Згідно з частиною 4 статті 213 Цивільного кодексу України якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже у частинах 3, 4 статті 213 Цивільного кодексу України визначені загальні способи, що застосовуються при тлумаченні, які втілюються у трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також із намірами сторін, які вони виявляли при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (якщо перші два не дали результатів) є врахування: а) мети правочину, б) змісту попередніх переговорів, в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше у правовідносинах між собою), г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення.

У розумінні наведених положень закону тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень.

Метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який становить права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

Суд наділений повноваженнями вирішувати вказані вимоги лише тоді, коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

Отже підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. При цьому тлумачення правочину не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

Зазначені висновки щодо застосування статті статей 213, 637 Цивільного кодексу України викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, на яку послався позивач у касаційній скарзі, та є сталою судовою практикою.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з тексту оскаржуваної позивачем постанови у цій справі суд апеляційної інстанцій при вирішенні спору врахував зазначені вище висновки Верховного Суду щодо застосування статей 213, 637 Цивільного кодексу України, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, та послався на ці висновки в оскаржуваній постанові, чим спростовуються твердження позивача в касаційній скарзі про зворотне.

Разом з цим Верховний Суд зазначає про те, що ці висновки є загальними при застосуванні статей 213, 637 Цивільного кодексу України у правовідносинах, пов`язаних з тлумаченням правочину. Саме лише застосування судом цих висновків не має своїм наслідком якийсь певний однозначний результат вирішення спору. Результат розгляду судом спорів у справах про тлумачення правочину при застосуванні судом зазначених висновків обумовлюється фактичними обставинами, встановленими судом у кожній конкретній справі, тобто залежить від встановлених судом фактичних обставин, які у кожній справі можуть бути різними.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Критеріями визначення подібності правовідносин в іншій аналогічній справі є: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, пункт 40 постанов Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Проаналізувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, на які послався скаржник як на висновки Верховного Суду, які не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначеній справі не є подібними правовідносинам, які склалися між сторонами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Як уже зазначалось за загальним правилом підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

Цей висновок є одним із загальних висновків щодо застосування статті 213 Цивільного кодексу України, яким суди керуються при вирішенні правовідносин, пов`язаних з тлумаченням правочину. Отже встановлена судом обставина наявності між сторонами правочину спору щодо його змісту є підставою для висновку суду про наявність підстав для тлумачення правочину. Встановивши обставину відсутності між сторонами правочину такого спору, суд відмовляє у тлумаченні правочину.

З огляду на викладене, враховуючи те, що зазначені вище висновки Верховного Суду щодо застосування статей 213, 637 Цивільного кодексу України є загальними для правовідносин про тлумачення правочину, результат застосування яких залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у визначенні подібності правовідносин цієї справи та справі № 753/11000/14-ц, на яку послався позивач у касаційній скарзі, виходить перш за все з подібності встановлених судами фактичних обставин, зокрема щодо наявності між сторонами правочину спору щодо його змісту, встановлених судами у цій справі, та у справі № 753/11000/14-ц, на яку послався скаржник.

Як вбачається у справі № 753/11000/14-ц Верховний Суд погодився з проведеним апеляційним господарським судом у спосіб contra proferentem тлумаченням пунктів 4 та 5 укладеного між сторонами у справи договору купівлі-продажу. При цьому у справі № 753/11000/14-ц суди встановили обставину того, що між сторонами договору купівлі-продажу існували розбіжності у тлумаченні пунктів 4 та 5 договору, про що також зазначив Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2018 року.

Натомість у цій справі № 916/2482/18 суди встановили інші обставини, зокрема те, що сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма істотними умовами щодо предмету договірного зобов`язання, у договорі відсутні незрозумілі поняття, терміни, слова, які не дають змоги з`ясувати наміри сторін при підписанні договору, а надані позивачем суду докази в підтвердження позовних вимог не підтверджують наявність між сторонами спору щодо змісту укладеного між ними інвестиційного договору.

Позивач у касаційній скарзі в спростування висновків судів попередніх інстанцій про відсутність між сторонами спору щодо змісту укладеного між ними інвестиційного договору послався на те, що обставини наявності між сторонами спору щодо змісту укладеного між ними інвестиційного договору відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню, оскільки відповідач визнає обставини свого ухилення від виконання зобов`язань за інвестиційним договором та обставини наявності у нього сумнівів щодо дійсності цього договору.

Однак посилаючись на ці обставини, скаржник у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не зазначає, який при цьому висновок Верховного Суду не був врахований судами попередніх інстанцій, а інших підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначає. Крім того ці доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд не бере до уваги ці доводи скаржника.

Отже Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2018 року справі № 753/11000/14-ц дійшов висновку про необхідність тлумачення умов договору за інших фактичних обставин, встановлених судами, зокрема при встановленні факту наявності між сторонами договору розбіжностей у його тлумаченні, що не дає підстави вважати правовідносини у справі № 753/11000/14-ц подібними правовідносинам у цій справі № 916/2482/18, у якій суди попередніх інстанцій встановили обставини відсутності спору між сторонами правочину щодо тлумачення змісту його окремих умов.

Крім того відмовляючи у задоволенні позову у цій справі № 916/2482/18, суд апеляційної інстанції також послався на те, що запропонований позивачем у позові спосіб тлумачення інвестиційного договору по своїй суті спрямований на внесення змін та додаткових умов до договору, що суперечить суті тлумачення правочину.

Однак у справі № 753/11000/14-ц, на висновки Верховного Суду в якій послався позивач у касаційній скарзі, обставини, які б свідчили про те, що проведене судом тлумачення договору призведе до зміни умов договору, були відсутні.

Отже висновок Верховного Суду щодо способу тлумачення правочину, викладений у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, на який послався позивач у касаційній скарзі, був зроблений в інших, ніж у цій справі № 916/2482/18 правовідносинах, за інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд не приймає до уваги посилання скаржника на висновки Вищого господарського суду України, оскільки відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто визначена у пункті 1 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава касаційного оскарження судових рішень передбачає таку умову, як неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду.

Крім того частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України також передбачає врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин висновків щодо застосування норм права, викладених саме у постановах Верховного Суду.

Отже згідно з нормами чинного Господарського процесуального кодексу України висновки Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" на рішення Господарського суду Одеської області від 04 вересня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/2482/18 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Інжинірингова інвестиційна група "Розвиток" на рішення Господарського суду Одеської області від 04 вересня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/2482/18 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець