Постанова

від 29.04.2020 по справі 335/381/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 29.04.2020 Справа № 335/381/20

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 335/381/20 Головуючий у 1-й інстанції: Макаров В.О.

Провадження №22-ц/807/1436/20 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кримської О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Палац культури Титан про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Комунального закладу Палац культури Титан про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 був прийнятий до Комунального закладу Палац культури Титан на посаду машиніста сцени з двомісячним випробувальним терміном.

26 січня 2017 року ОСОБА_1 отримав виробничу травму.

27 січня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи.

31 січня 2017 року позивач звернувся в поліклініку та отримав лікарняний лист.

В кінці лютого 2017 року директор ОСОБА_2 повідомив, що відновлює на роботі ОСОБА_1 з 01 березня 2017 року, оскільки Департамент культури і туризму Запорізької міської ради, якому підпорядковується ПК Титан , визнав в його звільненні порушення законодавства і радив це усунути.

Наказом Комунального закладу Палац культури Титан від 06 березня 2017 року № 31 була створена комісія щодо проведення розслідування нещасного випадку, що стався 26 січня 2017 року.

Актом проведення розслідування нещасного випадку, що стався 26 січня 2017 року від 28 березня 2017 року, встановлено, що нещасний випадок з машиністом сцени КЗ ПК Титан ОСОБА_1 стався при виконанні ним трудових обов`язків за режимом роботи підприємства згідно отриманого завдання, та на підставі підпункту 15 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків професійних захворюань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, взято на облік та складено на потерпілого акт за формою Н-1.

Особи, дії або бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку був ОСОБА_3 - інженер з охорони праці КЗ ПК Титан , не розробив інстркуцію з охорони праці для машиністів сцени, щодо дотримання вимог безпечних умов праці при зміні противажів на софітах, чим порушив ст. 13 Законгу України про охорону праці від 21 листопада 2002 року № 229-1V із змінами і доповненнями. Комісія пропонувала директору КЗ ПК Титан розглянути питання про притягнення осіб, дії або бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку до відповідальності.

Вважає, що роботодавець не створив безпечних умов праці, тобто порушив ст. ст.8, 13 Закону України Про охорону праці , а також порушив ст. 153 КЗпП, не своривши безпечні і нешкідливі умови праці та не забезпечив позивача спецодягом, що призвело до отриання ним травми, а саме прищемив палець лівої кисті, при встановленні противажа на софіт № 2, у зв`язку з чим вважає, що такими діями роботодавець завдав йому моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 5000 грн.

Із урахуванням зазначеного, просив суд:

Стягнути з Комунального закладу Палац культури Титан на користь ОСОБА_1 відшкодування за завдану моральну шкоду в розмірі 5 000, 00 гривень.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2020 року, залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 та надано йому час для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2020 року у зв`язку з неповним усуненням недоліків, зазначених в ухвалі від 17 січня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального закладу Палац культури Титан про відшкодування моральної шкоди, повернуто позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що ним вимоги ухвали від 17 січня 2020 року були виконані в повному обсязі, про що свідчить його заява від 06 лютого 2020 року та оновлена позовна заява, яка отримена судом 06 лютого 2020 року. Також на виконання ухвали суду щодо сплати судового збору, позивач просив суд звільнити його від його сплати судового збору у зв`язку з важким матеріальним становищем.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2020 року, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку п. 6. ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скаксувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до помилкової ухвали.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 повністю не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 17 січня 2019 року.

Такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому зазначив, що відповідач в порушення положень ст. ст. 8, 13 Закону України про охорону праці, а також ст. 153 КЗпП України не створив на підприємстві безпечні умови праці, не запезпечив його спеціальним одягом, внаслідок чого він отримав виробничу травму, тобто було ушкоджено його здоров`я, у зв`язку з чим йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в розмірі 5000 грн та яку просив стягнути з Комунального закладу Палац культури Титан .

Тобто, предметом спору у даній справі є стягнення моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я на підприємстві під час виконання ОСОБА_1 його трудових обов`язків.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з тих підстав, що вона подана без додержання вимог, встановлених ст. 175 ЦПК України, а саме: позивачем обраний спосіб захисту, який не відповідає способам захисту визначених нормами законодавства, в матеріалах справи відсутній попередній ( орієнтований) розрахунок судових витрат, які позивач поніс або очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до позовної заяви не надано документи, що пітверджують сплату судового збору, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору. ОСОБА_1 чітко не зазначив, в чому полягає заподіяна моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди та якими доказами це підтверджується.

Копію ухвали від 17 січня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 отримав особисто 29 січня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.(а.с.23).

На виконання вищевказаної ухвали суду, 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків позовної заяви та онавлену позовну заяву про відшкодування моральної шкоди. Зокрема зазначив, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я під час виконання ним трудових обов`язків на підприєстві. Причиною отримання виробничої травми є та обставина, що відповідач не створим належні укмови праці, не забезпечив його спіціальним спецодягом, що підтверджується актом проведення розслідування нещасного випадку від 29 березня 2017 року, оригінал якого знаходиться у позивача. Розмір моральної шкоди він оцінює в розмірі 5000 грн. При цьому зазначив, що згідно з законодавством, розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом виходячи з принципу розумності та справедливості. Судовий збір, на виконання ухвали суду від 17 січня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 не сплатив, проте, повторно подав клопотання про звільнення його від сплати судового збору.

На підтвердження важкого матеріального стану ОСОБА_1 посилається на надані суду довідки з Управління соціального захисту населення від 09 січня 2020 року, довідку пенсійного фонду, копії трудової книжки. На підтвердження підстав позову надав наказ Комунального закодаду Палац Культури Титан від 01 березня 2017 року № 28 . Щодо надання попереднього ( орієнтованого) розрахунку судових витрат зазначив, що судовий збір він не сплатив, так як є малозапезпечений та на даний час не працює, витрат на правничу допомогу він не поніс.

Частиною 3 ст. 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно з ч. 1,2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Тобто, підставою для залишення без руху позовної заяви на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі є виключно недотримання позивачем вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України.

Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначено у ст. 175 ЦПК України , а положеннями ст. 177 ЦПК України передбачено перелік документів, що додаються до позовної заяви.

Відповідно до п.п.5, 8 ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Згідно ч. 1 ст. 177 ЦПК України , позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до ч. 5 вказаної норми, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду про наявність підстав для залишення позову без руху через те, що ОСОБА_1 обраний спосіб захисту, який не відповідає способам захисту визначених нормами законодавства.

Як вбачається з позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5000 грн, яка полягає у фізичному болю та страждяннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я через те, що відповідач в порушення ст.ст. 13, 8 Закону України Про охорону праці не створим безпечні умови праці, що призвело до настання нещасного випадку та отримання ним виробничої травми, тобто, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду, що відповідає способу захисту передбаченому п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Також колегія суддів не може погодитися з висновком суду про наявність підстав для залишення позову без руху через те, що ОСОБА_1 не надав попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Крім того, згідно ч.1 ст. 296 ЦПК України , якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що позивач повинен надати орієнтований розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, однак суд може сам попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу).

Таким чином, фактично в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, суддя послався на ті обставини, які мають досліджуватися, оцінюватися судом під час розгляду справи по суті і не мають правового значення на стадії вирішення питання про відповідність позовної заяви вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України, а також не можуть бути визнані недоліками позовної заяви.

Крім того, в заяві про усунення недоліків ОСОБА_1 зазначив, що судовий збір він не сплатив та прохає суд звільнити його від сплати судового збору у зв`язку з важким матеріальним становищем, витрат на правничу допомогу він не поніс.

Крім того, встановлення фактичних обставин справи, а також відповідність викладених обставин в тексті позовної заяви фактичним обставинам справи, дослідження доказів за діючим цивільно-процесуальним законодавством віднесено не до стадії відкриття провадження по справі, а до стадії судового розгляду. Оцінку належності, допустимості, достовірності та достатності доказів суд надає під час ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.

Згідно п.2 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Зі змісту поданої позовної заяви, вбачається, що відповідач не створив безпечні умови праці в наслідок чого ОСОБА_1 отримав виробничу травму, тобто відшкодування моральної шкоди позивач пов`язує саме з ушкодженням здоров`я .

Водночас, суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без руху, в тому числі, щодо сплати судового збору не врахував положення п.2 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір та не вирішив питання щодо звільненні позивача від сплати судового збору. Не надав обгрунтування тим обставинам, на які позивач посилався в заяві про усуненнення недоліків на виконання ухвали суду від 17 січня 2020 року.

В ухвалі від 07 лютого 2020 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 також зазначено, що позивач не надав до позовної заяви копію судового рішення у справі 335/6783/19. Разом з тим, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 17 січня 2020 року вказаний недолік не було зазначено, як підставу для залишення позову без руху.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що достатніх підстав для залишення позову без руху, визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу у суду не було.

З наведеного вбачається, що ухвала винесена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom)).

Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду (PerezdeRadaCavanilles проти Іспанії", № 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод.

Реалізацію права на доступ до правосуддя повинні забезпечувати, зокрема і судові органи.

Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 "МПП "Голуб" проти України" від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії").

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. рішення від 4 грудня 1995 року "Беллет проти Франції").

Розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється, оскільки заявника було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а тому зазначені витрати компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 367 , 368 , 374 , 379 , 381 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2020 року у цій справі скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 29 квітня 2020 року.

Головуючий, суддяСуддя Суддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Кримська О.М.