Рішення

від 24.04.2020 по справі 542/345/19

НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/345/19

Провадження № 2/542/93/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2020 року смт Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області

в складі головуючого судді Афанасьєвої Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Чиж Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Нові Санжари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Малокобелячківська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області, державний нотаріус Новосанжарської державної нотаріальної контори Уманець Михайло Вячеславович, про визнання правочинів недійсними, суд -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання правочинів недійсними, в якому просив визнати заповіт посвідчений 28 квітня 2016 року секретарем Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, зареєстрований в реєстрі під №73 на користь ОСОБА_3 , недійсним.

Визнати заповіт посвідчений 30 березня 1999 року секретарем Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, зареєстрований в реєстрі під №11 на користь ОСОБА_2 , недійсним.

Вимоги мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 .

Позивач подав письмову заяву про прийняття спадщини, однак 08.02.2019 року державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори Уманцем М.В. винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в цілому на спадкове майно, оскільки наявні інші спадкоємці, син померлого - ОСОБА_2 , на підставі заповіту посвідченого Малокобелячківською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області від 30.03.1999 року за р.№11, онук померлого - ОСОБА_3 , на підставі заповіту, посвідченого Малокобелячківською сільською радою Новосанжарського району, Полтавської області від 28.04.2016 року за р.№73, які прийняли спадщину шляхом подачі заяви про прийняття спадщини у встановлений законодавством термін.

Таким чином, за життя ОСОБА_4 , 30.03.1999 року склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_2 .

28 квітня 2016 року ОСОБА_4 склав новий заповіт, відповідно до якого, на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким приватизовану земельну ділянку площею 3,37 га, яка знаходиться на території Малокобелячківської сільської ради, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВЕТ №261528 від 06.08.2007 року, заповів внуку - ОСОБА_3 .

Між позивачем та відповідачами виник спір щодо дійсності заповіту, посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Так, позивач зазначає, що при житті ОСОБА_4 неодноразово висловлював своє рішення відносно кола спадкоємців та розподілу майна (спадкової маси) після його смерті, а саме :

1 Будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку, виділену для його обслуговування, повинен був успадкувати син ОСОБА_2 ;

2. Земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (кад.№5323483200:00:008:0110), державний акт на право власності серії ПЛ №079821 площею 3,37 га - внук ОСОБА_3 ;

3. Земельну ділянку площею 3,37 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (кад.№5323483200:00:008:0111), державний акт на право власності серії ЯЕ №642843 - син ОСОБА_1 (дана земельна ділянка зазначена в спірному заповіті 28 квітня 2016 року );

4. Транспортний засіб мопед мари VIPER VP50D - внучка ОСОБА_5 .

Позивач також зазначає, що за життя померлий віддав державний акт на право власності серії ЯЕ №642843 на земельну ділянку площею 3,37 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (кад.№5323483200:00:008:0111), акт на землю позивачу (в присутності свідків) та зазначив, що його воля на те, щоб даний пай належав сину - ОСОБА_1 , а також повідомляв про вказане розпорядження при свідках.

Вважає, що секретар вказаної сільської ради не встановила дійсну волю ОСОБА_4 , оскільки є обставини, які свідчать про той факт, що розпорядження померлого відносно кола його спадкоємців було іншим. Це призвело до порушення встановлених законодавством вимог посвідчення даних заповітів та є підставою для визнання їх недійсними. Вказаний факт свідчить про те що, при посвідчені оскаржуваних заповітів посадовою особою органу місцевого самоврядування допущено помилку та не відображено справжньої волі померлого ОСОБА_4 відносно розпорядження його майном.

Вважає, що за формою заповіти від 28.04.2016 року та від 30.03.1999 року відповідають вимогам ст.1247 ЦК України, однак вважає, що розпорядження спадкодавця посадовою особою органу місцевого самоврядування розтлумачено та записано не вірно. Таким чином, оспорювані заповіти є такими, що вчинені під впливом помилки.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 08.05.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 12.06.2019 року (а.с.33-34).

Ухвалами суду від 12.06.2019 року та від 19.11.2019 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с.58, 164-165).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22.07.2019 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 24.09.2019 року (а.с.95-96).

Ухвалою суду від 19.11.2019 року витребувано письмові докази (а.с.164-165).

Ухвалою суду від 05.03.2020 року судовий розгляд у справі поновлено (а.с.210).

Ухвалою суду від 06.03.2020 року витребувано письмові докази (а.с.217-218).

Ухвалою суду від 02.04.2020 року витребувано письмові докази (а.с.235).

В судовому засіданні позивач пояснення у вступному слові не надавав. Представиники позивача в судовому засіданні підтримували заявлені вимоги, просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та суду пояснив, що його батько ОСОБА_4 склав заповіт на його ім`я відповідно до якого все належне майно заповідав йому. Про заповіт складений батьком в 2016 році йому нічого не було відомо, й про нього він дізнався вже після його смерті. Вважає, що будь-якої помилки зі сторони секретарів сільради не було, враховуючи також й те, що такі заповіти посвідчували різні секретарі.

Також пояснив, що батько з 2009 року до 2016 рік проживав в с.Полузір`і, в 2016-2017 роках проживав разом з ним в будинку АДРЕСА_1 Спадковим майном є: будинку АДРЕСА_1 (в якому він, відповідач, проживає), земельна дялінка під будинком, земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та мопед. У нього з батьком розмов про інший розподіл майна не було, іншу волю він не виказував. У нього з братом ОСОБА_1 , позивачем у справі, склались погані відносини, вони не спілкуються. Між батьком та ОСОБА_1 відносини були нормальні.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав та суду пояснив, що в 2016 році його дідусь ОСОБА_4 передав йому заповіт складений на його ім`я, відповідно до якого він заповідав йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому дідусь сказав, щоб він нікому про це не розповідав, пояснюючи це тим, щоб не було сварок між його синами. У нього з дідусем були гарні відносин, він його відвідував. Про інше майно, його розподіл після його смерті, дід нічого йому не говорив.

Представник третьої особи Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області в судовому засіданні пояснення у вступному слові не надавав.

Третя особа державний нотаріус Новосанжарської державної нотаріальної контори Уманець М.В. в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без їх участі (а.с.229).

Заслухавши представників позивача, відповідачів, допитавши свідків, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з дослідженими матеріалами справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 є батьком позивача ОСОБА_1 (а.с. 12), відповідача ОСОБА_2 та дідом відповідача ОСОБА_3 .

Судом установлено, що 30 березня 1999 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Малокобелячківскої сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, зареєстрований в реєстрі за №11. Відповідно до якого він заповів все своє майно та належний йому будинок в с.Малий Кобелячок ОСОБА_2 (а.с.11).

28.04.2016 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Малокобелячківскої сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, зареєстрований в реєстрі за №73. Відповідно до якого він заповів приватизовану земельну ділянку, площею 3,37 га, яка знаходиться на території Малокобелячківської сільської ради, ОСОБА_3 (а.с.10).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається із повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.17).

19 березня 2019 року Новосанжарська державна нотаріальна контора завела спадкову справу № 257/2018 року, з заявою про прийняття спадщини звернулись: позивач ОСОБА_1 за законом (а.с.66), та відповідачі ОСОБА_3 (а.с.67) та ОСОБА_2 (а.с.66) за заповітами.

Оспорювані заповіти були складені: 30.03.1999 року та 28 квітня 2016 року.

Статтею п`ятою Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року (пункт 1 Прикінцевих та перехідних положень), а тому до правовідносин сторін підлягають застосуванню норми чинного на час складання оспорюваного заповіту Цивільного кодексу Української СРСР 1963 року (далі ЦК УРСР).

Оскільки заповіт був складений 30 березня 1999 року (тобто до набрання чинності ЦК України 01.01.2004 року), то до правовідносин щодо вчинення заповіту підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР 1963 року у редакції, чинній на момент їх виникнення, а до заповіту, який був складений 28.04.2016 року - ЦК України 2003 року.

Так, згідно із частиною першою статті 534ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений (стаття 541 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 1233 ЦК України, заповіт -це особисте розпорядження особи на випадок її смерті.

Щодо підстави визнання недійсними заповітів, оскільки вони вчинені під впливом помилки, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 48ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до ч.2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження.

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами Цивільного Кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Так, звертаючись до суду з позовом позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсними заповіти, оскільки вважає, що секретар сільської ради не встановила дійсну волю ОСОБА_4 , оскільки є обставини, які свідчать про той факт, що розпорядження померлого щодо кола його спадкоємців було іншим, ніж зазначено в заповітах. Й це свідчить про те, що посадовою особою місцевого самоврядування при посвідчені даних заповітів допущено помилку та не відображено справжньої волі ОСОБА_4 щодо розпорядження майном. Також зазначив, що наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час посвідчення правочину, суд визначає не лише за фактом підписання заповіту, а й за наявністю фактичного волевиявлення особи на розпорядження майном після її смерті.

Для підтвердження зазначених обставин позивачем було заявлено клопотання про допит свідків (а.с.22-23), таке клопотання було задоволено та в судовому засіданні були допитанні свідки: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .

При цьому свідкам ОСОБА_17 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 нічого не було відомо про волю ОСОБА_19 щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті.

Так, свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні показала, що вона є сусідкою позивача, ОСОБА_4 проживав у сина ОСОБА_1 , вони за ним доглядали, возили його до лікарні. Щодо розподілу спадщини їй нічого невідомо, з ОСОБА_4 вони не розмовляли на цю тему.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_4 мешкав у ОСОБА_1 , який разом з жінкою доглядали за ним, лікувли його, між ними були гарні відносини. Про відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 їй нічого не відомо, як й невідомо про волю ОСОБА_4 щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні показала, що вона є сусідкою ОСОБА_1 , вона бачила як ОСОБА_4 возили до лікарні позивач разом з дружиною. ОСОБА_4 спілкувався з обома синами. Щодо волі ОСОБА_4 про розподіл спадщини їй нічого невідомо.

Інші свідки в судовому засіданні показали наступне.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_1 є її зятем, його батько - ОСОБА_4 проживав в родині у ОСОБА_1 , він його возив на лікування в м.Київ. Близько за один місяць до смерті ОСОБА_4 говорив їй про те, що будинок та пай він заповідав ОСОБА_2 , а інший пай - ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні показав, що він товарищував з ОСОБА_4 У ОСОБА_4 були гарні відносини з сином ОСОБА_1 . Він та його дружина возили ОСОБА_4 до лікарні, доглядали за ним. За місяць до смерті ОСОБА_4 говорив йому, що хотів розподілити земельні ділянки (паї) між ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_19 , дружина позивача, пояснила, що коли був живий її свекор, він розподілив своє майно так: її чоловікові - земельну чатку (пай), другий земельний пай - онуку ОСОБА_3 , а все інше майно: будинок та огород - ОСОБА_2 . Таку волю він вислювлював орієнтрировно за 5 років до смерті, в 2013 році. Але після смерті ОСОБА_4 з 'ясувалось, що ОСОБА_1 земельного паю не було.

Коли ОСОБА_4 хворів, він жив у них, вони возили лікувати його в м.Київ, після чого він говорив, що хоче переписати заповіт на її чоловіка, ОСОБА_1 , але останній не захотів. Тоді він хотів переписати заповіт на неї, однак вона також відмовилась. Він хотів переписати заповіт, а саме все майно на неї: паї, хату, огороди. Це було менше ніж за рік до смерті ОСОБА_4 а в червні - липні 2018 року дуже наполягав на цьому.

За 3-4 роки до смерті, до 2016 року, він приніс їм оригінал сертифікату на пай і сказав, що це ОСОБА_1 , а інше майно буде ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Про існування заповіту 1999 року їй було відомо, однак вважає, що він стосувався лише будинку; стосовно заповіту 2016 року їй не відомо чи складав його ОСОБА_4 чи ні, про те, що хоче передати онукові ОСОБА_3 пай він говорив. Помер ОСОБА_4 за місцем проживання ОСОБА_2 , так як хотів померти вдома, як він говорив, а в цьому будинку він прожив переважну більшість свого життя.

Показання вказаних свідків не містять відомостей про обставини на час складання ОСОБА_4 спірних заповітів 30.03.1999 року та 28.04.2016 року, а тому не підтверджуть доводи позивача про те, що волевиялення ОСОБА_4 не було вільним чи не відповідало його волі або вчинені під впливом помилки. Як й не доводять того, що помилки припустились секретарі сільської ради при посвідченні таких заповітів.

Разом з тим показання свдіка ОСОБА_19 , яка є дружиною позивача, підтверджують ту обставину, що в їх родині було відомо про існування заповіту, складеного ОСОБА_4 в 1999 році на користь ОСОБА_2 , а також про волю спадкодавця щодо земельної частки (паю) на користь онука ОСОБА_3 .

Щодо показань свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 про те, що ОСОБА_4 говорив їм про те, що хотів залишити земельну ділянку (пай) ОСОБА_1 , суд зазанчає таке.

ЦК України проголошує принцип свободи заповіту та примат волі спадкодавця.

Відповідно до статей 1233, 1234, 1235, 1236 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

В разі зміни свого бажання щодо призначення спадкоємців після складеня заповіту, спадкодавець, відповідно до вимог ст. 1254 ЦК може скасувати чи змінити заповіт, таке право було передбачено й ст.544 ЦК УРСР.

Так, ОСОБА_4 скористався таким правом та після складеня заповіту 30.03.1999 році на користь ОСОБА_2 , та 28.04.2016 році склав заповіт на користь ОСОБА_3 щодо земельної частки (паю).

Так, секретар Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області Степаненко Т.І. в судовому засіданні при допиті в якості свідка показала, що ОСОБА_4 був складений заповіт на користь ОСОБА_3 . Попередньо ОСОБА_4 прийшов до неї і запитав, які документи необхідні для того, щоб скласти заповіт. Вона сказала, що саме необхідно. На другий день він прийшов й вони склали заповіт на користь ОСОБА_3 на земельний пай. Відносно іншого майна він свою волю не виражав. Потім знайшли заповіт складений попереднім секретарем, в якому він все своє майно заповідав сину ОСОБА_2 .

Про можливість змінити чи скасувння заповіту та зміст статей 1241, 1254, 1255, 1307 ЦК України спадкодавцю також було роз`яснено, при складані заповіту 28.04.2016 року. Заповіт містить позначення, що його прочитано вголос та підписано власноручно ОСОБА_4 .

З часу ж складання заповіту в 2016 році та до дня смерті спадкодавця пройшло більше двох років, проте вчинення дій заповідачем, передбачених положенням статті 1254 ЦК України, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не доведено факту існування помилки допущеної секретарем сілької ради при посвідчені заповітів щодо не встановлення та не відображенні дійсної волі спадкоадвця, як й того, що волевиявлення ОСОБА_4 при складені спірних заповітів не було вільним та таким, що не відповідало його внутрішній волі.

Щодо підстави вважати, що заповіти складені з порушенням вимог щодо їх форми та посвідчення, судом встановлено таке.

Звертаючись з позовом до суду, позивач як на підству позову не посилався на те, що заповіти складені з порушенням вимог щодо їх форми та посвідчення, напроти в позовній заяві зазначив, що за формою заповіти від 30.03.1999 року та 28.04.2016 року відповідають вимогам ст.1247 ЦК України.

Крім того, позивач просить визнати обидва заповіти недійсними, в той час, як положеннями ч.1 ст.1257 ЦК України (яка підялагає застосуванню до заповіту складеного 28.04.2016 року), визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Визнання ж нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону.

Так, заповіт складений ОСОБА_4 30 березня 1999 року, посвідчений секретарем Малокобелячківскої сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, зареєстрований в реєстрі за №11. (а.с.11).

Оскільки заповіт був складений 30 березня 1999 року (тобто до набрання чинності ЦК України 01.01.2004 року), то до правовідносин щодо вчинення заповіту підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР 1963 року у редакції, чинній на момент їх виникнення.

Відповідно до статті 541 ЦК Української РСР, який був чинним на час складання спірного заповіту, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Стаття 47 ЦК Української РСР 1963 року передбачає, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статей 1, 37 Закону України Про нотаріат , у редакції чинній на час складання спірного заповіту, у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, зокрема, посвідчення заповітів (крім секретних), вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Пунктом 2 частини другої розділу 1 Загальні положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (у редакції, чинній на момент посвідчення заповіту), нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

28.04.2016 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області Степаненко Т.І., зареєстрований в реєстрі за №73. (а.с.10).

Згідно із частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Підпунктом 5 пункту б частини першої статті 38 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

Відповідно до статті 37 Закону України Про нотаріат у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних); засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах.

Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту.

Так, у пункті 1.2. розділу І цього Порядку в редакції 2011 року зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Пунктом 2.1. розділу II Порядку встановлено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Відповідно до положень пункту 2.3. розділу II Порядку при вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.

Згідно з пунктом 2.11. розділу II Порядку посвідчення заповітів, засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, видача дубліката посвідченого документа здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою органу місцевого самоврядування і скріплюються гербовою печаткою відповідного органу місцевого самоврядування.

Під час розгляду справи за клопотанням представиника позивача було витребувано у Малокобелячківській сільській раді письмові докази щодо з`ясування наявності повноважень посадових осіб органу місцевого самоврядування посвідчувати спірні заповіти.

На виконання ухвали суду було надано, зокрема: копію протоколу засідання Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області №11 від 24.11.2015 року (а.с. 174-176) та копія рішення виконавчого комітету Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області №11 від 24.11.2015 року №56 від 24.11.2015 року про покладення обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій та секретаря виконавчого комітета Степаненко Т.І. (а.с.177).

Дані про наявність або відсутність рішення виконавчого комітету Малокобелячківської сільської ради про покладення на посадових осіб обов`язку вчиняти нотаріальні дії, що були чинні станом на 30.03.1999 року надані не були.

24.01.2020 року головою Малокобелячківської сільської ради Скубій Г.І. було надано клопотання про виключення з числа доказів копію рішення виконкому від 24.11.2015 року про покладення повноважень по веденню нотаріальних дій на секретаря сільської ради Степаненко Т.І., в зв`язку з виявленням відсутності оригіналу такого рішення.

В судовому засіданні голова Малокобелячківської сільської ради Скубій Г.І. пояснив це тим, що ними було виявлено втрату оригіналу рішення виконкому від 24.11.2015 року про покладення повноважень по веденню нотаріальних дій на секретаря сільської ради Степаненко Т.І., однак наполягав на тому, що фактично таке рішення виконкомом приймалось. В теперішній час ними проводиться службове розслідування та вчиняються дії щодо його відтворення.

В зв`язку з чим ухвалою суду від 06.03.2020 року (а.с.217) повторно було витребувані письмові докази.

На виконання ухвали суду був наданий дублікат рішення виконкому Малокобелячківськї сільської ради Новосанжарського району Полтавської області №56 від 24.11.2015 року про покладення повноважень щодо вчинення нотаріальних дій на секретаря сільської ради Степаненко Т.І. (а.с.228).

Таким чином, відсутні підстави вважати, що при посвідчені заповіту 28.04.2016 року не було додержано вимог щодо його належного посвідчення. Оскільки, посвідчуючи заповіт 28.04.2016 року секретар Малокобелячківської сільської ради діяла в межах закону та на підставі рішення виконкому Малокобелячківськї сільської ради Новосанжарського району Полтавської області №56 від 24.11.2015 року, дублікат якого наданий сільською радою.

Згідно з відповідю Малокобелячківської сільської ради від 23.04.2020 року (а.с.249), наданою на виконання ухвали суду від 02.04.2020 року, Малокобелячківська сільська рада зазначила, що не може ні підтвердити, ні заперечити наявність повноважень у секретаря Малокобелячківської сільської ради на момент посвідчення заповіту від 30.03.1999 року, в зв`язку з відсутністю архівних матеріалів.

Що позбавляє суд можливості зробти однозначний висновок про відсутність рішення виконкому про надання повноважень його секретарю на вчинення нотаріальних дій. Інших доказів на підтвердження такої обставини позивачем надано не було.

Відповідно до ч.ч. 1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, згідно з ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Так, неподання позивачем належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження неприйняття відповідного рішення виконкомом сільради не може беззаперечно свідчити про відсутність такого рішення, та є припущенням, що вказує на недоведеність позовних вимог.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної в постанові Верховного Суду від 25.03.2020 року у справі №303/5126/18, провадження №61-22263св19.

Посилання представника позивача на визнання позову Малокобелячківською сільською радою судом не приймаються, оскільки право визнати позов, відповідно до ст.ст. 49,206 ЦПК України, має відповідач. Та рішення про задоволення позову, в разі визнання відповідачем позову, суд ухвалює за наявності для того законних підстав. В даному випадку Малокобелячківська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та зазначення представником сільради в заяві від 30.03.2020 року (а.с.227) про визнання ними позову не має правового значення.

Таким чином, з врахуванням заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, на підставі досліджених доказів у їх сукупності, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами існування таких обставин, які б свідчили про недійсність заповітів, через що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову через його недоведеність.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Малокобелячківська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області, державний нотаріус Новосанжарської державної нотаріальної контори Уманець Михайло Вячеславович, про визнання правочинів недійсними - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду через Новосанжарський районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

представник позивача: ОСОБА_27 , адреса місця роботи: АДРЕСА_3 ;

представник позивача: ОСОБА_28 , адреса місця роботи: АДРЕСА_4 ;

відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

третя особа: Малокобелячківська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області, місцезнаходження: с.Малий Кобелячок, Новосанжарського району Полтавської області, ЄДРПОУ 21043597;

представник третьої особи Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області: Скубій Генадій Іванович, адреса місця роботи: с.Малий Кобелячок, Новосанжарського району Полтавської області;

третя особа: державний нотаріус Новосанжарської державної нотаріальної контори Уманець Михайло Вячеславович, адреса місця роботи: смт Нові Санжари, пл.Перемоги, буд.11, Полтавської області.

Повний текст рішення складений 04 травня 2020 року.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Ю.О.Афанасьєва