Постанова

від 30.09.2020 по справі 542/345/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 542/345/19 Номер провадження 22-ц/814/1644/20Головуючий у 1-й інстанції Афанасьєва Ю. О. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондаревської С.М.

суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І.,

секретар : Зеленська О.І.,

за участю представника позивача - адвоката Олійник Л.М.

відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Корольова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2020 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Малокобелячківська сільська рада Новосанжарського району Полтавської області, державний нотаріус Новосанжарської державної нотаріальної контори Уманець Михайло Вячеславович про визнання правочинів недійсними, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними.

В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 .

Позивач подав письмову заяву про прийняття спадщини, однак 08 лютого 2019 року державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори Уманцем М.В. винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в цілому на спадкове майно, оскільки наявні інші спадкоємці, син померлого - ОСОБА_1 , на підставі заповіту посвідченого Малокобелячківською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області від 30 березня 1999 року за р.№11, онук померлого - ОСОБА_2 , на підставі заповіту, посвідченого Малокобелячківською сільською радою Новосанжарського району, Полтавської області від 28 квітня 2016 року за р.№73, які прийняли спадщину шляхом подачі заяви про прийняття спадщини у встановлений законодавством термін.

За життя ОСОБА_5 , 30 березня 1999 року склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_1 .

28 квітня 2016 року ОСОБА_5 склав новий заповіт, відповідно до якого, на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким приватизовану земельну ділянку площею 3,37 га, яка знаходиться на території Малокобелячківської сільської ради, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВЕТ №261528 від 06 серпня 2007 року, заповів онуку - ОСОБА_2 .

Між позивачем та відповідачами виник спір щодо дійсності заповіту, посвідченого посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Так, позивач посилався на те, що при житті ОСОБА_5 неодноразово висловлював своє рішення відносно кола спадкоємців та розподілу майна (спадкової маси) після його смерті, а саме :

1 Будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку, виділену для його обслуговування, мав успадкувати син ОСОБА_1 ;

2. Земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (кад.№5323483200:00:008:0110), державний акт на право власності серії ПЛ №079821 площею 3,37 га - внук ОСОБА_2 ;

3. Земельну ділянку площею 3,37 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (кад.№5323483200:00:008:0111), державний акт на право власності серії ЯЕ №642843 - син ОСОБА_3 (дана земельна ділянка зазначена в спірному заповіті 28 квітня 2016 року);

4. Транспортний засіб мопед мари VIPER VP50D - внучка ОСОБА_6 .

Позивач також зазначав, що за життя померлий віддав йому державний акт на право власності серії ЯЕ №642843 на земельну ділянку площею 3,37 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малокобелячківської сільської ради Ново-санжарського району Полтавської області (кад.№5323483200:00:008:0111), та зазначив, що його воля на те, щоб даний пай належав йому - ОСОБА_3 , а також повідомляв про вказане розпорядження при свідках.

Вважає, що секретар вказаної сільської ради не встановила дійсну волю ОСОБА_5 , оскільки є обставини, які свідчать про той факт, що розпорядження померлого відносно кола його спадкоємців було іншим. Це призвело до порушення встановлених законодавством вимог посвідчення даних заповітів та є підставою для визнання їх недійсними. Вказаний факт свідчить про те що, при посвідченні оскаржуваних заповітів посадовою особою органу місцевого самоврядування допущено помилку та не відображено справжньої волі померлого ОСОБА_5 відносно розпорядження його майном.

Окрім цього, позивач вказував, що за формою заповіти від 28 квітня 2016 року та від 30 березня 1999 року відповідають вимогам ст. 1247 ЦК України, однак вважає, що розпорядження спадкодавця посадовою особою органу місцевого самоврядування розтлумачено та записано не вірно.

Посилаючись на норми ст. ст. 203, 229 ЦК України, позивач зазначав, що оспорювані заповіти є такими, що вчинені під впливом помилки.

На підставі викладеного просив визнати недійсним заповіт, посвідчений 28 квітня 2016 року секретарем Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, зареєстрований в реєстрі під №73 на користь ОСОБА_2 , а також визнати недійсним заповіт, посвідчений 30 березня 1999 року секретарем Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, зареєстрований в реєстрі під №11 на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено.

Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неналежне застосування норм матеріального права, - просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Вважає, що судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог щодо визнання недійсним заповіту, посвідченого 30 березня 1999 року, не надано правової оцінки відсутності належних доказів про прийняття виконавчим комітетом Малокобелячківської сільської ради, на час посвідчення заповіту, рішення щодо надання повноважень на вчинення нотаріальних дій секретарю сільської ради, якою було посвідчено спірний заповіт.

Окрім того, зазначав, що неодноразові висловлювання за життя спадкодавця ОСОБА_5 відносно кола спадкоємців та розподілу майна (спадкової маси) після його смерті, зокрема наміру останнього передати у спадщину земельну ділянку (пай) площею 3,37 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малокобеляч-ківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області (кад.№5323483200:00: 008:0111), державний акт на право власності серії ЯЕ №642843 - йому, позивачу - ОСОБА_7 , підтверджують те, що волевиявлення померлого під час складення заповіту, посвідченого 28 квітня 2016 року та зареєстрованого в реєстрі під №73 не відповідало волі заповідача під впливом помилки.

Відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_3 до суду апеляційної інстанції не надходили.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що ОСОБА_5 є батьком позивача ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_1 та дідом відповідача ОСОБА_2 .

За життя, 30 березня 1999 року, ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем Малокобелячківскої сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, зареєстрований в реєстрі за №11, відповідно до якого заповів все своє майно та належний йому будинок в с.Малий Кобелячок - ОСОБА_1 .

28 квітня 2016 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем Малокобелячківскої сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, зареєстрований в реєстрі за №73, відповідно до якого він заповів приватизовану земельну ділянку, площею 3,37 га, яка знаходиться на території Малокобелячківської сільської ради, своєму внуку - ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 - помер, що підтверджуеться повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

05 грудня 2018 року Новосанжарською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №257/2018 року. З заявами про прийняття спадщини звернулись: позивач ОСОБА_3 - за законом, та відповідачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за заповітами. Оспорювані заповіти складені 30 березня 199 року та 28 квітня 2016 року.

Згідно постанови від 08 лютого 2019 року вих.№169/02-31, виданої державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори Уманцем М.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії, ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в цілому на спадкове майно, з підстав, що окрім нього є інші спадкоємці.

Докази оскарження ОСОБА_3 вказаної постанови у справі - відсутні.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_3 просив визнати недійсними оспорювані ним заповіти, оскільки вважає, що секретар сільської ради не встановила дійсну волю ОСОБА_5 та існують обставини, які свідчать про той факт, що розпорядження померлого щодо кола його спадкоємців було іншим, ніж зазначено в заповітах. Й це, на думку позивача, свідчить про те, що посадовою особою місцевого самоврядування при посвідченні даних заповітів допущено помилку та не відображено справжньої волі ОСОБА_8 щодо розпорядження майном.

Оскільки заповіт був складений 30 березня 1999 року (до набрання чинності ЦК України 01.01.2004 року), районним судом до правовідносин щодо вчинення вказаного заповіту правомірно застосовано норми ЦК Української РСР 1963 року у редакції, чинній на момент їх виникнення, а до заповіту, який був складений 28 квітня 2016 року - норми ЦК України, в редакції 2003 року.

Згідно ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений (стаття 541 ЦК УРСР).

За нормами статті 1233 ЦК України, заповіт - це особисте розпорядження особи на випадок її смерті.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження.

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами Цивіль-ного Кодексу України.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

Позивач ОСОБА_3 просив визнати недійсними оспорювані ним заповіти, посилаючись на те, що секретар сільської ради не встановила дійсну волю заповідача, з огляду на те, що за життя розпорядження померлого щодо кола його спадкоємців було іншим, ніж зазначено в заповітах. На думку позивача, це свідчить про те, що посадовою особою місцевого самоврядування при посвідченні заповітів допущено помилку та не відображено справжньої волі ОСОБА_5 щодо розпорядження майном.

Для підтвердження зазначених обставин позивачем було заявлено клопотання про допит свідків, яке судом першої інстанції задоволено та в судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

При цьому свідкам ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 нічого не було відомо про волю ОСОБА_13 щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті.

Свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 в судовому засіданні повідомили про те, що їм було відомо про наміри заповідача розподілити земельні паї між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Проте свідчення зазначених свідків не містять відомостей про обставини на час складання ОСОБА_5 спірних заповітів 30 березня 1999 року та 28 квітня 2016 року, а тому не підтверджують доводи позивача про те, що волевиявлення ОСОБА_5 не було вільним чи не відповідало його волі або вчинені під впливом помилки. Як не доводять і того, що помилки припустились секретарі сільської ради при посвідченні таких заповітів.

В свою чергу свідок ОСОБА_13 , яка є дружиною позивача, суду повідомила, що їх родині, в тому числі позивачу, було відомо про існування заповіту, складеного ОСОБА_18 в 1999 році на користь ОСОБА_1 , а також про волю спадкодавця щодо передачі у спадок земельної частки (паю) на користь онука ОСОБА_2 .

Нормами статей 1233, 1234, 1235, 1236 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

В разі зміни свого бажання щодо призначення спадкоємців після складеня заповіту, спадкодавець, відповідно до вимог ст. 1254 ЦК може скасувати чи змінити заповіт, таке право було передбачено й ст. 544 ЦК УРСР.

Судом встановлено, що заповідач ОСОБА_5 скористався таким правом та після складення заповіту ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , 28 квітня 2016 року склав заповіт на користь ОСОБА_2 , щодо земельної частки (паю).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка секретар Малокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області ОСОБА_15 , пояснила, що ОСОБА_5 був складений заповіт на користь ОСОБА_19 . При цьому вона зазначала, що попередньо ОСОБА_5 приходив з метою з"ясування переліку документів, необхідних для того, щоб скласти заповіт, а на другий день він прийшов з необхідними документами і вони склали заповіт на користь ОСОБА_19 на земельний пай. Відносно іншого майна він свою волю не виражав. Потім знайшли заповіт складений попереднім секретарем, в якому він все своє майно заповідав сину ОСОБА_1 .

Окрім того, свідок повідомила суду, що спадкодавцю також було роз`яснено про можливість змінити чи скасувати заповіт та зміст статей 1241, 1254, 1255, 1307 ЦК України при складанні заповіту 28 квіьня 2016 року. Заповіт містить позначення, що його прочитано вголос та підписано власноручно ОСОБА_5 .

З часу ж складання заповіту в 2016 році та до дня смерті спадкодавця пройшло більше двох років, проте вчинення дій заповідачем, передбачених положенням статті 1254 ЦК України, матеріали справи не містять.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено факту існування помилки допущеної секретарем сілької ради при посвідчені заповітів щодо не встановлення та не відображення дійсної волі спадкоадвця, як і того, що волевиявлення ОСОБА_5 при складенні спірних заповітів не було вільним та таким, що не відповідало його внутрішній волі та з урахуванням встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за його недоведеністю.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність.

Твердження апелянта про відсутність належних доказів прийняття виконавчим комітетом Малокобелячківської сільської ради, на час посвідчення заповіту, рішення щодо надання повноважень на вчинення нотаріальних дій секретарю сільської ради, якою було посвідчено спірний заповіт, - не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Так, судом першої інстанції при вирішенні даного спору обґрунтовано зазначено, що звертаючись з позовом до суду, позивач як на підству позову не посилався на те, що заповіти складені з порушенням вимог щодо їх форми та посвідчення, більше того, в позовній заяві зазначив, що за формою заповіти від 30.03.1999 року та 28.04.2016 року відповідають вимогам ст. 1247 ЦК України /а.с. 5/.

В свою чергу, за нормами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зважаючи на те, що позовні вимоги про визнання оспорюваних заповітів недійсними обґрунтовані виключно їх вчиненням під впливом помилки, - мотиви, викладені в апеляцій-ній скарзі, не дають підстав для скасування законного і обґрунтованого рішення суду.

При цьому колегія суддів звертає увагу на висновок районного суду, що неподання позивачем належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження неприйняття відповідного рішення виконкомом сільради не може беззаперечно свідчити про відсутність такого рішення, та є припущенням, що вказує на недоведеність позовних вимог.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №303/5126/18, провадження №61-22263св19.

З огляду на вищенаведене, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Бондаревська С.М.

Судді: Кривчун Т.О.

Пилипчук Л.І.