Постанова

від 29.04.2020 по справі 399/843/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 399/843/17

провадження № 61-44198св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Гомовича ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Гомовича на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року у складі судді Лях М. М. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Фермерського господарства Гомовича (далі - ФГ Громовича ), в якому просила визнати недійсним договори оренди землі від 20 грудня 2016 року, укладені між нею та ФГ Гомовича , щодо оренди земельних ділянок кадастрові номери: 3524681300:02:000:0145, 3524681300:02:000:0146, 3524681300:02:000:0147, які розташовані на території Деріївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області.

В обґрунтування позову зазначила, що вона має у власності три земельні ділянки площею 5,7188 га, 5,1545 га та 5,0318 га, які розташовані на території Деріївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, з кадастровими номерами: 3524681300:02:000:0145, 3524681300:02:000:0146, 3524681300:02:000:0147.

Вказані земельні ділянки за усною домовленості перебували в користуванні у відповідача - ФГ Гомовича .

У липні-серпні 2017 року позивач попередила відповідача про те, що в подальшому вона сама буде визначатися з використанням земельних ділянок. Два державні акти на земельні ділянки, які знаходились у відповідача він їй не повернув. Для отримання дублікатів державних актів на земельну ділянку необхідно подати оголошення в засоби масової інформації про втрату державних актів на землю.

Відповідач дізнавшись про це із газети та маючи намір в подальшому користуватись належними позивачу земельними ділянками виготовив три договори оренди землі від 20 грудня 2016 року, на яких підробив підпис позивача та зареєстрував у державного реєстратора Онуфріївської районної державної адміністрації.

У зв`язку з наведеним вище, ОСОБА_1 просила її позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними договори оренди від 20 грудня 2016 року, укладені між ОСОБА_1 та ФГ Гомовича , щодо земельних ділянок площею 5,1545 га, 5,7188 га, та 5,0318 га, з кадастровими номерами: 3524681300:02:000:0145, 3524681300:02:000:0146, 3524681300:02:000:0147, які знаходяться на території Деріївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області. Стягнуто з ФГ Гомовича на користь держави судовий збір в сумі 1 920,00 грн. Стягнуто з ФГ Гомовича на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 12 250,24 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, позивачем доведено обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, а саме, що ОСОБА_1 спірні договори не підписувала, а відповідачем не надано доказів на їх спростування.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2018 року апеляційну скаргу ФГ Гомовича залишено без задоволення, а рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2018 року ФГ Гомовича із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули уваги на те, що твердження позивача, що договори оренди підписані не нею особисто, а іншою особою є умисною спробою достроково їх розірвати, з метою передачі іншій особі, використавши при цьому рішення суду;

- не врахували, що ОСОБА_1 добровільно передала відповідачу оригінали державних актів на земельні ділянки та достовірно знала, що вони знаходяться у відповідача, склала заповіт на користь відповідача та отримала від нього кошти на лікування, а також регулярно отримувала орендну плату за земельні ділянки;

- не надали належної оцінки поясненням свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо того, що позивач підписувала оспорювані договори оренди землі особисто у їх присутності;

- не врахували пояснення відповідача про те, що в період 2014-2016 років ОСОБА_1 хворіла і мала проблеми з опорно-руховою системою, які могли впливати на її фізичний стан, і зокрема почерк;

- проігнорували те, що у висновку судово-почеркознавчої експертизи від 29 березня 2018 року № 343 експертом Данейка Т. М . не досліджено всі об`єкти, які були направлені судом для проведення експертизи;

- безпідставно відмовили у задоволення клопотань відповідача про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи;

- не взяли до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10 травня 2018 року в справі № 387/266/17 (провадження № 61-12072св18) та постанові від 18 квітня 2018 року в справі № 396/1481/14-ц (провадження № 61-5935св18).

Станом на момент розгляду справи відзиви на касаційну скаргу ФГ Гомовича до Верховного Суду не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 вересня 2018 року касаційну скаргу ФГ Гомовича на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2018 року передано на розгляд судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ФГ Гомовича , витребувано матеріали справи № 399/843/17 із Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2018 року матеріали справи № 399/ 843/17 надійшли до Верховного Суду.

На підставі подання судді-доповідача Черняк Ю. В. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року призначено повторний автоматичний розподіл касаційної скарги ФГ Гомовича .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 квітня 2020 року касаційну скаргу ФГ Гомовича та матеріали справи № 399/843/17 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин касаційна скарга ФГ Гомовича на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2018 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами ЦПК України, в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судамипопередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником трьох земельних ділянок площею 5,7188 га, 5,1545 га та 5,0318 га, які розташовані на території Деріївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, з кадастровими номерами: 3524681300:02:000:0145, 3524681300:02:000:0146, 3524681300:02:000:0147, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

20 грудня 2016 року між ФГ Гомовича в особі голови ОСОБА_4. та ОСОБА_1 укладено три договори оренди вищевказаних земельних ділянок.

Згідно з висновком експерта Полтавського науково дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 29 березня 2018 року № 342, підписи в договорах оренди землі від 20 грудня 2016 року, укладених між ОСОБА_1 та ФГ Гомовича , щодо земельних ділянок площею 5,7188 га, 5,1545 га, 5,0318 га, кадастрові номера 3524681300:02:000:0145 3524681300:02:000:0146, 3524681300:02:000:0147, які знаходяться на території Деріївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, в графі Орендодавець виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Нормативно-правове обґрунтування

За правилами статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першої статті 14 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди укладається в письмовій формі і за бажанням сторін може бути посвідчено нотаріально.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі визначено, що однією з істотних умов договору оренди землі є строк дії договору.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 не підписувала спірні договори оренди землі, тобто відсутнє її волевиявлення на укладення спірних договорів, то відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підстави для визнання їх недійсними.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволення клопотань заявника про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, є необґрунтованими з огляду таке.

Зі змісту частини другої статті 113 ЦПК України вбачається, що повторна експертиза може бути призначена судом та доручена іншому експертові (експертам) лише за умови, якщо попередній висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні клопотань заявника про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, виходили із того, що наявний у справі висновок судово-почеркознавчої експертизи від 29 березня 2018 року № 342 відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, матеріали справи не містять даних, що висновок експерта є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, тому дійшли правильно висновку про відмову у задоволенні клопотань заявника про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 10 травня 2018 року в справі № 387/266/17 (провадження № 61-12072св18) та постанові від 18 квітня 2018 року в справі № 396/1481/14-ц (провадження № 61-5935св18), є безпідставними оскільки у наведених заявником постановах та оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справ.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України , заява № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Хірвісаарі проти Фінляндії , заява № 49684/99).

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Гомовича залишити без задоволення.

Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик