Рішення

від 30.04.2020 по справі 444/2600/19

ЖОВКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 444/2600/19

Провадження № 2/444/212/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

30 квітня 2020 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Зеліско Р. Й.

секретар судового засідання Мамедова Г. І.

з участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Блонський М. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області в якому, просить суд визнати незаконним звільнення позивача з посади військового обліковця Гійченської сільської ради відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України згідно розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №106/02-04 від 12.10.2018 року, визнати незаконним та скасувати розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №106/02-04 від 12.10.2018 року "Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради ОСОБА_5 Ганни Михайлівни" , визнати незаконним та скасувати розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №110/02-04 від 25.10.2018 року "Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради ОСОБА_5 Ганни Михайлівни", поновити позивача на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області та стягнути з відповідача Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області на її користь позивача ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 1984 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відповідно розпорядження голови Гійченської сільської ради Львівської області №89 від 27.08.2018 року Про надання відпустки без збереження заробітної плати Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської ОСОБА_4 надано відпустку без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради позивачу по справі ОСОБА_4 з 27 серпня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , включно на 44 дні. Також встановлено, що після закінчення відпустки військовий обліковець ОСОБА_4 підлягає негайному звільненню на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Датою звільнення є останній день відпустки. Розпорядженням голови Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №91від 29.08.2018 року Про внесення змін до Розпорядженнями голови Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області № 89 від 27.08.2018 року Про надання відпустки без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_4 , надано відпустку без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_4 з 30 серпня 2018 року по 09 жовтня 2018 року.

В подальшому, на адресу позивача ОСОБА_4 відповідачем по справі Гійченською сільською радою Жовківського району Львівської було направлено повідомлення № 466/02/-09 від 12.10.2018 року про те, що у зв`язку із звільненням її із посади Військового обліковця Гійченської сільської ради на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (розпорядження сільського голови № 106/02-04 від 12 жовтня 2018 року) їй необхідно прибути до Гійченської сільської ради за трудовою книжкою. Як вбачається з поштового штемпеля на описі вкладення, вказане повідомлення на адресу позивача було направлене 17.10.2018 року.

На виконання вказаного повідомлення, ОСОБА_4 прибула до Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської з метою отримання трудової книжки, проте з незрозумілих причин трудову книжку їй не видали.

Вважає, що процедура звільнення відбувалась на підставі неприязних стосунків з головою Гійченської сільської ради ОСОБА_3 , які виникли через вручення йому повістки позивачем під час мобілізації, так як ОСОБА_3 усіляко ухилявся від мобілізації . Окрім того дана процедура звільнення відбулась повторно .

Після демобілізації ОСОБА_3 висунув свою кандидатуру на посаду сільського голови с. Гійче та був обраний головою Гійченської сільської ради.

Зразу ж після обрання на посаду голови сільської ради позивача незаконно було звільнено з посади військового обліковця Гійченської сільської ради, проте рішенням Жовківський районний суд Львівської області від 23 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 19 березня 2018 року у справі № 444/1812/17 розпорядження про звільнення було визнано незаконним та скасовано, а ОСОБА_4 поновлено на займаній посаді.

Проте одразу з після поновлення звільнено повторно, в чому знову ж таки вбачається упередженість.

Зазначає, що її звільнення відбулося із грубим порушенням норм законодавства, оскільки повідомлення із розпорядженням про звільнення від 12.10.2018 року надійшло 17.10.2018 року позивач отримала повідомлення про наступне вивільнення, проте відповідач не ознайомив її з вакантними посадами, а обмежився лише повідомленням; відповідач не запропонував їй іншу роботу в сільській раді, хоча їй відомо, що інші вакансії в період її звільнення в раді були; функціональні обов`язки ведення військового обліку відповідачем не припинено, кількість призовників і військовозобов`язаних, які перебувають на обліку в сільській раді не зменшилась, кількість посад, після виведення зі штату посади військового обліковця та кількість посадових окладів, тобто витратна частина сільської ради не зменшилась, тому у відповідача не було підстав для зміни в організації виробництва і праці, а скорочення посади військового обліковця є безпідставним звільненням позивача.

Крім цього, з вказаного приводу рішенням Жовківський районний суд Львівської області від 23 жовтня 2017 року, у справі № 444/1812/17, яке набрало законної сили встанвлено, що у Гійченській сільській раді повинна бути одна особа уповноважена на ведення військового обліку на повний посадовий оклад, як це було до прийняття рішення Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області № 9 від 21 грудня 2016 року Про затвердження штатного розпису та кошторисів видатків на утримання апарату управління на 2017 рік.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про відсутність підстав у відповідача для скорочення штату працівників.

З моменту прийняття рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2017 року у справі № 444/1812/17 обставини що зумовлюють забезпечення та порядок ведення військового обліку у Гійченській сільській раді не змінилися.

Крім цього, слід зауважити, що ОСОБА_4 є ветераном праці та має право на пільги, а також має право на пенсію за віком.

Вказує, що окрім наведених порушень, відповідач звільнив позивача в період її тимчасової непрацездатності і тому підлягає поновленню судом на роботі.

Крім цього вказує, що у період з 27 серпня по 08 вересня 2018 року перебувала на лікарняному включно, і повинна була стати до роботи 09.09.2018 року , з 11.10.2018 року по 22.10.2018 року включно і повинна стати до роботи 23.10.2018 року , що підтверджується листками непрацездатності. Вважає своє звільнення з роботи неправомірним та таким, що порушує її права.

Зазначає, що Гійченською сільською радою Жовківського району Львівської на адресу позивачки ОСОБА_4 було направлено повідомлення № 466/02/-09 від 12.10.2018 року про те, що у зв`язку із звільненням її із посади Військового обліковця Гійченської сільської ради на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (розпорядження сільського голови № 106/02-04 від 12 жовтня 2018 року) їй необхідно прибути до Гійченської сільської ради за трудовою книжкою. Як вбачається з поштового штемпеля на описі вкладення, вказане повідомлення на адресу позивача було направлене 17.10.2018 року, та надійшло на адресу позивача через кілька днів.

Як вже зазначалося вище, на виконання вказаного повідомлення, після його отримання позивач ОСОБА_4 невідкладно прибула до Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської з метою отримання трудової книжки, проте з незрозумілих причин трудову книжку їй не видали. Станом на сьогодні позивачу трудову книжку так і не видано.

Окрім того , позивач звернулася до Жовківського районного суду Львівської області з позовом до Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення гршових коштів за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області в справі № 444/3604/18 від 19 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_4 до Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення гршових коштів за час вимушеного прогулу - залишино без розгляду.

Вказану ухвалу було оскаржено в апеляційному порядку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року в справі № 444/3604/18 вказану ухвалу залишено без змін.

Крім того судом апеляційної інстанції у зазначеній постанові вказано на те, що відповідно до ч.2 ст. 257 ЦПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно. Повний текст ухвали суду був складений 05.09.2019 року.

Як наслідок, ОСОБА_4 після прийняття Львівським апеляційним судом постанови від 27 серпня 2019 року в справі № 444/3604/18 з метою захисту своїх прав, повторно звернулася до суду за захистом своїх прав та просить суд про поновлення строку на подання позовної заяви.

15.10.2019 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 В.М. позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позові.

Позивач в судове засідання не прибула, однак на адресу суду подала письмові пояснення , згідно яких остання свої позовні вимоги підтримала в повному розмірі, просила суд такі задоволити.Розгляд справи проводити за її відсутності за участі її представника по справі та на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні щодо позову заперечив, просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з їх незаконністю та необґрунтованістю. Крім того, подав суду відзив на позовну заяву, які долучені до матеріалів справи. зазначає, що позовна заява по цій цивільній справі надійшла від ОСОБА_4 03.10.2019 р. до Жовківського районного суду Львівської області, натомість копію розпорядження про звільнення від 25.10.2018 року була отримана ОСОБА_4 23.11.2018 року. З цього часу почав перебіг строків звернення до суду за захистом свого права.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення судового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже даною нормою права встановлено місячний строк для звернення до суду. Щодо оскарження розпорядження про звільнення позивача від 25.10.2018 р. позивач подавала позовну заяву лише 03.10.2019 р., тобто фактично на 11 місяців пропустила строк на звернення до суду.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, передбачених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Проте позивач у позовній заяві не наводить жодних поважних причин поновлення пропущеного строку на звернення до суду. А тому вважає, що позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду застосувавши наслідки спливу строку звернення до суду та з врахуванням безпідставності позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що при звільненні позивача було дотримано норм трудового законодавства. Зазначив, що в дійсності між відповідачем та позивачем існували трудові відносини, а саме позивач ОСОБА_4 працювала на посаді військового обліковця.

Згідно рішення Гійченської сільської ради від 22.12.2017 р. №10 було затверджено розпис та кошторис видатків на утримання апарату Гійченської сільської ради на 2018 рік згідно додатку №1. Згідно даного додатку №1 затверджено штатний розпис Гійченської сільської ради в якому відсутня посада військового обліковця. Аналогічний штатний розпис було затверджено на 2017 рік (рішення Гійченської сільської ради від 21.12.2016 р. №9) та на 2019 рік (рішення Гійченської сільської ради від 20.12.2018 р. №9).

Відповідним чином було проведено скорочення чисельності працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці у роботодавця - Гійченської сільської ради.

У зв`язку з цим позивачу ОСОБА_4 , яка займала посаду військового обліковця, було вручено повідомлення про припинення з нею трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яке було надіслано 27.03.2018 р. поштовим листом з описом та повідомленням про вручення, у зв`язку із тим, що позивач не з`являлася на робоче місце.

За заявою позивача, розпорядженням голови Гійченської сільської ради №89 від 27.08.2018 та №91 від 29.08.2018, було надано відпустку без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_5 Ганні ОСОБА_8 відповідно до ст.3, п.6 та п.15 ч.1 ст.25 Закону України Про відпустки . Крім цього, в розпорядженні містилось : тому ОСОБА_4 , військовому обліковцю Гійченської сільської прибути в останній день відпустки 12 жовтня 2018 року у Гійченську сільську раду для отримання розпорядження про звільнення та трудової книжки . Позивача ОСОБА_4 було звільнено 12 жовтня 2018 року, про що свідчить запис із її трудової книжки.

Оскільки, позивач в зазначений день з невідомих на те сільській раді причин так і не прибула у сільську раду для отримання розпорядження про звільнення та трудової книжки відповідно до ст.47 КЗпП України, - власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу), ОСОБА_4 (позивачу) того ж таки дня (12.10.2018) було відправлено (рекомендованим листом) повідомлення з додатками,а саме: розпорядження про звільнення та розрахунок сум при звільненні. Позивач прибула у Гійченську сільську раду 23.10.2018 (при цьому письмове повідомлення отримала 18.10.2018) та показала листок непрацездатності серії НОМЕР_1 від 27.08.2018. Оскільки, не допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, зокрема, якщо в день звільнення йому було видано листок непрацездатності (довідку - в установлених законом випадках), а також у період перебування у відпустці (основній щорічній, а також в інших видах відпусток, що надаються працівникові як із збереженням, так і без збереження заробітної плати), згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України, сільським головою ОСОБА_3 в присутності працівників сільської ради та ОСОБА_4 було складено акт приийому-передачі лікарняного листка (серії АДП №149311 від 27.08.2018) та запропоновано підписати його, на що ОСОБА_4 відмовилась, вирвавши із рук сільського голови даний лікарняний листок і покинула приміщення сільської ради, копія акту додається.

Враховуючи виданий Рава-Руською районною лікарнею (нова назва КНП Рава- Руська районна лікарня ) листок непрацездатності (серії НОМЕР_1 від 27.08.2018), з метою врегулювання термінів відпусток та забезпечення права на відпустки 23 жовтня 2018 току сільським головою І.Іванусою було видано розпорядження Про скасування розпорядження №106/02-04 від 12 жовтня 2018 року про звільнення з посади військового обліковця та Про внесення змін до розпорядження №89 від 27 серпня 2018 року Про надання відпустки без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_4 .

Таким чином оскаржуване розпорядження від 12.10.2018 р. Голови Гійченської сільської ради було ним ж скасоване .

Копія розпорядження сільського голови була надіслана позивачеві поштовим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

25 жовтня 2018 року відповідно до розпорядження сільського голови, ОСОБА_4 булозвільнено з посади військового обліковця Гійченської сільської ради та позивачу було відправлено повідомлення про звільнення, а також про пред`явлення вищевказаного листка непрацездатності та про надання пояснення щодо несвоєчасного повідомлення про відкриття листка непрацездатності. До сьогоднішнього дня позивач більше у Гійченську сільську раду не прибувала та жодних письмових чи усних пояснень не надавала.

Також зазначає, що позовна заява по цій цивільній справі надійшла від ОСОБА_4 03.10.2019 р. до Жовківського районного суду Львівської області, натомість копію розпорядження про звільнення від 25.10.2018 року була отримана ОСОБА_4 23.11.2018 року. З цього часу почав перебіг строків звернення до суду. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що вона працює в Гійченській сільській раді 3 роки спеціалістом 2 категорії . В даний час в її обов`язки входить робота військового обліковця . Пам`ятає що минулого року позивач ОСОБА_4 прийшла в сільську раду , вони їй хотіли вручити трудову книжку, проте остання не хотіла її отримати, та показала лікарняний листок . Знає що раніше позивачку поновляли на роботі, однак вона не виконувала своєї роботи, так як відмовилась виконувати свою роботу, з березня 2018 рок вона вела військовий облік.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 пояснила, що працює на посаді секретаря Гійченської сільської ради , по даний час з 2016 року . Пам`ятає що минулого року позивач ОСОБА_4 прийшла в сільську раду , вони їй хотіли вручити трудову книжку, проте остання не хотіла її отримати . В цей же день їй відправили листа про те, що позивач має прибути в сільську раду, щоб отримати трудову книжку. Таке повідомлення повторили . Також позивач раніше поновлювали на роботі, зазначила що конфлікту не було.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законам або договором .

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданимвідповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках .

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України ).

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 01 грудня 1984 року прийнята на посаду військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області.

Згідно рішення Гійченської сільської ради від 22.12.2017 р. №10 було затверджено платний розпис та кошторис видатків на утримання апарату Гійченської сільської ради на 2018 рік згідно додатку №1. Згідно даного додатку №1 затверджено штатний розпис Гійченської сільської ради в якому відсутня посада військового обліковця. Аналогічний штатний розпис було затверджено на 2017 рік (рішення Гійченської сільської ради від 21.12.2016 р. №9) та на 2019 рік (рішення Гійченської сільської ради від 20.12.2018 р. №9).

Відповідним чином було проведено скорочення чисельності працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці у роботодавця - Гійченської сільської ради.

У зв`язку з цим позивачу ОСОБА_4 , яка займала посаду військового гліковця, було вручено повідомлення про припинення з нею трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яке було надіслано 27.03.2018 р. поштовим листом з описом та повідомленням про вручення, яке остання отримала 30.03.2018 року, у зв`язку із тим, що позивач не з`являлася на робоче місце (а.с.67-68)

Розпорядження голови Гійченської сільської ради Львівської області №89 від 27.08.2018 року Про надання відпустки без збереження заробітної плати Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської ОСОБА_4 надано відпустку без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради позивачу по справі ОСОБА_4 з 27 серпня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , включно на 44 дні. Також встановлено, що після закінчення відпустки військовий обліковець ОСОБА_4 підлягає негайному звільненню на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Датою звільнення є останній день відпустки.

Розпорядженням голови Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №91від 29.08.2018 року Про внесення змін до Розпорядженнями голови Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області № 89 від 27.08.2018 року Про надання відпустки без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_4 , враховуючи представлення ОСОБА_4 листків непрацездатності та відповідно продовження раніше наданої основної щорічної відпустки до 29.08.2018 року, з метою врегулювання термінів відпусток, внесено зміни до п.1 розпорядження №89 від 27.08.2018 року про надання відпустки без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_4 та викладено його в новій редакції : надано відпустку без збереження заробітної плати військовому обліковцю Гійченської сільської ради ОСОБА_4 з 30 серпня 2018 року по 12 жовтня 2018 року включно на 44 календарних днів .

В подальшому, на адресу позивача ОСОБА_4 відповідачем по справі Гійченською сільською радою Жовківського району Львівської було направлено повідомлення № 466/02/-09 від 12.10.2018 року про те, що у зв`язку із звільненням її із посади Військового обліковця Гійченської сільської ради на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (розпорядження сільського голови № 106/02-04 від 12 жовтня 2018 року) їй необхідно прибути до Гійченської сільської ради за трудовою книжкою.

Як вбачається з поштового штемпеля на описі вкладення, вказане повідомлення на адресу позивача було направлене 17.10.2018 року, позивач таке отримала 18.10.2018 року .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України , трудовий договір, укладений на невизначений строку, а також строковий трудовий договір до закінчення строку чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України , звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Відповідно ст. 42 КЗпП України , при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до вимог ст.49-2 КЗпП України , про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, працівник, за власним розсудом, звертається до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до п. 19 Постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.92 р. Про практику розгляду судами трудових спорів , розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП , суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Щодо вимог, про скасування розпорядження Голови Гійченської сільської ради від 12.10.2018 р., враховуючи те, що позивач була самостійно відповідачем поновлена на роботі, оскільки було встановлено, що така в цей час перебувала на лікарняному, про що не було відомо відповідачу, що було підтверджено свідками в судовому засіданні, а саме оскаржуване розпорядження Голови Гійченської сільської ради було ним ж скасоване розпорядженням від 23.10.2018 р., тому позовна вимога не підлягає до задоволення в цій частині.

Також слід зазначити, що судом встановлено, що будучи проінформованою про звільнення позивач 12.10.2018 р. в цей день в Гійченську сільську раду не з`явилась, зокрема для отримання трудової книжки та розрахунку, а прибула лише 23.10.2018 р. і повідомила, що у неї є листок непрацездатності, проте в подальшому такий забрала та не надала роботодавцю. При цьому відмовилась від будь-якого врегулювання конфлікту, а саме щоб роботодавець отримавши листок непрацездатності зміг його вивчити як документи та прийняти до виконання.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України, розглядаючи трудовий спір, пов`язаний зі звільненням у зв`язку зі скороченням штату, суди мають з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін з організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або ж власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Зокрема, у правовій позиції Верховного суду України викладеній в постанові від 01.04.2015 : по справі № 6-40цс15 зазначено, що частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою та третьою статті 49 2 КзпП України про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49 2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з врахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49 2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49 2 КЗпП України не є обов`язком роботодавця.

Гійченською сільською радою було повідомлено ОСОБА_4 про припинення з нею трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП листом від 27.03.2018 р., який був отриманий позивачем 30.03.2018 р. У зв`язку з тим, що остання на роботу з цього часу фактично не з`являлась, використовувала відпустки або перебувала на лікарняному (тимчасово непрацездатною), розпорядження про звільнення було винесено лише 12.10.2018 р. та в подальшому скасовано, коли позивач прибула в сільську раду та повідомила про перебування на лікарняному.

Відповідно до розпорядження Голови Гійченської сільської ради від 25.10.2018 року №110/02-04 ОСОБА_4 звільнено з посади військового обліковця Гійченської сільської ради .

Гійченською сільською радою листом від 25.10.2018 року було повідомлено ОСОБА_4 про те, що у зв`язку із звільненням її із посади Військового обліковця Гійченської сільської ради на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (розпорядження сільського голови № 110/02-04 від 25.10. 2018 року) їй необхідно прибути до Гійченської сільської ради за трудовою книжкою. Окрім того роз"яснено, що у разі отримання адміністрацією сільської ради письмової згоди на відправлення трудової книжки поштою, її буде надіслано за вказаною адресою та надіслано завірені копії розпорядження про звільнення №110/02-04 від 25.10.2018р.

Таке повідомлення позивач ОСОБА_4 отримала рекомендованим повідомленням про вучення поштового відправлення 23.11.2018 року про що особисто розписалася (а.с.77). Проте трудову книжку не отримала, та письмової згоди на пересилання такої за вказаною нею адресоюзгоди відповідачу не надала.

Відповідно до п. 4.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників" , затвердженої наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника .

А тому, суд не бере до уваги твердження позивача про те, що відповідач не ознайомив її із розпорядженням про звільнення, не вручив таке розпорядження під розписку та відмовився видати позивачу її трудову книжку не знайшло свого підтвердження .

Я вбачається із листа від 27.03.2018 р. позивачу ОСОБА_4 було запропоновано можливість зайняти вільну посаду в установі шляхом її переведення на таку посаду двірника на сезонну зайнятість повної ставки . Інших вакантних посад в 2018 році у Гійченській сільській раді не було. (а.с.64).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави. Конституція України передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Закон України Про місцеве самоврядування в Україні ст.10 визначає, що чисельність працівників органів місцевого самоврядування встановлюється відповідною радою у межах загальної чисельності, визначеної типовими штатами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Стаття 25 Закону України Про місцеве самоврядування в України передбачає загальну компетенцію сільських, селищних, міських рад.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання

Згідно з п. 5 ч. 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: п.5 затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.

У пункті 5 рішення № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже виносячи розпорядження від 12.10.2018 р. та в подальшому 25.10.2018 р. голова Гійченської сільської ради діяв виключно в межах своїх повноважень та на виконання рішення Гійченської сільської ради від 22.12.2017 р. №10, яке на цей час є не скасоване та ніким не оспорене.

У зв`язку з тим, що з 2017 року в штатному розписі відповідача відсутня посада військового обліковця слід дійти висновку що дійсно в цій установі відбулися зміни в організації праці, а саме відбулося скорочення чисельності працівників та вони не носять штучний характер.

Відповідачем було проведено повний розрахунок з позивачем, в тому числі виплачено їй вихідну допомогу у зв`язку з припинення трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП. Крім цього, звинувачення позивача у тому, що відповідач умисно безпричинно звільняє її з роботи з мотивів особистої неприязні, спростовуються тим, що з моменту поновлення на роботі ОСОБА_4 на підставі рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23.10.2017 р., остання не була одразу на другий день звільнена з посади. Роботодавець 27.03.2018 р. надав їй знову двомісячний строк на повідомлення про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, дотримав право позивача на використання всіх видів відпусток, врахував всі надані йому листки непрацездатності, а тому дії відповідача відповідають вимогам закону та пов`язані із неможливістю надати позивачу іншу роботу в цій ж установі і продиктовані змінами в організації виробництва та праці. Жодних спорів щодо оплати праці за відпрацьований час з позивачем немає.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних затверджено постановою КМУ від 07.12.16 № 921 (далі - Порядок № 921). Для забезпечення виконання цього Порядку насамперед слід чітко визначитись із фахівцями, на яких покладатиметься такий обов`язок.

Завдання щодо ведення військового обліку покладаються на працівників, що перебувають у штаті установи та виконують не лише функції, притаманній кадровій службі. Тобто облік може вести юрист, а подекуди - і працівник бухгалтерської служби. Визначення умов оплати праці має здійснюватися відповідно до нормативних документів, що діють в установі, організації, органі місцевого самоврядування.

Обов`язки щодо ведення військового обліку Гійченської сільської ради покладено на спеціаліста II категорії, про що, зокрема зазначено в посадовій інструкції даного працівника (рішення виконавчого комітету Гійченської сільської ради №35 від 11.07.2017). Таким чином військовий облік в установі ведеться та не переривався, що було стверджено у судовому засіданні свідком ОСОБА_9 .

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих ірганів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання. На цей час типових штатів Кабінетом Міністрів України не затверджено.

Оскільки визначення чисельності апарату ради, що включає в себе і організацію ведення військового обліку, визначення посад та штатного розпису установи відноситься до дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, доводи позивача щодо необхідності організації праці саме в певному порядку, є безпідставними та судом задоволені :те можуть бути.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 42 цього Кодексу - при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз.4 п.9 постанови Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.92р. №6 - судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Як вбачається із штатних розписів відповідача Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області , іншої однорідної професії чи посади із посадою військового обліковця у Гійченській сільській раді немає, а тому відсутні правові підстави для застосування вимог ст. 42 КЗпП України під час вирішення питання про звільнення позивача з роботи на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Крім цього, слід звернути увагу, що позивач просить поновити строк на звернення до суду про поновленні на роботі, та представником відповідача Гійченської сільської ради Жовківаського району Львівської області було подано заяву про застосування строків звернення до суду .

Позивачем було подано заперечення щодо застосування строку звернення до суду .

З даного приводу слід зазначити, згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення судового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже даною нормою права встановлено місячний строк для звернення до суду.

Згідно ч. 3,4 ст. 267 ЦК України , позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд наголошує на тому, що норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стала відомо (могло стати) про порушення права, покладається на позивача. (Постанова Верховного Суду України від 29.10.2014р. №6-152цс14).

Судом не встановлено порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Тому і немає підстав застосовувати наслідки спливу строку звернення до суду , оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову по суті позовних вимог.

В той же час, позивачем при зверненні до суду порушено місячний строк звернення до суду передбачений ст.233 КЗпП України, оскільки звільнення позивачки фактично мало місце 25.10.2018 року, трудову книжку позивачу не вручено, проте позивачу у відповідності до п.4.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", надіслано повідомлення про отримання трудувої книжки та розпорядження про звільнення з повідомленням про вучення поштового відправлення 23.11.2018 року про що позивач особисто розписалася (а.с.77) , звернення до суду згідно вихідного штампу пошти 02.10.2019 року , згідно вхідного штампу Жовківського районного суду Львівської області 03.10.2019 року.

В своїй вимозі позивач стверджує, що вона звернулася до Жовківського районного суду Львівської області з позовом до Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу повторно, а саме ухвалою Жовківського районного суду Львівської області в справі № 444/3604/18 від 19 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_4 до Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу - залишино без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року в справі № 444/3604/18 вказану ухвалу залишено без змін.

Відповідно до вимог ст.265 ЦК України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності .

Таким чином вимога позивача про поновлення строку на подання позовної заяви є безпідставною.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат, понесені ним на отримання професійної правничої допомоги , суд приходить до наступного висновку.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України , передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України , до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України , розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд враховує складність справа, яка розглядалася, ціну позову, необхідність дослідження багатьох доказів.

Суд бере до уваги, що на виконання договору про надання правничої допомоги № 20/11 від 20.11.2019 року, укладеного між відповідачем Гійченською сільською радою Жовківського району Львівської області в особі голови Івануса І.І. та адвокатом : Адвокатське бюро Михайла Блонського в особі керівника-засновника - адвоката Блонського М.А , останнім були надані послуги та відповідо здійснені витрати.

Зокрема, як зазначає заявник ним було здійснено ознайомлення з матеріалами позовної заяви на суму 2 000 грн. 00 коп. (2 год. х 1000грн.), підготовка відзиу на позовну заяву 5 000 грн. (5 год. х 1000 грн.).

Надані послуги та понесені витрати підтверджуються належним чином завіреними копіями документів, а саме: договором надання правової допомоги № 22/11 від 22.11.2019 року, актом надання послуг №22/11 від 22.11.2019 року, платіжним дорученням №93 від 28.11.2019 року на суму 7 000 грн., описом вкладення в цінний лист про надіслання відзиву на позовну заяву з додатками 22 документ.справа №444/2600/19 .

Суд враховує, що згідно ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертає увагу, що сторона відповідача, ні представник третьої особи не заявляли клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу, про їх неспівмірність.

Суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, про які заявлено стороною позивача, повністю відповідає вимогам ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Суд також враховує, що відповідно до ст. 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Витрати представника позивача, пов`язані з явкою до суду, відповідають граничним розмірам компенсації, що встановлені Кабінетом Міністрів України.

Ч. 1 ст. 140 ЦПК України встановлено, що особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Судом перевірено витрати, заявлені представником відповідача та встановлено, що такі пов`язані з розглядом справи, розмір таких витрат є обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, звертає увагу, що зі сторони відповідача не було проявів поведінки, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, не подавалися стороною відповідача явно необґрунтовані заяви і клопотання, безпідставні твердження або заперечення певних обставин, які мають значення для справи .

Суд враховує, що врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи не було можливим.

Ч. 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд враховує, що представником позивача подано докази (договори, розрахунки) на підтвердження розміру витрат у зв`язку із розглядом справи.

Враховуючи те, що судом відмовлено у позовних вимогах позивача в повному обсязі, беручи до уваги обгрунтованість вимог у заяві представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачу, зважаючи на підтвердження таких витрат належними доказами, їх співмірність із заявленими позовними вимогами, ціною позову, суд приходить до висновку, що в користь відповідача з позивача підлягає стягненню витрати понесених на отримання професійної правничої допомоги в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

Керуючись статтею 23, 141, ч. 2 ст. 247, статтями 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної вимоги позивача ОСОБА_4 про визнання незаконним звільнення ОСОБА_4 з посади військового обліковця Гійченської сільської ради відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України згідно розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №106/02-04 від 12.10.2018 року - відмовити.

У задоволенні позовної вимоги позивача ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №106/02-04 від 12.10.2018 року "Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради ОСОБА_5 Ганни Михайлівни" - відмовити.

У задоволенні позовної вимоги позивача ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування розпорядження Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області №110/02-04 від 25.10.2018 року "Про звільнення з посади військового обліковця Гійченської сільської ради ОСОБА_5 Ганни Михайлівни" - відмовити.

У задоволенні позовної вимоги позивача ОСОБА_4 про поновлення ОСОБА_4 на посаді військового обліковця Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області - відмовити.

У задоволенні позовної вимоги позивача ОСОБА_4 про стягнення з відповідача Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області на користь позивача ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Стягнути з позивача ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП : НОМЕР_2 ) на користь Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області (80314, Львівська область Жовківський район с.Гійче, вул.Шкільна, буд.2, код ЄДРПОУ : 04371682) витрат понесених на отримання професійної правничої допомоги в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подається до Львівського апеляційного суду через Жовківський районний суд Львівської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З врахуванням Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" та п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину".

Повний текст рішення складено 05.05.2020 року.

Суддя: Зеліско Р. Й.