Постанова

від 06.05.2020 по справі 521/10517/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 521/10517/16-ц

провадження № 61-36513св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Одеський олійноекстракційний завод

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну товариства з обмеженою відповідальністю Одеський олійноекстракційний завод на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року у складі судді

Поліщук І. О. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М.,

Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до товариства з обмеженою відповідальністю Одеський олійноекстракційний завод (далі - ТОВ Одеський олійноекстракційний завод ) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з квітня 2015 року він працював

у ТОВ Одеський олійноекстракційний завод на посаді слюсаря-ремонтника відділу головного механіка товариства. Наказом відповідача від 07 листопада 2015 року № 133/1-к його було відсторонено від роботи

до проведення переатестації, строк якої було призначено на 25 листопада 2015 року. Також, вказаним наказом його було переведено на роботу

не обумовлену трудовим договором, зокрема - фарбувальні роботи.

Вважав, що жодних підстав, передбачених КЗпП України для відсторонення його від роботи, у відповідача не було.

При цьому зазначав, що від інструктажів та перевірок знань з охорони праці ніколи не ухилявся та посилався на те, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України Про професійний розвиток працівників атестації не підлягають працівники, які відпрацювали на відповідній посаді менше року.

06 грудня 2015 року відповідачем було складено акт про його невихід

на роботу, затверджений директором заводу ОСОБА_2 .

Наказом відповідача від 07 квітня 2016 року № 34-к його було звільнено

з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України

за прогул без поважних причин.

Посилався на те, що зазначений наказ винесено з порушенням граничного строку для застосування зазначеної міри. Відповідачем було грубо порушено вимоги статті 149 КЗпП України, як він вважав, оскільки відповідачем не було відібрано від нього пояснення щодо причин не виходу на роботу, а також вимоги статті 141 КЗпП України щодо обов`язку забезпечення трудової та виробничої дисципліни.

Вважав вищевказаний наказ про його звільнення з роботи незаконним

та необґрунтованим, оскільки її звільнення відбулось із порушенням норм трудового законодавства.

Крім того, посилався на те, що незаконне звільнення його з роботи порушило його законні права, призвело до втрати нормальних життєвих зав`язків та вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, чим спричинено йому моральні страждання.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 07 листопада

2015 року про відсторонення його від роботи; скасувати наказ про звільнення з роботи за прогул; поновити його на роботі на посаді слюсаря-ремонтника відділу головного механіка ТОВ Одеський олійноекстракційний завод ; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора ТОВ Одеський олійноекстракційний завод від 07 листопада 2015 року № 133/1-к про відсторонення від робіт підвищеної небезпеки слюсаря-ремонтника ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді слюсаря-ремонтника відділу головного механіка ТОВ Одеський олійноекстракційний завод .

Стягнуто з ТОВ Одеський олійноекстракційний завод на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 32 713,23 грн та моральну шкоду - 3 000,00 грн.

У частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах одного місячного платежу допущено негайне виконання судового рішення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсторонення позивача від роботи відбулося з непередбачених законом підстав, а його звільнення відбулося без дотримання передбаченого порядку. Розриваючи трудовий договір з позивачем відповідач не зажадав від нього письмових пояснень з приводу порушення ним трудової дисципліни, чим порушив вимоги

статті 149 КЗпП України. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що протиправною поведінкою відповідача, яка виразилася у необґрунтованому звільненні позивача, останньому завдана моральна шкода.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Одеський олійноекстракційний завод задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року у частині стягнення з ТОВ Одеський олійноекстраційний завод на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінено.

Стягнуто з ТОВ Одеський олійноекстракційний завод на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 500,00 грн.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року

у частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним

та скасування наказу директора ТОВ Одеський олійноекстракційний завод від 07 листопада 2015 року про відсторонення від роботи скасовано, ухвалено у цій частині нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу директора ТОВ Одеський олійноекстракційний завод від 07 листопада 2015 року про відсторонення від роботи відмовлено.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року

у частині задоволення вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судових витрат залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність наказу про відсторонення позивача від роботи, проте не звернув уваги на те, що позивач із вимогою щодо визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи звернувся із пропуском тримісячного строку звернення до суду

і поважних причин, які б надали можливість поновлення строку у цій частині ним не було наведено, а тому, як вважав суд апеляційної інстанції,

ця частина позовних вимог не підлягає задоволенню через пропуск строку звернення до суду з такою вимогою.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав правильними висновки суду першої інстанції про те, що під час звільнення відповідача не було дотримано порядку, передбаченого статтею 149 КЗпП України. Звільнення позивача за прогули неможна вважати законним, оскільки останній

з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, а вимагати виконувати його іншу - законом не передбачено, а тому, як вважав суд апеляційної інстанції, висновки суду першої інстанції щодо визнання звільнення позивача незаконним та поновлення його на роботі є правильними

та обґрунтованими.

Разом із тим, суд правильно виходив із того, що в цій частині вимог позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки ним не було своєчасно отримано трудову книжку та не ознайомлено його з наказом про звільнення.

Зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із вимог розумності і справедливості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду,

ТОВ Одеський олійноекстракційний завод , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю

та постанову суду апеляційної інстанції у частині вимог щодо поновлення

на роботі ОСОБА_1 та стягнення з товариства на користь

ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 500,00 грн та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи

із Малиновського районного суду м. Одеси.

У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій

не враховані всі фактичні обставини, що мали значення для правильного

та об`єктивного вирішення справи.

ТОВ Одеський олійноекстракційний завод вважало, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що звільнення позивача не можна вважати законним, оскільки останній з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, вимагати виконувати його іншу - законом не передбачено.

Зазначало, що товариству не потрібно було отримувати у позивача згоду

на виконання робіт, пов`язаних із фарбуванням технологічних трубопроводів у відділенні піно-пожаротушіння, оскільки ці роботи прямо передбачені його посадовою Інструкцією. Позивача не було відсторонено від роботи, а було відсторонено від робіт підвищеної небезпеки (управління системою піно-пожаротушіння).

Крім того, зазначало, що у випадку, якщо б позивача було б переведено

на іншу роботу, тоді і звільнено б його було з останньої посади на яку його було переведено. Проте, звільнено його було з посади слюсаря-ремонтника 4 розряду відділу головного механіка товариства, у черговий раз,

як товариство вважало, підтверджує відсутність факту переведення на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором.

Також, товариство вважало, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що під час звільнення позивача не було дотримано порядку, передбаченого статтею 149 КЗпП України, оскільки товариство перед застосуванням дисциплінарного стягнення, з метою з`ясування причин відсутності позивача на роботі, направляв йому лист-вимогу, який був залишений позивачем без задоволення.

Зазначало, що протягом року, що передував застосуванню до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, вже було застосовано

до нього дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни

у вигляді догани.

Товариство вважало, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки пропуску позивачем строку на звернення до суду, у зв`язку із чим, дійшли помилкового висновку про те, що позивачем не пропущено строк

на звернення до суду з тих підстав, що останнім не отримано трудової книжки та не ознайомлено з наказом про звільнення.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 квітня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду слюсаря-ремонтника до відділу головного механіка, з окладом згідно штатного розпису та випробувальним терміном 1 місяць, що підтверджується відповідним наказом від 09 квітня 2015 року № 43/1-к.

Рішення кваліфікаційної комісії ТОВ Одеський олійноекстракційний завод від 15 травня 2015 року ОСОБА_1 визнано таким, що задовільно пройшов теоретичне та практичне навчання та йому присвоєний розряд: слюсар - ремонтник 4-го розряду (а. с. 118 т. 1).

Наказом директора підприємства від 07 листопада 2015 року

№ 133/1-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи, обумовленої трудовим договором слюсаря-ремонтника 4-го розряду відділу головного механіка,

до проведення переатестації, строк якої назначено на 25 листопада

2015 року. Цим же наказом, до переатестації, його було переведено

на роботи з фарбування технологічних трубопроводів у відділенні піно-пожежогасіння (а. с. 91 т. 1).

Наказ про відсторонення від роботи було видано на підставі службової записки головного механіка ОСОБА_3 від 07 листопада 2015 року, у якій було зазначено про постійні порушення ОСОБА_1 правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, систематичне невиконання розпоряджень головного механіка та не виконання своїх посадових обов`язків, що може привести до непрацездатності установки піно-пожежогасіння для ліквідації загоряння на підприємстві, тому він просив дати згоду на переатестацію та відсторонення від своїх посадових обов`язків слюсаря-ремонтника 4-го розрядку ОСОБА_1 . У службовій записці також вказується, що на період підготовки до переатестації вже дано письмове розпорядження ОСОБА_1 займатися фарбуванням технологічних трубопроводів у відділенні пожежогасіння (а. с. 73 т. 1).

Наказом ТОВ Одеський олійноекстракційний завод від 07 квітня 2016 року № 34-к ОСОБА_1 було звільнено з посади слюсаря-ремонтника відділу головного механіка з 07 квітня 2016 року за пунктом 4 частини першої

статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (а. с. 94 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ТОВ Одеський олійноекстракційний завод задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального

та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків

не спростовують.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні

і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право

на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно частин першої, третьої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5 статті 40 КЗпП України та пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника,

на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити із того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом всього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку із поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи

до закінчення строку трудового договору). Невихід працівника на роботу

у зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Частинами першою, третьою статті 149 КЗпП України передбачено, що

до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням

і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року,

не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази

і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог процедури застосування дисциплінарного стягнення, передбаченої

статтею 149 КЗпП України, а саме - відповідач не зажадав від позивача письмових пояснень з приводу порушення ним трудової дисципліни,

та ураховуючи те, що позивач із незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, а вимагати виконувати його іншу законом не передбачено, дійшов правильного висновку про те, що ТОВ Одеський олійноекстракційний завод не мав законних підстав для звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому обґрунтовано поновив ОСОБА_1 на роботі та стягнув відповідно

до вимог статті 235 КЗпП України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною 1 статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться

в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт

у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає

від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок

по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається

на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині розміру відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, керуючись вимогами

статті 237-1 КЗпП України, правильно визначив розмір моральної шкоди, який відповідає принципу розумності, виваженості та справедливості.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Устименко проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ), які з огляду на положення статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд

не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Одеський олійноекстракційний завод залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 07 березня 2017 року

у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Одеської області

від 17 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили

з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович