Рішення

від 12.05.2020 по справі 420/1736/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1736/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (юридична адреса: вул. Петра Болбочана,8, корп.1, м. Київ, 01051; для листування: просп. Ушакова, буд. 42, м. Херсон, 73003) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов (т.1 а.с.1-11) ОСОБА_1 до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (далі Представництво Президента України в АРК) про визнання протиправними дій та бездіяльності службових осіб Представництва Президента України в АРК, зобов`язання Представництва Президента України в АРК здійснити певні дії.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків (т.1 а.с.72-76).

Позивач надав до суду позов та заяву про поновлення строку на звернення до суду з позовом (т.1 а.с. 84-100).

У наданому до суду позові ОСОБА_1 просив:

- визнати протиправною бездіяльність Представництва Президента України в АРК із заповнення його - ОСОБА_1 трудової книжки під час звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, яка полягала у необґрунтованому неповному та неточному визначенні правових підстав його звільнення згідно Кодексу законів про працю України (далі КЗпПУ) з порушенням принципу правової визначеності, із не визначенням конкретної норми КЗпПУ як правової підстави звільнення;

- зобов`язати Представництво Президента України в АРК доповнити запис його - ОСОБА_1 трудової книжки стосовно звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, із визначенням конкретної норми КЗпПУ, а саме частини 3 його статті 38 як правової підстави його звільнення ОСОБА_1 згідно КЗпПУ, про що схвалити відповідне розпорядження Постійного Представника Президента України в АРК із внесенням відповідних змін до розпорядження в.о. Постійного Представника Президента України в АРК від 05.12.2018 року №44-к/р.

Також позивач просив винести окрему ухвалу щодо грубого порушення службовими особами Адміністрації Президента України порядку організації та здійснення контролю за виконанням Указу Президента України від 2 грудня 2018 р. №405/2018 у частині його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК.

Ухвалою суду від 16.03.2020 року поновлений пропущений строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (т.1 а.с.118-120).

Ухвалою від 27.03.2020 року повернуто позивачу без розгляду заяву (вх.13256/20 від 24.03.2020 року) про збільшення розміру позовних вимог у зв`язку з невиконанням вимогч.7 ст.47 КАС України (а.с.146-147).

Ухвалою від 07.04.2020 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 (вх.14462/20 від 03.04.2020 року) про збільшення розміру позовних вимог по справі №420/1736/20 (а.с.168-170).

У заяві про збільшення позовних вимог (т.1 а.с.153-162) позивач додатково просив зобов`язати Представництво Президента України в АРК сплатити йому - ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу після звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК до часу належного заповнення Представництвом Президента України в АРК запису про звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК у його - ОСОБА_1 трудовій книжці.

Також позивач просив встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі та зобов`язати Представництво Президента України в АРК у місячний строк з дня набрання рішення суду законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про його виконання.

Ухвалою від 12.05.2020 року відмовлено Представництву Президента України в Автономній Республіці Крим у задоволенні клопотань про розгляд справи №420/1736/20 за правилами загального позовного провадження, про залишення без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду позову ОСОБА_1 до Представництва Президента України в АРК про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії. Задоволено клопотання Представництва Президента України в АРК та долучені до матеріалів справи копія листа Офісу Президента України від 21.04.2020 року, копія заяви ОСОБА_1 від 30.11.2018 року.

Також задоволена заява позивача ОСОБА_1 у порядку ст.47 КАС України про викладення позовних вимог у новій редакції.

Остаточними вимогами позивача є:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Представництва Президента України в АРК із заповнення трудової книжки ОСОБА_1 під час його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, яка полягала у необґрунтованому неповному та неточному визначенні правових підстав звільнення ОСОБА_1 згідно КЗпПУ з порушенням принципу правової визначеності, із не визначенням конкретної норми КЗпПУ як правової підстави звільнення; зобов`язати Представництво Президента України в АРК доповнити запис трудової книжки ОСОБА_1 стосовно його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, із визначенням конкретної норми КЗпПУ, а саме конкретної частини його статті 38, такої, як ч.3 цієї статті, або вказівки на звільнення внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору за статтею 38 цього Кодексу як правової підстави звільнення ОСОБА_1 згідно КЗпПУ, про що схвалити відповідне розпорядження Постійного Представника Президента України в АРК із внесенням відповідних змін до розпорядження в.о. Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 05.12. 2018 року №44-к/р;

- зобов`язати Представництво Президента України в АРК сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу після звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК до часу належного заповнення Представництвом Президента України в АРК запису про звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК у трудовій книжці ОСОБА_1 та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку згідно статті 44 КЗпПУ, але з тим, щоб загальна сума виплат Представництвом Президента України в АРК ОСОБА_1 у цій справі не перевищила чотириста п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Також позивач просив прийняти за результатом розгляду справи окрему ухвалу щодо грубого порушення службовими особами Адміністрації Президента України порядку організації та здійснення контролю за виконанням Указу Президента України від 2 грудня 2018 року №405/2018 у частині звільнення ОСОБА_1 з посади Постійного Представника Президента України в АРК та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі, зобов`язати Представництво Президента України в АРК у місячний строк з дня набрання рішення суду законної сили подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про його виконання.

Позивач зазначив, що Указом Президента України від 17.08.2017р №220/2017 він був призначений на посаду Постійного Представника Президента України в АРК (далі Представник) та указом Президента України від 02.12.2018р. №405/2018 звільнений з цієї посади. Його призначення на посаду було здійснено через добровільне подання ним заяви безпосередньо Президентові України відповідно до КЗпПУ, після ознайомлення з умовами праці на посаді та умовами її оплати.

На момент його призначення розміри оплати праці Представника та його заступників були визначені постановою КМУ від 20.04.2016р №304 Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України Про державну службу . Посади Представника та його заступників були включені до Додатку до Постанови №304, який на той період також охоплював виключно керівництво загальнодержавних органів. Так, посади Представника та його заступників було розміщено в переліку між посадами Представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, місячний посадовий оклад Представника було визначено в 13100 грн.

У подальшому, постановою КМУ від 12.09.2018 р. №784 Про внесення змін до постанови КМУ від 20 квітня 2016р №304 було внесено суттєві зміни.

Позивач вважає, що у Постанові №784 було істотно змінено, як істотні умови праці Представника, а саме систему та розміри оплати праці Представника, так і його юридичний та політичний статус, який був прирівняним до керівника органу регіонального рівня.

Про вказані істотні зміни умов праці його роботодавцем, на виконання припису ч. 3 ст. 32 КЗпПУ, за два місяці від набуття чинністю Постанови №784 попереджено не було. Після оприлюднення Постанови №784 він на посаді Представника вжив вичерпних заходів для з`ясування причин та правових підстав її схвалення, можливості виправлення очевидних незаконних приписів цієї Постанови №784 через відповідні рішення КМУ.

Позивач вказує, що через істотні зміни умов праці Постановою №784, про які його завчасно попереджено не було, він 22.11.2018 року подав Президенту України через АПУ заяву про відставку з посади Представника за власним бажанням з 07.12.2018 року, після чого його було звільнено із посади Представника Указом №405. Зазначена заява про звільнення визначала причиною його звільнення з посади Представника саме факт схвалення Постанови №784 та відповідно істотне обмеження цією постановою його трудових прав, істотну зміну цією Постановою №784 умов праці.

Відповідно до Указу №405 його, ОСОБА_1 , було звільнено з посади Представника згідно з поданою ним заявою , при цьому конкретні підстави звільнення з посади згідно КЗпП в Указі №405 не вказувалися.

Водночас у його трудовій книжці, виданій у Представництві 07.12.2018 року зроблено запис 25, за яким його звільнено згідно з поданою заявою , за ст. 38 КЗпП, при чому правовою підставою такого звільнення визначено саме та виключно Указ №405.

У подальшому, 24.12.2018 року оскаржив застосування щодо нього норм Постанови №784 до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Також з метою отримання необхідної інформації стосовно процедури звільнення з посади Представника він спрямував до Офісу Президента України та водночас до АПУ запит на отримання публічної інформації від 10 січня 2020 року, у якому просив також повідомити - яким є день його звільнення з посади Представника згідно з змістом Указу №405, нормами КЗпП, зокрема - якою є конкретна норма цього Кодексу про звільнення, застосована щодо ОСОБА_1 в Указі №405.

Після отримання відповідей на запити у їх сукупності ним з`ясоване, що запис 25 у його трудовій книжці на с.34, виданій йому у Представництві 07.12.2018 року, за яким його звільнено згідно з поданою заявою , за ст. 38 КЗпП не має належного правового обґрунтування та є неповним адже не містить точний пункт ст. 38 КЗпП за яким відбулось звільнення.

Адже згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Водночас, згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Тоді, у грудні 2018 року Представництво сприйняло таке заповнення трудової книжки ОСОБА_1 саме із згадкою на ст. 38 КЗпП у цілому, без вказівки на її окрему частину, як таке що вчинене з належним обґрунтуванням - саме зважаючи на наявність певного роз`яснення для Представництва цього питання з боку уповноваженого співробітника АПУ, оформленого належним чином, а саме у вигляді службового документу, копію якого, як вже звільненому співробітникові, не було надано для ознайомлення.

Також позивач зазначив, що станом на грудень 2018 року та пізніше у нього не було впевненості, що його звільнено з посади саме за поданою заявою від 22.11.2018 року, у якій він визначив як підставу звільнення істотні зміни праці на посаді Представника Постановою №784).

Позивач зазначив, що дану заяву було подано особисто до канцелярії АПУ 22.11.2018 року. Після цього, починаючи з 22.11.2018 року на нього розпочався тиск з боку співробітників Головного департаменту регіональної і кадрової політики АПУ, з тим, щоб він замінив подану заяву на іншу, в якій не посилався б на підставу звільнення у формі істотних змін праці на посаді Представника. Усвідомлюючи реальні загрози для життя та здоров`я, розуміючи високу ймовірність протиправних дій щодо нього з боку керівництва АПУ, яке узурпувало державну владу в України в рамках самоусунення Президента України від виконання власних обов`язків, він надав особисто ОСОБА_2 інші варіанти заяви про звільнення без дати та оформлені всупереч вимогам законодавства України, але у той спосіб, як це протиправно вимагалося від нього співробітниками Адміністрації Президента України.

Тому, після звільнення його з посади Представника не знав достеменне, яка саме заява про його звільнення, справжня або неналежна, оформлена всупереч законодавства під тиском співробітників АПУ була використана АПУ для підготовки указу Президента України про звільнення з посади Представника. Лише після отримання ним відповідей на запити у їх сукупності зрозумів, що підставою звільнення все ж було використане належну заяву про звільнення - від 22.11.2018 року.

Позивач вказує, що таким чином власник або уповноважений ним орган не виконав щодо нього законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, зокрема ч. 3 ст. 32 КЗпП, за якою про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Ґрунтуючись на його заяві про звільнення від 22.11.2020 року, його роботодавець (Президент України) або уповноважений представник роботодавця (АПУ) мав визначити у розпорядчому акті точну підставу звільнення згідно КЗпП, а саме ч. 3 ст. 38 КЗпП, чого ним зроблено не було. Указ №405 причину звільнення ОСОБА_1 згідно конкретної норми КЗпП не відображав.

Таким чином, заповнення його трудової книжки у частині внесення у ній 07.12.2018 року запису 25, про звільнення з посади Представника згідно з поданою заявою за ст. 38 КЗпП, із вказівкою на Указ №405, як на єдину правову підставу такого звільнення та без уточнення за якою саме частиною ст. 38 КЗпП звільнене з посади Представника, є невірним, не має належного правового обґрунтування та є неправомірним.

Таке невірне, неналежне та неправомірне заповнення його трудової книжки посадовими особами Представництва під час звільнення з посади Представника істотно порушило трудові та пов`язані з ними права та принцип юридичної визначеності, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини, а таким чином також порушило права, гарантовані ст. 8, 13, 14, 17, 18 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року. Зокрема, наразі він не може довести шляхом пред`явлення трудової книжки справжні підстави його звільнення з посади Представника, зокрема у поточних судових процесах, де це має істотне значення а також для його роботодавців.

Крім того, посилаючись на те, що строки позовної давності щодо порушень прав, пов`язаних із невірним заповненням трудової книжки під час звільнення з посади Представника, ухвалою судді від 16 березня 2020 року по справі 420/1736/20 було поновлене, а його право на середній заробіток за час вимушеного прогулу прямо випливає з невірного та неповного заповнення його трудової книжки під час звільнення з посади Представника, позивач зазначив, що вважає, що поновлення строку позовної давності ухвалою судді від 16.03.2020 року по справі 420/1736/20 поширюється також на цю вимогу.

На думку позивача, поновлення строку позовної давності ухвалою судді від 16 березня 2020 року по справі 420/1736/20 поширюється й на вимогу про варіанти коректного заповнення його трудової книжки про звільнення, запропоновані цією заявою.

Водночас оскільки вимоги про виплату вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку згідно статті 44 КЗпПУ, є вимогами щодо оплати праці на них не поширюється обмеження строків позовної давності з урахуванням ч. 2 ст. 233 КЗпПУ.

Позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача подав до суду відзив на позов (т.1 а.с.207-215), просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що Представництво є державним органом, утвореним Президентом України (Указ Президента України від 31.03.1994 №119/94) відповідно до ст. 139 Конституції України з метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України та безпосередньо йому підпорядковується.

Відповідно до ст.ст. 2, 8 та 9 Закону України Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим від 02.03.2000р №1524- III Представництво очолює Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим (далі - Постійний Представник), який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і здійснює загальне керівництво діяльністю Представництва, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Представництво завдань.

Указом Президента України від 02.12.2018 року №405/2018 Про звільнення ОСОБА_1 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим позивача звільнено з посади Постійного Представника згідно з поданою ним заявою.

До позовної заяви позивачем додано копію заяви про звільнення адресовану Президенту України датовану 22.11.2018 року, в який він просить звільнити його з 07.12.2018 року. Представник відповідача звертає увагу на те, що у тексті заяви відсутні будь-які згадки про порушення з боку Президента України та/або Представництва трудових прав Позивача, не виконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Заявою позивач просить звільнити його з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим за власним бажанням згідно статті 38 КЗпПУ, ст. 9 закону України Про Представництво Президента України в АРК , тобто не вказуючи визначені ч.3 ст. 38 КЗпП України підстави розірвання трудового договору.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.

Відповідно до частини 5 статті 48 КЗпП України порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до абзацу 1 пункту 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993р №58 (далі - Інструкція №58), записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2. 26 Інструкції, при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, Звільнений за власним бажанням у зв`язку з зарахуванням у вищий навчальний заклад , ст.38 КЗпП України .

Абзац 3 пункту 2.26 Інструкції застосовується також при розірванні трудового договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, оскільки таке звільнення є також однією з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, оскільки статтею 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Представник відповідача стверджує, що норми діючого законодавства передбачають при звільненні працівника за власним бажанням, вказувати в записі про звільнення, який заноситься в трудову книжку, лише статтю 38 КЗпП України без зазначення пункту або частини цієї статті та, за наявності причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, зазначати ці причини. При цьому зазначення конкретної частини статті 38 КЗпП в записі, що вноситься до трудової книжки чинним законодавством не вимагається.

Враховуючи те, що вищезазначені причини не вказувалися Позивачем у заяві про звільнення та не зазначені в Указі № 405/2018, який в розумінні трудового законодавства є наказом про звільнення, обґрунтовано вважають, що Представництвом внесено запис до трудової книжки позивача з дотриманням чинного законодавства та у відповідності і на виконання Указу №405/2018.

Також представник відповідача звернув увагу на те, що позивач не подавав до Представництва або його посадових осіб заяв стосовно свого звільнення або порушення Представництвом та/або Президентом України його трудових прав, або не виконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що ним і не заперечується в позовній заяві.

Представник відповідача зазначив, що оскільки позивач у позовній заяві вказує про подання ним до Адміністрації Президента України інших варіантів заяв , Представництвом 25 березня 2020р направлено запит до Офісу Президента України з проханням повідомити на підставі якої заяви ОСОБА_1 (якщо заяв було декілька) Президентом України видано Указ №405/2018, а також повідомити, в якій заяві ОСОБА_1 , що стала підставою для його звільнення, були зазначені (якщо були зазначені) мотиви звільнення за власним бажанням та, за можливості, надати копію вказаної заяви ОСОБА_1 .

Крім того, представник відповідача зазначив, що із набранням чинності Постановою КМУ Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016р № 304 №784 від 12.09.2018 року, умови праці Постійного Представника у визначенні ст. 32 КЗпП України не змінювалися, оскільки не відбулось зміни системи та розміру оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посади Постійного Представника, а його посадовий оклад змінився в сторону збільшення.

Позивач подав до суду відповідь на відзив (т.2 а.с.233-247), в який наполягав на задоволенні позову та зазначив, що відзив ґрунтується виключно на хибних міркуваннях та необґрунтованих припущеннях, жодними письмовими доказами, крім листа №357/02- 05-20 не підкріплює. Зміст відзиву та доданого до нього листа №357/02-05-20 насправді повністю підтверджують фактичні обставини позовних вимог, викладених у заяві. У відзиві Представництво, як відповідач, не спромоглося спростувати жодних фактично викладених у позові значущих для оцінки порушення його прав.

У наданій до відповіді на відзив заяві (т.2 а.с.1-6) позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що відповідно до п. 2.3 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства, з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. За п.2.26 Інструкції, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на статтю, пункт закону. Наприклад, Звільнений в зв`язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України .

Водночас у абз. 3 п.2.26 Інструкції вказано, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, Звільнений за власним бажанням у зв`язку з зарахування у вищий навчальний заклад, ст. 38 КЗпП України .

Позивач вважає, що ця норма абз. 3 п.2.26 Інструкції поширюється й на ч. З ст. 38 КЗпП, за якою ст.44 КЗпП пов`язує виплату працівникові вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, а саме - при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, зокрема за статтею 38 КЗпП. Вказівка на частину 3 ст. 38 КЗпП є достатньою вказівкою зазначення причин звільнення на виконання вимог абз. 3 п.2.26 Інструкції. Адже вказівка на ч. З ст. 38 КЗпП (запис Звільнений за власним бажанням, ч. 3 ст. 38 КЗпП України ) у смисловому навантаженні є цілком та повністю тотожною запису у трудовій книжці словами фабули ч. 3 ст. 38 (запис Звільнений за власним бажанням внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, ст. 38 КЗпП ).

У запереченнях на відповідь на відзив (т.2 а.с.49-56) представник відповідача зазначив, що міркування позивача, які на його думку є маніпулятивними, не спростовують фактів: по-перше, відсутності у заяві ОСОБА_1 про звільнення, датованій 22.11.2018 року, прямого вказування на порушення з боку Представництва відносно позивача трудового законодавства та умов колективного та трудового договору, по-друге, відсутності звернень позивача саме до Представництва для врегулювання на його думку існуючого індивідуального трудового спору начебто через неповідомлення про істотні зміни умов праці, по-третє, відповідності формулювання причин звільнення, внесених Представництвом до трудової книжки позивача формулюванням причин звільнення ОСОБА_1 з посади Постійного Представника, визначених Указом №405/2018.

Також представник зазначив, що доводи позивача викладені в позові щодо порушення його трудових прав не повідомленням його про начебто істотні зміни умов праці, які, на думку Позивача, відбулись з набуттям чинності Постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. №304 №784 від 12.09.2018 року. Тобто згідно з твердженням позивача саме Постановою № 784 начебто порушено його трудові права, а саме істотно змінено умови його праці, що, в свою чергу, стало підставою для його звільнення.

Представник відповідача звернув увагу на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/22415/18 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до Кабінету Міністрів України про визнання незаконними норм Постанови №784. Рішення набрало законної сили. На думку представника доцільним застосування судом рішення у справі №640/22415/18 як преюдиційного факту на підтвердження відсутності порушення Представництвом трудових прав Позивача та безпідставності й необґрунтованості позовних вимог щодо необхідності внесення змін до трудової книжки Позивача шляхом зазначення причиною звільнення частину 3 статті 38 КЗпП України

На думку представника відповідача критичній оцінці підлягають доводи позивача, зазначені у відповіді на відзив, що начебто він не міг дізнатися про обставини свого звільнення , а також про вжиття інших управлінських та організаційних заходів з оформлення звільнення з посади Представника , оскільки 6 та 7 грудня 2018р позивач перебував на робочому місці у Представництві, а 06.12.2018 року об 11:00 був ознайомлений із розпорядженням в.о. Постійного Представника від 5 грудня 2018р №44-к/р Про звільнення ОСОБА_1 , 07.12.2018 року отримав трудову книжку із внесеним службовими особами Представництва записом про звільнення з посади, а отже в разі незгоди з діями або бездіяльністю службових осіб Представництва мав можливість вплинути на такі дії, використовуючи владні повноваження, надані законом.

У запереченнях проти заяв позивача від 01 та від 14 квітня 2020 року (вх16970/20 від 28.04.2020 року) представник відповідача зазначив, що висновок позивача про те, що начебто неналежним чином заповнена трудова книжка не вважається виданою належним чином по суті є суб`єктивним баченням Позивача, яке не знаходить свого підтвердження при аналізі норм чинного законодавства та правозастосовної практики, а також не може бути застосованим при вирішенні цього спору, оскільки саме твердження Позивача про заповнення Представництвом його трудової книжки неналежним чином є хибним та необґрунтованим та повністю спростовується в заявах по суті справи, поданими Представництвом.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в рішенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 552/3404/17 встановлено, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Таким чином, умови існування у Позивача вимушеного прогулу не існують, оскільки позивачем отримано трудову книжку у день звільнення та через три дні після звільнення він працевлаштований за новим місцем роботи, що ним і не заперечується.

Отже, за умови відсутності фактів затримки видачі трудової книжки та неможливості працевлаштування позивача за новим місцем роботи після звільнення з Представництва, обґрунтовано відповідач вважає вимоги позивача про стягнення із Представництва середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як й інші позовні вимоги, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

04.05.2020 року представник відповідача подав до суду додаткові докази та пояснення (т.2 а.с.114-117), зазначивши, що у відзиві та запереченнях ним вказувалось, що у зв`язку з тим, що позивач у позовній заяві вказує про подання ним до Адміністрації Президента України інших варіантів заяв Представництвом 25.03.2020 року направлено запит до Офісу Президента України з проханням повідомити на підставі якої заяви ОСОБА_1 (якщо заяв було декілька) Президентом України видано Указ №405/2018, а також повідомити, які ОСОБА_1 в заяві, що стала підставою для його звільнення, були зазначені (якщо були зазначені) мотиви звільнення за власним бажанням та, за можливості, надати копію вказаної заяви ОСОБА_1 . У Запереченні вказувалось, що на момент подання Заперечення Представництвом відповідь від Офісу Президента України на запит ще не отримана, та при надходженні буде подана до суду з додатковими поясненнями.

24.04.2020 року Представництвом отримано від Офісу Президента України лист разом з доданою до нього копією заяви ОСОБА_1 про звільнення. В листі зокрема вказано, що підставою видання Указу Президента України від 02.12.2018р №405 Про звільнення ОСОБА_1 з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим стала заява, копія якої додається. До листа №04- 01/1042 додано копію заяви ОСОБА_1 від 30.11.2018 року, адресованої Президенту України.

Позивач 30.11.2018 року (згідно проставленої в Заяві дати) звернувся до Президента України із проханням звільнити його із займаної посади Постійного Представника. Заява була подана позивачем 30.11.2018 року Президенту України через його Адміністрацію, про що свідчить відмітка у нижньому правому кутку заяви ( штемпель з вх. № 303/53510-012 від 30.11.2018 року). Позивач просив звільнити його з посади Постійного Представника за власним бажанням без зазначення будь-яких підстав для свого волевиявлення бути звільненим із займаної посади. У Заяві Позивач жодним чином не вказував про порушення Президентом України та/або Представництвом його трудових прав та/або не виконання щодо нього законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. У Заяві відсутнє прохання Позивача звільнити його із посади Постійного Представника на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Подання 30.11.2018 року Президенту України через його Адміністрацію заяви про звільнення із займаної посади Постійного Представника за власним бажанням, датованої 30.11.2018 року Позивачем у позовній заяві та у інших заявах по суті справи не заперечується та нічим не спростовується.

Позивачем також у позовній заяві та у інших заявах по суті справи не заперечується існування волевиявлення припинити трудові відносини із власної ініціативи та нічим не доводиться примушування до подання заяви про звільнення за власним бажанням.

Зміст Заяви підтверджує правомірність дій службових осіб Представництва щодо внесення запису про звільнення до трудової книжки Позивача та додатково обґрунтовує всі твердження, викладені Представництвом у Відзиві та Запереченні щодо безпідставності позовних вимог Позивача.

Представник відповідача вважає, що позивачем, вірогідно, навмисно приховано факт подання Президенту України через його Адміністрацію 30.11. 2018 року заяви про звільнення.

Позивач у запереченнях щодо заяви відповідача про подання додаткових доказів та пояснень (т.2 а.с.149-168) ще раз стверджував, що після подання заяви від 22.11.2017 року на нього розпочався тиск, та він подав декілька заяв.

Позивач вказує, що заява про звільнення працівника має писатися ним вільно, без тиску, погроз та залякувань з боку власника або уповноважених ним осіб, а звільнення працівника за заявою, яка писалася ним під тиском, погрозами та примусом є грубим порушенням ч. 1 ст. 19 та ч. 6 ст. 43 Конституції України, за якою громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Позивач стверджує, що відповідач ніяк не доводить, що заява від 30.11.2018 року, яку відповідач вказує у якості підстави для звільнення, була складена ним - ОСОБА_1 , саме 30.11.2018 року.

Позивач наполягав на задоволенні позову.

Справа розглянута у порядку письмового провадження.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав оформлення звільнення позивача зі служби у відповідності до вимог законодавства.

Відповідач - Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим є юридичною особою та діє у відповідності до Закону України Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим від 02.03.2000 року №1524- III (далі Закон України № 1524- III0, з прийняттям якого втратив чинність первинний Закон України Про Представництво Президента в Республіці Крим від 17.12.1992 року №2875-ХІІ, на виконання вимог якого Указом Президента України від 31.03.1994 №119/94 було утворено Представництво Президента України в Республіці Крим.

Статтею 1,5 Закону України № 1524- III встановлено, що Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим (далі - Представництво) є державним органом, утвореним відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України. Представництво є юридичною особою.

Згідно зі ст.ст.2,8 Закону Представництво утворюється Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Представництво очолює Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим. Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим (далі - Постійний Представник) здійснює загальне керівництво діяльністю Представництва, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Представництво завдань.

Статтями 9,15 Закону встановлено, що Постійний Представник призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України. Представництво утримується за рахунок Державного бюджету України. Посадові особи Представництва є державними службовцями. Умови їх матеріального та соціально-побутового забезпечення визначаються

Законом України Про державну службу

Указом Президента України П. Порошенко від 17.08.2017р №220/2017 ОСОБА_1 призначено Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим.

Указом Президента України П. Порошенко від 02.12.2018 року №405/2018 ОСОБА_1 звільнено з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим згідно з поданою ним заявою.

05.12.2018 року в.о. Постійного представника Президента України в АРК Гданов І.Р. видав Розпорядженням №44/кр Про звільнення ОСОБА_1 , у якому зазначено, що на підставі Указу Президента України від 02.12.2018 року №405/2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим згідно з поданою ним заявою, у зв`язку з чим він (в.о. Постійного представника) зобов`язує службу фінансового та матеріально-технічного забезпечення ( ОСОБА_5 ) здійснити розрахунки та виплату належних ОСОБА_1 сум, відповідно до вимог чинного законодавства, а саме заробітну плату за фактично відпрацьовані дні у грудні 2018 року; грошову компенсацію за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки (т.2 а.с.58).

07.12.2018 року позивач отримав трудову книжку із записом за №24 07.12.2018 Звільнений з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим згідно з поданою ним заявою, ст.38 КЗпПУ . У якості документа, на підставі якого внесено запис зазначений Указ Президента України від 02.12.2018 року №405/2018.

Наступний запис у трудовій книжці за №25 10.12.2018 Призначено на посаду головного наукового співробітника відділу європейського права та міжнародної інтеграції . Зі змісту трудової книжки запис зроблений Інститутом законодавства Верховної Ради України. З вказаної посади позивач звільнений 19.08.2019 року (запис №26) (т.1 а.с.17-18).

Позивач вважаючи порушеними свої права Кабінетом Міністрів України, якій прийняв постанову №784 від 12.09.2018 року про внесення змін до постанови КМУ №304 від 20.04.2016 року звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання незаконною постанови від 12.09.2018 №784 в частині, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.01.2019 року №640/22415/18 позовну заяву залишено без руху. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2019 року відкрито провадження у справі.

Рішенням суду від 04.12.2019 року у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено у повному обсязі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2020 року Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12. 2019 року залишено без змін.

У постанові суду зазначено, що є помилковими доводи апелянта про порушення постановою КМУ №784 його прав та інтересів, які полягають у тому, що оскаржуваною постановою була змінена юрисдикція Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, а саме: змінено його статус з державного органу, повноваження якого поширюються на всю територію України на державний орган, повноваження якого поширюються на територію однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя. Разом з тим, оскаржувана постанова не є нормативно-правовим актом, який визначає юрисдикцію Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим. Правовий статус цього органу визначенийст.139 Конституції України та Законом України Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим .

Також колегія суддів зауважила, що питання щодо зміни істотних умов праці позивача на посаді Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, а також, щодо можливого попередження позивача про такі зміни у строки, встановлені законодавством про працю, не є предметом розгляду у межах даної справи. Кабінет Міністрів України не перебуває у безпосередніх трудових правовідносинах із позивачем, а тому, жоден із доводів апеляційної скарги щодо можливого порушення роботодавцем його прав не є підставою для скасування акту Уряду та має окремий спосіб, порядок захисту прав та інтересів.

Колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані положення постанови КМУ №748, якою внесені зміни до постанови КМУ №304, виходячи із заявлених предмету та підстав позову, не протирічать акту вищої юридичної сили та прийняті у межах повноважень Кабінету Міністрів України.

По даній справі №420/1736/20 позивач звернувся до суду з позовом 02.03.2020 року, визначивши предмет позову - неправильне оформлення підстав звільнення у трудовій книжки, а саме не зазначення частини ст.38 КЗпПУ, за якою він звільнений.

Посилаючись на те, що в заяві від 30.11.2018 року про його звільнення він зазначав про порушення постановою КМУ №748 істотних умов проходження служби, про що він повідомлений не був, позивач стверджував про неправильне та неповне зазначення у трудовій книжки підстав його звільнення, та вважає, що повинна бути відображена підстава - ч.3 ст.38 КЗпПУ або зміст частини 3 ст.38 повинен бути викладений словами.

Таким чином, предметом позовних вимог по справі, провадження по якій відкрито ухвалою суду від 16.03.2020 року та поновлений пропущений строк звернення до суду, полягало саме у правильності, у відповідності з вимогами законодавства відображення у трудовій книжці позивача підстав його звільнення. У подальшому позивач, вважаючи неправильне оформлення його звільнення в трудовій книжки затримкою її видачи, просив також вирішити питання щодо зобов`язання відповідача сплатити йому середній заробіток за час його вимушеного прогулу після його звільнення до часу належного заповнення запису про звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК у трудовій книжці та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку згідно статті 44 КЗпПУ.

Згідно зі ст.9 Закону України №1524- III Постійний Представник призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України.

Пунктом 2 ч.3 ст.3 Закону України Про державну службу дія цього Закону не поширюється на Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників.

КЗпПУ визначає підстави розірвання трудового договору. Зокрема, ст.38 КЗпПУ регламентує питання розірвання договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Частиною 1 ст.38 КЗпПУ встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно з ч.2 ст.38 КЗпПУ якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпПУ працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Статтею 48 КЗпПУ визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ №301 від 27.04.1993 року Про трудові книжки працівників затверджені зразки бланків трудової книжки і вкладиша до неї. Пунктом 4 постанови визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Відповідно постанови КМУ №301 від 27.04.1993 року Про трудові книжки працівників наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до п.2.2. Інструкції до трудової книжки вносяться, крім іншого, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Згідно з п.2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом п.2.4.встановено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з п.2.26 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Наприклад, Звільнений в зв`язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України .

При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов`язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Наприклад, Звільнений за власним бажанням у зв`язку з зарахування у вищий навчальний заклад, ст.38 КЗпП України .

Пунктом 2.27 встановлено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином, законодавством визначено, що записи трудовій книжці при звільненні: - повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону; - повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Питання звільнення за власним бажанням регламентовано ст.38 КЗпПУ. Вказана норма КЗпПУ враховує, що звільнення працівника за власним бажанням може здійснюватися також з підстав зумовлених неможливістю продовжувати роботу, тобто з поважних причин, або у відповідності до ч.3 ст.38 КЗпПУ з підстав, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що враховуючи положення ст.38 КЗпПУ Інструкцією визначено, що у разі поважності причин звільнення працівника за власним бажанням за ст.38 КЗпПУ в трудовій книжці ця причина відображається, але за умови відповідності тексту наказу. В інших випадках зазначається лише ст.38 КЗпПУ.

Вирішуючи питання відповідності запису у трудовій книжки позивача тексту наказу про його звільнення (Указу Президента України від 02.12.2018 року №405/2018) судом встановлено, що запис у трудовій книжки чітко відповідає тексту Указу Президента України від 02.12.2018 року №405/2018 про звільнення ОСОБА_1

Тексти Указів Президента України є загальнодоступними та відповідно позивач, безпосередньо якого стосується вказаний Указ Президента України, ознайомлений з його змістом, а також записом, внесеним на підставі вказаного Указу Президента України в трудову книжку позивача. яку він отримав 07.12.2018 року.

Позивач до звернення до суду з вказаним позовом по даній справі №420/1736/20 не оспорював правильність внесеного запису в його трудову книжку, яка відповідала змісту Указу Президента України щодо його звільнення від 02.12.2018 року №405/2018.

Щодо підстав видання Указу Президента України про звільнення позивача, то судом встановлено, що підставою для його видання була не заява від 22.11.2018 року, яку позивач надав до позову, а його заява від 30.11.2018 року, яка зареєстрована в адміністрації Президента України 30.11.2018 року за вх.303/53510-01.

Заперечуючи проти долучення до матеріалів справи додаткових доказів, у тому числі заяви від 30.11.2018 року, позивач зазначив, що станом на грудень 2018 р. та пізніше у нього не було впевненості, що його було звільнене з посади саме за поданою заявою від 22.11.2018 року, у якій він визначив як підставу звільнення істотні зміни праці на посаді Представника Постановою № 784. Починаючи з 22.11. 2018 року на нього розпочався тиск з боку співробітників Головного департаменту регіональної і кадрової політики АПУ, з тим, щоб він замінив заяву на іншу, в якій не посилався б на підставу мого звільнення у формі істотних змін моєї праці на посаді Представника. Він усвідомлюючи реальні загрози для мого життя та здоров`я надав особисто ОСОБА_2 інші варіанти заяв про звільнення без дати та оформлені всупереч вимогам законодавства України.

Суд не приймає до уваги вказані доводи позивача як обґрунтування позовних вимог щодо заповнення трудової книжки з порушенням принципу правової визначеності, із не визначенням конкретної норми КЗпПУ як правової підстави звільнення. Суд вважає, що зазначаючи вказані доводи, позивач фактично змінює предмет позову, а саме правомірність його звільнення з посади Указом Президента України від 02.12.2018 року, підстав його звільнення та дотримання процедури звільнення.

Проте вказані обставини повинні встановлюватися при оскарженні рішення про звільнення, але позивач у встановлений КАС України місячний строк не звертався з відповідним позовом до суду.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дії та бездіяльності відповідача із заповнення трудової книжки ОСОБА_1 під час його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, яка полягала у необґрунтованому неповному та неточному визначенні правових підстав звільнення ОСОБА_1 згідно КЗпПУ з порушенням принципу правової визначеності, із не визначенням конкретної норми КЗпПУ як правової підстави звільнення.

Відповідно як похідні не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов`язання відповідача доповнити запис трудової книжки ОСОБА_1 стосовно його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК, із визначенням конкретної норми КЗпПУ, а саме конкретної частини його статті 38, такої, як ч.3 цієї статті, або вказівки на звільнення внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору за статтею 38 цього Кодексу як правової підстави звільнення ОСОБА_1 згідно КЗпПУ, про що схвалити відповідне розпорядження Постійного Представника Президента України в АРК із внесенням відповідних змін до розпорядження в.о. Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 05.12.2018 року №44-к/р та зобов`язання відповідача сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час його вимушеного прогулу після його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК до часу належного заповнення Представництвом Президента України в АРК запису про звільнення з посади Постійного Представника Президента України в АРК у трудовій книжці ОСОБА_1 та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку згідно статті 44 КЗпПУ, але з тим щоб загальна сума виплат Представництвом Президента України в АРК ОСОБА_1 у цій справі не перевищила чотириста п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст.76 КАС достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 262, 241-246, 287 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (юридична адреса: вул. Петра Болбочана,8, корп.1, м. Київ, 01051; для листування: просп. Ушакова, буд. 42, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 22275298) про визнання протиправними дії та бездіяльності із заповнення трудової книжки ОСОБА_1 під час його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, яка полягала у необґрунтованому неповному та неточному визначенні правових підстав звільнення згідно КЗпПУ з порушенням принципу правової визначеності, із не визначенням конкретної норми КЗпПУ як правової підстави звільнення; про зобов`язання доповнити запис трудової книжки ОСОБА_1 стосовно його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, із визначенням конкретної норми КЗпПУ, а саме конкретної частини його статті 38, такої, як ч.3 цієї статті, або вказівки на звільнення внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору за статтею 38 цього Кодексу як правової підстави звільнення ОСОБА_1 згідно КЗпПУ, про що схвалити відповідне розпорядження Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим із внесенням відповідних змін до розпорядження в.о. Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим від 05.12.2018 року №44-к/р; про зобов`язання сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час його вимушеного прогулу після його звільнення з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим до часу належного заповнення Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим запису про звільнення з посади Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим у трудовій книжці ОСОБА_1 та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку згідно статті 44 КЗпПУ, але з тим щоб загальна сума виплат Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ОСОБА_1 у цій справі не перевищила чотириста п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки, встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.