Постанова

від 13.05.2020 по справі 580/1658/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року

м.Суми

Справа №580/1658/19

Номер провадження 22-ц/816/957/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Ткачук С. С. , Хвостика С. Г.

з участю секретаря судового засідання -Кияненко Н.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Лебединська районна державна лікарня ветеринарної медицини,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 31 січня 2020 року, повний текст якого складено 07 лютого 2020 року та на додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 04 березня 2020 року, повний текст якого складено 13 березня 2020 року, в складі судді Стеценка В.А., ухвалені в місті Лебедин,

в с т а н о в и в:

11 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини, уточнивши який, просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити на роботі на посаді лікаря ветеринарної медицини, завідуючого аптекою - лікаря ветеринарної медицини Лебединської райдержветлікарні та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивував тим, що його звільнення з роботи наказом виконуючого обов`язки начальника Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2 № 27-к від 12 червня 2019 року за прогули робочих днів 22 та 23 травня 2019 року, є незаконним, оскільки був відсутній на роботі з поважних причин, хворів і звертався до лікарні за медичною допомогою.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 31 січня 2020 року позовну заяву задоволено.

Визнано наказ виконуючого обов`язки начальника Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2 від 12 червня 2019 року Про звільнення за прогул ОСОБА_1 за № 27-к про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря ветеринарної медицини І категорії Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини, завідуючого аптекою за прогули днів 22 травня 2019 року та 23 травня 2019 року неправомірним та скасовано його.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря ветеринарної медицини І категорії Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини, завідуючого аптекою з 13 червня 2019 року.

Стягнуто з Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря ветеринарної медицини І категорії Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини, завідуючого аптекою без законної підстави за період з 13 червня 2019 року по 28 жовтня 2019 року (включно) у розмірі 28623 грн 00 коп.

Допущено негайне виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря ветеринарної медицини І категорії Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини, завідуючого аптекою, як незаконно звільненого працівника та виплати заробітної плати за один місяць.

Додатковим рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 04 березня 2020 року стягнуто з Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі Лебединська районна державна лікарня ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вказує, що на час прийняття рішення про звільненні ОСОБА_1 з роботи за прогул 22 та 23 травня 2019 року роботодавець мав інформацію лише про те, що лікарі, яких відвідував позивач, ведуть прийом тільки по дві години на день, а доказів причин відсутності на робочому місці у вказані дні протягом 8 годин ним не надавалося. Інші довідки та кардіограма були надані під час судових засідань і не могли бути враховані при видачі наказу про звільнення.

Зазначає, що із показань лікарів, допитаних судом у якості свідків, є зрозумілим, що стан здоров`я позивача не потребував видачі листка непрацездатності, він міг виконувати роботу або попередити керівника установи у будь-який спосіб про свою відсутність через стан здоров`я, суд ці факти безпідставно не взяв до уваги.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду Лебединська районна державна лікарня ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області просить це судове рішення скасувати, як незаконне та відмовити у стягненні витрат на правову допомогу у сумі 6000 грн за рахунок асигнувань Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

Вказує, що Лебединська районна державна лікарня ветеринарної медицини є бюджетною установою та згідно плану асигнувань загального фонду бюджету на 2020 рік та кошторису на 2020 рік для неї не передбачено бюджетних асигнувань на оплату витрат, пов`язаних з правничою допомогою, а тому відсутні підстави для їх стягнення.

Зазначає, що положеннями договору від 20 червня 2019 року про надання правової допомоги позивачу не передбачена можливість зміни його умов, а тому додаткова угода про зміну розміру гонорару не може враховуватися при визначенні розміру правової допомоги та бути підставою для відшкодування. Наданий розрахунок витрат на правову допомогу вважає не об`єктивним, не обгрунтованим.

У відзивах на апеляційні скарги представник позивача - адвокат Василець С.О. просить апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення та додаткове рішення по справі залишити без змін, як законні та обгрунтовані.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області - адвоката Пєтухова А.Ю., третьої особи ОСОБА_2 , які підтримали доводи апеляційних скарг, заперечення щодо скарг позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Васильця С.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 07 жовтня 2015 року працював на посаді лікаря ветеринарної медицини І категорії Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини (а.с. 6).

Наказом № 1 від 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 було переведено на посаду завідуючого аптекою - лікаря ветеринарної медицини Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

Наказом № 27-к від 12.06.2019 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 6 зв.).

24 травня 2019 року працівниками Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2 (в.о. начальника), ОСОБА_4 (головний бухгалтер), ОСОБА_5 (провідний бухгалтер) складено Акт про відсутність на роботі завідуючого аптекою - лікаря ветеринарної медицини Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 22 та 23 травня 2019 року (а.с. 7, 32).

За даними табеля робочого часу за травень 2019 року, ОСОБА_1 не з`явився на роботу з нез`ясованих причин 22 та 23 травня 2019 року (а.с. 8, 35).

Із табеля робочого часу Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини за травень 2019 року вбачається, що в установі встановлено п`ятиденний робочий день (субота, неділя - вихідні), 22 та 23 травня 2019 року були робочими днями (а.с. 8, 35).

28 травня 2019 року ОСОБА_1 надав керівнику установи письмове пояснення про причин своєї відсутності на робочому місці, зазначивши, що 22 травня 2019 року був на прийомі у сімейного лікаря, а 23 травня 2019 року - у лікаря-невропатолога, робив кардіограму та згідно направлення був поміщений на лікування до денного стаціонару, здав лабораторні дослідження (а.с. 9, 36).

Із довідок КНП Лебединська ЦРЛ імені лікаря К.О. Зільберника , записів лікарів, копії з журналу обліку вбачається, що ОСОБА_1 22 травня 2019 року був на прийомі у сімейного лікаря та пройшов часткове обстеження; 23 травня 2019 року він був на прийомі у лікаря-невропатолога з діагнозом НЦД по кардіологічному типу з вегетативною дисфункцією (а.с. 10-11, 16, 22, 34).

З консультативних висновків вбачається, що ОСОБА_1 22 травня 2019 року о 13 год 56 хв проходив дослідження ЕКГ в Лебединській підстанції Охтирської станції Е(Ш)МД , а 23 квітня року о 9 год 42 хв проходив дослідження ЕКГ в Лебединській ЦРЛ(а.с. 12, 17).

З картки хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома вбачається, що позивач 23 травня 2019 року отримав направлення та був поміщений на лікування до денного стаціонару з діагнозом НЦД по кардіологічному типу з вегетативною дисфункцією (а.с. 13, 21, 22).

За отриманими направленнями ОСОБА_1 23 травня 2019 року в Лебединській ЦРЛ проводилося дослідження біологічних матеріалів (а.с. 14).

За інформацією КНП Лебединська ЦРЛ імені лікаря К.О. Зільберника сімейний лікар ОСОБА_9 здійснює прийом з 10 год. до 12 год.; лікар-невропатолог ОСОБА_10 здійснює прийом з 8 год. до 10 год. (а.с. 20, 33).

Наказом виконуючого обов`язки начальника Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_2 № 27-К від 12 червня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади лікаря ветеринарної медицини Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини, завідуючого аптекою на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул робочих днів 22 та 23 травня 2019 року (а.с. 19).

Із довідки та розрахунку вбачається, що середня заробітна плата позивача за один робочий день під час роботи в Лебединській райлікарні ветмедицини становила 304 грн 50 коп, а його середній заробіток з 13 червня 2019 року по 28 жовтня 2019 року складає 28623 грн (а.с. 46, 54).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі, суд першої інстанції, оцінивши надані по справі докази у сукупності з показаннями свідків, мотивував рішення тим, що його звільнення за прогул - відсутність на роботі 22 та 23 травня 2019 року є незаконним, оскільки факт звернення до лікарів та проходження призначеного медичного обстеження та лікування саме у ці дні підтверджено належними доказами, а діючим законодавством не передбачено, що у випадку незадовільного стану здоров`я працівника підтвердження існування таких поважних причин повинно здійснюватись виключно листком його непрацездатності. При цьому, відповідно до ст. 235 КЗпП України, врахувавши розмір середньої заробітної плати та наданий позивачем розрахунок, обґрунтовано стягнув середній заробіток за час його вимушеного прогулу.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За правилами ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно із п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Відповідно до положень ст. ст. 147, 147-1, 149 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов`язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов`язок.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Отже, законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених ст. 76 ЦПК України. При цьому відсутність працівника на роботі за станом здоров`я може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, випискою з медичної карти амбулаторного хворого, а також показаннями свідків чи іншими доказами.

Такий висновок зроблено у постанові ВСУ від 27 червня 2018 року у справі № 799/3487/16-ц, від 31 травня 2018 року у справі № 324/1102/16-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року у справі № 182/2686/14-ц.

За приписами ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції перевірив поважність відсутності працівника на роботі за станом здоров`я та надав належну оцінку наданим позивачем довідкам медичної установи, випискам з медичної карти, копії з журналу обліку, інформації про час проведення медичних обстежень, дані яких підтверджені показаннями свідків та зробив обґрунтований висновок про поважність причин відсутності позивача на роботі за станом здоров`я.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що непрацездатність позивача через хворобу у робочі дні 22 та 23 травня 2019 року, які відповідачем були визнані прогулом без поважних причин, була доведена ним належними та допустимими доказами, а отже, при звільненні ОСОБА_1 не дотримані вимоги трудового законодавства.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на графік прийому лікарів, до яких звертався позивач за медичною допомогою 22 та 23 травня 2019 року, за яким прийом хворих здійснювався тільки по дві години на день, тоді як ОСОБА_1 протягом робочого часу у ці дні взагалі не з`являвся на роботі. Так, наданими суду першої інстанції доказами достовірно підтверджено, що після огляду лікарями позивачу був встановлений діагноз НЦД по кардіологічному типу з вегетативною дисфункцією та призначені додаткові обстеження та процедури в умовах денного стаціонару 23 травня 2019 року (а.с. 10-12, 16, 17, 22, 34).

Вказані факти підтверджені показаннями свідків - лікарів ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_10 , які підтвердили суду першої інстанції, що 22 та 23 травня 219 року ОСОБА_1 дійсно звертався до них зі скаргами на погане самопочуття, підвищений тиск, болі у серці, за результатом кардіограми вбачалося порушення серцевих ритмів і його було направлено на повторне кардіологічне обстеження.

Доводи апеляційної скарги щодо не повідомлення ОСОБА_1 керівника установи про свою відсутність на роботі 22 та 23 травня 2019 року через хворобу, є безпідставними, оскільки твердження позивача про інформування завідувача протиепізоотичного відділу ветлікарні ОСОБА_12 про відсутність на роботі у зв`язку з хворобою підтверджені показаннями свідка ОСОБА_5 , який зазначив, що на підставі інформації, отриманої від ОСОБА_13 , вніс запис щодо причин відсутності позивача на роботі до табеля робочого часу за 22 і 23 травня 2019 року не внаслідок прогулу, а з інших причин. Про причини переоформлення табеля в подальшому йому не відомо.

За таких обставин, всупереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України, відповідачем не доведено факту вчинення ОСОБА_1 прогулу.

Поновивши позивача на роботі, судом першої інстанції обґрунтовано прийняте рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу робітника у поряду ст. 235 КЗпП України за правилами, передбаченими ст. 27 Закону України Про оплату праці , Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року), суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до роз`яснень п. 48 постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах , витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що 20 червня 2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Васильцем С.О. був укладений договір про надання правової допомоги (а.с. 97-98).

Додатковою угодою від 01 листопада 2019 року до цього договору було обумовлено вартість послуг по договору в сумі 6000 гривень (а.с. 99).

Із розрахунку витрат на правову допомогу, надану адвокатом Васильцем С.О. позивачу ОСОБА_1 , було взято до уваги проміжок часу, витрачений на виготовлення процесуальних документів і участь в судових засіданнях та визначено загальну вартість правової допомоги в сумі 6000 грн (а.с. 100).

В акті прийняття наданих послуг згідно з договором про надання правничої допомоги від 20 червня 2019 року (з урахуванням Додаткової угоди від 01 листопада 2019 року), складеному сторонами 31 січня 2020 року вказано, що послуги надані у повному обсязі, належна до сплати сума за виконану роботу складає 6000 грн (а.с. 101).

Вказана сума сплачена адвокату Васильцю С.О. згідно з квитанцією прибуткового касового ордера від 31 січня 2020 року, як гонорар згідно Договору про надання правової допомоги від 20 червня 2019 року з урахуванням Додаткової угоди від 01 листопада 2019 року (а.с. 102).

Визначаючи до стягнення в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у справі у сумі 6000 грн, суд першої інстанції правильно виходив з того, що такий розмір є співмірним із складністю справи, ціною позову, об`ємом виконаних робіт та витратами часу для їх виконання, що доведено належними та допустимими доказами.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції, врахувавши положення ст. 628 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку, що умови договору визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними, доказів укладення договору чи додаткової угоди з адвокатом Васильцем С.О. всупереч волі сторін не надано.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної про відсутність підстав для стягнення з відповідача судових витрат через відсутність у бюджетної організації, яка фінансується за рахунок держави, коштів, призначених для цієї мети, оскільки відповідно до ст. ст. 2, 80 ЦК України Лебединська районна державна лікарня ветеринарної медицини є учасником цивільних відносин, має цивільну правоздатність і дієздатність, може бути позивачем та відповідачем у суді і наділяється відповідними правами та обов`язками.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу судових витрат на правничу допомогу суд першої інстанції діяв в межах вимог ст. 141 ЦПК України.

Відсутність коштів на рахунках юридичної особи не є підставою для відмови у стягненні судових витрат.

Крім того, звільнення від сплати судових витрат може розцінюватися як надання певних переваг відповідачеві перед позивачем.

Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційні скарги, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваних судових рішень під час апеляційного провадження.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Клопотання представника позивача про відшкодування судових витрат підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу адвоката Васильця С.О. в апеляційному суді у розмірі 2000 грн, які складаються з наступних сум: 600 грн за вивчення двох апеляційних скарг, 600 грн за складання відзивів на апеляційні скарги, 800 грн за участь у засіданні Сумського апеляційного суду, оскільки такий розмір є співмірним із складністю справи, ціною позову, об`ємом виконаних робіт та витратами часу для їх виконання, що доведено належними та допустимими доказами.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 31 січня 2020 року та додаткове рішення цього ж суду від 04 березня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в Сумській області на користь ОСОБА_1 2000 грн судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - О.Ю. Кононенко

Судді: С.С. Ткачук

С.Г. Хвостик