Постанова
Іменем України
07 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 580/1658/19
провадження № 61-9275 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду : Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - Лебединська районна державна лікарня ветеринарної медицини,
третя особа - виконуючий обов`язки начальника Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини Усенко Валерій Іванович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 31 січня 2020 року у складі судді СтеценкаВ. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Ткачук С. С., Хвостика С. Г.; касаційну скаргу Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини на додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 04 березня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа - виконуючий обов`язки начальника Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини Усенко В. І., про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу .
Позовна заява мотивована тим, що 08 жовтня 2015 року його було прийнято на посаду лікаря ветеринарної медицини першої категорії Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини. 01 лютого 2017 року його переведено на посаду завідуючого аптекою - лікаря ветеринарної медицини Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини.
12 червня 2019 року наказом відповідача № 27-к його було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом без поважних причин, допущеного 22 травня 2019 року та 23 травня 2019 року.
Вважав вищевказаний наказ відповідача незаконним, а його звільнення таким, що відбулось з порушенням положень трудового законодавства, оскільки він не допускав прогул без поважних причин, а 22 травня 2019 року був на прийомі у сімейного лікаря та 23 травня 2019 року погано себе почував по поводу неврології і звертався до лікарні за медичною допомогою, подавши відповідні докази.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ виконуючого обов`язки начальника Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицинивід 12 червня 2019 року № 27-кпро звільнення, поновити його на роботі на посаді лікаря ветеринарної медицини, завідуючого аптекою - лікаря ветеринарної медицини та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 31 січня 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено. Визнано наказ виконуючого обов`язки начальника Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини Усенка В. І. від 12 червня 2019 року № 27-к про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря ветеринарної медицини першої категорії, завідуючого аптекою за прогули без поважних причин, а саме 22 травня 2019 року та 23 травня 2019 року, неправомірним і скасовано його. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря ветеринарної медицини першої категорії Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини, завідуючого аптекою з 13 червня 2019 року. Стягнуто з Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу унаслідок звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря ветеринарної медицини першої категорії, завідуючого аптекою без законної підстави за період з 13 червня 2019 року по 28 жовтня 2019 року (включно) у розмірі 28 623 грн. Допущено негайне виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря ветеринарної медицини першої категорії, завідуючого аптекою як незаконно звільненого працівника та виплати заробітної плати за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин відбулося з порушенням його трудових прав, оскільки 22 травня 2019 року ОСОБА_1 попередив про свою відсутність на роботі і причини відсутності завідувача протиепізоотичного відділу ветлікарні ОСОБА_3 , він не виходив на роботу з поважних причин, так як 22 травня 2019 року та 23 травня 2019 року на його суб`єктивне враження він погано себе почував й протягом цих робочих днів проходив обстеження і лікування у комунальному некомерційному підприємстві Лебединська центральна районна лікарня імені лікаря К. О. Зільберника (далі - КНП Лебединська центральна районна лікарня імені лікаря К. О. Зільберника ). Таким чином, позивач не допускав прогул без поважних причин, тому він підлягає поновленню на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який обчислено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Додатковим рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 04 березня 2020 року стягнуто з Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 рокуапеляційні скарги Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини залишені без задоволення, судові рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що непрацездатність позивача через хворобу у робочі дні, а саме 22 та 23 травня 2019 року, які відповідачем були визнані прогулом без поважних причин, була доведена ОСОБА_1 належними та допустимими доказами, а, отже, при його звільненні відповідачем не дотримано вимог трудового законодавства.
Посилання відповідача на графік прийому лікарів, до яких звертався позивач за медичною допомогою 22 та 23 травня 2019 року, згідно з яким ними прийом хворих здійснювався тільки по дві години на день, тоді як ОСОБА_1 протягом усього робочого часу у ці дні взагалі не з`являвся на роботі, є безпідставними, оскільки після огляду лікарями позивачу був встановлений відповідний діагноз по кардіологічному типу з вегетативною дисфункцією та призначені додаткові обстеження і процедури в умовах денного стаціонару 23 травня 2019 року. Ураховуючи викладене, прогул без поважних причин ОСОБА_1 не допускав, обґрунтованим є висновок суду про поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого обраховано відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Стягуючи з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які понесені позивачем у розмірі 6 000 грн, суд першої інстанції правильно виходив з того, що такий розмір є співмірним із складністю справи, ціною позову, об`ємом виконаних робіт та витратами часу для їх виконання, що доведено належними та допустимими доказами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
У касаційній скарзі Лебединська районна державна лікарня ветеринарної медицинипросить рішення Лебединського районного суду Сумської області від 31 січня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 рокускасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що належними доказами не підтверджено, що позивач попередив про свою відсутність на роботі завідувача протиепізоотичного відділу ветлікарні ОСОБА_3 , тобто особу, якій безпосередньо не підпорядкований, керівництво лікарні останній про свою відсутність на роботі з поважних причин не попередив. Судами безпідставно не було враховано відсутність листа непрацездатності, який підтверджував би поважність причини невиходу позивача на роботу. Надані позивачем до суду документи про перебування на прийомі у лікарі та проходження обстеження не доводять його тяжкий стан здоров`я, який унеможливлює вихід на роботу.
У касаційній скарзі Лебединська районна державна лікарня ветеринарної медицинипросить додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 04 березня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 рокускасувати й відмовити позивачу у стягненні витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем належними доказами не підтверджено факт понесення ним витрат на правничу допомогу, оскільки у тому числі не було надано копію книги обліку доходів і витрат, яка підтверджує відображення одержаних доходів.
Доводи особи, яка подала відзив
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Позивача звільнено з роботи з порушенням положень трудового законодавства, оскільки ним прогул без поважних причин не допускався, так як він проходив медичне обстеження у КНП Лебединська центральна районна лікарня імені лікаря К. О. Зільберника , що підтверджується належними доказами.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 580/1658/19 з Лебединського районного суду Сумської області.
У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судом установлено, що з 07 жовтня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді лікаря ветеринарної медицини першої категорії Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини.
Наказом відповідача від 01 лютого 2017 року № 1 ОСОБА_1 було переведено на посаду завідуючого аптекою - лікаря ветеринарної медицини Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини.
24 травня 2019 року працівниками Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_4 (виконуючий обов`язки начальника), ОСОБА_5 (головний бухгалтер), ОСОБА_6 (провідний бухгалтер) складено акт про відсутність на роботі завідуючого аптекою - лікаря ветеринарної медицини Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 22 та 23 травня 2019 року (а.с. 7, 32).
Відповідно до табеля робочого часу за травень 2019 року, ОСОБА_1 не з`явився на роботу з нез`ясованих причин 22 та 23 травня 2019 року (а.с. 8, 35).
28 травня 2019 року ОСОБА_1 надав відповідачу письмове пояснення про причини своєї відсутності на робочому місці, зазначивши, що 22 травня 2019 року перебував на прийомі у сімейного лікаря, а 23 травня 2019 року на прийомі у лікаря-невропатолога, робив кардіограму та відповідно до направлення був поміщений на лікування до денного стаціонару, проходив лабораторні дослідження (а.с. 9, 36).
Із довідок КНП Лебединська центральна районна лікарня імені лікаря К. О. Зільберника записів лікарів, копії з журналу обліку вбачається, що 22 травня 2019 року ОСОБА_1 був на прийомі у сімейного лікаря та пройшов часткове обстеження; 23 травня 2019 року останній був на прийомі у лікаря-невропатолога з діагнозом нейроциркуляторна дистонія по кардіологічному типу з вегетативною дисфункцією (а.с. 10-11, 16, 22, 34).
З консультативних висновків вбачається, що ОСОБА_1 22 травня 2019 року о 13 год 56 хв проходив дослідження ЕКГ у Лебединській підстанції Охтирської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, а 23 квітня 2019 року о 9 год 42 хв проходив дослідження ЕКГ у КНП Лебединська центральна районна лікарня імені лікаря К. О. Зільберника (а.с. 12, 17).
З картки хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома вбачається, що 23 травня 2019 року позивач отримав направлення та був поміщений на лікування до денного стаціонару з діагнозом НЦД по кардіологічному типу з вегетативною дисфункцією (а.с. 13, 21, 22).
За отриманими направленнями 23 травня 2019 року ОСОБА_1 проводилося дослідження біологічних матеріалів (а.с. 14).
Наказом виконуючого обов`язки начальника Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини Усенка В. І. від 12 червня 2019 року № 27-к позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом без поважних причин 22 травня 2019 року та 23 травня 2019 року(а.с. 19).
Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених статтею 76 ЦПК України. При цьому відсутність працівника на роботі за станом здоров`я може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, випискою з медичної карти амбулаторного хворого, а також показаннями свідків чи іншими доказами.
Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що непрацездатність ОСОБА_1 через хворобу у робочі дні, а саме 22 та 23 травня 2019 року, які відповідачем були визнані прогулом без поважних причин, була доведена ним належними та допустимими доказами, а саме він проходив обстеження і лікування у КНП Лебединська центральна районна лікарня імені лікаря К. О. Зільберника .
Суди дійшли вірного висновку про те, що посилання відповідача на графік прийому лікарів, до яких звертався позивач за медичною допомогою у спірний період, на увагу не заслуговують, так як після огляду лікарями ОСОБА_1 було встановлено відповідний діагноз по кардіологічному типу з вегетативною дисфункцією та призначені додаткові обстеження і процедури в умовах денного стаціонару 23 травня 2019 року.
Такі докази позивач подав роботодавцю до видачі наказу про звільнення і відповідач повинен був належним чином оцінити та врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (стаття 149 КЗпП України).
Отже, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 прогул без поважних причин не допускав, тому його обґрунтовано поновлено на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Верховний Суд погоджується з висновком судів про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки факт надання такої допомоги підтверджується договором про надання правової допомоги від 20 червня 2019 року, укладений між адвокатом Васильцем С. О. та ОСОБА_1 , додатковою угодою від 01 листопада 2019 року до зазначеного договору; розрахунком витрат на правову допомогу із зазначенням кількості витрачених годин і вартості наданих послуг; актом про прийняття послуг адвоката з надання правничої допомоги та квитанцією прибуткового касового ордеру про оплату позивачем гонорару адвоката у розмірі 6 000 грн (а.с. 97-102), що спростовує доводи касаційної скарги та узгоджується зі статтями 133, 137 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не повідомив свого безпосереднього керівника про відсутність на роботі, є безпідставними, оскільки твердження позивача про інформування завідувача протиепізоотичного відділу ветлікарні ОСОБА_3 про відсутність на роботі у зв`язку з хворобою підтверджені показаннями свідка ОСОБА_6 (провідний бухгалтер), який зазначив про те, що на підставі інформації, отриманої від ОСОБА_7 , вніс запис щодо причин відсутності позивача на роботі до табеля робочого часу за 22 і 23 травня 2019 року не унаслідок прогулу, а з інших причин. Причини переоформлення табеля у подальшому йому не відомі.
Посилання касаційної скарги на те, що судами безпідставно не було враховано відсутність листа непрацездатності, який підтверджував би поважність причини невиходу позивача на роботу на увагу не заслуговують, оскільки законодавством не визначено виключного переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому судами вирішується питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційні скарги Лебединської районної державної лікарні ветеринарної медицини залишити без задоволення.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 31 січня 2020 року, додаткове рішення Лебединського районного суду Сумської області від 04 березня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 07.09.2020 |
Оприлюднено | 14.09.2020 |
Номер документу | 91466314 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Гулько Борис Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні