Постанова

від 06.05.2020 по справі 522/19006/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 травня 2020 року

м. Київ

справа № 522/19006/16 -ц

провадження № 61-182св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Релігійна Місія Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви,

третя особа - Головне управління Держпраці в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Релігійної Місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви на рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Релігійної Місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви, третя особа - Головне управління Держпраці в Одеській області, про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди .

Позовна заява мотивована тим, що у лютому 2014 року його прийнято на роботу у Релігійну місію Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви на посаду соціального працівника, з ним укладено контракт, який по закінченню переукладався на попередніх умовах, проте примірника цього контракту він не отримував.

Позивач стверджував, що з березня 2015 року у нього та інших працівників розпочалися труднощі у роботі, оскільки за роботу у вихідні та святкові дні, а також понаднормові часи роботи оплата праці здійснювалася у фіксованому розмірі, не проводилася компенсація за невикористану відпусту протягом 2014- 2015 року. У січні 2015 року з працівниками релігійної місії було підписано договори про співпрацю строком на один рік, однак новий директор Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса змусив працівників написати заяви про звільнення й укласти нові договори строком на три місяці - до 30 червня 2015 року.

Наказом директора Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса від 01 серпня 2016 року № 14/2016-К його звільнено за згодою сторін, у день звільнення він отримав трудову книжку, частину заробітної плати без виплати компенсації за невикористану відпустку за 2014- 2015 роки, за роботу у вихідні та святкові дні протягом 2016 року. На його усну та письмову вимогу сплатити належні йому грошові кошти і надати письмовий розрахунок відповідач відмовив. При цьому, звернувшись до бухгалтера релігійної місії, він отримав розрахунок, за яким сума грошової компенсації за невикористану відпустку за 2014-2015 роки склала 6 204,24 грн, яка не була виплачена відповідачем ні в день звільнення, ні після пред`явлення письмової вимоги. Також йому не було сплачено за роботу у святкові та неробочі дні, а саме: 19 березня 2016 року (офіс проведення групи самодопомоги), 20 березня 2016 року (закупка на ринку з використанням власного автотранспорту), 21 березня 2016 року поїздка Одеса - Броско - Ізмаїл, 09 квітня 2016 року (в офісі проведення групи самодопомоги), 14 травня 2016 року (перевезення артистів та подарунків для дитячого свята, проведення свята), 15 травня 2016 року приймав участь у акції, присвяченій дню пам`яті загиблих від ВІЛ/СНІД.

З причин свавілля та приниження з боку відповідача, він та його дружина, яка також працювала у відповідача, змушені були звільнитися, а, маючи двох неповнолітніх дітей та не отримавши відповідний розрахунок при звільненні, він не зміг повноцінно матеріально утримувати сім`ю, що стало причиною погіршення відносин у їх родині та спричинення моральних страждань.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд: визнати винним у несвоєчасній виплаті коштів за невикористану щорічну відпустку Релігійну місію Карітас-Спес-Одеса в особі директора ОСОБА_2 ; стягнути з Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса на його користь 28 694,80 грн, з яких: 24 952,00 грн - середня заробітна плата за час затримки розрахунку (80 днів по день фактичного розрахунку); 3 742,80 грн - оплата за роботу у святкові та неробочі дні; стягнути з відповідача на його користь 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 680,04 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

У решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після звільнення із ОСОБА_1 проведено розрахунок не в повному обсязі, суму грошової компенсації за невикористані відпустки за 2014-2015 роки у розмірі 6 558,76 грн позивач отримав 13 грудня 2016 року. Проте суд врахував, що 03серпня 2016 року відповідач склав відповідний розрахунок на суму грошової компенсації за невикористані відпустки й письмово повідомив про це позивача листом-повідомленням №62, який був відправлений кур`єрською поштою,а ОСОБА_1 відмовився від його отримання, тому стягнув середній заробітокза час затримки розрахунку при звільненні за три дні (01серпня 2016 року - 03серпня 2016 року).

Позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності виконання ним трудових обов`язків у святкові та неробочі дні та його письмової згоди на це. При цьому, отримуючи заробітну плату за березень, квітень, травень 2016 року, ОСОБА_1 вимог до Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса щодо оплати праці в подвійному розмірі та виникнення заборгованості із заробітної плати не заявляв.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то факт її завдання позивачу належним чином не обґрунтований, посилання на те, у чому вона полягає та яким чином розраховано суму її відшкодування відсутні, тому немає підстав для задоволення цих позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2017 року скасовано в частині відмови у стягненні середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу, позов ОСОБА_1 у цій частині задоволено частково.

Стягнуто з Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римського-Католицької церкви на користь ОСОБА_1 21 534,60 грн за час затримки розрахунку середнього заробітку.

Стягнуто з Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римського-Католицької церкви на користь ОСОБА_1 компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн.

Стягнуто з Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римського-Католицької церкви на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн витрат, пов`язаних з отриманням правової допомоги у суді першої інстанції, та 2 000,00 грн витрат, пов`язаних з отриманням правової допомоги у суді апеляційної інстанції.

Стягнуто з Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римського-Католицької церкви на користь ОСОБА_1 899,85 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим , що фактично суму грошової компенсації за невикористані відпустки у розмірі 6 558,76 грн позивачем було отримано лише 21 грудня 2016 року, тому суд на підставі статей 47, 116, 117 КЗпП України стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 21 534, 60 грн за 95 днів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення оплати за роботу у святкові та неробочі дні є недоведеними та необґрунтованими, тому не підлягають задоволенню.

Разом з тим, оскільки факт порушення трудових прав позивача встановлено, то на підставі статті 237-1 КЗпП України підлягає стягненню компенсація завданої шкоди, яку суд оцінив у розмірі 1 000 грн, врахувавши, що відповідачем приймались заходи щодо усунення порушених прав позивача щодо розрахунку за затримку повного розрахунку при звільненні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2018 року Релігійна Місія Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2018 року поновлено Релігійній Місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року.

Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 522/19006/16-ц з Приморського районного суду м. Одеси.

У задоволенні заяви Релігійної Місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви про зупинення виконання рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року відмовлено.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Релігійної Місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви, третя особа - Головне управління Держпраці в Одеській області, про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправомірно не прийняв до уваги доводи та докази, надані відповідачем, та виходив із того, що останній не надав до суду належних доказів відсутності його вини в затримці виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку. При цьому відповідач визнавав позов ОСОБА_1 у частині стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки та протягом всіх судових засідань пропонував позивачу прибути до організації за розрахунком, що підтверджується технічним записом судових засідань, однак ОСОБА_1 прибув до організації для отримання грошових коштів лише 13 грудня 2016 року.

Також суд апеляційної інстанції дійшов необгрунтованого висновку стосовно того, що відповідач повинен був направити лист - повідомлення ОСОБА_1 не тільки за місцем реєстрації його проживання, а й за місцем, нібито, фактичного його проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ця адреса вказана в трудовому контракті від 31 грудня 2015 року. При цьому суд не звернув увагу на відмову ОСОБА_1 від отримання листа і грошових коштів, не встановив причини такої відмови та цілі у вигляді цілеспрямованого створення прострочення виплати грошових коштів відповідачем та збільшення суми, яка підлягає сплаті.

Крім того, суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача суму середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21 987,96 грн, проте відсутні розрахунки.

Також суд апеляційної інстанції неправомірно стягнув з відповідача моральну шкоду, оскільки не було встановлено, а позивачем доведено, що внаслідок порушення відповідачем норм трудового законодавства йому було завдано моральної шкоди у вигляді сильних душевних хвилювань або приниження честі та гідності.

Разом з тим суд апеляційної інстанції за відсутності належних та допустимих доказів, на власний суб`єктивний розгляд встановив не тільки підстави для стягнення витрат на правову допомогу, а й розмір таких витрат, обґрунтовуючи розмір лише реальним та звичайним обсягом роботи, який виконує представник у подібного роду справах.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 03 лютого 2014 року № 4-к ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Релігійної місії Карітас-Спес-Одеса на посаду соціального працівника за сумісництвом, а наказом від 12 листопада 2014 року був переведений на цю посаду як на основне місце роботи.

Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 31 березня 2015 року був звільнений за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 6, т. 1), 01 квітня 2015 року прийнятий на посаду соціального працівника за наказом від 01 квітня 2015 року № 34-к, а 31 грудня 2015 року - звільнений за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 7, т. 1).

Відповідно до наказу від 04 січня 2016 року № 2/2016-к ОСОБА_1 прийнятий на посаду соціального працівника, а 01 серпня 2016 року видано наказ № 14/2016-к, яким позивача звільнено за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 7, т. 1).

Підставою для видання наказу від 01 серпня 2016 року № 14/2016-к про звільнення ОСОБА_1 (а. с. 45, т. 1) була його заява про звільнення з 01 серпня 2016 року від 15 липня 2016 року (а. с. 44, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Релігійної Місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні (проведення з ним остаточного розрахунку).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою такої відповідальності є її компенсаторний характер, оскільки ці заходи відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Судом установлено, що в день звільнення ОСОБА_1 розрахунок було зроблено не в повному обсязі.

03 серпня 2016 року відповідач склав відповідний розрахунок на суму грошової компенсації за невикористані відпустки за 2014-2015 роки у розмірі 6 558,76 грн й письмово повідомив про це позивача листом-повідомленням № 62 (а. с. 47, т. 1), який був відправлений кур`єрською поштою на адресу: АДРЕСА_3 , й позивач відмовився від його отримання (а. с. 73, т. 1).

Суму грошової компенсації за невикористані відпустки за 2014-2015 роки у розмірі 6 558,76 грн ОСОБА_1 отримав 13 грудня 2016 року (а. с. 131, т. 1).

Таким чином, за вказаний період затримки розрахунку на підставі статей 47, 116, 117 КЗпП України суд апеляційної інстанції правильно стягнув середній заробіток у розмірі 21 534, 60 грн за 95 днів затримки розрахунку при звільненні, правильно визначивши його розмір відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Також середньоденний заробіток позвиача вірно розраховано районним судом. Тому в цій частині доводи касаційноїс карги є безпідставними.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених вимог закону, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК Україниповно та всебічно з`ясував обставини справи та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками апеляційного суду та вважає, що вони відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 направлявся лист-повідомлення про необхідність отримання останнім розрахунку, не заслуговують на увагу, оскільки докази отримання цього повідомлення позивачем у матеріалах справи відсутні. Крім того, відповідно до трудового контракту від 31 грудня 2015 року позивач зазначив свою адресу фактичного місця проживання ( АДРЕСА_1 ), однак на цю адресу жодного повідомлення також не надходило та відповідачем взагалі не надсилалось.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді попередньої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Релігійної Місії Карітас-Спес-Одеса Одесько-Сімферопольської Дієцезії Римсько-Католицької церкви залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк