Рішення

від 13.05.2020 по справі 914/721/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2020 справа № 914/721/20

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до відповідача: Комунального підприємства Сколетеплоенерго Сколівської міської ради

про: стягнення 16650,61грн.,

Представники сторін: не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Комунального підприємства Сколетеплоенерго Сколівської міської ради про стягнення 16650,61грн.

30.03.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначити на 29.04.2020р.

15.04.2020р. на поштову адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№15921/20.

27.04.2020р. на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№16585/20.

04.05.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, враховуючи те, що судове засідання, призначене на 29.04.2020р., у зв`язку із перебуванням судді Король М.Р. у відпустці, не відбулося, ухвалив: судове засідання призначити на 13.05.2020р.; викликати представників сторін у судове засідання.

12.05.2020р. від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№17498/20.

13.05.2020р. від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№17650/20.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

У судове засідання 13.05.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили.

Враховуючи наведене, 13.05.2020р. фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач з підстав прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань щодо оплати вартості поставленого жовтні - грудні 2017р., лютому - квітні 2018р. природного газу, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору постачання природного газу, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 16650,61грн., у тому числі: пеню у сумі 10785,67грн., три проценти річних у сумі 2445,55грн. та інфляційні втрати у сумі 3419,39грн.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову не заперечив, зазначивши, що прострочення оплати за поставлений газ виникло з об`єктивних обставин, зокрема у зв`язку з тим, що основна маса поступлень грошей є оплата послуг КП Сколетеплоенерго бюджетними установами та організаціями, фінансування яких проводиться з державного бюджету, їх платоспроможність напряму залежить від економічної, фінансової та політичної стабільності держави, а фінансову кризу зараз переживають всі бюджетні установи та організації без винятку і КП Сколетеплоенерго ; немає жодних механізмів чи засобів для впливу на цю ситуацію; існує пряма залежність між платоспроможністю бюджетних установ і причиною виникнення заборгованості КП Сколетеплоенерго перед ПАТ НАК Нафтогаз України ; дані обставини є для підприємства обставинами непереборної сили. З підстав наведеного відповідач просив суд зменшити розмір пені на 99%.

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив наступне:

01.09.2017р. між Публічним акціонерним товариством Національною акціонерною компанією Нафтогаз України , найменування якого змінено на Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі по тексту - Постачальник ) та Комунальним підприємством Сколетеплоенерго Сколівської міської ради (надалі по тексту - Споживач ) укладено договір постачання природного газу №6001/1718-БО-21 (надалі по тексту - Договір ), згідно з п.1.1., 1.2., 1.3. якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору; природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями; за цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на митну територію України).

Відповідно до п.12.1. Договору, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017р. до 31.03.2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно з п.2.1. Договору, Постачальник передає Споживачу з 01.10.2017р. по 31.03.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 570 тис. куб. м, у тому числі по місяцях (тис. куб. м): жовтень - 20, листопад - 50, грудень - 100, IV кв. 2017р. - 170; січень - 150, лютий - 150, березень - 100, I кв. 2018р. - 400.

Водночас, 06.04.2018р. між Постачальником та Споживачем укладено додаткову угоду №2 до Договору, відповідно до п.1. якої, сторони дійшли згоди доповнити п.2.1. абзацом, відповідно до змісту якого, Постачальник передає Споживачу з 01.04.2018р. по 31.05.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 60 тис. куб. м, у тому числі по місяцях (тис. куб. м): квітень - 60, травень - 0, всього - 60.

Крім того, вищевказаною додатковою угодою викладено п.12.1. Договору в наступній редакції: договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017р. до 31.05.2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до п.5.1. Договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням; на дату укладання договору ціна на природний газ становить 4942,00грн. за 1000 куб.м (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, шо включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України); до визначеної ціни застосовується коефіцієнт 1,6; у разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим Договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Згідно з п.5.2. Договору, ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладання становить 7907,20грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%.; усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9488,64 грн.

На виконання умов Договору, позивач у жовтні 2017р. - квітні 2018р. поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1687431,30грн. (з ПДВ), що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками печаток обох сторін актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017р. на суму 46057,86грн. (з ПДВ), від 30.11.2017р. на суму 102116,75грн. (з ПДВ), від 31.12.2017р. на суму 321607,97грн. (з ПДВ), від 31.01.2018р. на суму 397649,93грн. (з ПДВ), від 28.02.2018р. на суму 512367,59грн. (з ПДВ), від 31.03.2018р. на суму 306606,42грн. (з ПДВ), від 30.04.2018р. на суму 1024,78грн. (з ПДВ).

Відповідно до абз.2 п.2.4. Договору, підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п.3.7. цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу.

Згідно із п.6.1. Договору, оплата за природній газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу; остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, оплату за переданий у жовтні - грудні 2017р., лютому - квітні 2018р. природний газ відповідач здійснював несвоєчасно, зобов`язання у строк, визначений договором, не виконав, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п.6.1. Договору.

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача нараховану, у зв`язку із порушенням відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати поставленого на виконання умов Договору природного газу, заборгованість у загальній сумі 16650,61грн., у тому числі: пеню у сумі 10785,67грн., три проценти річних у сумі 2445,55грн. та інфляційні втрати у сумі 3419,39грн.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, 01.09.2017р. між сторонами укладено Договір, згідно з п.1.1., якого, Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

На виконання умов Договору, позивач у жовтні 2017р. - квітні 2018р. поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1687431,30грн. (з ПДВ), що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками печаток обох сторін актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017р. на суму 46057,86грн. (з ПДВ), від 30.11.2017р. на суму 102116,75грн. (з ПДВ), від 31.12.2017р. на суму 321607,97грн. (з ПДВ), від 31.01.2018р. на суму 397649,93грн. (з ПДВ), від 28.02.2018р. на суму 512367,59грн. (з ПДВ), від 31.03.2018р. на суму 306606,42грн. (з ПДВ), від 30.04.2018р. на суму 1024,78грн. (з ПДВ), копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно із п.6.1. Договору, оплата за природній газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу; остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу .

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Всупереч наведеному вище, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, оплату за поставлений:

- у жовтні 2017р. газ, вартістю 46057,86грн. (з ПДВ), відповідач здійснив наступними платежами: 22.11.2017р. на суму 20000,00грн., 27.12.2017р. на суму 26057,86грн. (а отже із 29-денним простроченням, враховуючи те, що 25.11.2017р. та 26.11.2017р. - вихідні дні);

- у листопаді 2017р. газ, вартістю 102116,75грн. (з ПДВ), відповідач здійснив повністю одним платежем 27.12.2017р. (а отже із 1-денним простроченням) ;

- у грудні 2017р. газ, вартістю 321607,97грн. (з ПДВ), відповідач здійснив повністю одним платежем 30.01.2018р. (а отже із 4-денним простроченням) ;

- у січні 2018р. газ, вартістю 397649,93грн. (з ПДВ), відповідач здійснив повністю одним платежем 21.02.2018р. (а отже в межах встановленого Договору строку);

- у лютому 2018р. газ, вартістю 512367,59грн. (з ПДВ), відповідач здійснив наступними платежами: 27.03.2018р. на суму 380000,00грн. (в межах встановленого Договору строку, враховуючи те, що 24.03.2018р. та 25.03.2018р. - вихідні дні), 30.03.2018р. на суму 132367,59грн. (а отже із 3-денним простроченням) ;

- у березні 2018р. газ, вартістю 306606,42грн. (з ПДВ), відповідач здійснив наступними платежами: 27.04.2018р. на суму 150000,00грн. (а отже із 1-денним простроченням); 24.05.2018р. на суму 30000,00грн. (а отже із 28-денним простроченням); 26.06.2018р. на суму 10000,00грн. (а отже із 61-денним простроченням); 30.11.2018р. на суму 116606,42грн. (а отже із 218-денним простроченням);

- у квітні 2018р. газ, вартістю 1024,78грн. (з ПДВ), відповідач здійснив повністю одним платежем 30.11.2018р. (а отже із 188-денним простроченням);

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати поставленого у жовтні - грудні 2017р., лютому - квітні 2018р. природного газу, позивачем нараховано три проценти річних у сумі 2445,55грн., а також позивачем нараховано інфляційні втрати у сумі 3419,39грн. у зв`язку з простроченням виконання грошових зобов`язань щодо оплати поставленого у березні та квітні 2018р. природного газу.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за заявлені періоди, враховуючи встановлений Договором строк для оплати відповідачем отриманого природного газу, а також дати та суми здійснених ним оплат такого, суд встановив, що такі здійснено вірно, а тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних у сумі 2445,55грн. та інфляційних втрат у сумі 3419,39грн. є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, у зв`язку з порушенням виконанням відповідачем умов Договору, а саме зобов`язань щодо оплати поставленого у жовтні - грудні 2017р., лютому - квітні 2018р. природного газу, позивачем нараховано пеню у сумі 10785,67грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.8.2. Договору (в редакції укладеної між сторонами додаткової угоди №1 від 15.01.2018р.), у разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 15.3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, цю діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Беручи до уваги викладене вище, враховуючи встановлений Договором строк для оплати відповідачем отриманого природного газу, а також дати та суми здійснених ним оплат такого, суд зазначає, що розрахунок суми пені здійснено вірно, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 10785,67грн. пені підлягають задоволенню повністю.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх.№15921/20 від 15.04.2020р.) клопотання про зменшення розміру пені на 99% , суд зазначає наступне:

подане клопотання відповідач обґрунтовує, зокрема, але не виключно, тим, що прострочення оплати за поставлений газ виникло з об`єктивних обставин, зокрема у зв`язку з тим, що основна маса поступлень грошей є оплата послуг відповідачу бюджетними установами та організаціями, фінансування яких проводиться з державного бюджету, їх платоспроможність напряму залежить від економічної фінансової та політичної стабільності держави, а фінансову кризу зараз переживають всі бюджетні установи та організації без винятку, в тому числі і відповідач; немає жодних механізмів чи засобів для впливу на цю ситуацію; існує пряма залежність між платоспроможністю бюджетних установ і причиною виникнення заборгованості відповідача перед позивачем; дані обставини є для відповідача обставинами непереборної сили.

Крім того, відповідач зазначає, що у встановлених нормативах розподілу грошей затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг залишок коштів, які отримує комунальне підприємство після перерозподілу, повинен бути направлений комунальним підприємством на виплату заробітної плати робітникам та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії, і в жодному з пунктів розподілу грошей не передбачається виплата пені, штрафних санкцій та інших нарахувань на суму заборгованості за отриманий природний газ; виходячи з цього комунальне підприємство не в змозі самостійно проводити будь-які перерахування на користь позивача; до того ж у нього відсутні на це кошти так, як ті кошти, що залишаються у підприємства настільки мізерні, що примусове стягнення за рахунок цих грошей буде відбуватися тривалий час та може зруйнувати і без того нестабільну господарську діяльність комунального підприємства.

Окрім цього, відповідач просить врахувати наявну ситуацію в державі, спричинену поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), а саме; зростаюче безробіттю населення, що спричинить заборгованості за житлово-комунальні послуги, а також Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (СОVID-19) , відповідно до положень якого, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, а це не сприятиме сплаті житлово-комунальних послуг; відтак, заборгованість лише збільшуватиметься.

З підстав наведеного відповідач просив суд зменшити розмір пені на 99%.

Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст.551 ЦК України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.18 постанови від 19.03.2019р. у справі № 910/3652/18).

Суд звертає увагу на таке:

1) наявність прострочення виконання відповідачем зобов`язань, незважаючи на те, що умовами Договору передбачено оплату за поставлений у поточному місяці природний газ відповідач здійснює до 25 числа (включно) наступного за місяцем поставки газу.

При цьому, щодо посилань відповідача на те, що фінансову кризу зараз переживають всі бюджетні установи та організації без винятку, в тому числі і відповідач; немає жодних механізмів чи засобів для впливу на цю ситуацію; існує пряма залежність між платоспроможністю бюджетних установ і причиною виникнення заборгованості відповідача перед позивачем; на те, що у встановлених нормативах розподілу грошей затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в жодному з пунктів розподілу грошей не передбачається виплата пені, штрафних санкцій та інших нарахувань на суму заборгованості за отриманий природний газ; виходячи з цього комунальне підприємство не в змозі самостійно проводити будь-які перерахування на користь позивача, то, суд звертає увагу на принцип належного урядування , про особливу важливість якого підкреслив Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.10.2011р. у справі Рисовський проти України . Вказаний принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах Беєлер проти Італії , Онер`їлдіз проти Туреччини , Megadat.com S.r.l. проти Молдови , Москаль проти Польщі ). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (п. 74 рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010р. у справі Лелас проти Хорватії );

2) відсутність можливості оцінити майновий стан обох сторін з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, підтверджуючих такий стан позивача та відсутність доказів неспівмірності розміру відповідальності відповідача в порівнянні із спричиненими позивачу невиконанням Договору збитками, а також на те, що від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів;

3) те, що грошові суми, які позивач просить стягнути з відповідача, як неустойку за порушення останнім виконання зобов`язань, та, які у сумі становлять менше одного відсотка, а саме, 0,8% (10785,67/1289781,37=0,008362402?0,008), від суми вартості природного газу, зобов`язання щодо оплати якого виникли на підставі Договору та виконання яких було прострочено відповідачем, не є надмірними, а тому можливість стягнення таких не змінює дійсне правове призначення неустойки.

Застосований позивачем за неналежне виконання умов договору відповідачем розмір штрафних санкцій (пені) погоджений сторонами при укладенні Договору. Вказаний договір на момент розгляду справи не визнаний судом недійсним, зокрема, в частині відповідальності сторін за неналежне виконання його умов, а також відсутні докази внесення змін до нього сторонами;

4) відповідно до п.8.1. Договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх.

Згідно з положеннями ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п.1 ч.1 ст.263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

За змістом ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити, або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Аналіз наведених вище правових норм ЦК України та ГК України та його екстраполювання на правовідносини, що склалися між сторонами цього спору дають підстави для висновку про те, що непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності

Водночас, обставини, які описує відповідач у вказаному клопотанні та які зазначено вище у п.1, не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної в ст.617 ЦК України, оскільки протягом дії Договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, а отже, відповідач не довів неможливість виконання грошового зобов`язання перед позивачем, підстави для звільнення відповідача як від виконання основного зобов`язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання, відсутні.

Більше того, відповідно до п.9.3. Договору, сторони зобов`язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства. Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому законодавством (п.9.4. Договору).

При цьому, суд враховує те, що відповідно до положень ст.ст. 14, 14 1 Закону України Про торгово-промислові палати , що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини та видають сертифікат про відповідні обставини.

Проте, як доказів виконання відповідачем передбаченого п.9.3. Договору обов`язку щодо повідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин, так і доказів, підтверджуючих настання таких відповідачем не надано та в матеріалах справи такі відсутні;

5) посилання відповідача на ситуацію в державі, спричинену поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), а також Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (СОVID-19) є безпідставним та не є підставою для зменшення розміру пені, оскільки відповідні заходи запроваджено на території України з 12.03.2020р., водночас, прострочення виконання грошових зобов`язань відповідачем допущено у 2017-2018рр.;

6) як доказ, яким позивач обґрунтовує наявність підстав для зменшення розміру пені, до вищевказаного клопотання долучено фінансову звітність позивача за 2019рік, проте, фінансової звітності за перший квартал 2020 року, як і будь-яких інших доказів важкого фінансового стану (довідок про відсутність коштів на банківських рахунках, тощо) на момент розгляду спору відповідачем не надано, як і не надано доказів важкого фінансового становища відповідача на момент виникнення відповідної заборгованості (2017-2018рр.).

Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, враховуючи зазначене вище, а також те, що матеріали справи не містять доказів вжиття відповідачем всіх належних заходів для недопущення правопорушення, хоча основний борг відповідачем погашено повністю, проте, даний випадок не є винятковим, а тому, зважаючи на інтереси обох сторін, а також те, що норми чинного законодавства про зменшення розміру штрафних санкцій не є імперативними та застосовуються за визначених вище умов на розсуд суду, підстави для зменшення розміру неустойки відсутні.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ( ч.2 ст.79 ГПК України ).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №0000002454 від 13.03.2020р. про сплату судового збору в розмірі 2102,00грн.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2102,00грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства Сколетеплоенерго Сколівської міської ради (місцезнаходження: 82600, Львівська обл., Сколівський район, місто Сколе, вулиця Стрийська, будинок 29 А; ідентифікаційний код: 22391024) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (місцезнаходження: 01601, м.Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код: 20077720) 16650,61грн., з яких 10785,67грн. пені, 3419,39грн. інфляційних витрат та 2445,55грн. трьох відсотків річних, а також 2102,00грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, з врахуванням положень абз.1 п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 18.05.2020р.

Суддя Король М.Р.