Постанова

від 18.05.2020 по справі 127/207/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2020 року

м. Київ

справа № 127/207/17

провадження № 61-17273св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

позивач за позовом третьої особи - ОСОБА_3 ,

відповідачі за позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , Вінницька міська рада,

треті особи за позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Кобзіною Альоною Сергіївною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 травня 2019 року у складі судді Федчишена С. А. та на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просив, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що перебуває у його власності, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0209 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що відповідно договору дарування від 21 грудня 2007 року йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,2123 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В грудні 2016 року йому стало відомо, що частина належної йому земельної ділянки площею 0,0221 га знаходиться в користуванні сусідів. Оскільки, відповідачі самовільно зайняли земельну ділянку площею 0,0209 га, яка належить йому на праві приватної власності, просив задовольнити його позов.

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Вінницької міської ради, у якому просила визнати за нею право власності на земельною ділянкою загальною площею 0,0221 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , між будинковолодінням АДРЕСА_3 , за набувальною давністю.

Позов ОСОБА_3 мотивований тим, що 25 липня 2000 року вона придбала земельну ділянку площею 0,1000 га на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області по 4-му провулку Гніванського шосе, 94.

25 липня 2000 року ОСОБА_3 звернулася до Бохоницької сільської ради із заявою щодо надання їй додатково прилеглої земельної ділянки площею 0,0221 га. Письмової відповіді на подану заяву від сільської ради вона не отримала, однак з усного дозволу сільського голови добросовісно, відкрито, безперервно володіє та користується зазначеною земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні частиною земельної ділянки, що перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0209 га, що розташована в АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 , виходив з того, що відповідно до висновку експертизи земельна ділянка площею 0,0209 га належить на праві приватної власності ОСОБА_1 і на дату проведення дослідження знаходиться у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , судом зазначено, що Бохоницька сільська рада не приймала рішення про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки площею 0,0221 га.

Крім того, судом не встановлено факту добросовісного заволодіння вказаною земельною ділянкою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 травня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та необґрунтованість заявлених вимог ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2019 року ОСОБА_3 , в особі адвоката Кобзіної А. С., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення місцевого та апеляційного суду, справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона користується спірною земельною ділянкою з 2000 року. Судом не взято до уваги судову експертизу, яка була проведена в рамках іншої справи, відповідно до якої координати земельної згідно технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 не відповідають координатам земельної ділянки відповідно до фактичного користування. Також зауважує, що судами неправомірно відмовлено в призначені повторної земельно-технічної експертизи.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У листопаді 2019 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

При цьому, посилається на те, що ОСОБА_3 самовільно зайняла спірну земельну ділянку площею 0,0209 га. Зауважує, що безперервно спірною земельною ділянкою ОСОБА_3 не користується. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження добросовісного використання, володіння ОСОБА_3 земельної ділянки. Клопотання про призначення повторної експертизи розглянуті судами та в їх задоволенні відмовлено з посиланням на безпідставність. Відсутні підстави для призначення повторної експертизи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до договору дарування земельної ділянки від 21 грудня 2007 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2123 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер 0520680503:05:001:0539, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_4 листопада 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Вінницькому районі Літянському В. В. виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН № 181744 площею 0,2123 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0539, яка розташована у АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 липня 2000 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що знаходиться у віданні Бохоницької сільської ради Вінницького району.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 03 серпня 2004 року ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частках земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0180, яка розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

01 лютого 2006 року Вінницьким районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 видані державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯА №397161, №397162 на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована у АДРЕСА_5 .

Згідно із висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № ОС-293 від 18 червня 2018 року, проведеної в рамках розгляду даної справи, земельна ділянка площею 0,0209 га, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №181744 від 17 листопада 2008 року належить на правах приватної власності ОСОБА_1 знаходиться у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу .

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 статті 158 ЗК встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Таким чином, суд першої інстанції та апеляційний суд, встановивши, що земельна ділянка площею 0,0209 га належить на праві приватної власності ОСОБА_1 і на дату проведення дослідження знаходиться у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , обґрунтованого прийшли до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо наявності іншої судової експертизи, відповідно до якої встановлено невідповідність координат земельної ділянки ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки вказані доводи розглянуті апеляційним судом, яким встановлено, що вказана експертиза не може бути прийнята до уваги через те, що проведена в іншій справі щодо інших фактичних обставин, при її проведенні не досліджувались земельна ділянка ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , координати не виносились в натурі та не порівнювались з базою Державного земельного кадастру і правовстановлюючими документами.

Разом з тим ОСОБА_3 , посилаючись на положення статті 119 ЗК України та положення статті 344 ЦК України, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0221 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2 , між будинковолодінням в„– 93 і будинковолодінням в„– 94 , за набувальною давністю, оскільки вона добросовісно, відкрито, безперервно володіє та користується зазначеною земельною ділянкою.

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 не отримала рішення Бохоницької сільської ради про передачу її у власність або надання у користування вказаної земельної ділянки.

Відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності наступних умов у сукупності: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Крім того, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Тобто, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Суди встановили, що власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 і його право власності у встановленому законом порядку не припинено, добровільної його відмови від права власності суду також не було надано.

З огляду вищевикладене, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджуються з висновками суду першої інстанції та апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником - адвокатом Кобзіною Альоною Сергіївною, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 травня 2019 року та на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов