Постанова

від 19.05.2020 по справі 910/17560/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2020 р. Справа№ 910/17560/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Грека Б.М.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Титарєвої Г.І.,

представника відповідача - адвоката Чумака О.В., адвоката Овчаренка О.Е.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "СофтверВАН Україна")

на рішення Господарського суду міста Києва

від 10.04.2019 (повне рішення складено 22.04.2019, суддя Спичак О.М.)

у справі № 910/17560/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фронт.менеджер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СофтверВАН Україна",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва", 2. Приватного підприємства "Ай ті ленд",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліоком",

про стягнення 5663340 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фронт.менеджер" звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" про стягнення 5663340 грн боргу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач порушив договірні зобов`язання за Ліцензійним договором від 03.09.2012 (в редакції Договору про внесення змін і доповнень № 1 від 03.01.2013), оскільки протягом 2014-2015 років не сплачував передбачені договором роялті за невиключну ліцензію на програмне забезпечення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Компарекс Україна" на користь ТОВ "Фронт.менеджер" основний борг у сумі 2 831 670 грн та судовий збір у розмірі 42 475,05 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, ТОВ "Компарекс Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити у позові в стягненні основного боргу в сумі 2831670 грн та судового збору в розмірі 42475,05 грн, в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог залишити рішення без змін. Також скаржник просить стягнути з позивача на користь відповідача суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 127426,50 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 (колегія суддів: Козир Т.П. (головуючий), Чорногуз М.Г., Яковлєв М.Л.) скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 в частині стягнення з ТОВ "Компарекс Україна" на користь ТОВ "Фронт.менеджер" основного боргу у сумі 2 831 670 грн та судового збору в розмірі 42475,05 грн та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27.02.2020 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у справі №910/17560/18, а справу передано на розгляд Північного апеляційного господарського суду. Верховний Суд при цьому керувався п. 1 ч. 1 ст. 310 ГПК України.

Таким чином, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивач передав свої права, як ліцензіара, за ліцензійним договором з 30.12.2013 третій особі, жодних обов`язків по договору не виконував, договір про відновлення його правового становища не укладався, програмне забезпечення позивачем передавалось відповідачу на період з 01.01.2013 по 31.12.2013, впродовж дії ліцензійного договору позивач не направляв відповідачу будь-які рахунки, а тому відсутні підстави для виплати позивачу роялті за 2014-2015 роки. Також вказав, що у 2015 році роялті виплачувались на користь ТОВ "Геліоком" як ліцензіара за укладеним ліцензійним договором від 03.09.2012 із додатковою угодою від 01.01.2015 до нього. Також скаржником заявлено клопотання про приєднання доказів, а саме додаткової угоди від 01.01.2015 про зміну ліцензіара за ліцензійним договором від 03.09.2012 на ТОВ "Геліоком", додатків до неї, актів приймання-передачі ліцензій, платіжних доручень про сплату роялті у 2015 році.

В обґрунтування причин неподання вказаних доказів до суду першої інстанції відповідач послався на те, що вони знаходились у начальника юридичного відділу товариства Вишнюк Т.С. у зв`язку із тим, що вона здійснювала представництво інтересів відповідача у адміністративній справі №826/11822/18 щодо оскарження рішень Офісу великих платників податків ДФС по правовідносинах відповідача і ТОВ "Геліком". З 10 грудня 2018 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, відповідач передав їй письмовий запит на про повернення документів, і вона їх повернула лише 12 квітня 2019 року, після прийняття рішення, що підтверджується наказом про відпустку та актом приймання-передачі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, колегія суддів визнала поважними причини неможливості подання вказаних доказів суду першої інстанції з огляду на винятковість даного випадку, а тому вказані докази приймаються апеляційним судом.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що укладення 01.01.2015 договору про зміну сторони в ліцензійному договорі не може вважатися правочином чи іншою підставою, яка тягне за собою припинення чинного ліцензійного договору або зміну прав позивача, а здійснення відповідачем виплат на користь третьої особи 3 не впливають на обсяг прав позивача в частині отримання роялті за 2015 рік.

Відповідачем подані письмові пояснення щодо відзиву на апеляційну скаргу, у яких він вказує, що позивач передавав програмне забезпечення за ліцензійним договором лише на період 2013 року та не надав доказів передачі програмного забезпечення впродовж 2015 року. Додаткова угода від 01.01.2015 є чинною і відповідач на її виконання виплачував роялті на користь третьої особи - ТОВ "Геліком".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/17560/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019; розгляд справи № 910/17560/18 призначено на 07.04.2020.

При новому апеляційному розгляді даної справи, 25.03.2020 від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він повідомив суд про подання відзиву на апеляційну скаргу 18.06.2019, у якому були викладені заперечення щодо змісту та вимог апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 встановлено, що відповідач змінив своє найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" (ідентифікаційний код 36273889) на Товариство з обмеженою відповідальністю "СофтверВАН Україна" (ідентифікаційний код 36273889).

Окрім того, ухвалою від 07.04.2020 апеляційний суд відклав розгляд справи на 28.04.2020.

У відповідності до ч. 10 ст. 32 ГПК України та згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2020 для розгляду справи № 910/17560/18, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Копитової О.С., сформовано колегію суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Остапенко О.М., Грек Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 постановлено здійснювати розгляд справи № 910/17560/18 по суті спочатку колегією суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Остапенко О.М., Грек Б.М., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 розгляд справи № 910/17560/18 відкладено на 19.05.2020.

Представники позивача та третіх осіб в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце засідання суду були повідомлені належним чином. Так, ухвала Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 про відкладення розгляду справи на 19.05.2020 була отримана позивачем 30.04.2020, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого листа № 0411630841330.

Згідно з ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Враховуючи, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, розгляд даної справи неодноразово відкладався, поданий відзив на апеляційну скаргу, відбулось пом`якшення карантинних заходів з 12.05.2012, колегія суддів ухвалила розглянути справу за наявними матеріалами справи та за відсутності представників позивача та третіх осіб.

В судовому засіданні 19.05.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

03 вересня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фронт.менеджер", як ліцензіаром, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна", як ліцензіатом, було укладено ліцензійний договір (далі - ліцензійний договір), відповідно до п. 1 якого ліцензіар надає ліцензіату невиключне право надавати визначене відповідним додатком до договору ліцензійне програмне забезпечення і послуги клієнтам. Клієнт укладає цей договір лише для ділових цілей. Клієнт означає будь-яку юридичну особу на території України, яка отримує ліцензійні продукти на використання в якості кінцевого користувача. Якщо компанія має намір надати ліцензійні продукти іншим юридичним особам на території України для перепродажу або розповсюдження, такі юридичні особи повинні бути уповноважені ліцензіаром. Територія означає територію України.

У пункті 13 ліцензійного договору вказано, що цей ліцензійний договір зберігає чинність до 31.12.2013 або доки не буде припинений раніше, як зазначено нижче. Цей ліцензійний договір автоматично не поновлюється. Ліцензіар не бере на себе зобов`язання, що поновить цей ліцензійний договір або укладе новий.

03 січня 2013 року сторонами укладено договір про внесення змін і доповнень № 1 до ліцензійного договору від 03.09.2012, яким викладено ліцензійний договір у новій редакції, зокрема:

- ліцензіар зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені цим ліцензійним договором надати ліцензіату безстроково користуватися програмним забезпеченням (далі - ПЗ) за переліком згідно відповідних додатків до даного ліцензійного договору, що передбачає невиключне право отримувати право на встановлення, запуск, відображення, здійснення доступу до ПЗ, невиключне право на інший вид взаємодії ПЗ, а ліцензіат зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені цим ліцензійним договором, винагороду (роялті) за користування наданими невиключними правами зарахувати на рахунок ліцензіара (п. 1.1);

- вказано, що ліцензіат не в праві продати або здійснити відчуження іншій особі ПЗ (п. 1.2);

- ціною даного договору є сума роялті як платежів, що отримані ліцензіаром від ліцензіата в період дії даного договору в якості винагороди за користування ПЗ (п. 2.1);

- розрахунок між ліцензіаром та ліцензіатом проводиться шляхом виплати роялті у грошовій формі на поточний рахунок ліцензіара згідно рахунку останнього (п. 3.1);

- ліцензіар зобов`язаний надати ПЗ ліцензіату за актом приймання-передачі ПЗ та у погоджений сторонами строк. Під передачею слід вважати надання доступу на сайт ліцензіара, на якому ліцензіат матиме доступ до ПЗ та/або матиме змогу отримати коди на активацію ПЗ для подальшого користування (п. 4.1);

- підписані між ліцензіаром та ліцензіатом акти передачі-приймання ПЗ є достатнім і належним доказом отримання ПЗ у користування (п. 4.2);

- ліцензіар зобов`язаний, у тому числі, надати ліцензіату ПЗ відповідно до умов, що визначені у п.4.1 даного ліцензійного договору (пп. 5.2.1);

- ліцензіат зобов`язаний, у тому числі, винагороду (роялті) за користування наданими невиключними правами зараховувати на поточний рахунок ліцензіара у грошовій формі згідно рахунку останнього (пп. 5.4.2).

- даний ліцензійний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2015 року або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (п. 9.1);

- зміни в даний ліцензійний договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін та оформляються відповідним договором про внесення змін і доповнень до даного ліцензійного договору (п. 9.4);

- зміни та доповнення до даного ліцензійного договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу в разі, якщо вони викладені в письмовій формі та підписані на те уповноваженими представниками сторін (п. 9.5).

У додатку №1 від 04.01.2013 до ліцензійного договору сторонами визначено перелік ліцензійного програмного забезпечення на І період користування з 01.01.2013р. по 31.12.2013р., до якого віднесено Front.Manager DvcCal у кількості 564 одиниць та Front.Manager Svr Enterprise 1 Proc у кількості 1 одиниця та визначені роялті за цей період в загальній сумі 2056650 грн.

У додатку № 2 від 04.01.2013 до ліцензійного договору сторонами визначено перелік ліцензійного програмного забезпечення на І період користування з 01.01.2013 по 31.12.2013, до якого віднесено Front.Manager DvcCal у кількості 207 одиниць, Front.Manager Svr Enterprise 1 Proc у кількості 1 одиниця та визначені роялті за цей період в загальній сумі 775 020 грн.

16.01.2013 та 05.02.2013 на виконання умов ліцензійного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Фронт.менеджер", як ліцензіар, передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна", як ліцензіат, прийнято у користування наступне ліцензійне програмне забезпечення: Front.Manager DvcCal у кількості 564 одиниць та Front.Manager Svr Enterprise 1 Proc у кількості 1 одиниця, сума роялті протягом І періоду користування 2 056 650 грн; Front.Manager DvcCal у кількості 207 одиниць, Front.Manager Svr Enterprise 1 Proc у кількості 1 одиниця протягом першого періоду користування на загальну суму 775020 грн, про що сторонами складено та підписано акти № 1 від 16.01.2013 та № 2 від 05.02.2013.

Згідно з п. 2 акту № 1 від 16.01.2013 загальний розмір роялті складає 2056650 грн без податку на додану вартість згідно додатку № 1 до договору, за І період з 01.01.2013 по 31.12.2013 користування програмними продуктами Front.Manager у кількості, що зазначена в п.1 акту.

Згідно з п. 2 акту № 2 від 05.02.2013 загальний розмір роялті складає 775020 грн без податку на додану вартість згідно додатку №1 до договору за І період з 01.01.2013 по 31.12.2013 користування програмними продуктами Front . Manager у кількості, що зазначена в п. 1 акту.

На виконання умов ліцензійного договору, на підставі рахунку від 21.02.2013 відповідач 25.02.2013 та 26.02.2013 виплатив на користь позивача роялті в сумі 775020,00 грн та 2056650,00 грн відповідно, що підтверджується банківською випискою.

Таким чином, відповідач у повному обсязі виконав свої зобов`язання за ліцензійним договором щодо виплати роялті за користування програмним забезпеченням у І період - з 01.01.2013 по 31.12.2013.

30 грудня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фронт.менеджер", як ліцензіаром, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна", як ліцензіатом, та Філією "Ай ті ленд" Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", як новим ліцензіаром, було укладено договір про заміну сторони в ліцензійному договорі від 03.09.2012, (далі - договір про зміну від 30.12.2013), за умовами пункту 1 якого сторони дійшли взаємної згоди про те, що за відсутності заперечень ліцензіата компанія Front.Manager передає, а новий ліцензіар приймає на себе права та обов`язки ліцензіара у ліцензійному договорі від 03.09.2012 та стає зобов`язаною стороною при виконанні прав та обов`язків ліцензіара в означеному ліцензійному договорі.

Винагорода попередньо здійснена ліцензіатом на користь компанії Front.Manager враховується новим ліцензіаром при виконанні умов ліцензійного договору в майбутньому після набрання чинності даним договором (п. 2 договору про зміну від 30.12.2013).

Пунктом 3 вказаного договору про зміну встановлено, що заміна сторони в ліцензійному договорі від 03.09.2012р. відбувається оплатно згідно виставленого рахунку.

Згідно п. 4 договору про заміну в день укладання даного договору компанія Front.Manager зобов`язана передати компанії "Ай ті ленд" усі документи, необхідні для виконання новим ліцензіаром умов ліцензійного договору в майбутньому.

За умовами п. 5 договору про зміну від 30.12.2013 період, на який здійснюється заміна сторони в ліцензійному договорі від 03.09.2012, становить 1 рік, починаючи з дня набрання чинності даним договором. Після спливу цього строку сторони даного договору укладають договір (зворотний) про заміну сторони в ліцензійному договорі від 03.09.2012, на підставі якого безоплатно відновлюється правове становище компанії Front.Manager як сторони ліцензійного договору - ліцензіара.

Даний договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до повного виконання ними власних зобов`язань за даним договором (п.6).

На виконання договору про зміну сторони позивач передав новому ліцензіару документи по ліцензійному договору, що підтверджується Актом приймання-передачі документів від 30.12.2013.

Також позивачем наданий рахунок-фактура №СФ-130581 від 30.12.2013, на суму 5 663 340 грн (роялті за ІІ та ІІІ періоди з 01.01.2014 по 31.12.2014 та з 01.01.2015 по 31.12.2015 відповідно, одержувачем якого зазначений відповідач.

Посилання на рахунок-фактуру з такими номером і датою містяться у Акті приймання-передачі документів від 30.12.2013. Проте, відповідач заперечує факт одержання такого рахунку, а за актом документи передавались не відповідачу, а новому ліцензіару, отже, позивач не довів, що вручив цей рахунок відповідачу.

Матеріали справи не містять доказів укладення (зворотного) договору про заміну сторони в ліцензійному договорі, як це передбачено пунктом 5 договору про зміну від 30.12.2013.

27 лютого 2018 року позивач направив підприємству "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" заяву, у якій просив сплатити заборгованість за договором від 30.12.2013 про зміну сторони в розмірі 2831670 грн та повернути передані документи.

У цей же день позивач направив відповідачу заяву, у якій просив сплатити заборгованість за ліцензійним договором в розмірі 2831670 грн.

21 березня 2018 року позивач направив відповідачу претензію, у якій просив надати пояснення та підписати акт звірки розрахунків.

Відповідач у відповіді від 29.03.2018 на вказані листи позивача вказав, що зобов`язання за ліцензійним договором він виконав, а з 30.12.2013 позивач не є стороною цього договору і відсутні підстави для здійснення жодних виплат на його користь. До відповіді відповідачем додані акти звірки.

У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача 5663340 грн боргу з виплати роялті за ІІ період (з 01.01.2014 по 31.12.2014) та ІІІ період (з 01.01.2015 по 31.12.2015) користування програмним забезпеченням.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що протягом заявленого до стягнення періоду позивач не був ліцензіаром за ліцензійним договором, програмне забезпечення у цей період відповідачу не передавав, рахунків на оплату не направляв, не здійснював дій, направлених на повернення собі статусу сторони ліцензійного договору, а також звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.

Треті особи 1 та 2 у письмових поясненнях вважали, що позивач не є належною стороною, якій належать права на отримання роялті чи будь-яких інших платежів за ліцензійним договором.

До апеляційної скарги відповідачем надано копію додаткової угоди №2G від 01.01.2015 про заміну сторони в ліцензійному договорі від 03 вересня 2012 року (далі - угода про зміну від 01.01.2015), відповідно до якої Філія "Ай ті ленд" Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", як ліцензіар, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна", як ліцензіат, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліоком", як новий ліцензіар, дійшли взаємної згоди про те, що за відсутності заперечень ліцензіата ліцензіар передає, а новий ліцензіар приймає на себе права та обов`язки ліцензіара у ліцензійному договорі від 03 вересня 2012 року та стає зобов`язаною стороною при виконанні прав та обов`язків ліцензіара в означеному ліцензійному договорі.

Винагорода, попередньо здійснена ліцензіатом на користь ліцензіара, враховується новим ліцензіаром при виконанні умов ліцензійного договору в майбутньому після набрання чинності даним договором (п. 2 угоди про зміну від 01.01.2015).

Пунктом 3 вказаної угоди про зміну встановлено, що зміна сторони в ліцензійному договорі від 03 вересня 2012 року відбувається оплатно згідно виставленого рахунку.

Згідно п. 4 угоди про зміну в день укладання даного договору ліцензіар зобов`язаний передати новому ліцензіару (ТОВ "Геліоком") усі документи, необхідні для виконання новим ліцензіаром умов ліцензійного договору в майбутньому.

За умовами п. 5 угоди про зміну від 01.01.2015 період, на який здійснюється зміна сторони в ліцензійному договорі, становить 1 рік, починаючи з дня набрання чинності даною додатковою угодою. Після спливу цього строку сторони даного договору укладають договір (зворотний) про заміну сторони в ліцензійному договорі, на підставі якого безоплатно відновлюється правове становище ліцензіара.

Даний договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до повного виконання ними власних зобов`язань за даним договором (п.6).

У додатку №5 від 31.03.2015 до угоди про зміну від 01.01.2015 новим ліцензіаром та ліцензіатом визначено перелік ліцензійного програмного забезпечення на ІІІ період користування з 01.01.2015 по 31.12.2015, до якого віднесено Front.Manager DvcCal у кількості 564 одиниць та Front.Manager Svr Enterprise 1 Proc у кількості 1 одиниці та визначена загальна сума роялті за цей період - 2 467 980 грн.

У додатку №6 від 31.03.2015 до угоди про зміну від 01.01.2015 новим ліцензіаром та ліцензіатом визначено перелік ліцензійного програмного забезпечення на ІІІ період користування з 01.01.2015 по 31.12.2015, до якого віднесено Front.Manager DvcCal у кількості 207 одиниць, Front.Manager Svr Enterprise 1 Proc у кількості 1 одиниця та визначена загальна сума роялті за цей період - 930 024,00 грн.

31.03.2015 та 17.04.2015 між ТОВ "Геліоком" та відповідачем складені акти приймання-передачі ліцензій згідно вказаних додатків.

Також, ТОВ "Геліоком" виставило відповідачу для оплати рахунки від 31.03.2015 на суму 930 024,00 грн, від 27.04.2015 на суму 2 467 980,00 грн, які відповідачем оплачені у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями 10.04.2015, 29.04.2015, 18.05.2015, 09.07.2015, 17.07.2015. Крім того, відповідач зареєстрував податкові накладні по цим господарським операціям.

Задовольняючи позовні вимоги частково, в сумі 2831670 грн, суд першої інстанції виходив з того, що протягом одного року після укладання договору про зміну від 30.12.2013, тобто, у 2014 році правами та обов`язками ліцензіара за ліцензійним договором було наділено Філію "Ай ті ленд" Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", а тому у вказаний період роялті підлягали виплаті вказаній особі, а у 2015 році, після закінчення строку зміни сторони, роялті підлягали виплаті позивачу. Щодо заяви про застосування позовної давності, то суд першої інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності не пропущений, оскільки має обраховуватись з 27.02.2018 - від дати направлення вимоги про сплату заборгованості, позаяк ліцензійний договір не припинив своєї дії 31.12.2015 та залишається чинним до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Проте, апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі ліцензійного договору від 03 вересня 2013 року (з подальшими змінами).

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, був чинним і обов`язковим для сторін.

Нормами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

За своєю правовою природою ліцензійний договір є двостороннім, оплатним та консенсуальним договором. Двосторонність передбачає покладення на ліцензіара обов`язку надати дозвіл на використання об`єкта інтелектуальної власності та кореспондуючого його правам обов`язок ліцензіата сплати роялті за таке використання. Консенсуальність договорів виражається у набранні ними чинності з моменту досягнення, у передбаченій законодавством формі, згоди сторін по всім істотним умовам. Оплатність договору підтверджується законодавчим положенням обов`язкової оплати роялті за використання об`єкта інтелектуальної власності.

Згідно ч. 1 ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

Ліцензійний договір було укладено сторонами на три роки, по 31.12.2015.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу програмне забезпечення на І період (2013 рік), за користування яким підлягали до виплати роялті в сумі 2831670 грн, що і були сплачені відповідачем у повному обсязі.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення роялті за 2014 та 2015 роки в сумі 5663340,00 грн (по 2 831 670 грн за кожний рік).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Отже, за загальним правилом форма правочину щодо заміни кредитора має бути такою самою, що і форма правочину, на підставі якого виникло основне зобов`язання. Тобто, якщо основний правочин був вчинений в усній формі, усно може бути оформлена і заміна кредитора. Якщо основний правочин було вчинено в письмовій формі, обов`язкова письмова форма встановлюється і щодо правочину про заміну кредитора.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі заміни кредитора у зобов`язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов`язання, тобто, обсяг прав та обов`язків його сторін залишається незмінним. Отже, виходячи із загальних правил та положень зазначеної статті, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.

Таким чином, внаслідок укладання договору про зміну сторони від 30.12.2013 до нового ліцензіара (Філії "Ай ті ленд" Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва") відійшли всі права та обов`язки позивача за ліцензійним договором.

Матеріали справи не містять доказів укладення договору (зворотного) про заміну сторони в ліцензійному договорі та повернення прав ліцензіара позивачу, як це передбачено пунктом 5 договору про зміну від 30.12.2013.

При цьому, обов`язковість письмової форми договору про заміну кредитора у зобов`язанні, у тому числі зворотну зміну, встановлено як договором про зміну від 30.12.2013, так і ст. 513 ЦК України.

Натомість, 01 січня 2015 року була укладена угода про зміну сторони, відповідно до якої новим ліцензіаром за ліцензійним договором стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліоком", а тому у відповідача виник обов`язок зі сплати роялті саме на користь нового ліцензіара.

Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Позивачем не надано доказів визнання недійсними договору про зміну від 30.12.2013 та угоди від 01.01.2015 про зміну сторони у ліцензійному договорі, а тому апеляційний суд доходить висновку, що у відповідача був відсутній обов`язок із виплати роялті на користь позивача як у 2014 році, коли ліцензіаром за договором була Філія "Ай ті ленд" Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", так і у 2015 році, коли ліцензіаром було Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліоком", а тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, то перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки апеляційним судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні позову, то підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин відсутні.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, а відтак апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат з одночасним прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 прийняте із невідповідністю викладених у ньому висновків, фактичним обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати останнього на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Оскільки відповідачем оскаржено рішення частково, то згідно ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" до сплати підлягав судовий збір в частині оспорюваної суми в розмірі 63712,58 грн.

Втім, платіжним дорученням від 07.05.2019 відповідач сплатив 127426,50 грн, тобто від загальної суми позовних вимог, а за таких обставин з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 63712,58 грн судового збору.

Надмірно сплачений судовий збір може бути повернутий в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір" за відповідною заявою, яка в даному випадку до суду не подана.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "СофтверВАН Україна") задовольнити.

2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі № 910/17560/18 в частині стягнення 2 831670 грн основного боргу і 42475,05 грн судового збору та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3. Залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 у справі № 910/17560/18 в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фронт.менеджер" (03028, м. Київ, проспект Науки, будинок 35, квартира 25; ідентифікаційний код 37034119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СофтверВАН Україна" (03038, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, будинок 4-Б; ідентифікаційний код 36273889) 63 712 (шістдесят три тисячі сімсот дванадцять) грн 58 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу відповідно наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний 20.05.2020.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді Б.М. Грек

О.М. Остапенко