Постанова

від 21.05.2020 по справі 127/14831/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/14831/19

Провадження № 22-ц/801/1052/2020

Категорія: 16

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 рокуСправа № 127/14831/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В.В. (суддя - доповідач),

суддів: Медвецького С.К., Рибчинського В.П.,

з участю секретаря судового засідання: Богацької О.М.,

учасники справи:

позивач: Вінницька міська рада,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2020 року, постановлене у складі судді Дернової В.В., в залі суду,

в с т а н о в и в:

У травні 2019 року Вінницька міська рада звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом знесення будівель і споруд.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради, було проведено обстеження земельної ділянки територіальної громади м. Вінниці за адресою: АДРЕСА_1 біля земельних ділянок з кадастровими номерами № 0510100000: НОМЕР_1 :0095, № 0510100000:01:057:0054, № 0510100000:01:057:0089), за результатами якого був складений акт обстеження від 13.09.2017 року №122/9-03-3, яким було встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельні ділянки із земель комунальної власності Вінницької міської об`єднаної територіальної громади за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0065 га, шляхом встановлення капітального цегляного гаражу, некапітальної дерев`яної господарської будівлі, некапітальної дерев`яної споруди на кожній із земельних ділянок без відповідних дозвільних документів. З метою усунення порушень земельного законодавства Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради відповідачу ОСОБА_1 було направлено попередження від 14.09.2017 року № 09-00-014-39028 про необхідність оформлення правовстановлюючих документів на самовільно зайняті земельні ділянки або їх звільнення.

Однак, відповідач ОСОБА_1 не виконала вимоги вказаного вище попередження, на даний час продовжує протиправно використовувати земельні ділянки територіальної громади м. Вінниці за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0065 га, що і стало підставою для звернення в суд із даною позовною заявою, у якій Вінницька міська рада просила зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку із земель комунальної власності Вінницької міської об`єднаної територіальної громади за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0065 га згідно із кадастровим планом від 07.08.2017 року, виготовленим комунальним підприємством Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури , а саме: земельну ділянку площею 0,0040 га (біля земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:01:057:0095) шляхом знесення капітальної нежитлової цегляної будівлі - гаражу, зовнішніми геометричними розмірами 5,63 м*7,00 м; земельну ділянку площею 0,0013 га (біля земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:01:057:0054 шляхом знесення некапітальної дерев`яної господарської будівлі; земельну ділянку площею 0,0012 га (біля земельної ділянки кадастровий номер 0510100000:01:057:0089 шляхом знесення некапітальної дерев`яної господарської будівлі, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2020 року позов задоволено та зобов`язано ОСОБА_1 звільнити та привести у придатний для використання стан земельні ділянки територіальної громади м. Вінниці за адресою: АДРЕСА_1 біля земельних ділянок кадастровий номер 0510100000:01:057:0095, кадастровий номер 0510100000:01:057:0054 та кадастровий номер 0510100000:01:057:0089) площею 0,0040 га, 0,0013 га, 0,0012 га шляхом знесення капітальної нежитлової цегляної будівлі - гаражу, зовнішніми геометричними розмірами 5,63 м*7,00 м, некапітальної дерев`яної господарської будівлі, некапітальної дерев`яної споруди, згідно із кадастровим планом від 07.08.2017 року, виготовленим комунальним підприємством Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури .

Відстрочено виконання судового рішення до 01.06.2020 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки, загальною площею 0,0065 га, є самовільно зайнятими і підлягають звільненню та приведенню у первинний стан за рахунок відповідача ОСОБА_1 .

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу вказуючи, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і за неповного з`ясування обставин справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що земельна ділянка під спірними спорудами не є самовільно зайнятою, оскільки ще у 1965 році на земельних ділянках, відведених для цілей будівництва житлових будинків, було побудовано і господарські споруди, якими мешканці побудованих КП Водрем для своїх працівників житлових будинків користуються до цього часу, рівно як і земельними ділянками, на яких ці споруди побудовано.

З підстав викладених у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подано.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені в ній обставини.

Представник Вінницької міської ради в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила, вказавши на її безпідставність та законність і обгрунтованість судового рішення.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради, який діяв відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України, п. п. 1 п. б ч. 1 ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні було проведено обстеження земельної ділянки територіальної громади м. Вінниці за адресою: АДРЕСА_1 (біля земельних ділянок кадастрові номери № 0510100000:01:057:0095, № 0510100000:01:057:0054, № 0510100000:01:057:0089).

За результатами обстеження був складений акт від 13.09.2017 року №122/9-03-3, згідно якого ОСОБА_1 використовує земельні ділянки із земель комунальної власності Вінницької міської об`єднаної територіальної громади за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0065 га, шляхом встановлення капітального цегляного гаражу, некапітальної дерев`яної господарської будівлі, некапітальної дерев`яної споруди на кожній із земельних ділянок без відповідних дозвільних документів, що підтверджується результатами тахеометричної зйомки земельної ділянки від 07.08.2017 року, проведеної МКП Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури та кадастровим планом; на об`єкти нерухомості, які розташовані на даних земельних ділянках, правовстановлюючі документи відсутні (а.с. 6-7).

З метою усунення порушень земельного законодавства Департаментом самоврядного контролю Вінницької міської ради відповідачу ОСОБА_1 було направлено попередження від 14.09.2017 року № 09-00-014-39028 про необхідність оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки площею 0,0040 га, 0,0013 га, 0,0012 га та будівлі (споруди) по АДРЕСА_1 ; у разі неоформлення правовстановлюючих документів, звільнити земельні ділянки площею 0,0040 га. 0,0013 га, 0,0012 га шляхом демонтажу будівель (споруд) та приведення їх в первинний стан; сплатити збитки (земельний податок) за період фактичного використання земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,0040 га. 0,0013 га, 0,0012 га без правовстановлюючих документів (а.с.8).

Згідно із актом складеним за результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт №412-ПП встановлено, що гр. ОСОБА_1 самочинно у 2011 році здійснила будівництво гаражу зовнішніми геометричними розмірами 5,63*7,00 м. біля будинків АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 без розробленої та погодженої у встановленому законодавством порядку проектної документації, що порушує законні права та інтереси користувачів прилеглих земельних ділянок, власників розташованих на них будинків і споруд, оскільки відстань між господарськими будівлями і спорудами не відповідає санітарним і протипожежним нормам.

26 грудня 2017 року Департаментом архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 96 КУпАП.

Постановою від 09.01.2018 року №1 Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради за порушення Закону України Про архітектурну діяльність , ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудови міських і сільських поселень ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 96 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.

ОСОБА_1 вимоги постанови виконала та сплатила штраф у повному обсязі, що підтверджується копією квитанції (а.с. 29).

Згідно припису Департаменту архітектурно-будівельного контролю №169 від 26.12.2017 року з метою усунення порушень вчинених у 2011 році при самочинному будівництві гаража у ОСОБА_1 вимагалось привести об`єкт у відповідність до вимог чинного законодавства або до первинного стану до 26.02.2018 року (а.с.26).

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 не виконала вимоги вказаних вище попередження та припису, і на даний час продовжує використовувати самовільно зайняті земельні ділянки територіальної громади м. Вінниці за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0065 га.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Норми статті 212 ЗК України вказують про обов`язковість повернення самовільно зайнятих земельних ділянок власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно із ст. 5 Закону України "Про основи містобудування" при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів відповідно до вихідних даних на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Частинами першою, сьомою ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Однак, судом встановлено та не заперечується сторонами, що Вінницькою міською радою рішення про передачу ОСОБА_1 у власність або користування земельних ділянок загальною площею 0,0065 га, по АДРЕСА_1 не приймалось, договір оренди не укладався, сервітут не встановлювався.

За вказаних обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, є правильним.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права, то вони на увагу не заслуговують.

Так, наведені аргументи скаржника про помилковість застосування при вирішенні спору ст.ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України повністю спростовуються обставинами справи.

Необґрунтованими є і твердження ОСОБА_1 про незастосування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 910/4055/18, оскільки Верховний Суд висловив правову позицію у господарській справі з іншими фактичними обставинами справи, зокрема у господарській справі на відміну від цієї справи, відповідач здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, котра була передана йому у користування.

Доводи ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка надана Вінницькою міською радою у користування колективному підприємству Водрем також є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про те, що саме спірні земельні ділянки на якій розташовані об`єкти самочинного будівництва була передані у користування колективного підприємства Водрем .

Більш того, навіть у випадку перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні колективного підприємства Водрем не позбавляє територіальну громаду м. Вінниці в особі Вінницької міської ради вимагати усунення порушень земельного законодавства щодо земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, іншими особами, у тому числі відповідачем ОСОБА_1 .

Європейській суд з прав людини по справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга N 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

З матеріалів справи видно, що позивачем використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Зокрема у матеріалах справи є попередження від 14.09.2017 року № 09-00-014-39028 про необхідність оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, а у разі неоформлення правовстановлюючих документів, звільнити земельні ділянки шляхом демонтажу будівель (споруд) та приведення їх в первинний стан; протокол про адміністративне правопорушення від 26.12.2017 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 96 КУпАП; припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; постанова про адміністративне правопорушення від 09.01.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 96 КУпАП.

Факт вчинення вказаного вище адміністративного правопорушення ОСОБА_1 визнала, постанову при притягнення до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку не оскаржувала та сплатила штраф на виконання цієї постанови.

Аргументи ОСОБА_1 про застосування до позовних вимог Вінницької міської ради наслідків спливу позовної давності є безпідставними.

Як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), а також пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року № 372\1684/14-ц (провадження № 14-740цс19).

Отже, повно і правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування належать норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, зобов`язавши ОСОБА_1 звільнити та привести до попереднього стану спірні земельні ділянки шляхом знесення самочинно збудованих споруд.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору відповідну до закону, тому судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 березня 2020 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : В.В. Оніщук

Судді: С.К. Медвецький

В.П. Рибчинський