Ухвала

від 21.05.2020 по справі 906/509/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/509/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Стратієнко Л. В., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

на рішення Господарського суду Житомирської області

у складі судді Вельмакіної Т. М.

від 04.11.2019

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Маціщук А. В., Олексюк Г. Є., Петухова М. Г.

від 18.02.2020

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка

про стягнення 155 418,83 грн та виселення

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка

до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача за зустрічним позовом - Регіональне відділення Фонду державного майна у Житомирській області,

про визнання недійсним додаткового договору оренди нерухомого майна від 01.02.2016 до договору оренди нерухомого майна № 1160 від 31.01.2012

за участю представників:

позивача: не з`явилися

відповідача: Вернидуб Д. В., Кульбаба К. В.

третьої особи: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст первісних та зустрічних позовних вимог.

У травні 2019 року Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка про стягнення 155 418,83 грн неустойки та виселення з орендованого нерухомого майна, зокрема частини складу № 1 з рампою, площею 216,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, майдан Привокзальний, 2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між ним та позивачем договору оренди нерухомого майна № 1160 від 31.01.2012 не повернув після закінчення строку дії договору майно з орендного користування та продовжує ним користуватися, у зв`язку з чим відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України має сплатити позивачу неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період після закінчення строку дії договору оренди з 01.07.2018 по 30.03.2018, а також має бути виселеним з орендованого ним нерухомого майна.

29.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка звернулося до Господарського суду Житомирської області із зустрічним позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про визнання недійсним додаткового договору оренди нерухомого майна від 01.02.2016 до договору оренди нерухомого майна № 1160 від 31.01.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка .

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що додатковий договір оренди нерухомого майна від 01.02.2016 до договору оренди нерухомого майна № 1160 від 31.01.2012 був укладений щодо договору оренди, який фактично припинився з 21.10.2015 - з дня створення Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , був укладений від імені Публічного акціонерного товариства Українська залізниця за відсутності у нього повноважень на укладення цього правочину, без участі Фонду державного майна України, який був орендодавцем за договором оренди, щодо майна, право власності на яке не було зареєстроване за Публічним акціонерним товариством Українська залізниця та без дотримання Публічним акціонерним товариством Українська залізниця процедури заміни сторони орендодавця, яка передбачає підписання угоди з узгодженням в ній усіх, пов`язаних зі зміною орендодавця питань, зокрема щодо початку сплати орендної плати новому орендодавцю, платіжних реквізитів. Крім того позивач за зустрічним позовом зазначає, що спірний додатковий договір спрямований на незаконне заволодіння майном держави та порушує публічний порядок.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

31.01.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка як орендарем був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1160 (далі за текстом - договір), згідно з пунктом 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - частину складу № 1 з рампою, площею 216,7 кв.м (реєстровий № 04713033.36. АААЖДБ634), що перебуває на балансі станції Житомир Південно-Західної залізниці (Балансоутримувач) та знаходиться за адресою: м. Житомир, майдан Привокзальний, 2.

Додатковим договором № 1 від 25.11.2014 сторони внесли зміни до пункту 1.1. договору, зокрема змінили назву Балансоутримувача, яким визначили Відокремлений підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень Державного територіального галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця .

31.10.2012 на виконання умов договору між сторонами договору був підписаний акт приймання-передачі орендованого нерухомого майна, що належить до державної власності, за яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - частину складу № 1 з рампою площею 216,7 кв.м, що перебувала на балансі станції Житомир Південно-Західної залізниці, відноситься до сфери управління Міністерства інфраструктури України та знаходиться за адресою: м. Житомир, майдан Привокзальний, 2.

Згідно з пунктом 10.1. договору він укладений строком на 2 роки 364 дні - з 31.01.2012 до 29.01.2015 включно.

Додатковими угодами № 1 від 25.11.2014, № 2 від 20.01.2015, № 3 від 01.04.2015, № 4 від 17.07.2015 сторони договору оренди (Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області та Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка ) неодноразово продовжували строк дії договору оренди № 1160.

Постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 було утворене Публічне акціонерне товариство Українська залізниця , 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття (пункт 1 Постанови).

21.10.2015 була здійснена державна реєстрація Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За змістом пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 статутний капітал Публічного акціонерного товариства Українська залізниця формується шляхом внесення до нього, зокрема майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу.

Відповідно до зведеного переліку майна Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця , що вноситься до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , затвердженого 18.08.2015 міністром інфраструктури України, актив - склад № 1, інвентарний номер 010018, за адресою: м. Житомир, майдан Привокзальний, 2, внесений до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця .

01.02.2016 між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка як орендарем був укладений додатковий договір до договору оренди нерухомого майна № 1160 від 31.01.2012, в якому сторони у зв`язку з утворенням Публічного акціонерного товариства Українська залізниця встановили, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди № 1160 від 31.01.2012, є Публічне акціонерне товариство Українська залізниця , змінили найменування Балансоутримувача на Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , визначили розмір орендної плати, порядок її розрахунку та сплати, а також встановили новий строк дії договору: з 01.12.2015 по 31.03.2016 включно.

01.02.2016 між Орендодавцем, від імені якого діяв Балансоутримувач - Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі першого заступника начальника, та Орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка в особі директора був підписаний акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, за яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - частину складу № 1 з рампами, площею 216,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, майдан Привокзальний, 2.

У подальшому, відповідно до додаткових договорів строк дії договору оренди № 1160 від 31.01.2012 продовжувався, а саме:

- за додатковим договором від 11.04.2016 строк дії договору оренди був продовжений до 30.06.2016;

- за додатковим договором від 25.07.2016 - з 01.07.2016 по 31.07.2016;

- за додатковим договором від 21.09.2016 - з 01.08.2016 по 31.10.2016;

- за додатковим договором від 06.12.2016 - з 01.11.2016 по 31.03.2017;

- за додатковим договором від 24.04.2017 - з 01.04.2017 по 30.06.2017;

- за додатковим договором від 09.10.2017 - з 01.07.2017 по 31.08.2017;

- за додатковим договором від 23.10.2017 - з 01.09.2017 по 31.10.2017;

- за додатковим договором від 01.12.2017 - з 01.11.2017 по 31.12.2017;

- за додатковим договором від 09.02.2018 р. - з 01.01.2018 по 31.03.2018.

Також 11.05.2018 між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка був укладений додатковий договір до договору оренди нерухомого майна № 1160 від 31.01.2012, в якому сторони визначили строк чинності договору з 01.04.2018 по 30.06.2018 включно без подальшого продовження.

Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка з листом № ДН-4/01-4/594 від 18.04.2018, в якому повідомив останнього (Орендаря) про припинення з 01.07.2018 договірних відносин за договором оренди № 1160 від 31.01.2012 у зв`язку із затвердженням Кабінетом Міністрів України Порядку розпорядження майном Публічного акціонерного товариства Українська залізниця і просив повернути нерухоме майно з орендного користування після закінчення терміну дії договору.

26.04.2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка також звернулася Регіональна філія Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця з листом № НЗР-5/403 від 26.04.2018 аналогічного змісту, в якому просила повернути орендоване Товариством приміщення після закінчення терміну дії договору та підписати відповідний акт приймання-передачі. Цей лист був отриманий Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка 08.05.2018.

18.07.2018 Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка також з листом № ДН-4-01-4/1150 від 18.07.2018 аналогічного змісту, до якого додала проект акта приймання-передавання майна в двох примірниках. Відповідно до зворотного повідомлення поштового відділення цей лист був вручений Товариству 25.07.2018.

22.08.2018 комісія у складі працівників станції Житомир склала акт про те, що приміщення частини складу № 1 з рампою площею 216,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, майдан Привокзальний, 2 та передане в оренду Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка , не звільнене і не повернуте з орендного користування за актом приймання-передачі.

Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця також звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка з листами № ДН-4-01-4/1427 від 31.08.2018 та № ДН-4-01-4/126 від 28.01.2019, в яких просила повернути майно з орендного користування у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, підписати акт приймання-передачі та сплатити належну орендну плату.

19.12.2018 Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця направило Товариству з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка претензію, у якій зазначило про припинення 01.07.2018 строку дії договору оренди, просило повернути об`єкт оренди, підписати акт приймання-передачі майна та сплатити неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за період з липня по листопад 2018 року відповідно до умов пунктів 10.9. - 10.11. договору оренди. Претензія була отримана Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка 10.01.2019.

Однак Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка відповіді на листи на претензію Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця не надало, вимоги Орендодавця не виконало, що і стало підставою для звернення Акціонерного товариства Українська залізниця у травні 2019 року до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка у цій справі про стягнення 155 418,83 грн неустойки та виселення з орендованого нерухомого майна.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 31.05.2019 прийняв позовну заяву Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця до розгляду, відкрив провадження у справі № 906/509/19 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання суду.

Після відкриття провадження у справі № 906/509/19 Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка повернуло Акціонерному товариству Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця спірне нерухоме майно за актом приймання передачі від 15.07.2019.

29.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка звернулося до Господарського суду Житомирської області із зустрічним позовом до Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про визнання недійсним додаткового договору оренди нерухомого майна від 01.02.2016 до договору оренди нерухомого майна № 1160 від 31.01.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка .

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 04.11.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, задовольнив первісний позов частково та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця 61 383,70 грн неустойки. У стягненні 94 035,13 грн неустойки відмовив. У частині вимоги про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України з огляду на відсутність предмет спору. Відмовив у задоволенні зустрічного позову з підстав його необґрунтованості.

Відмовляючи у задоволення зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- станом на дату укладення між сторонами у справі спірного додаткового договору від 01.02.2016 до договору оренди № 1160 від 31.01.2012 нерухоме майно, що є предметом зазначених договору оренди та спірного додаткового договору, належало позивачу на праві власності (було внесене до статутного капіталу позивача, була здійснена державна реєстрація права власності на майно за позивачем), з огляду на що відповідно до частини 1 статті 770 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 15 Закону України Про оренду державного та комунального майна до позивача як до нового власника майна перейшли права та обов`язки наймодавця;

- необхідність укладення спірного додаткового договору була викликана зміною, що відбулися у складі осіб, які виконували повноваження щодо розпорядження цим майном, та щодо балансоутримувачів майна;

- стаття 3 Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , яка встановлює обмеження в діяльності підприємств залізничного транспорту, що реорганізовуються, зокрема щодо передачі нерухомого майна в оренду, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки орендоване відповідачем майно на час реорганізації вже перебувало в оренді, а також не підлягає застосуванню наказ Акціонерного товариства Українська залізниця № 071 від 10.02.2016, виданий після підписання спірного додаткового договору та який не стосується уже переданих в оренду об`єктів;

- спірний додатковий договір був в подальшому схвалений Кабінетом Міністрів України, який виконує функції загальних зборів Акціонерного товариства Українська залізниця ;

- дії Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка , яке підписало спірний додатковий договір, направлені на продовження терміну дії договору оренди № 1160 від 31.01.2012 та Товариство, звертаючись із зустрічним позовом про визнання недійсним додаткового договору не довело порушення його прав при укладення спірного правочину.

Крім того суди дійшли висновку про те, що зустрічний позов був заявлений з пропуском строку позовної давності, однак відмовили у задоволенні зустрічних позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість.

Закриваючи провадження у справі в частині первісної позовної вимоги про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка з орендованого майна на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у процесі розгляду справи відповідач повернув позивачу орендоване майно за актом приймання-передачі від 15.07.2019 і представник позивача не підтримала позов у цій частині у зв`язку з його врегулюванням сторонами.

Задовольняючи частково первісну позовну вимогу про стягнення неустойки суди попередніх інстанцій виходили з того, що термін дії договору оренди № 1160 від 31.01.2012 припинився 01.07.2018, однак відповідач за первісним позовом в порушення частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України не повернув позивачу майно з орендного користування у встановлені строки. Суди задовольнили первісну позовну вимогу про стягнення неустойки частково, вирахувавши від заявленої позивачем до стягнення суми неустойки сплачену відповідачем у період після припинення терміну дії договору оренди суму орендної плати, яку позивач зарахував на свій рахунок, платнику не повернув та не врахував її при розрахунку заявленої до стягнення у цій справі суми неустойки. При цьому суд апеляційної інстанції врахував висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України про неможливість одночасного стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення, за один і той же період користування наймачем орендованим майном, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16, від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач за первісним позовом - Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення неустойки в сумі 94 035,13 грн та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги про стягнення неустойки в повному обсязі.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В якості підстав касаційного оскарження судових рішень позивач за первісним позовом зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та послався на те, що суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду у правовідносинах, в яких ставилося питання про одночасне стягнення основного боргу - орендної плати та неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення орендованого майна, які не є подібними правовідносинам у цій справі, які стосуються стягнення лише неустойки у розмірі подвійної орендної плати.

Також скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки ухвалили рішення з неправильним застосування норм матеріального права, зокрема частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, та з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 76 79, 86, 236 та 237 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 906/739/18, від 13.08.2019 у справі № 906/740/18, від 29.05.2019 у справі № 906/741/18, від 02.07.2019 у справі № 906/742/18, від 02.07.2019 у справі № 906/743/18, від 16.07.2019 у справі № 906/744/18, від 09.07.2019 у справі № 906/745/18, від 02.07.2019 у справі № 906/746/18, від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17, від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18.

Крім того скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 185 Податкового кодексу України та при проведенні розрахунків щодо визначення розміру неустойки не врахували, що такі платежі, як орендна плата та неустойка у розмірі подвійної орендної плати за порушення договірних зобов`язань різняться по своїй суті і не можуть бути змінені рішенням суду та сума неустойки не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, з огляду на що неправильно визначили суму неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач за первісним позовом у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, а касаційну скаргу повернути скаржнику як таку, що не відповідає вимогам частини 3 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, оскільки до касаційної скарги не додані документи в підтвердження повноважень особи, яка підписала касаційну скаргу, представляти Акціонерне товариства Українська залізниця .

Також відповідач за первісним позовом у відзиві на касаційну скаргу по суті касаційної скарги зазначає про те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки суди попередніх інстанцій при ухвалення рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 94 035,13 грн неустойки правильно застосували норми матеріального права, зокрема частину 2 статті 785 Цивільного кодексу України, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а скаржник не навів у касаційній скарзі жодних аргументів та підстав в обґрунтування необхідності відступлення від таких висновків Верховного Суду.

7. Розгляд клопотань.

Верховний Суд відхиляє клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Спілка (відповідача за первісним позовом) про закриття касаційного провадження у справі № 906/509/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 на підставі пункту 2 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми.

Відповідно до частини 3 статті 290 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

Верховний суд зазначає, що повноваження ОСОБА_1 , яка підписала касаційну скаргу від імені позивача за первісним позовом, на представництво інтересів Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема ордером серії КС № 447696 (т. 1, а.с. 121).

Позиція Верховного Суду

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

З огляду на вимоги касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду переглядає оскаржувані судові рішення у цій справі лише в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення неустойки в сумі 94 035,13 грн. Рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2019 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, закриття провадження у справі за первісною позовною вимогою про виселення позивачем за первісним позовом не оскаржуються та відповідно судом касаційної інстанції не переглядаються.

Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувані рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у цій справі, перевіривши наведені позивачем в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження та обґрунтованість наведених позивачем доводів про необхідність врахування висновків Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, викладених у наведених позивачем в касаційній скарзі постановах у справах з подібними правовідносинами, які не були враховані судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові у цій справі, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення неустойки в сумі 94 035,13 грн з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, стосуються невиконання відповідачем умов договору оренди нерухомого майна щодо повернення майна з орендного користування після припинення терміну дії договору оренди.

Спірні орендні правовідносини регулюються, зокрема положеннями статей 283 - 291 параграфу 5 глави 30 Господарського кодексу України, а також статей глави 58 Найм (оренда) Цивільного кодексу України.

Аналіз положень частин 1-3 статті 283 Господарського кодексу України свідчить про те, що орендні правовідносини, що виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендодавцю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

За змістом частини 6 статті 283 та частини 4 статті Господарського кодексу України до відносин оренди між суб`єктами господарювання застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за договором оренди нерухомого майна № 1160 від 31.01.2012 в орендному користуванні відповідача перебувало нерухоме майно (частина складу № 1 з рампою, площею 216,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, майдан Привокзальний, 2), власником та орендодавцем якого є позивач.

У додатковому договорі від 11.05.2018 до договору оренди нерухомого майна № 1160 від 31.01.2012 сторони погодили термін дії цього договору оренди: з 01.04.2018 по 30.06.2018 включно без подальшого продовження. Станом на дату закінчення строку дії договору оренди та протягом місяця після закінчення цього строку Орендодавець (позивач за первісним позовом) направив Орендарю (відповідачу за первісним позовом) листи про припинення договору оренди. Врахувавши ці обставини, суди попередніх інстанцій встановили, що термін дії договору оренди № 1160 від 31.01.2012 припинився з 01.07.2018.

Згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

У пункті 10.9. договору оренди сторони погодили, що у разі припинення або розірвання цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю за участю балансоутримувача. Майно вважається поверненим Орендодавцю та Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання.

Однак, як встановили суди, Орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд - Спілка (відповідач за первісним позовом) після припинення договору оренди 01.07.2018 не повернув орендоване майно Орендодавцю (позивачу за первісним позовом) в порядку та строки, установлені законом та договором, не реагував на неодноразові вимоги Орендодавця про повернення майна, продовжував користуватися майном після припинення терміну дії договору оренди і станом на дату звернення Орендодавця з позовом у цій справі не повернув позивачу нежитлове приміщення з орендного користування. Відповідач за первісним позовом повернув позивачу за первісним позовом майно лише після відкриття провадження у цій справі за актом приймання передачі від 15.07.2019.

Згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є особливим самостійним видом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин. Умовами застосування неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, та, відповідно, обставинами, які підлягають встановленню судами у подібних правовідносинах, є закінчення дії договору оренди, невиконання орендарем зобов`язання щодо повернення об`єкту оренди після закінчення терміну дії договору, користування майном після спливу строку дії орендних правовідносин. Для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна також наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойка є подвійною орендною платою за користування річчю за час прострочення. Натомість орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

При цьому одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16, від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 та Касаційного господарського суду у складі колегії суддів об`єднаної палати від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, від яких колегія суддів Касаційного господарського суду не вбачає за необхідне відступати при розгляді цієї справи.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що позивач у касаційній скарзі не наводить мотивів відступлення від зазначених висновків, про що обґрунтовано зазначив відповідач за первісним позовом у відзиві на касаційну скаргу. Пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не є підставою касаційного оскарження позивачем судових рішень у цій справі.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Орендар після закінчення терміну дії договору оренди № 1160 від 31.01.2012 не повернув і не намагався повернути Орендодавцю об`єкт оренди у визначені законом та договором строки, продовжив користування орендованим майном та повернув майно з орендного користування лише 15.07.2019. Врахувавши зазначені обставини, суди дійшли правильного висновку про наявність вини Орендаря (відповідача за первісним позовом) у порушенні договірного зобов`язання щодо повернення майна з орендного користування та наявність підстав для застосування до Орендаря наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Разом з цим суди попередніх інстанцій встановили те, що відповідач за первісним позовом у період з липня 2018 року по квітень 2019 (після припинення терміну дії договору оренди) сплачував позивачу за первісним позовом грошові кошти та загалом сплатив 94 035,13 грн, які позивач прийняв, зарахував на свій рахунок як орендну плату та платнику не повернув. У розрахунку заявленої до стягнення у цій справі суми неустойки Орендодавець не врахував сплачені Орендарем за цей період грошові кошти, з огляду на що суди правильно задовольнили первісну позовну вимогу про стягнення неустойки частково, на суму 61 383,70 грн, вирахувавши із заявленої позивачем до стягнення суми неустойки (155 418,83 грн) сплачені відповідачем після припинення терміну дії договору оренди грошові кошти в сумі 94 035,13 грн.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення місцевого господарського суду у цій справі в частині первісних позовних вимог про стягнення неустойки ухвалене відповідно до зазначених висновків Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду з урахуванням цих висновків Верховного Суду, та зокрема правильно врахував висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України про неможливість одночасного стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення, за один і той же період користування наймачем орендованим майном, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16, від 14.11.2018 у справі № 924/195/16.

При цьому правовідносини у цих справах є подібними з правовідносинами у цій справі № 906/509/19. Так, зокрема предметом позову у справі № 910/20370/17 є стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майно за час прострочення повернення об`єкта оренди орендодавцю, що є аналогічним предмету позову у цій справі. Вимоги про стягнення орендної плати у справі № 910/20370/17 позивачем не заявлялися, що спростовує доводи скаржника про те, що ці вимоги були також предметом спору у справі № 910/20370/17.

Крім того заявлені до стягнення у справі № 924/195/16 орендна плата та неустойка були нараховані за різні періоди: стягнення орендної плати стосувалося періоду до моменту припинення договору оренди, а неустойка була заявлена на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України після припинення терміну дії договору оренду, що свідчать про подібність спірних правовідносин правовідносинам у цій справі (№ 906/509/19).

Подібними правовідносинами є і правовідносини у справі № 910/12949/19, які стосуються стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та в межах яких вирішувалося питання щодо можливості одночасного стягнення орендної плати та неустойки, передбаченої зазначеною нормою, за один і той же період, обставини чого мають місце і у цій справі № 906/509/19.

З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача в касаційній скарзі на те, що правовідносини у зазначених справах, висновки Верховного Суду у яких були враховані судом апеляційної інстанції в ухваленій постанові у цій справі, не є подібними з правовідносинами у цій справі.

Крім того Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 906/739/18, від 13.08.2019 у справі № 906/740/18, від 29.05.2019 у справі № 906/741/18, від 02.07.2019 у справі № 906/742/18, від 02.07.2019 у справі № 906/743/18, від 16.07.2019 у справі № 906/744/18, від 09.07.2019 у справі № 906/745/18, від 02.07.2019 у справі № 906/746/18, від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17, від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18, оскільки у постановах Верховного Суду у справах № 906/739/18, № 906/740/18, № 906/741/18, № 906/742/18, № 906/743/18, № 906/744/18, № 906/745/18, № 906/746/18 відсутні висновки щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, а містяться висновки щодо застосування статті 764 Цивільного кодексу України та частин 1 та 2 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , які з огляду на обставини у цій справі не мають значення для спірних правовідносин.

Крім того висновки судів попередніх інстанцій, що містяться в оскаржуваних позивачем судових рішеннях у цій справі в частині відмови у задоволенні стягнення неустойки, узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, викладеними в постанові від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17 та в постанові від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18, на які послався позивач у касаційній скарзі. При цьому скаржник не зазначає в касаційній скарзі, які саме висновки Верховного Суду у зазначених справах не були враховані судами попередніх інстанцій у цій справі та яким чином висновки Верховного Суду у цих справах спростовують висновки судів попередніх інстанцій у цій справі. Також суд касаційної інстанції ураховує, що обставини справи № 910/13695/18 є відмінними від обставин у цій справі (№ 906/509/19). Зокрема у справі № 910/13695/18 визначальною обставиною було відсутність вини орендаря у неповерненні майна з орендного користування та обставини того, що саме орендодавець своєчасно не прийняв об`єкт оренди. Проте такі обставини судами попередніх інстанцій у цій справі (№ 906/509/19) не встановлювалися.

Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили розмір неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, оскільки зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції. Розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, був визначений судами попередніх інстанцій виходячи з предмету позову, яким у цій справі є стягнення саме неустойки, в межах заявленої позивачем до стягнення суми неустойки, з урахуванням сплачених відповідачем на користь позивача після припинення терміну дії договору оренду грошових коштів, які позивач за власним волевиявленням прийняв як орендну плату, хоча відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України мав право не зараховувати ці кошти, повернути їх платнику та звернутися до відповідача з вимогою про сплату неустойки в порядку зазначеної норми.

Крім того позивач не навів у касаційній скарзі інших підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, крім пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до абзацу другого пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Позивач, посилаючись у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 185 Податкового кодексу України, не зазначає постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові. З огляду на викладене суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 185 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження

Згідно з частиною 2 статті 296 Господарського процесуального кодексу України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення неустойки в сумі 94 035,13 грн з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 296, статтями 300, 301, 314, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про стягнення неустойки в сумі 94 035,13 грн з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець