Постанова

від 18.05.2020 по справі 922/4049/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2020 р. Справа № 922/4049/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Попков Д.О., суддя Стойка О.В.

секретар судового засідання Євтушенко Є.В.

за участю представників:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Харагрофуд , м. Харків вх. № 638 Х/З на рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2020 р. у справі № 922/4049/19 (суддя - Байбак О.І.)

за позовом Приватного підприємства Дім Вер Транс , смт. Турійськ, Волинська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю Харагрофуд , м. Харків

про стягнення 23 115,15 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство Дім Вер Транс (далі - ПП Дім Вер Транс , позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Харагрофуд (далі - ТОВ Харагрофуд , відповідач) 20 031,39 грн. боргу за договором на міжнародні і міжміські перевезення вантажів автомобільним транспортом № 26 від 01.07.2019 р., а також пені в сумі 2 340,04 грн., 3 % річних в сумі 277 грн. та інфляційних втрат в сумі 466,72 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на підставі зазначеного договору та замовлення № 2 від 02.07.2019 р. на перевезення вантажу він надав відповідачеві відповідну послугу, яка ТОВ Харагрофуд залишилася неоплаченою.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.01.2020 р. позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 18 560,90 грн. основного боргу, 2 241,56 грн. пені, 201,06 грн. 3 % річних, 292,27 грн. інфляційних втрат, 1 769,80 грн. судового збору та 2 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

В частині задоволення позову рішення суду мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог, зокрема, наявністю доказів перевезення та виконання позивачем заявки відповідача в межах договору № 26 від 01.07.2019 р., а в частині відмови - невірним розрахунком позивачем вартості послуги у гривневому еквіваленті до курсу євро станом на останній день оплати послуг у строк, встановлений п. 3.3 договору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

За доводами апеляційної скарги, внаслідок надсилання судом першої інстанції поштової кореспонденції за юридичною адресою ТОВ Харагрофуд відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а не за поштовою адресою та фактичним місцем перебування відповідача, він не отримував копії процесуальних документів й не зміг реалізувати своє процесуальне право на подання відзиву, оскільки не був обізнаний про наявність поданого позивачем позову.

На думку відповідача, договір та заявка № 2 від 02.07.2019 р., які покладені позивачем в підстави позову, не є належними доказами у справі, оскільки містять сумнівні підписи представників з боку відповідача.

Крім того, відповідач стверджує, що не міг підписати спірну заявку через те, що в ній обумовлено розрахунок в іноземній валюті (1400 євро), тому такий правочин є нікчемним.

Оскільки позивач не надав до матеріалів справи іншої заявки (№ 1) в межах договору, тому відповідач вважає, що позивачем не підтверджено укладання договору, погодження його ціни та умов.

В апеляційній скарзі відповідач також посилається на те, що позивачем не доведено факту надсилання йому будь-яких документів, тому посилання на виникнення права на стягнення неустойки вважає безпідставними і, що укладений позивачем договір з адвокатом Голошвою В.Л. є абстрактним, а товарно-транспортна накладна СМR № 275314 укладена неналежним чином, з порушенням вимог законодавства та підписана неналежною особою.

У визначений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2020 р. строк (враховуючи її отримання позивачем лише 30.03.2020 р.), від ПП Дім Вер Транс надійшов відзив на апеляційну скаргу.

05.05.2020 через канцелярію суду від ПП Дім Вер Транс надійшли до матеріалів справи пояснення щодо договірних відносин між сторонами спору, до яких ним додані копії платіжних доручень № 356 від 02.12.2019 р. на суму 1 400,00 грн., а також №47 від 16.12.2019 р. на суму 2 000,00 грн.

18.05.2020 р. до початку судового засідання від ТОВ Харагрофуд отримано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантином.

Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Згідно з ч. ч. 11-12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За приписами ч. 1 ст. 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відповідно до п. 4 розділу Х ГПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2020 р., від 13.04.2020 р. явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою.

До того ж, з огляду на встановлений ч. 1 ст. 273 ГПК України 60-денний строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду, останній день якого припадає на 19.05.2020 р., а законодавцем не передбачено продовження цього строку у зв`язку із введенням постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 р. (з подальшими змінами) карантину, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Представники сторін у судове засідання не з`явилися.

Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2019 між ПП Дім Вер Транс , як перевізником, та ТОВ Харагрофуд , як клієнтом (замовником), укладено договір № 26 на міжнародні та міжміські перевезення вантажів автомобільним транспортом, за умовами якого перевізник надає комплекс транспортних послуг з міжнародних та міжміських перевезень вантажів, а клієнт приймає та оплачує виконану роботу.

Згідно з п. п. 2.1.1 договору, перевезення вантажів виконується на підставі заявок.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість перевезення визначається в кожному окремому випадку відповідно до погоджених з клієнтом розцінок. Погоджена вартість перевезення та строк оплати вказуються в заявці.

Оплата перевезень проводиться в національній валюті України безготівковим або готівковим шляхом, або на валютний рахунок перевізника у доларах США, євровалюті, російських рублях у відповідності до діючого законодавства, за погодженням сторін.

Якщо сторони окремо не передбачили валюту оплати перевезень, клієнт здійснює оплату в національній валюті України.

Згідно з п. 3.3 договору, розрахунок за перевезення здійснюється клієнтом протягом 3-х банківських днів від дати передачі перевізником клієнту міжнародної товаро-транспортної накладної /CMR/. Датою передачі перевізником клієнту міжнародної товаро-транспортної накладної /CMR/ є дата її відправлення поштою або дата вручення клієнту нарочно, якщо інше не обумовлене у заявці.

Згідно з п. 4.6 договору, у випадку прострочення клієнтом оплати вартості перевезення у строк, вказаний у п. 3.3 цього договору, клієнт зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожну добу прострочення. Сплата пені відповідно до цього пункту не звільняє клієнта від виконання зобов`язань за цим договором.

У відповідності до п. 6.1 договору, останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє по 31.12.2020, крім зобов`язань сторін за п. п. 4.1, 4.3, 4.5 цього договору, положення яких є обов`язковими для сторін до їх повного виконання.

Договір підписаний представниками сторін без зауважень чи заперечень, їх підписи скріплені печатками сторін.

Матеріали справи також свідчать про те, що в межах зазначеного договору між сторонами укладено заявку на перевезення вантажу № 2 від 02.07.2019, за умовами якої позивач за замовленням відповідача зобов`язався здійснити перевезення вантажу за маршрутом: м. Каховка (Україна) - м. Жеркув (Польща).

Умовами заявки передбачено наступне:

адреса завантаження - Каховський р.-н;

адреса відвантаження - м. Жеркув, Польща; розмитнення - вантаж прямує до Варшави, 6-й митний відділ (PL 442020, Warszawa, 03877, ul. Utrata, 4);

дата та час завантаження - 03.07.2019, подача автомобіля - 08:00;

вартість транспортних послуг - всього: 1400 (одна тисяча чотириста) євро за курсом Національного Банку України на день оплати; оплата після відвантаження на складі вантажоотримувача;

найменування та характер вантажу, вид та розмір упаковки, вага - цибуля ріпчаста свіжа у сітках накидом на європіддонах;

вартість вантажу - 20000 (двадцять тисяч) дол. США;

умови та строк доставки вантажу - не пізніше 08.07.2019. Всі витрати під час перевезення вантажу (у тому числі сплату транзитних декларацій), які виникають від місця завантаження до місця відвантаження, сплачує перевізник.

Як свідчать матеріали справи, позивач належним чином виконав свої зобов`язання щодо перевезення вантажу згідно з цією заявкою, що підтверджується Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 275302 (PL5860005608190592AON) від 03.07.2019.

З метою оплати наданих послуг перевезення, позивач стверджує, що 24.07.2019 направив відповідачеві за допомогою засобів поштового зв`язку комплект документів для оплати наданих послуг, які отримані останнім 27.07.2019. На підтвердження факту здійснення такого відправлення позивачем додано до позову витяг сторінки із внутрішнього журналу вихідної кореспонденції із зазначенням поштового штрих-коду та роздруківку з сайту АТ Укрпошта щодо відстеження цього відправлення.

В обґрунтування позовних вимог позивачем до матеріалів справи також надано:

- рахунок на оплату № 301 від 08.07.2019 р. на суму 40 531,39 грн., підставою якого позивачем визначено заявку № 1 від 01.07.2019 р. до договору 26 від 01.07.2019 р.;

- рахунок на оплату № 294 від 10.07.2019 р. на суму 39 984,87 грн., підставою якого позивачем визначено заявку № 2 від 02.07.2019 р. до договору 26 від 01.07.2019 р.;

- акт надання послуг № 301 від 08.07.2019 р. на суму 40 531,39 грн., підписаний позивачем в односторонньому порядку.

Відповідач надані позивачем послуги оплатив частково, а саме:

- платіжним дорученням № 333 від 14.08.2019 р. суму у розмірі 10 000,00 грн. з посиланням у призначенні платежу на рахунок № 301 від 08.07.2019 р.;

- платіжним дорученням № 347 від 02.10.2019 р. суму у розмірі 5 000,00 грн. з посиланням у призначенні платежу на рахунок № 301 від 08.07.2019 р.;

- платіжним дорученням № 348 від 14.10.2019 р. суму у розмірі 2 000,00 грн. з посиланням у призначенні платежу на рахунок № 301 від 08.07.2019 р.;

- платіжним дорученням № 354 від 25.11.2019 р. суму у розмірі 3 500,00 грн. з посиланням у призначенні платежу на рахунок № 301 від 08.07.2019 р.;

- платіжним дорученням № 318 від 31.07.2019 р. суму у розмірі 39 984,87 грн. з посиланням у призначенні платежу на рахунок № 294 від 10.07.2019 р.

Отже, за двома заявками № 1 та № 2 по рахунках № 301 та № 294 на загальну суму 80 516,26 грн. відповідач сплатив загалом 59 984,87 грн.

Як вважає позивач, послуги за заявкою № 1 від 01.07.2019 р. оплачені відповідачем, проте останній не оплатив решту заборгованості за заявкою № 2 від 02.07.2019 р. в сумі 20 031,39 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 2 340,04 грн. пені, 277,00 грн. 3% річних та 466,72 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення з 31.07.2019 по 25.11.2019.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 даного Кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 916 ЦК України).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ГК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У спірній міжнародно-транспортній накладній від 03.07.2019 р. зазначено номер автомобіля, яким здійснювалося перевезення вантажу: АС9703АМ/АС5972ХТ. Посилання на цей номер автомобіля міститься і в акті надання послуг № 301 від 08.07.2019 р. на суму 40 531,39 грн. - саме ці документи є первинними у розумінні вимог чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, і вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Таким чином, із зазначеного вбачається, що в рахунку № 301 від 08.07.2019 р. на суму 40 531,39 грн. позивачем помилково визначено підставою заявку № 1 від 01.07.2019 р. замість вірної заявки № 2 від 02.07.2019 р. на суму 1 400 євро.

Тобто, відповідач повністю оплатив надані позивачем послуги за заявкою № 1 від 01.07.2019 р., а за спірною заявкою № 2 від 02.07.2019 р. - частково, сплативши лише 20 500,00 грн. протягом серпня 2019 року - листопада 2019 року.

Не зважаючи на відсутність опису вкладення до поштового відправлення № 4500810497618, з огляду на оплату відповідачем трохи більше половини від виставленої позивачем вартості наданих послуг за спірною заявкою, зазначене свідчить про фактичне отримання відповідачем 29.07.2019 р. міжнародної товарно-транспортної накладної від 03.07.2019 р., рахунку на оплату № 301 від 08.07.2019 р. на суму 40 531,39 грн. та акту надання послуг № 301 від 08.07.2019 р. на таку саму суму.

З урахуванням умов п. 3.3 договору щодо здійснення розрахунків із позивачем клієнтом протягом 3-х банківських днів від дати передачі перевізником клієнту міжнародної товарно-транспортної накладної, кінцевим строком оплати місцевий господарський суд обґрунтовано визначив 01.08.2019 р. (включно), а прострочення відповідача з 02.08.2019 р.

Оскільки у заявці № 2 від 02.07.2019 р. сторонами погоджено вартість послуг у розмірі 1 400 євро по курсу НБУ на день оплати, що цілком узгоджується з п. 3.1 та п. 3.2 договору, тому висновок суду першої інстанції про те, що вартість наданої позивачем послуги необхідно розраховувати станом на 01.08.2019 р. згідно з курсом НБУ є обґрунтованим.

Здійснивши власний перерахунок, місцевий господарський суд вірно встановив, що вартість послуг за спірною заявкою становить 39 060,90 грн., а не 40 531,39 грн. як визначено позивачем, тому за відсутності інших доказів добровільної сплати заборгованості відповідачем, стягнув з відповідача на користь позивача борг в сумі 18 560,90 грн., відмовивши у стягненні 1 470,49 грн. боргу за безпідставністю його нарахування до стягнення.

Проте, на стадії апеляційного провадження позивачем надано до матеріалів справи копії платіжних доручень № 356 від 02.12.2019 р. на суму 1 400,00 грн. з призначенням платежу оплата за транспортні перевезення згідно рах. на оплату 301 від 08.07.2019 р. та № 47 від 16.12.2019 р. на суму 2 000,00 грн. з призначенням платежу оплата за транспортні послуги згідно угоди 26 від 01.07.2019 р. .

У своїх поясненнях (а.с.143) позивач підтверджує, що ці платежі здійснені відповідачем з метою погашення заборгованості за спірною заявкою.

Отже, після звернення позивача з цим позовом до суду відповідачем добровільно сплачено 3 400,00 грн. основного боргу, тому неврахування зазначених платіжних доручень призведе до подвійного стягнення з боржника даної суми боргу та порушень його майнових прав, у зв`язку з чим провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Посилаючись на прострочення відповідачем оплати, позивач нарахував 3 % річних в сумі 277,00 грн. за період з 31.07.2019 р. по 25.11.2019 р. та інфляційні втрати в сумі 466,72 грн. за аналогічний період.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, судова колегія погоджується зі стягненням з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 201,06 грн. та інфляційних втрат в сумі 292,27 грн.

Позивачем також заявлено на підставі п. 4.6 договору до стягнення з відповідача пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожну добу прострочення в сумі 2 340,04 грн. за період з 31.07.2019 р. по 25.11.2019 р.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За приписами п. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проаналізувавши умови п. 4.6 договору, та перевіривши розрахунок позовних вимог в цій частині, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 2 241,56 грн. До того ж, заявлений позивачем до стягнення розмір пені у відсотковому співвідношенні до суми заборгованості не перевищує розміру подвійної облікової ставки НБУ, що також враховано судом апеляційної інстанції.

Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 2 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Як свідчать матеріали справи, 20.11.2019 р. між адвокатом Голошвою В.Л., як виконавцем, та ПП Дім Вер Транс , як замовником укладено договір б/н про надання правничої допомоги, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати наступну правничу допомогу:

- проведення зустрічей з представниками ПП для узгодження правової позиції;

- вивчення документів - договору на перевезення, заявки, ЦМР, рахунку, акту виконаних робіт, платіжних доручень;

- ознайомлення з діючим законодавством про перевезення, Конвенції МДП з міжнародних перевезень;

- складання розрахунків пені;

- виготовлення копій документів, складання опису цінного листа;

- складання позовної заяви до господарського суду Харківської області.

Згідно з п. 2.2 цього договору, послуги надаються замовнику шляхом захисту/підготовки всіх необхідних документів для пред`явлення позову в господарський суд Житомирської області для стягнення заборгованості за виконані роботи.

Відповідно до п. 2.5 договору, замовник, в т.ч., зобов`язується оплатити виконавцю вартість робіт та послуг (гонорар), визначений за погодженням сторін у додатку № 1, який є невід`ємною частиною договору.

В акті наданих послуг № 1 від 27.11.2019 р. зазначено, що виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги, перелік яких є аналогічним переліку, викладеному в умовах договору (п. 1.1). Відповідно до п. 2 цього акту, вартість послуг виконавця складає 2 500,00 грн.

У додатку № 2 до договору про надання правової допомоги від 20.11.2019 р. зазначено, що сторони погодили гонорар (винагороду) адвоката у розмірі 2 500,00 грн., яка складається з послуг, перелік яких зазначений як в акті наданих послуг № 1 від 27.11.2019 р., так і в п. 1.1 договору б/н про надання правничої допомоги від 20.11.2019 р.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги ним квитанцією до прибуткового касового ордеру № 4 від 28.11.2019 р. сплачено 2 500,00 грн. за надання професійної правничої допомоги.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, згідно з ч.4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Окрім того, судова колегія зауважує, що відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, необхідно брати до уваги наступне:

- відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

- відповідно до ст.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Наразі, пропорційність є складовим елементом закріпленого ст.8 Конституції України принципом верховенства права, якому за змістом ч.1 ст.11, ч.1 ст.236 Господарського процесуального кодексу України має відповідати будь-яке судове рішення, тоді як покладання на сторону тягарю компенсації неспівмірного розміру понесених іншою стороною витрат на оплату послуг адвоката є несумісним із визначеним ч.1 ст.2 цього Кодексу завданням господарського судочинства, адже матиме фактичний наслідок, тотожний до накладання штрафу.

Розглянувши надані позивачем докази на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, судовою колегією встановлено, що:

- договір б/н про надання правничої допомоги від 20.11.2019 р. не містить посилань на номер даної господарської справи, а також на номер укладеного між сторонами спору договору, номер та дату спірної заявки тощо;

- у п. 1.1 цього договору, а також у акті наданих послуг № 1 від 27.11.2019 р. й додатку № 2 до договору про надання правової (а не правничої допомоги, як зазначено в найменуванні самого договору) допомоги міститься посилання на послуги з вивчення такого документу як акт виконаних робіт, натомість в підстави позову позивачем покладено акт надання послуг № 301 від 08.07.2019 р.;

- у п. 2.2 договору б/н про надання правничої допомоги від 20.11.2019 р. здійснено посилання на послугу з пред`явлення позову до господарського суду Житомирської області для стягнення заборгованості за виконані роботи;

- у п. 2.5 договору б/н про надання правничої допомоги від 20.11.2019 р. зазначено, що розмір гонорару адвоката визначається у додатку № 1 до договору, проте позивачем до позовної заяви доданий додаток № 2 до договору про надання правової допомоги від 20.11.2019 р.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про недоведення позивачем того, що послуги за договором б/н про надання правничої допомоги від 20.11.2019 р. надавалися йому адвокатом Голошвою В.Л. в межах та відносно спору у справі № 922/4049/19, а не в межах іншого спору, наприклад, щодо стягнення заборгованості за виконані роботи, чим обумовлюється відмова у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн., понесених позивачем під час розгляду справи № 922/4049/19 у суді першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги враховується наступне.

Договір та заявка № 2 від 02.07.2019 р. до нього не визнавалися недійсними у судовому порядку - доказів протилежного скаржником не надано, доказів втрати чи пошкодження печатки підприємства, якою засвідчені підписи представників відповідача на цих документах відповідачем суду апеляційної інстанції також не надано, так само як і не спростовано безпосередньо факт надання позивачем послуг за цієї заявкою, тому доводи апеляційної скарги відносно сумнівних підписів представників з боку відповідача є безпідставними.

Визначення вартості послуг в іноземній валюті у заявці № 2 від 02.07.2019 р. не суперечить умовам укладеного між сторонами договору, а також вимогам чинного законодавства, тому заперечення скаржником правомірності такого правочину не приймається судовою колегією до уваги.

Оскільки між сторонами справи відсутній спір щодо заявки № 1 на суму 39 984,87 грн., яка була повністю оплачена відповідачем платіжним дорученням № 318 від 31.07.2019 р., тому аналіз її умов виходить за межі розгляду справи № 922/4049/19, відтак посилання скаржника на необхідність її наявності у матеріалах справи для підтвердження факту укладання договору, погодження його ціни та умов не мають жодного правового підґрунтя.

Так само не приймаються до уваги заперечення скаржника щодо отримання будь-яких документів від позивача, зокрема міжнародної товарно-транспортної накладної та заперечення її дійсності у зв`язку з тим, що позивачем та матеріалами справи доведено сплату 23 900,00 грн. за послуги, надані відповідачем за цією накладною, відтак своїми конклюдентними діями відповідач погодився як з отриманням від позивача накладної, рахунку й акту наданих послуг, так і з вартістю цих послуг.

Чинним процесуальним законодавством на господарський суд не покладено обов`язку надсилання поштової кореспонденції з власної ініціативи на адресу фактичного місцезнаходження сторони у справі, тому здійснення такого надсилання судом першої інстанції на юридичну адресу відповідача згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ґрунтується на законних підставах.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає частковому скасуванню за мотивами, викладеними у даній постанові суду апеляційної інстанції відносно вирішення спору щодо стягнення основного боргу з урахуванням платіжних доручень № 356 від 02.12.2019 р. та № 47 від 16.12.2019 р., наданих позивачем на стадії апеляційного провадження, а також в частині щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, проте апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки підстави скасування рішення суду у згаданих частинах не пов`язані з доводами скаржника.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за позовом покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам (при цьому, добровільна сплата позивачем частини суми боргу після звернення позивача з позовом до суду, що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині не впливає на розподіл судового збору), а за подання апеляційної скарги - покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Харагрофуд на рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2020 р. у справі № 922/4049/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.01.2020 р. у справі № 922/4049/19 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Харагрофуд на користь Приватного підприємства Дім Вер Транс основного боргу в сумі 3 400,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн.

Закрити провадження у справі № 922/4049/19 в частині позовних вимог про стягнення 3 400,00 грн. боргу.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 22.05.2020 р.

Головуючий суддя В.І. Пушай

Суддя Д.О. Попков

Суддя О.В. Стойка