Постанова

від 20.05.2020 по справі 2-42/09

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 2-42/09

провадження № 61-10804св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенко В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Первісток ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Сіпар ЛТД як правонаступник Приватної фірми Лєско , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: Комунальне підприємство Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації , Товариство з обмеженою відповідальністю Інсан ,

треті особи, які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_8 , ОСОБА_24 , ОСОБА_17 та ОСОБА_16 - адвоката Весеньова Євгена Володимировича на ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 14 червня 2017 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Пономаренка В. В., Гончар Н. І., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2005 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Первісток (далі - ОСББ Первісток ) звернулося до суду з позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Сіпар ЛТД (далі - ТОВ Сіпар ЛТД ) як правонаступника Приватної фірми Лєско (далі - ПФ Лєско ), ОСОБА_25 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , треті особи: Комунальне підприємство Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації , Товариство з обмеженою відповідальністю Інсан (далі - ТОВ Інсан ), про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на нерухоме майно, зобов`язання передати на баланс частину нерухомого майна, посилаючись на те, що ПФ Лєско була забудовником багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Придніпровської районної ради народних депутатів міста Черкаси від 30 серпня 1996 року № 352 багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 було введено в експлуатацію та передано на баланс забудовнику - ПФ Лєско . Зазначений будинок споруджено за кошти 24 дольовиків (відповідно до кількості квартир) і, крім квартир, будинок має вбудовано-прибудовані приміщення на першому-другому поверхах та майстерні в частині підвалу. Після введення будинку в експлуатацію кожен дольовик отримав свідоцтво про право власності на відповідну квартиру. При цьому питання про передачу вбудовано-прибудованих приміщень окремо не вирішувалося, оскільки в них знаходилися комунікації і вони використовувалися як приміщення для обслуговування будинку, тобто перебували у спільній власності 24 власників квартир. 21 квітня 2003 року власниками квартир вказаного будинку було зареєстровано юридичну особу - ОСББ Первісток . Наказом Господарського суду Черкаської області від 05 серпня 2004 року у справі № 02/4138 було зобов`язано ПФ Лєско передати на баланс ОСББ Первісток допоміжні приміщення, в тому числі у підвалі будинку АДРЕСА_1 , однак вказаний наказ не виконаний. В подальшому йому стало відомо про те, що ПФ Лєско зареєструвала за собою право власності на підвальні приміщення №№ І, ІІ, ІІІ, ІV, V, VІ, VІІ та отримала свідоцтва про право власності від 15 грудня 1999 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, видані виконкомом Черкаської міської ради. За договором купівлі-продажу від 03 квітня 2000 року ПФ Лєско відчужила ОСОБА_3 підвальні приміщення №№ ІІ, ІІІ, ІV, VІ, VІІ, а підвальне приміщення в„– V за договором купівлі-продажу від 24 червня 2000 року - ОСОБА_8 . Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11 червня 2002 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу таким що відбувся, було визнано факт, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відбувся договір купівлі-продажу приміщень №№ І, ІІ, ІІІ, ІV, VІ, VІІ, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , а також визнано право власності на вказані приміщення за ОСОБА_5 . Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 квітня 2005 року у справі № 2-2251/02 було скасовано вищевказане рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11 червня 2002 року. При цьому за договором дарування від 15 липня 2003 року ОСОБА_8 подарував приміщення в„– V ОСОБА_25 , а ОСОБА_5 продав приміщення №№ ІІ, ІІІ, ІV, VІ, VІІ ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 09 жовтня 2004 року. Оскільки ПФ Лєско незаконно набуло право власності на підвальні приміщення №№ І ІІ, ІІІ, ІV, V, VІ, VІІ, то всі правочини щодо їх відчуження є недійсними. Враховуючи викладене, ОСББ Первісток просило:

- визнати недійсними та скасувати свідоцтва про право власності від 15 грудня 1999 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, видані виконкомом Черкаської міської ради ПФ Леско ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ПФ Леско на частину підвальних приміщень житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме № в„– І , ІІ, ІІІ, І V , V , V І, VІІ, здійснену на підставі свідоцтв про право власності від 15 грудня 1999 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, виданих виконкомом Черкаської міської ради;

- визнати недійсними договір купівлі-продажу від 03 квітня 2000 року, укладений між ПФ Леско та ОСОБА_3 ;

- визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 24 червня 2000 року, укладений між ПФ Леско та ОСОБА_8 ;

- визнати частково недійсним договір дарування від 15 липня 2003 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_25 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 09 жовтня 2004 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ;

- визнати за ОСББ Первісток право власності на приміщення №№ І, ІІ, ІІІ, ІV, V, VІ, VІІ, розташовані по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати правонаступника ПФ Леско - ТОВ Сіпар ЛТД передати на баланс ОСББ Первісток частину підвальних приміщень житлового будинку, розташованих за вказаною адресою, а саме №№ І, ІІ, ІІІ, ІV, V, VІ, VІІ.

У березні 2008 року треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_42, ОСОБА_8, ОСОБА_43, ОСОБА_10, ОСОБА_44 , ОСОБА_12, ОСОБА_45 , ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51, ОСОБА_52 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 звернулися до суду з позовом до вищезазначених сторін у справі, в якому посилаючись на те, що підвальні приміщення будинку АДРЕСА_1 призначені для забезпечення потреб всіх власників квартир вказаного будинку, є домоміжними приміщеннями і належать їм на праві спільної сумісної власності, просили визнати недійсними:

- договір купівлі-продажу підвальних приміщень по АДРЕСА_3 від 03 квітня 2000 року між ПФ Леско і ОСОБА_3 ;

- договір купівлі-продажу підвального приміщення V - 64,7 кв. м від 24 червня 2000 року між ПФ Леско та ОСОБА_8 ;

- частково договір дарування приміщення V - 64,7 кв. м від 15 липня 2003 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_25 ;

- договір купівлі-продажу приміщень №№ ІІ, ІІІ, ІV, VІ, VІІ від 09 жовтня 2004 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 ;

- повернути вказані приміщення безоплатно у спільну сумісну власність співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 02 квітня 2008 року до участі у справі як третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, залучено ОСОБА_6 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 . , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 .

Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 14 червня 2017 року закрито провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час постановлення цієї ухвали (далі - ЦПК України 2004 року).

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСББ Первісток до ТОВ Сіпар ЛТД як правонаступника ПФ Леско підлягають розгляду господарським судом, а інші вимоги є похідними, тісно пов`язані між собою і їх неможливо вирішити окремо від вирішення спору між ОСББ Первісток та ТОВ Сіпар ЛТД як правонаступника ПФ Леско .

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишено без задоволення, а ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 14 червня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що врахувавши суб`єктний склад осіб, які беруть участь у справі, предмет позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2018 року представник ОСОБА_8 , ОСОБА_24 , ОСОБА_17 та ОСОБА_16 - адвокат Весеньов Є. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 14 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи і не звернули уваги на те, що позовні вимоги третіх осіб, які є фізичними особами, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

У травні 2018 року ТОВ Інсан подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Придніпровського районного суду міста Черкаси.

24 квітня 2018 року справа № 2-42/09 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року касаційне провадження в цій справі зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 251 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_25 . Витребувано від приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвої І. Ю. інформацію щодо осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_25

03 травня 2019 року до Верховного Суду надійшов лист від приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвої І. Ю., в якому повідомлено, що спадкоємцем майна померлого ОСОБА_25 є його син - ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року поновлено касаційне провадження в цій справі та залучено до участі в ній правонаступника відповідача за первісним позовом ОСОБА_25 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 385 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та спільним майном житлового будинку можуть створювати об`єднання власників квартир (житла). Таке об`єднання може бути створено також власниками житлових будинків. Об`єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29 листопада 2001 року № 2866-III Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - Закон № 2866-III).

Статтею 1 Закону № 2866-III передбачено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майн.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 4 Закону № 2866-III об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Отже, вищевказаний Закон визначає об`єднання як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

У справі, яка переглядається, ОСББ Первісток звернулося до суду з позовом до юридичної особи - ТОВ Сіпар ЛТД як правонаступника ПФ Лєско та фізичних осіб: ОСОБА_1, ОСОБА_25 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на нерухоме майно, зобов`язання передати на баланс частину нерухомого майна. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСББ Первісток посилалося на те, що ПФ Лєско незаконно набуло право власності на підвальні приміщення в будинку АДРЕСА_1 , після чого відчужило їх на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , а в подальшому право власності на ці приміщення набули ОСОБА_5 , ОСОБА_25 та ОСОБА_1 .

Крім того, самостійні позовні вимоги до вищезазначених сторін у справі заявили треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_55 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_45 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_57 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 .

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе таку складову як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Право на доступ до суду є невід`ємною складовою права на справедливий суд, передбаченого частиною першою статті 6 Конвенції. Вперше поняття право на доступ до суду пролунало в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Голдер проти Сполученого Королівства (1975 року). Основним у ньому було питання про те, чи обмежується зазначений пункт цього акта гарантіями для позивача в судовому процесі, який уже ведеться, чи він гарантує також це право, тобто право ініціювати судовий розгляд і обов`язок суду розпочати і провести його. У своєму рішенні ЄСПЛ указав: якби пункт 1 статті 6 Конвенції розумівся як такий, що стосується виключно провадження у справі, яка вже розпочата в суді, Договірна держава могла б, не порушуючи цього припису, позбутися судової системи чи обмежити судову юрисдикцію щодо певних видів провадження й доручити цю справу іншим органам, які залежать від уряду. Такі невіддільні від небезпеки свавілля влади припущення мали б серйозні наслідки, що прямо суперечать згаданим вище принципам (праву на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, установленим законом). Було б неприйнятним, з позиції ЄСПЛ, якби пункт 1 статті 6 Конвенції детально визначав процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечуючи того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, тобто доступ до суду. Характеристики справедливості, публічності й оперативності судового провадження були б марними за його відсутності .

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір, і має судова юрисдикція.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Пунктами 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідна норма закріплена також в частині першій статті 19 ЦПК України.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час пред`явлення позову (далі - ГПК України 1991 року), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України 1991 року господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України в нині чинній редакції (далі - ГПК України) визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до статті 16 ЦПК України 2004 року не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Водночас вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Заявлені в цій справі позовні вимоги про визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності ПФ Леско на нерухоме майно, визнання недійсними договорів, сторонами яких є фізичні особи, та зобов`язання правонаступника ПФ Леско - ТОВ Сіпар ЛТД передати спірні підвальні приміщення на баланс ОСББ Первісток і у спільну сумісну власність співвласників багатоквартирного будинку нерозривно пов`язані між собою, оскільки висновки суду щодо позовних вимог до відповідачів - фізичних осіб залежить від висновків суду щодо позовних вимог до відповідача - юридичної особи.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Отже, вирішення за правилами господарського судочинства цього спору в частині позовних вимог до правонаступника ПФ Леско - ТОВ Сіпар ЛТД як продавця спірних підвальних приміщень, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до покупців та набувачів цього майна, які є фізичними особами, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову та доказів здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає необґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 755/13532/15-ц (провадження № 14-319цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 388/1241/15-ц (провадження № 14-572цс18) від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 303/2408/16-ц (провадження № 14-361цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 201/12877/16 (провадження № 14-502цс19) неодноразово висловлювалася правова позиція щодо того, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Таким чином, з огляду на суб`єктний склад сторін, предмет та характер спірних правовідносин спір в цій справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про його підвідомчість судам господарської юрисдикції.

ЄСПЛ, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі Буланов та Купчик проти України , яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (пункт 25 рішення у справі Кутій проти Хорватії ).

Крім того, ЄСПЛ у пункті 35 рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії , пункті 32 рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України зазначив, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наведеного, належним чином не забезпечили реалізацію позивачем та третіми особами, які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, права на доступ до правосуддя, а тому оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим вони підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними судами попередніх інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, оскаржувані судові рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_8 , ОСОБА_24 , ОСОБА_17 та ОСОБА_16 - адвоката Весеньова Євгена Володимировича задовольнити.

Ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 14 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 26 грудня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов