Постанова

від 21.05.2020 по справі 922/1359/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2020 р. Справа № 922/1359/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Полупан Ю.В.

за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача-1 - Тоцької К.М., ордер № 517 від 16.12.2019

відповідача-2 - не з`явився

відповідача-3 - Утюгова Б.О., ордер №160890 від 16.12.2019

третьої особи на стороні позивача - не з`явився

третьої особи на стороні відповідачів - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арна" (вх.№1076Х/3) та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс" (вх.№1077Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі №922/1359/19 (суддя Смірнова О.В., повний текст рішення підписано 13.03.2020)

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_1 , м. Харків

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Арна", м. Дергачі Харківської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ Слобожанщина", м. Харків

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс", м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_2 , м. Харків

про визнання недійсними договорів, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

15.04.2020 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "Арна" (відповідач 1), ТОВ "ТБ Слобожанщина" (відповідач 2), ТОВ "Овіс" (відповідач 3) з позовними вимогами про:

1. Визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 18.08.2017 №5676/17/005499, укладеного між відповідачами-1 та 2 автотранспортного засобу: "Тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1 ";

- визнання недійсним договору купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 №5676/17/005499, укладеного між відповідачами-1 та 2 автотранспортного засобу: "Тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 ";

- визнання недійсним договору купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 №5676/17/005499, укладеного між відповідачами-1 та 2 автотранспортного засобу: "Напівпричіп - цистерна HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3 ";

- визнання недійсним договору купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 №5676/17/005499, укладений між відповідачами-1 та 2 автотранспортного засобу: "Напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4 " (надалі за текстом - спірні договори купівлі-продажу; спірні ТЗ));

2. Витребування на користь ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння ТОВ "Овіс" спірних ТЗ;

3. Визнання за ОСОБА_3 права власності на спірні ТЗ.

20.01.2020 позивач подав заяву про зміну підстав позову (вх. №1264), в якій зазначив, що ним не укладалися жодні спірні договори (комісії, купівлі-продажу), тому вони підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 203, 215, 232, 235, 238, 240, 1011, 1012 ЦК України, оскільки вони є удаваними, укладені з метою приховати інший правочин, а саме відчуження спірних транспортних засобів до ТОВ "Арна" за участю комісіонера ТОВ "ТБ Слобожанщина" виключно про людське око, щоб приховати правочин щодо набуття права власності заздалегідь відомою особою ТОВ "Арна"; в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; укладені особою ТОВ "ТБ Слобожанщина", яка не мала права на укладення цих договорів та необхідного обсягу цивільної дієздатності. Отже, за його думкою всі спірні ТЗ, що були незаконно відчужені, підлягають витребуванню на користь позивача з чужого незаконного володіння ТОВ "Овіс". Крім того, обґрунтовуючи уточнені позовні вимоги, позивач виключив з підстав позову факт відсутності згоди його дружини на відчуження спірних ТЗ.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі №922/1359/19 з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03.04.2020 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 №5676/17/005499, укладений між ТОВ "Арна" та ТОВ "ТВ Слобожанщина" автотранспортного засобу: "тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1 ". Визнано недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 №5676/17/005500, укладений між ТОВ "Арна" та ТОВ "ТБ Слобожанщина" автотранспортного засобу: "напівпричіп - цистерна HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3 ". Визнано недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 №5676/17/005497, укладений між ТОВ "Арна" та ТОВ "ТБ Слобожанщина" автотранспортного засобу: "тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 ". Визнано недійсним договір купівлі продажу транспортного засобу від 18.08.2017 №5676/17/005498, укладений між ТОВ "Арна" та ТОВ "ТБ Слобожанщина" автотранспортного засобу: "напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4 ". Визнано за ОСОБА_3 право власності на автотранспортний засіб: тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1 ; автотранспортний засіб: напівпричіп - цистерна HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3 ; автотранспортний засіб: тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 ; автотранспортний засіб: напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4 ". Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ "Овіс" автотранспортний засіб: тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1 "; автотранспортний засіб: "напівпричіп - цистерна HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3 "; автотранспортний засіб: тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 ; автотранспортний засіб: напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4 на користь ОСОБА_3 з відповідача-1 ТОВ "Арна" (код ЄДРПОУ 32938644, місцезнаходження: 62300, Харківська обл., Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Лозівська, буд. 96) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ід.№ НОМЕР_5 ) судові витрати у сумі 6201,34 грн. Стягнуто з відповідача-2 ТОВ "ТБ Слобожанщина" (код ЄДРПОУ 37094403, місцезнаходження: 61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 111-А) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ід.№ НОМЕР_5 ) судові витрати у сумі 6201,33 грн. Стягнуто з відповідача-3 ТОВ "Овіс" (код ЄДРПОУ 23320500, місцезнаходження: 61022, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98-А) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ід.№ НОМЕР_5 ) судові витрати у сумі 6201,33 грн.

Перший відповідач, ТОВ "Арна", з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник посилається на те, що на його думку, приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, помилково визнав встановленими обставини справи, які позивачем не були доведені, висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування.

При цьому апелянт зазначає, що вибуття спірних ТЗ з власності ОСОБА_3 відбулося на підставі його вільного волевиявлення, а саме одностороннього правочину - довіреності, якою він уповноважив ОСОБА_5. експлуатувати та повністю розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду тощо) належними йому ТЗ. Обрана в оспорюваних договорах правова конструкція оформлення цивільно-правових відносин відповідала дійсним прагненням ТОВ "Арна", оскільки товариство уклало договори купівлі-продажу і саме їх виконувало, а тому твердження позивача про удаваність спірних договорів купівлі-продажу не відповідають дійсності. Крім того, позивач ані у 2017 році, ані пізніше не подав жодних заяв та звернень, які свідчили б про те, що ТЗ вибули з його володіння незаконно.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2020 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Пелипенко Н.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Арна" було залишено без руху через відсутність доказів сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

21.04.2020 ухвалою Східного апеляційного господарського суду, після усунення скаржником недоліків, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Арна та призначено її до розгляду на 21.05.2020.

Третій відповідач, ТОВ "Овіс", з вказаним рішенням місцевого господарського суду також не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та винести нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник посилається на те, що на його думку, приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права, висновки рішення ґрунтуються виключно на припущеннях сторони позивача.

Так, ТОВ Овіс в своїй апеляційній скарзі зазначає, що довіреності, видані позивачем, на право повного розпорядження спірним майном не були скасовані останнім протягом всього строку їх дії та були чинними до 15.08.2018. При цьому в день укладання договорів купівлі-продажу спірних ТЗ позивач сплатив податки з отриманого від угоди доходу. Позивач жодним доказом не доводить, що спірні правочини суперечать законодавству, інтересам держави і суспільства або його моральним засадам. Крім того позивач не доводить жодної з перелічених у законі обставин, які б могли стати підставою визнати правочини удаваними та недійсними. Що стосується 3-го відповідача, то він є добросовісним набувачем спірного майна, а тому вимоги про витребування з чужого незаконного володіння TOB "Овіс" спірного майна є незаконними.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2020 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Пелипенко Н.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Овіс" було залишено без руху через відсутність доказів сплати судового збору у відповідному розмірі за подачу апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2020, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Овіс та призначено її до розгляду на 21.05.2020.

Враховуючи те, що апеляційна скарга ТОВ Арна та апеляційна скарга ТОВ Овіс стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, предметом оскарження є рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі №922/1359/19, колегія суддів вважає доцільним об`єднати зазначені скарги в одне апеляційне провадження для їх сумісного розгляду.

21.05.2020 до початку судового засідання на адресу Східного апеляційного господарського суду від ФОП ОСОБА_3. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4870), в якому позивач просить рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. При цьому, позивач зазначає, що апеляційні скарги є необґрунтованими, а аргументи апелянтів не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім відзиву, від представника позивача 21.05.2020 (вх.№4871) на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на інший день в зв`язку із введенням в Україні режиму надзвичайної ситуації через пандемію коронавірусу COVID-19 та в зв`язку з цим обмеженим рухом маршрутних транспортних засобів.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів апеляційного господарського суду зауважує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В той же час, у наданому клопотанні заявником жодним чином не обґрунтовано, які саме обставини підлягають встановленню та з`ясуванню саме у судовому засіданні та потребують присутності сторін. При цьому, колегія суддів враховує, що правова позиція позивача з приводу оскаржуваного рішення та апеляційних скарг відповідачів викладена у відзиві на апеляційні скарги, а відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Слухання не вимагається, коли немає сумнівів щодо переконливості чи оскаржуваних фактів, які вимагають слухання, і суд може справедливо і обґрунтовано винести рішення на основі подань сторін та інших письмових матеріалів (рішення ЄСПЛ у справах Dory v. Sweden ( Дерю проти Швеції ); Saccoccia v. Austria ( Саккочча проти Австрії ).

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини як джерело права та зважаючи на відсутність необхідності надання сторонами у судовому засіданні відповідних пояснень, колегія суддів, користуючись наданим суду правом, не вбачає правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи.

Крім того, згідно з ч.4 ст.197 Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.

Представник другого відповідача та треті особи по справі не скористалися наданим процесуальним правом на участь в судовому засіданні, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка в судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду апеляційних скарг по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав сторін щодо розгляду справи судом упродовж розумного строку, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційних скарг без участі позивача, представника 2-го відповідача та третіх осіб.

За приписами ч.ч.1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Представники 1-го та 3-го відповідачів в ході судового засідання підтримали доводи апеляційних скарг, просили рішення господарського суду скасувати з підстав наведених у скаргах.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку, що апеляційні скарги 1-го та 3-го відповідачів підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, позивач, ФОП ОСОБА_3. в 2016 році придбав у власність спірні автотранспортні засоби шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу, а саме:

- договору купівлі-продажу №222 від 25.08.2016 на автотранспортний засіб: "Тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_2 "; зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Закріплено номерні знаки НОМЕР_6 (довідка РСЦ МВС в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 - т. 1, а.с.25, 26);

- договору купівлі-продажу №223 від 25.08.2016 на автотранспортний засіб: "Напівпричіп - цистерна LDS NG 43L, 2005 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_4 "; зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 07.09.2016 р . Закріплено номерні знаки НОМЕР_7 (довідка РСЦ МВС в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 - т. 1, а.с.25, 26).

- договору купівлі-продажу №301 від 27.09.2016 на автотранспортний засіб: "Тягач сідельний MAN TGX 18.400, 2012 року випуску, червоного кольору, кузов № НОМЕР_1 "; зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 12.10.2016 р . Закріплено номерні знаки НОМЕР_8 (довідка РСЦ в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 - т. 1, а.с.25, 26);

- договору купівлі-продажу №302 від 27.09.2016 на автотранспортний засіб: "Напівпричіп - цистерна HUTNIK NCG -46, 2010 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_3 "; зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 12.10.2016 р . Закріплено номерні знаки НОМЕР_9 (довідка РСЦ МВС в Харківській області від 06.03.2019 № 31/20-857 - т. 1, а.с. 25,26);

В подальшому, позивач передав спірні спеціалізовані транспортні засоби в оренду ТОВ "Мідас-оіл", що було оформлено відповідними договорами оренди: договір оренди спеціалізованих транспортних засобів №081116ДО від 08.11.2016 (том 3, а.с. 37, 38), договір оренди спеціалізованих транспортних засобів №190117ДО від 19.01.2017 (том 3, а.с. 40-41), які згодом стали предметом судового розгляду і були визнані господарським судом Харківської області недійсними (справи № 922/77/18 та № 922/77/18).

15.08.2017 позивач, ФОП ОСОБА_3., видав фізичній особі ОСОБА_5 чотири довіреності, посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лучніковою Ю.В., якою він уповноважив ОСОБА_5 експлуатувати та повністю розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду тощо) належними йому транспортними засобами (том 3, а.с. 54, 74, 90, 106).

16.08.2017 перший відповідач по справі - ТОВ Арна в особі генерального директора видав ОСОБА_5 чотири довіреності на придбання тих самих чотирьох спірних ТЗ (том 3, а.с. 60, 78, 95, 111). При цьому, на час видачі зазначених довіреностей ОСОБА_3. був директором ТОВ Арна , що підтверджується відповідним наказом №2к від 17.08.2017 про звільнення його з посади директора ТОВ Арна та заявою написаною власноруч ОСОБА_3 (т. 3 а.с. 103, 104).

18.08.2017 між фізичною особою ОСОБА_5 (комітент), який діяв від імені позивача, та 2-им відповідачем ТОВ "ТБ Слобожанщина" в особі товарознавця Веглеріс О.О. (комісіонер) було укладено чотири договори комісії №5676/17/005497, №5676/17/005498, №5676/17/005499, №5676/17/005500 (том 3, а.с. 49, 69, 85, 101), згідно з п.1.1. яких комісіонер зобов`язувався від свого імені за дорученням та за рахунок комітента за винагороду підшукати та укласти з третіми особами угоди щодо купівлі-продажу транспортних засобів.

18.08.2017 між 1-м відповідачем ТОВ Арна (покупець) та 2-м відповідачем ТОВ ТБ Слобожанщина (продавець) було укладено спірні договори купівлі-продажу ТЗ з номерами аналогічними номерам договорів комісії: №5676/17/005497, №5676/17/005498, №5676/17/005499, №5676/17/005500 (том 3, а.с. 47, 67, 83, 99), які з боку 1-го відповідача було укладено ОСОБА_5 на підставі вищевказаних довіреностей, виданих 16.08.2019 ТОВ "Арна", на придбання тих самих спірних транспортних засобів. Згідно довідки РСЦ МВС в Харківській області №31/20-857 від 06.03.2019 (т.1, а.с.25, 26) спірні ТЗ перереєстровано на ТОВ "Арна" в той же день 18.08.2017. Номерні знаки не змінювались.

20.02.2019 між 1-м відповідачем ТОВ Арна (комітент) та 2-м відповідачем ТОВ ТБ Слобожанщина (комісіонер) було укладено чотири договори комісії №5676/19/015720, №5676/19/015724, №5676/19/015716, №5676/19/015722 (том 3, а.с. 117, 145, 154, 163), згідно з п.1.1. яких комісіонер зобов`язувався від свого імені за дорученням та за рахунок комітента за винагороду підшукати та укласти з третіми особами угоди щодо купівлі - продажу транспортних засобів.

20.02.2019 між 2-м відповідачем ТОВ "ТБ Слобожанщина" (продавець) та 3-м відповідачем ТОВ "Овіс" (покупець) було укладено договори купівлі-продажу спірних ТЗ з такими ж номерами, що і договори комісії від 20.02.2019 (том 3, а.с. 115, 143, 152, 161). Згідно довідки РСЦ МВС в Харківській області від 06.03.2019 №31/20-857 (т. 1, а.с. 25, 26) спірні ТЗ перереєстровано на ТОВ "Овіс" в той же день 20.02.2019. Закріплено нові номерні знаки.

Таким чином, спірні ТЗ вибули з власності ТОВ "Арна" на підставі зазначених договорів купівлі-продажу до нового кінцевого власника - 3-го відповідача ТОВ "Овіс". Після чого спірне рухоме майно у якості предмета закладу у володіння третій особі було передано заставодержателю ОСОБА_2

Позивач, звертаючись до господарського суду за захистом своїх прав, зазначає, що йому стало відомо, що транспортні засоби вибули з його власності у власність відповідача ТОВ "Арна" на підставі договорів купівлі-продажу, укладених між відповідачами ТОВ "Арна" (покупець) та ТОВ "ТБ "Слобожанщина" (комісіонер) при цьому за твердженням позивача його представник ОСОБА_5 не міг вчиняти ці правочини від імені довірителя в інтересах іншої особи, представником якої він був одночасно, посилаючись на ч. 3 ст. 238 ЦК. В зв`язку із зазначеним, позивач просив суд першої інстанції визнати недійсними спірні договори купівлі продажу від 18.08.2017, витребувати на його користь з чужого незаконного володіння ТОВ "Овіс" спірні ТЗ та визнати за ним право власності на ці спірні ТЗ.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, зазначив, що угода про доручення у вигляді надання довіреності ОСОБА_3 громадянину ОСОБА_5 від 15.08.2017 укладено з дефектом волі позивача, порядок та умови, за яких спірні ТЗ були продані, не відповідає його волі та виходить за межі наданих ним повноважень третій особі на його відчуження. Укладення договорів комісії не мало на меті настання реального правовідношення, а створило лише передумови для укладання спірних договорів купівлі-продажу та заволодіння ТОВ "Арна" спірними ТЗ. Договори комісії були укладені з метою створення уяви, що від імені позивача - власника спірних ТЗ, як продавця, та від імені 1-го відповідача ТОВ "Арна" - покупця ТЗ при укладенні спірних договорів діють різні особи. При укладенні спірних договорів існувала зловмисна домовленість між представником позивача за довіреністю від 15.08.2017 ОСОБА_5 та власниками ТОВ "Арна", ТОВ "Овіс" і ТОВ "Мідас ойл", що є підставою для визнання договорів купівлі-продажу недійсними на підставі, зокрема, статті 232 ЦК. Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірні ТЗ були відчужені поза волею його первісного власника в зв`язку з чим наявні передбачені статтею 388 ЦК України правові підстави для його витребування на користь позивача. Зважаючи на визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними, з метою захисту та підтвердження права приватної власності позивача на ТЗ, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на спірні ТЗ і відповідно до статті 388 ЦК України мають бути витребувані з володіння останнього власника відповідача - з ТОВ "Овіс" на користь позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги 1-го та 3-го відповідачів підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до вимог частин першої, другої та п`ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сутність та правова природа цивільного представництва регулюються положеннями глави 17 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

На підставі зазначеної статті ОСОБА_3 було видано чотири нотаріальні довіреності ОСОБА_5 , які в свою чергу, надавали останньому право продажу та право укладати цивільно-правові угоди. При цьому, в зазначених довіреностях ОСОБА_3. уповноважив ОСОБА_5 експлуатувати та повністю розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду, укладати договори застави, позики, попередній договір тощо) належними йому транспортними засобами.

Таким чином, аналіз вищезазначених довіреностей дає змогу зробити висновок, що позивач ОСОБА_3 , вчинив односторонній правочин, за яким передав право від свого імені здійснювати відчуження належних йому спірних транспортних засобів.

На виконання зазначених довіреностей, 18.08.2017 першим кроком повіреною особою позивача ОСОБА_5 та ТОВ "ТБ Слобожанщина" було укладено чотири договори комісії №5676/17/005497, №5676/17/005498, №5676/17/005499, №5676/17/005500.

Другим кроком - 18.08.2017 між продавцем ТОВ ТБ Слобожанщина та покупцем ТОВ Арна було укладено спірні договори купівлі-продажу ТЗ з номерами аналогічними номерам договорів комісії: №5676/17/005497, №5676/17/005498, №5676/17/005499, №5676/17/005500, які було укладено ОСОБА_5 .

Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 Цивільного кодексу України.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери.

Звертаючись до господарського суду із позовом про недійсність вказаних договорів купівлі-продажу, позивач вказує на той, факт, що на його думку спірні договори укладені не уповноваженою особою. І для того, що б ТОВ ТБ Слобожанщина , як комісіонер набула обсяг цивільної дієздатності для укладення спірних договорів, транспортні засоби мали бути передані на комісію виключно власником ОСОБА_3

Стаття 1011 Цивільного кодексу України проголошує, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

При цьому, чинне законодавство не містить обмежень, щодо особи комітента, зокрема, договори комісії на підставі яких ТОВ ТБ Слобожанщина як комісіонер вчиняла договори купівлі-продажу транспортних засобів були укладені ОСОБА_3. , від імені якого діяв ОСОБА_5 на підставі довіреностей.

Отже, зважаючи на той факт, що такі дії учасників цивільних правовідносин допускаються чинним законодавством та не суперечать йому, ОСОБА_5 і ТОВ ТБ Слобожанщина на момент укладення спірних угод мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Недійсність правочину визначена у статті 215 Цивільного кодексу України. Зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (в тому числі, щодо необхідного обсягу цивільної дієздатності у особи, яка вчиняє правочин).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається. У випадках встановлений цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вимоги вищенаведеної статті дають змогу зробити висновок, що для визнання оспорюваного правочину недійсним, доказування потребує факт порушення вчиненим правочином прав та інтересів будь-якої із сторін правочину (нанесення збитків тощо).

Проте, в даному випадку вибуття транспортних засобів з власності ОСОБА_3 відбулося на підставі його вільного волевиявлення - довіреностей, якими він уповноважив ОСОБА_5 експлуатувати та повністю розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду, укладати договори застави, позички, попередній договір тощо) належними йому транспортними засобами. Також, ОСОБА_3 надав ОСОБА_5 повноваження одержувати належні йому за результатами згаданих договорів грошові суми та представляти його інтереси у підрозділах Міністерства внутрішніх справ України (що вбачається з тексту довіреностей). Отже, ОСОБА_3 15.08.2017 прямо висловив свою волю щодо продажу транспортних засобів, які є предметом судового розгляду.

Позивачем були здійснені відповідні активні дії для того, щоб ОСОБА_5 міг виконати доручення, зокрема: вказані транспортні засоби були передані з ключами та документами, про що свідчить той факт, що ОСОБА_5 18.08.2017 передав вказані транспортні засоби на комісію.

При цьому, беручи до уваги твердження позивача про те, що спірні ТЗ засоби вибули з його власності без його відома, слід враховувати, що транспортні засоби які фігурують у даній справі - є транспортними засобами з підвищеною небезпекою і потребують особливого догляду, стоянки.

В свою чергу, позивач ОСОБА_3 ані у 2017 році, ані пізніше не подавав жодних заяв, які свідчили б про те, що транспортні засоби вибули з його володіння незаконно. Довіреності про розпорядження ТЗ на ім`я ОСОБА_5 скасовано не було.

Також слід зазначити, що позивач ОСОБА_3 не зазнав жодних збитків від реалізації вказаних транспортних засобів, оскільки ТОВ Арна виконала свої зобов`язання зі сплати грошових коштів за транспортні засоби, придбані за договорами купівлі-продажу від 18.08.2017 у повному обсязі. Факт виплати грошових коштів товариством з ТОВ Арна ОСОБА_5 підтверджується договором №1/08-2017 про надання поворотної фінансової допомоги, прибутковими касовими ордерами №1-8 та видатковими касовими ордерами №1-8 наявними в матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до твердження позивача, що спірні договори купівлі-продажу є удаваними і були укладені для того, щоб приховати інший правочин, а саме договір купівлі-продажу спірних транспортних засобів, у якому продавця та покупця представляла одна й та сама особа ОСОБА_5 , який діяв як від імені позивача, так і від імені відповідача ТОВ Арна . Факт удаваності оспорюваних правочинів, на думку позивача, підтверджується тим, що фактично грошові кошти від ТОВ Арна ОСОБА_5 не передавалися.

З цього приводу слід зазначити, що учасник товариства не уособлює в собі таку юридичну особу. Юридична особа має самостійну цивільну правоздатність і дієздатність, а також несе відповідальність самостійно. Керівництво юридичної особи здійснюється виконавчим органом.

В той же час, матеріали справи свідчать про те, що 18.08.2017 між ТОВ ТБ Слобожанщина та ТОВ Арна було укладено у письмовій формі договори купівлі-продажу транспортних засобів №5676/17/005497, №5676/17/005498, №5676/17/005499, №5676/17/005500, їх умови узгоджено, договори підписані та скріплені печатками двох підприємств без заперечень. Після підписання цих договорів вони були повністю виконані сторонами: ТОВ ТБ Слобожанщина передало за актами приймання-передачі від 18.08.2017 транспортні засоби, а ТОВ Арна сплатило грошові кошти за придбані транспортні засоби, докази чого наявні в матеріалах справи.

Статтею 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. Розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання усіма його учасниками або одним із них певної користі. Закон не передбачає недійсності удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

За удаваним правочином обидві сторони свідомо, задля якоїсь цілі документально оформлюють один правочин, але між ними реально встановлюються інші правовідносини.

Однак, при укладенні договорів купівлі-продажу від 18.08.2017 №5676/17/005497, №5676/17/005498, №5676/17/005499, №5676/17/005500 воля ТОВ Арна була спрямована на встановлення цивільно-правових відносин, які передбачені саме укладеними правочинами - набуття права власності на транспортні засоби.

Не відповідає дійсності твердження позивача щодо обставин видачі довіреностей ОСОБА_5 Так, позивач стверджує, що видав довіреності на користування транспортними засобами проти своєї волі, проте доказів на підтвердження примусу у видані довіреностей, а також участі відповідачів у видачі позивачем довіреностей не надано ані в суд першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Твердження позивача, що він фактично не передавав ТЗ ОСОБА_5 для реалізації є також непідтвердженими жодним доказом, а посилання на те, що вони перебували на той час у користуванні ТОВ Мідас -ойл є нікчемними з огляду на те, що в матеріалах справи немає доказів цих тверджень позивача. Договори оренди укладені між позивачем та ТОВ Мідас-ойл не є належним доказом з наступних підстав.

Відповідно до вимог глави 58 ЦК України оренда майна передбачає передачу в користування майна з індивідуально визначеними ознаками за користування яким справляється плата.

Як свідчать матеріали справи, а саме копії рішень господарського суду Харківської області №922/77/18 та №922/78/18, передача майна в користування від ФОП ОСОБА_3. не відбувалась, актів приймання-передавання майна в оренду не підписувалось. Крім того, позивач одночасно перебуваючи на посаді директора ТОВ Мідас-ойл і здійснюючи господарську діяльність як ФОП, уклав вищевказані договори оренди сам з собою та безпідставно набув кошти від цих договорів.

Відповідно до частини 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Ці факти підтверджені рішеннями господарського суду Харківської області та не потребують доказування.

Висновки суду про наявність дефекту волі позивача при видачі довіреності ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки позивач не надав жодних підтверджень того, що довіреності були видані ним під впливом примусу.

Не підтверджується жодним доказом висновок суду про те, що порядок та умови продажу ТЗ не відповідали волі позивача та виходили за межі повноважені довіреної особи, якій позивач надав довіреності. Зміст довіреностей чітко визначає повноваження якими був наділений ОСОБА_5 .

Крім того, в своїй позовній заяві (арк.5 абзац 13 Заява про зміну підстав позову) позивач сам підкреслює, що довіреності були ним видані саме для продажу спірних транспортних засобів. Таким чином, дії позивача були спрямовані на настання саме таких наслідків - відчуження цього майна.

Позивачем було обрано спосіб захисту його начебто порушеного права шляхом визнання правочину недійсним з підстав ст.235 Цивільного кодексу України, про що зазначено у позові. Однак суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні визнає, що правочини які оспорюються не є удаваними. Водночас суд робить висновок, що під час укладання спірних договорів покупця ТОВ Арна та продавця ТОВ ТБ Слобожанщина представляв один і той же представник ОСОБА_5 , що не відповідає дійсності. ОСОБА_5 в оспорюваних договорах представляв ТОВ Арна в той час як ТОВ ТБ Слобожанщина представляла Веглеріс О.О .

Посилання судом першої інстанції на укладені раніше договори комісії є незаконними та може бути підставою задоволення позовних вимог в зв`язку з тим, що позивачем вони не оскаржуються, їх чинність та законність не ставиться під сумнів та не оцінюється при розгляді справи.

Також, місцевий господарський суд невірно розцінив докази передачі ОСОБА_5 грошових коштів для купівлі спірних ТЗ визнавши їх неналежними. Перший відповідач,ТОВ Арна , надаючи докази передачі коштів (видаткові касові ордери), не підтверджувала факт отримання їх позивачем, а доказувала правомірність набуття у власність спірного майна через третю особу (представника).

Факт неотримання коштів від продажу оспорюваних ТЗ має доводити позивач в зв`язку з тим, що саме він посилається на цю обставину, як на підставу задоволення своїх позовних вимог, що відповідно до приписів ч.1 ст.13 та ч.1 ст 74 ГПК України покладає на нього обов`язок доказування.

Крім того, розгляд цього питання лежить поза межами зазначеного позову та є суто відносинами позивача та його представника (який не є стороною по справі), якому він надав повноваження представляти інтереси від його імені.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на правові висновки Вищого господарського суду України викладені у Постанові Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013. При цьому, абзацом і п.3.10 вказаної постанови роз`яснено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Абзац 4 п.3.10 вказаної постанови визначає, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Отже, беручи до уваги роз`яснення ВГСУ, по-перше, позивач має довести наявність фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, чого позивачем не було зроблено.

По-друге, ВГСУ дає висновок про оскарження правовідносин між сторонами правочину за участі представників, в той час як в даному випадку позивач не був стороною правочину якій він просить визнати недійсним.

По-трете, наслідками такого визнання, на думку ВГСУ, є наслідки передбачені ст. 216 ЦК України, а також солідарне відшкодування збитків.

Так, обґрунтовуючи можливість задоволення позовних вимог з підстав ст.232 ЦК України ВГСУ зазначає, що: для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Аналізуючи зазначений висновок можна впевнено стверджувати, що в даному випадку відсутній суб`єкт цивільного правопорушення відносно якого мають досліджуватися відповідні обставини, що формують склад цивільного правопорушення, в зв`язку з тим, що в оспорюваних правочинах ні позивач ні його представник не були сторонами правочину.

Підсумовуючи зазначене, суд безпідставно застосовує правові висновки, що не стосуються правовідносин які оспорює позивач, робить невірні висновки. Суд не мав права застосовувати норми ст.232 ЦК України тому, що позивач не посилався на дані обставини, як на підставу задоволення своїх вимог (суд вийшов за межі позовних вимог), позивач не був стороною зазначених договорів - застосування судом норм права, якими регулюються інші правовідносини, не довів факту злочинної домовленості між представниками сторін, крім того, правовими наслідками визнання недійсними договорів на підставі ст. 232 ЦК України не може бути наслідки передбачені ст. 388 ЦК України.

Також, суд невірно вирішив питання щодо вимоги позивача про визнання його права власності на підставі ст. 392 ЦК України. В зв`язку з тим, що право власності позивача вибуло в нього на підставі договорів, частину яких він оскаржує, застосування ст. 392 ЦК України є неможливим.

Щодо витребування майна на підставі ст.388 ЦК України, то цією нормою передбачено вичерпне коло підстав, для витребування свого майна власником від добросовісного набувача, а саме, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що витребуване майно було загублено, викрадене або вибуло з володіння поза волею позивача або особи якій він передав майно. Навпаки всі наявні докази та обставини справи свідчать про намір позивача реалізувати спірне майно про що позивач зазначає в своєму позові.

Таким чином, у позивача відсуне право витребувати майно яке перейшло до ТОВ Овіс за оплатним договором поза межами підстав зазначених в нормі ч.1 ст. 388 ЦК України.

За наведених обставин, враховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції передчасним і таким, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів та доводів, тому судове рішення у справі необхідно скасувати з прийняттям нового рішення.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 236 вказаної редакції ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення суду першої інстанції наведеним вище вимогам не відповідає, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно, апеляційні скарги 1-го відповідача та 3-го відповідача підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що апеляційні скарги ТОВ Арна та ТОВ Овіс судом апеляційної інстанції задовольняється, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг підлягають стягненню з позивача на користь 1-го відповідача та 3-го відповідача.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 4 ч.1 ст. 275, п.1 ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів , -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Арна задовольнити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Овіс задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі №922/1359/19 скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арна" (код ЄДРПОУ 32938644, місцезнаходження: 62300, Харківська обл., Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Лозівська, буд. 96) судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 27.906,00 грн

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс" (код ЄДРПОУ 23320500, місцезнаходження: 61022, Харківська обл., м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98-А) судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 27.906,00 грн.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26.05.2020

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя С.В. Барбашова

Суддя Н.М. Пелипенко