Постанова

від 25.05.2020 по справі 910/10075/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2020 року

м. Київ

справа № 910/10075/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Селтік"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 (головуючий Майданевич А.Г., судді: Ткаченко Б.О. і Сулім В.В.)

у справі № 910/10075/19

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - Компанія)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Селтік" (далі - Товариство)

про стягнення 20 536,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 20 536,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором страхування, Компанія отримала право вимоги до Товариства у розмірі 20 536,00 грн, оскільки особа, винна у дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП), яким спричинено майнову шкоду автомобілю, застрахованому Компанією, є працівником Товариства.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- обов`язок у межах суми страхового відшкодування щодо здійснення відшкодування вже виплаченого Компанією потерпілій особі страхового відшкодування покладається на страховика - товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант";

- Компанією не надано доказів звернення до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" із заявою про сплату страхового відшкодування чи його відмови від виплати страхового відшкодування.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 оскаржуване рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства на користь Компанії страхове відшкодування у розмірі 20 536,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що Компанія реалізувала своє право на звернення із заявою до страховика шляхом пред`явлення позову та, враховуючи відмову суду у задоволенні вказаного позову, Компанія правомірно звернулася з даним позовом до особи, яка є винною у ДТП.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, а також на те, що суд при прийнятті оскаржуваної постанови не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах, які прийняті в інших справах, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 та від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.

Від Компанії відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права відповідно до встановлених ними обставин справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 29.01.2016 Компанією (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 107791 (далі - Договір страхування) із строком дії з 00 год. 00 хв. 23.05.2016 по 24 год. 00 хв. 22.05.2017, за умовами якого Компанія прийняла на себе обов`язок по страхуванню автомобіля ЗАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 .

02.11.2016 у місті Бровари сталася ДТП за участю застрахованого автомобіля ЗАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіля MAN, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.11.2016 у справі № 361/6520/16-п визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

03.11.2016 внаслідок пошкодження у ДТП застрахованого транспортного засобу ЗАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , страхувальник звернувся до Компанії із заявою про настання страховогого випадку.

Відповідно до калькуляції, складеної Автосервісною філією "БРОВАРИ-АВТО" від 07.11.2016 № КА-003664, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля ЗАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 28 277,28 грн.

Згідно з актом виконаних робіт ФОП Сосновський О.О. від 20.12.2016 № 51 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 23 036,00 грн.

13.12.2016 Компанією складено страховий акт № UA2016110200017/L01/01, відповідно до якого сума страхового відшкодування страхувальнику складає 18 484,40 грн. При цьому Компанія відповідно до умов Договору страхування зарахувала частину страхового відшкодування у розмірі 1 584, 36 грн у рахунок погашення недоотриманої страхової премії шляхом проведення акта взаємозаліку, а тому до виплати страхувальнику підлягає 16 900,04 грн (18 484,40 - 1 584, 36).

Компанією відповідно до платіжного доручення від 14.12.2016 № 48845 сплачено на рахунок страхувальника грошові кошти у розмірі 16 900,04 грн.

27.02.2017 Компанією складено страховий акт № UA2016110200017/L01/02, відповідно до якого страхувальнику нараховане страхове відшкодування у розмірі 2 051,60 грн.

Згідно з платіжним дорученням від 28.02.2017 № 1756 Компанією сплачено на рахунок страхувальника грошові кошти у розмірі 2 051,60 грн.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 20 536,00 грн.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що: обов`язок у межах суми страхового відшкодування щодо здійснення відшкодування вже виплаченого Компанією потерпілій особі страхового відшкодування покладається на страховика - товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"; Компанією не надано доказів звернення до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" із заявою про сплату страхового відшкодування чи його відмови від виплати страхового відшкодування.

З такими висновками суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що Компанія зверталась з позовом до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про відшкодування завданої майнової шкоди, оскільки Компанією було виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля ЗАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 , у зв`язку з ДТП, яка була скоєна водієм автомобіля MAN 26-314, державний номерний знак НОМЕР_2 , відповідальність якого застрахована у товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1616669. Вказане підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у справі № 910/2385/18.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2018 у справі № 910/2385/18 відмовлено у задоволенні позову Компанії, оскільки матеріали справи (№ 910/2385/18) не містять доказів звернення позивача (Компанії) чи первісного кредитора - ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" із заявою у порядку, визначеному статтею 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Компанія реалізувала своє право на звернення до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" шляхом пред`явлення позову.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, у випадках передбачених даним Законом.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що вказана позиція узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (пункт 56).

Однак Касаційний господарський суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц викладено висновок щодо відступлення від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування, тому що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України ?Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів?).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди, а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України ?Про страхування?, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з доводами відповідача, який заперечував проти відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілій особі страхового відшкодування, оскільки вважав, що саме на третю особу як страховика відповідача покладений відповідний обов`язок у межах суми страхового відшкодування, та дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, встановивши те, що позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред`явив вимогу до відповідача.

Тобто з вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду вбачається, що ними врегульовано питання звернення особи, яка виплатила страхове відшкодування, саме до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, у межах ліміту відповідальності страховика, та до заподіювача шкоди у разі відмови страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, чи якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц зазначено про необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що шкода має бути відшкодована її заподіювачем, якщо він не виконав обов`язок щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка третій особі.

Також Касаційний господарський суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у даній справі про те, що Компанія реалізувала своє право на звернення до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" шляхом пред`явлення позову у справі № 910/2385/18, оскільки судом у задоволенні позову у справі № 910/2385/18 щодо виплати страхового відшкодування було відмовлено у зв`язку з передчасністю звернення із позовом до суду, тому що стягнення в судовому порядку з відповідача страхового відшкодування за відсутності вчинення визначеного Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" комплексу узгоджених дій [у тому числі щодо повідомлення страховика за полісом про настання відповідного страхового випадку, з моментом чого пов`язується виникнення у нього можливості реалізувати закріплені в Законі права на отримання інформації та витребування документів задля встановлення всіх обставин страхового випадку, адже останній не є його учасником, а тим більше - суб`єктом правовідносин з виплати потерпілому відшкодування за договором добровільного майнового страхування (КАСКО)] нівелюватиме суть та мету здійснення такого виду ліцензійної діяльності, яка спрямована на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Виключно за наслідками вчинення вказаних дій, які зумовлюють початок перебігу встановленого законодавцем у положеннях статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строку на прийняття страховиком рішення щодо відповідного страхового випадку, та у випадку нездійснення страхової виплати (неповної її виплати) за спливом такого строку чи повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування взагалі, може йтися про існування порушених прав потерпілого або іншої особи, яка має право на отримання страхового відшкодування за договором (полісом), що підлягає судовому захисту.

Тобто судом у справі № 910/2385/18 встановлено, що звернення позивача з даним позовом до суду є передчасним, адже матеріали справи не містять доказів настання обставин, з якими чинне законодавство України, що регулює спірні правовідносини, надає можливість для висновку про існування порушених прав позивача, що не позбавляє його можливості звернутися з відповідною заявою до відповідача про виплату спірного страхового відшкодування у визначеному Законом порядку і, у випадку нездійснення ним такої виплати у визначені строки або повідомлення про прийняття рішення щодо відмови у її виплаті, повторно звернутися з позовом до суду.

Вказані обставини не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови у даній справі, водночас такі обставини були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення, що дає підстави для висновку щодо його обґрунтованості та законності.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Частиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства задовольнити частково, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі з мотивів, викладених у даній постанові.

У зв`язку з тим, що суд частково задовольняє касаційну скаргу та скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції, суд покладає на Компанію витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 312, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Селтік" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 у справі № 910/10075/19 скасувати.

3. Рішення господарського міста Києва від 21.10.2019 у справі № 910/10075/19 залишити в силі.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Селтік" 3 842,00 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко