Рішення

від 26.05.2020 по справі 303/6150/16-ц

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року м. Мукачево Справа №303/6150/16-ц

2/303/9/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів: (1) ОСОБА_2 ;

(2) Кольчинської селищної ради Мукачівського району;

треті особи : (1) Верхньовизницька сільська рада Мукачівського району,

(2) Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування свідоцтва та державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

17.10.2016 ОСОБА_1 , з урахуванням заяви від 10.04.2017 (Т. 2, а.с.12-17), звернувся до суду з позовом до відповідачів про:

1. Визнання недійсним та скасування рішення Кольчинської селищної ради 44 сесії 6 скликання від 17.06.14 №849-9 Про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність , в частині відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0618 га в АДРЕСА_1 (надалі - Рішення №849-9).

2. Визнання недійсним та скасування рішення Кольчиснької сільської ради 46 сесії 6 скликання від 12.08.2014 №886 Про проведення часткових змін та доповнень до рішення №849-9 щодо відведення земельної ділянку у власність в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0782 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення в АДРЕСА_1 (надалі - Рішення №886).

3. Визнання недійсним та скасування рішення сьомої сесії сьомого скликання Кольчиснької сільської ради від 19 травня 2016 року № 157-27 Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність щодо затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0782 га в АДРЕСА_1 (надалі - Рішення № 157-27).

4. Визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку (іншого правовстановлюючого документа) кадастровий номер 2122755300:11:102:0060 (надалі - Земельна ділянка).

5. Скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:11:102:0060.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що органом місцевого самоврядування при прийнятті оспорюваних за предметом спору Рішень допущено порушення норм земельного законодавства, яке призвело до неправомірного виділення у власність відповідачу (1) спірної Земельної ділянки. Зокрема, оспорювані рішення прийняті органом місцевого самоврядування за межами своїх повноважень, оскільки Земельна ділянка з кадастровим номером 2122755300:11:102:0060 знаходиться на території Верхньовизницької сільської ради Мукачівського району, що підтверджується рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області від 24.11.1995 по справі №2-14/95, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 26.01.2016 по справі №303/6317/14-ц, довідкою Держсільгоспінспекції від 22.08.2014 №04/Ч-486, актом обстеження земельної ділянки ОСОБА_3 від 01.07.14, а також даними Управління Держземагентсва у Мукачівському району, які зазначені у листі від 17.07.17 №В-21/0-22/6-14.

Як на підставу для задоволення позову, позивач також посилається на те, що він не погоджував меж суміжних земельних ділянок.

Нормативно - правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи ст.ст. 122, 152, 198 Земельного кодексу України.

Від відповідача (2) до суду надійшли заперечення проти позову (Т. 1, а.с. 45-48), суть яких зводиться до того, що позивачем не доведено порушення його права внаслідок прийняття оскаржуваних за предметом позову рішень. Земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_2 знаходиться на території Кольчинської селищної ради, що підтверджується шифром об`єкту адміністративно - територіального поділу України (2122755300), рішенням 8 сесії 4 скликання Мукачівської районної ради від 05.12.2002 №140 Про зміну меж населених пунктів , а також рішенням 54 сесії 6 скликання Закарпатської обласної ради від 20.06.2003 №205 Про зміну та встановлення меж населених пунктів Мукачівського району , яким додатково віднесено до території с. Кленовець Кольчинської селищної ради Мукачівського району 148,4 га.

Представник відповідача (1), на підставі поданого суду заперечення на позов від 11.07.2017 (Т. 2, а.с. 128-134), у задоволенні позовних вимог просила відмовити у зв`язку з безпідставністю на необґрунтованістю позовних вимог ОСОБА_1 . Зміст заперечень представника відповідача (1) по своїй суті є аналогічним до письмових заперечень відповідача (2) від 09.12.2016 в частині констатації того, що спірна земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_2 знаходилася у розпорядженні саме Кольчинської сільської ради Мукачівського району, а також в частині відсутності фактичних даних щодо порушення прав позивача внаслідок передання відповідачем (2) у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 2122755300:11:102:0060.

У вищевказаному письмовому запереченні додатково наголошено на тому, що наданий представником позивача висновок експертного дослідження від 06.04.2017 №268/03-17 є неповним, необґрунтованим, а також таким, що не відповідає обставинам справи, з огляду на те, що експертне дослідження було проведено без участі сторін та без дослідження матеріалів справи.

Належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи (Т. 3, а.с. 77) представник позивача на судовий розгляд справи не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, тому суд розглядає справу за відсутності такого учасника у відповідності з приписами пункту 1 частини третьої статі 223 Цивільного процесуального кодексу України.

Представник відповідача (1) просила розглянути справу у її відсутності, врахувавши подані нею заперечення на позов. У поданій суду заяві також наголосила на тому, що провадження у справі було відкрито 18.11.2016, тому просила розглянути справу у межах строків визначених ст. 210 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідачем (2) також було подано суду заяву про розгляд справи за наявними і ній матеріалами та з урахуванням поданих органом місцевого самоврядування заперечень на позов.

В процесі судового розгляду справи на підставі ухвал суду:

1) від 18 січня 2017 року - накладено арешт на Земельну ділянку;

2) від 11 липня 2017 року - призначено судову земельно-технічну експертизу та зупинено провадження у справі;

3) від 09.10.2019 - провадження по справі відновлено.

4) від 20 листопада 2019 року - закрито підготовче провадження у справі, відмовлено в задоволенні клопотань представників сторін про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.

5) від 6 лютого 2020 року третю особу - Управління Держгеокадастру у Мукачівському районі замінено на Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

На підставі Розпорядження від 07.05.2020 №14.2.1 Щодо призначення повторного автоматичного розподілу судової справи проведено повторний автоматичний розподіл даної справи.

Матеріали справи передано на розгляд судді Кость В.В. 12.05.2020.

Таким чином, у зв`язку з практичною реалізацією учасниками даного судового процесу наданих їм цивільним процесуальним законом прав щодо подання доказів, висловлення своїх позицій щодо суті спору у позові, відзивах, запереченнях, поясненнях та клопотаннях протягом тривалого періоду часу, а також з огляду на процесуальне вирішення та оформлення питань, пов`язаних з розглядом справи по суті попереднім складом суду ще у листопаді 2019 року (Т.3, а.с. 26-27), судове рішення по справі прийняте на підставі наявних у ній доказових матеріалів.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що на підставі частини першої ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом п. г частини третьої ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначив у ньому п`ять позовних вимог, які зазначені перед цим та навів у ньому дві підстави, якими він обґрунтував вимоги за предметом позову, які зазначені судом в описовій частині даного рішення.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення порушення прав позивача на землю та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновлення порушеного права у контексті із вимогами за предметом позову (при наявності порушень прав).

2. Не оспорюється учасниками справи той факт, що матеріально-правовим об`єктом, з привиду якого виникло конфліктне правовідношення між сторонами справи є нерухоме майно, а саме: Земельна ділянка, яка передана у власність відповідачу (1).

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин пов`язаних із Земельною ділянкою суд наводить наступні обставини справи.

Згідно з даними державного акту серії ЯД №535289 (Т.1, а.с. 15) ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,25 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_3 .

В свою чергу, у зв`язку з перейменуванням вулиць та перенумерацією будинків адреса ОСОБА_5 стала з АДРЕСА_3 АДРЕСА_1 .

Рішенням Мукачівської районної ради народних депутатів Закарпасткої області від 23 травня 1995 року 3-ої сесії ХХІІ скликання визначено проходження межі між Кольчинською селищною і Верхньовизницькою сільською Радами народних депутатів в районі Кленовець /Нижня Визниця/ та с. Верхня Визниця встановити по існуючій межі с.Кленовець /Нижня Визниця/ біля садиби ОСОБА_4 (Т. 1, а.с. 16, Т. 2, а.с. 29).

05.12.2002 Мукачівською районною радою восьмої сесії четвертого скликання за результатами розгляду клопотання Кольчинської, Бистрицької, Лалівської, Яблунівської, Станівської, Жнятівської, Івановецької, Зняцівської сільських та селищних рад прийнято рішення №140 про зміну меж населених пунктів, в тому числі с. Кленовець (Т. 1, а.с. 52).

На виконання вищевказаного рішення Закарпатською філією Інституту землеустрою Української академії аграрних наук розроблено проект встановлення нових меж (змін) населених пунктів смт. Кольчино, с.Кленовець, с.Жборівці, Кендерешів Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області (Т.1 а.с. 209-255), відповідно до якої до переліку контурів, включених в межу АДРЕСА_4 Кленовець додатково включена ділянка № НОМЕР_1 загальною площею 32,90 га, в тому числі контур № НОМЕР_2 площею 0,4 га (Т.1 а.с. 226).

Саме в межах даного контуру (885) знаходяться земельні ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , що стверджується даними відповіді Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.05.2017 (Т. 2, а.с. 135-136).

Дані межі були затверджені рішенням 7 сесії 4 скликання Закарпатської обласної ради від 20.06.2003 №205 (Т. 1,а.с. 53-54).

На підставі Рішення №849-9 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0618 га в АДРЕСА_5 , а.с. 49).

В подальшому, на підставі Рішення №886 попереднє рішення від 17.06.2014 №849-9 викладено в новій редакції, зокрема визначено надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0782 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення в АДРЕСА_1 . АДРЕСА_6 а.с. 50).

Рішенням №157-27 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність площею 0,0782 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_5 , а.с. 51).

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з приписами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом частини першої статті 374 Цивільного кодексу України та статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно зі статтею 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, в тому числі на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (далі - Кодекс) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 121 Кодексу передбачено, що громадяни України мають право на безкоштовну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Як свідчать дані оскаржуваних за предметом позову рішень (а.с. 49, 50, 51), спірна Земельна ділянка була надана відповідачу (1) на підставі статті 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Наявні у справі доказові матеріали (рішення Мукачівської районної ради восьмої сесії четвертого скликання від 05.12.2002 №140 Про зміну меж населених пунктів (Т. 1, а.с. 52), проект встановлення нових меж (змін) населених пунктів смт. Кольчино, с.Кленовець, с.Жборівці, Кендерешів Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області (Т.1 а.с. 209-255), розроблений Закарпатською філією Інституту землеустрою Української академії аграрних наук, рішення 7 сесії 4 скликання Закарпатської обласної ради від 20.06.2003 №205 (Т. 1,а.с. 53-54), технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) частини межі населеного пункту с.Кленовець Кольчинської селищної ради Мукачівського району в натурі (на місцевості) (Т.2, а.с. 149-164)), лист Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Віддлу у Мукачівському району від 04.05.2017 №0-7-0.23-19/108-17 (Т. 2, а.с. 135) дозволяють зробити висновок про те, що Земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 , на момент винесення оспорюваних рішень, знаходилася на території Кольчинської селищної ради Мукачівського району в межах села Кленовець.

Крім того, земельній ділянці під час її державної реєстрації присвоюється індивідуальна, тобто така що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка зберігається за нею протягом усього часу існування (кадастровий номер).

Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру та складається з структурних елементів, що визначаються на підставі індексної кадастрової карти (плану), даних, що містяться у Державному земельному кадастрі та відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у документації із землеустрою та відповідному електронному документі (пункт 29 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 року № 1051).

Так, дані кадастрового номеру спірної земельної ділянки 2122755300:11:102:0060 свідчать про те, що така у відповідності до Державного класифікатора ДК 014-97 "Класифікатор об`єктів адміністративно-територіального устрою України" (КОАТУУ), затвердженого та введеного в дію наказом Держстандарту України від 31.10.97 № 659 розташована саме на території Кольчинської селищної ради.

Отже за результатами судового розгляду справи не встановлено жодних порушень відповідачем (2) норм статті 122 Земельного кодексу, а також інших положень названого Кодексу, чи інших актів цивільного законодавства, внаслідок прийняття спірних Рішень.

Так, Кольчинська селищна рада, у межах своїх дискреційних повноважень, передбачених статтею 12 Земельного кодексу наділена правом на розпорядження землями територіальної громади, зокрема і щодо передачі земельних ділянок з комунальної власності у власність фізичній особі.

Таким чином, передання Кольчинською селищною радою у власність Земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 , в межах контуру 885 на підставі Рішення № 157-27 було здійснено в межах юрисдикційних повноважень вказаного органу місцевого самоврядування, що спростовує висновок позивача та його представника про зворотне.

Аналогічний за змістом висновок міститься також і в постанові про закриття кримінального провадження від 28.02.2017 (Т. 1, а.с. 191-194).

По відношенню до спірної по справі ситуації слід також зазначити, що наявність у судових рішеннях, які набрали законної сили певних висновків по відношенню до тих чи інших спірних правовідносин, не є об`єктивним свідченням необхідності їх врахування при розгляді даної справи, оскільки преюдиційне значення для суду мають саме встановлені судами обставини (факти) (ст. 82 Цивільного процесуального кодексу), а не висновки судів щодо фактичних обставин, які наведені у судових рішеннях.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені (правовий висновок Верховного Суду постанови від 18.12.2019 у справі №761/29966/16-ц).

Як свідчать дані наявних у справі копій судових актів (Т. 2, а.с. 57-59, 63-69) ОСОБА_2 не брала участі у розгляді справ №2-14/95 та №303/6317/14-ц, а ОСОБА_1 - у розгляді справи №2-14/95.

Крім того, висновки по справі №2-14/95 мали місце у 1995 році, і з того часу відбулося корегування адміністративного - територіальних меж Кольчинської селищної ради Мукачівського району.

Також одним із визначальних факторів, які суд приймає до уваги при вирішені справи є те, що за результатами судового розгляду справи не встановлено фактичних даних, які б свідчили про порушення прав позивача за наслідком прийняття відповідачем (2) оспорюваних рішень, щоб давало суду можливість прийти до висновку про необхідність захисту таких прав у контексті з приписами ст. ст. 2, 5 Цивільного процесуального кодексу України.

При цьому слід констатувати, що позивачем не доведено фактичної наявності будь-яких обмежень у праві вільно розпоряджатися своєю власністю, внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування спірних рішень.

Також відхиляються судом і доводи позивача відносно того, що Земельна ділянка була відчужена на користь ОСОБА_2 без погодження з ним меж земельної ділянки, з огляду на наступне.

Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовлення землевпорядної документації є допоміжною.

Стаття 198 Земельного кодексу України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами .

Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Якщо власник суміжної земельної ділянки відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті.

При цьому, у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Для передачі у власність заявнику земельної ділянки органу місцевого самоврядування достатньо власних повноважень. Діюче законодавство не обмежує право органу місцевого самоврядування на таку передачу відсутністю підпису суміжного землекористувача.

Такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №681/1039/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі №346/4408/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №350/67/15-ц.

Вирішуючи дану справу суд зазначає, що за змістом ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, позивачем не доведено обставин щодо незаконності прийнятих Кольчинською селищною радою рішень відносно надання відповідачу (1) Земельної ділянки у власність, наслідком чого є відмова у задоволенні поданого позову.

Статтею 153 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Позивачем не доведено, а судом не встановлено порушення вимог закону при набутті у власність спірної земельної ділянки відповідачем (1), а тому відсутніми є правові підстави для задоволення позову з підстав, які були зазначені позивачем та позбавлення відповідача (1), у зв`язку з цим, права власності на Земельну ділянку, яка була надана їй у власність.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 19, 41, 124, 129, 129 1 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1 . У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3 . Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

3.1 . Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 354 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

4 Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_7 , ІПН НОМЕР_3 ).

Представник позивача: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_8 ).

Відповідачі: (1) ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_9 );

Представник відповідача (1) ОСОБА_7 ( АДРЕСА_10 );

(2) Кольчинська селищна рада Мукачівського району (89636 смт. Кольчино Мукачівського району, вул. Корятовича, 13, код ЄДРПОУ 04350524).

Треті особи: (1) Верхньовизницька сільська рада Мукачівського району (89644 с. Верхня Визниця Мукачівського арйону, вул. Миру, 25 а );

(2) Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області (88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4, каб. 298).

Суддя В.В. Кость