Постанова

від 26.05.2020 по справі 640/19651/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19651/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2020 року за розглядом заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправними дій зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення основного розміру його пенсії під час її перерахунку, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 з 90% від відповідних сум грошового забезпечення до 70% від відповідних сум грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок його пенсії за вислугу років, виходячи з 90% від відповідних сум грошового забезпечення з урахуванням проведених виплат;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов`язати відповідача у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили подати звіт про виконання рішення суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб з 90% від відповідних сум грошового забезпечення до 70% від відповідних сум грошового забезпечення.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , виходячи з 90% від відповідних сум грошового забезпечення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - повернуто апелянту.

У лютому 2020 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року, в якій просив: встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в місті Києві строк 10 днів з дня отримання копії ухвали суду у даній справі для подання звіту про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та додати до цього звіту складений боржником та завірений відповідним чином щомісячний та загальний розрахунки заборгованості Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві перед ним та написати, як ця заборгованість складалась з 01 січня 2016 року по даний час внаслідок набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року у справі №640/19651/18 та додати до звіту перелік усіх виплат пенсії позивачу за період з 01 січня 2016 року по даний час із зазначенням дати, суми кожної виплати та письмовими поясненнями підстав виплати пенсії та кожної зміни розміру пенсії; попередити Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві про можливість застосування заходів, передбачених частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заява обґрунтована тим, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року набрало законної сили 06 вересня 2019 року, проте станом на час звернення з даною заявою не виконано, не зважаючи на неодноразові звернення щодо виконання зазначеного судового рішення.

Додатково позивач вказує, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 січня 2020 року ВП №60696441 за невиконання судового рішення у справі №640/19651/18 на Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві накладено штраф.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким заяву про встановлення судового контролю - задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що умисне тривале невиконання судового рішення у даній справі від 22.04.2019 свідчить про протиправні дії відповідача.

Затягування відповідачем виконання вказаного рішення підтверджується постановою головного державного виконавця від 28.01.2020 про накладення штрафу та листом боржника, в якому останній повідомляє про нарахування коштів з 01.01.2018, у той час як рішенням суду зобов`язано здійснити перерахунок пенсії з 01.01.2016.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на час розгляду даної заяви не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, та відсутні докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, тому підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення - відсутні.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України Про виконавче провадження .

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України , заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення:

1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду;

2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, згідно з положеннями частин першої та другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов`язань у межах відповідної справи.

Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 та ухвалах від 10.12.2018 в справі №807/2358/15, від 17.10.2019 в справі №826/12592/14.

Разом з тим, КАС України не встановлює, з яких підстав на суб`єкта владних повноважень може бути покладено обов`язок щодо подання звіту про виконання судового рішення.

За змістом норм статті 129-1 Конституції України, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів щодо обов`язковості судового рішення такою підставою є обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року у даній справі, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб з 90% від відповідних сум грошового забезпечення до 70% від відповідних сум грошового забезпечення та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , виходячи з 90% від відповідних сум грошового забезпечення.

12 листопада 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва у справі №640/19651/18 виданий виконавчий лист з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року, та у подальшому 26.11.2019 державною виконавчою службою було відкрито виконавче провадження №60696441, в якому вчиняються виконавчі дії щодо примусового виконання зазначеного судового рішення.

У силу вимог статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України Про виконавче провадження врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

З матеріалів справи вбачається, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 28.01.2020 під час примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року, накладено штраф на Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду.

Так, згідно вимог статті 63 Закону України Про виконавче провадження за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Втім, матеріали справи не містять доказів закінчення державним виконавцем вказаного виконавчого провадження у зв`язку з безпідставним невиконанням боржником (відповідачем у справі) вказаного судового рішення.

У свою чергу, позивачем не зазначено, що державна виконавча служба вчинює можливі протиправні дії або бездіяльність, пов`язані з неналежним виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року.

Крім того, оскільки в клопотанні ОСОБА_1 не наведено, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, тому підстави для застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення - відсутні.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 826/6528/18, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019 у справі № 826/9960/15.

При цьому, судом першої інстанції вірно відзначено, що окрім зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві подати звіт про виконання судового рішення, позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві надати складений боржником та завірений відповідним чином щомісячний та загальний розрахунки заборгованості Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві перед ОСОБА_1 та написати, як ця заборгованість складалась з 01 січня 2016 року по даний час внаслідок набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року у справі №640/19651/18 та додати до звіту перелік усіх виплат пенсії позивачу за період з 01 січня 2016 року по даний час із зазначенням дати, суми кожної виплати та письмовими поясненнями підстав виплати пенсії та кожної зміни розміру пенсії, що виходить за межі розгляду даної заяви для встановлення судового контролю.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю у даній справі.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук