Рішення

від 21.05.2020 по справі 201/6936/18

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/6936/18

Провадження № 2/201/1149/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21 травня 2020 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання - Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дні прі цивільну справу за позовом Фонду державного майна України, до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю КП Комфорт , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю ДП Комфорт , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Орган опіки та піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради про визнання недійсним правочину, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ

21 червня 2018 року позивач Фонд державного майна України звернулися до суду із позовом до відповідача-1 - ОСОБА_1 , відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю КП-Комфорт , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю ДП Комфорт , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Орган опіки та піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради про визнання недійсним правочину, витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтовування позову ФДМ України зазначили, що відповідач ОСОБА_1 придбав житлове приміщення № НОМЕР_1 у гуртожитку на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2016 року, укладеному з ТОВ КП-Комфорт .

Останнє набуло право власності на об`єкти житлової нерухомості гуртожиток літ. А-12, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015р. у справі № 904/10561/15 за позовом ТОВ КП-Комфорт до ТОВ ДП Комфорт, яким визнано за ТОВ КП -Комфорт право власності на передане йому як внесок до статутного капіталу будівлю гуртожитку, а саме: а*** - ганок; приямки; загальна площа по першому поверху гуртожитку 85,5 кв.м; загальна площа другого поверху гуртожитку 547,9 кв.м; загальна площа третього поверху гуртожитку 338,1 кв.м; загальна площа по четвертому поверху гуртожитку 454,1 кв.м; прим 512 (п`ятий поверх): поз. 1 площею 1,8 кв.м; поз. 4 площею 4,1 кв.м; загальна площа приміщення 512 - 34,2 кв.м; загальна площа пятого поверху гуртожитку 430,1 кв.м; загальна площа по шостому поверху гуртожитку 471,5 кв.м; загальна площа по сьомому поверху гуртожитку 584,9 кв.м; загальна площа по восьмому поверху гуртожитку 435,8 кв.м; загальна площа по дев`ятому поверху гуртожитку 548,5 кв.м; загальна площа по десятому поверху гуртожитку 622,9 кв.м; загальна площа по одинадцятому поверху гуртожитку 620,70 кв.м; загальна площа по 12-му поверху гуртожитку 444,2 кв.м; загальна площа по гуртожитку літ. А-12 - 5750 кв.м, та у загальному користуванні ганок літ. а.

Зазначене видно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2016р. це рішення було скасовано, а провадження у справі припинено.

За приписами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки відповідним рішенням суду встановлено, що ТОВ КП-Комфорт неправомірно набуло право власності, тому воно не мало права ним розпоряджатись.

Обґрунтовуючи права на спірну кімнату, ФДМ України посилається на норми ст. 326 ЦК України і ст. 141 ГК України, які закріплюють право державної власності на майно, положення ст.ст. 1, 4 ЗУ Про Фонд державного майна України , що визначають повноваження ФДМ України щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, зокрема й щодо захисту майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також ст. 7 ЗУ Про управління об`єктами державної власності , якою визначені повноваження ФДМ України щодо забезпечення захисту майнових прав держави на території України відповідно до законодавства.

Зазначають, що гуртожиток був збудований за рахунок централізованих джерел фінансування. Рішенням Дніпропетровської міської Ради народних депутатів трудящих № 191 від 29.03.1974р. затверджено Акт держкомісії від 28.03.1974р. про прийняття в експлуатацію гуртожитку на 682 місця, збудованого СУ-1 для Дніпропетровського взуттєвого об' єднання.

Після введення в експлуатацію будівля гуртожитку була передана на баланс Дніпропетровського взуттєвого обєднання як відомчий житловий фонд.

Наказом від 21.03.1989 р. Дніпропетровське виробниче взуттєве об`єднання реорганізоване в Дніпропетровське виробничо-торгове взуттєве об`єднання, яке, в свою чергу, наказом від 08.04.1993р. за № 151 ліквідоване, а на його базі створене орендне підприємство Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми Оріль .

Орендним підприємством у 1993р. був приватизований ЦМК Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об`єднання шляхом викупу.

В подальшому орендне підприємство Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми Оріль було зорганізоване в Акціонерне товариство Оріль .

Після приватизації ЦМК Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об`єднання право власності на будівлю гуртожитку було зареєстроване КП Дніпропетровське БТІ за Акціонерним товариством Оріль на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993р. і переліку /розшифровки/ від 28.10.1993р. обладнання, будівель та споруд, що увійшли до складу майна, про що свідчить лист КП ДМБТІ від 11.05.2002р. за № 2671, окрім частини приміщень підвалу та 1-го поверху, що перейшло у власність КП Промінь .

В подальшому АТ Оріль було перетворене в ЗАТ Оріль .

Згідно матеріалів приватизаційної справи Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми Оріль , 10.09.1993р. між ФДМУ в особі представника ОСОБА_5 та організацією орендарів, створеною трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми Оріль , від імені якої діяв голова ради Організації орендарів ОСОБА_6 , був укладений договір купівлі-продажу № КП-151, предметом якого є цілісний майновий комплекс - Дніпропетровська виробничо-торгівельна взуттєва фірма Оріль , яка знаходиться в АДРЕСА_2 , вартістю 2 001 848 тис. крб.

В подальшому, а саме 28.10.1993р., був підписаний відповідний акт прийому-передачі, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв згідно з договором купівлі-продажу від 10.09.1993р. № КП-151, частку викупленого державного майна вищезазначеного підприємства вартістю 2 001 848 тис. крб.

Згідно довідки Характеристика предприятия , яка є додатком до додаткової угоди до договору оренди від 26.06.1991р. № 35, до складу Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми ІНФОРМАЦІЯ_1 , входило ряд соціально-побутових обєктів, зокрема, гуртожиток по АДРЕСА_1 , яке є предметом даного спору.

Окремо позивач зазначав, що інші документи або посилання, які б свідчили про включення спірного гуртожитку до переліку обєктів, які підлягали приватизації, в матеріалах приватизаційної справи відсутні.

Але, наполягав, що під час приватизації Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми Оріль ФДМУ керувався Законом України Про приватизацію державного майна та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону. Частиною 2 ст. 3 цього Закону (в редакції, що діяла на момент приватизації ДВТ фірми Оріль ), було визначено, що його дія не поширюється на приватизацію об`єктів житлового фонду.

Виходячи з положень ст. 4 ЖК УРСР, до складу житлового фонду входять житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд. Статтями 127 - 131 ЖК УРСР і пунктом 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою ОСОБА_9 Міністрів УРСР від 3.06.1986р. № 208 (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) було передбачено, що гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для тієї мети житлові будинки.

Враховуючи, що такі житлові будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то їх, тобто гуртожитки, слід відносити до об`єктів державного житлового фонду.

Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України Про приватизацію державного житлового фонду .

Відповідно до ст. 1 цього Закону державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Таким чином, гуртожитки як об`єкти державного житлового фонду, не підлягали приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного майна .

Враховуючи викладене, не дивлячись на відсутність документів (посилань), які б свідчили про включення спірного гуртожитку до переліку обєктів, які підлягали приватизації у матеріалах приватизаційної справи, спірний гуртожиток не міг бути приватизований у складі ЦМК Дніпропетровської ВТФ Оріль .

Стосовно розшифровки основних засобів по залишковій вартості на 28.10.1993р., яка є невідємною частиною договору купівлі-продажу від 08.09.1993р. № КП-151 і визначає перелік обладнання, будівель та споруд, які увійшли до складу державного майна, яке підлягало викупу відповідно до цього договору, згідно якої спірний гуртожиток увійшов до вказаного переліку, зазначив таке.

Ця розшифровка була підписана тільки однією особою, а саме головою ради організації орендарів ОСОБА_6 . Підпис представника ФДМ України, уповноваженого на підписання договору, відсутній. Також даний документ взагалі відсутній в архівній справі Фонду з приватизації Дніпропетровської ВТФ Оріль .

Обґрунтовуючи свою позицію, ФДМУ посилається ще й на такі обставини.

У жовтні 2007р. мешканці гуртожитку ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 зверталися до суду із позовом до ФДМУ, ТОВ ДП Комфорт (третя особа - ЗАТ Оріль ), в якому просили визнати приватизацію гуртожитку недійсною, виключивши його з переліку нерухомого майна, яке передавалося у власність ЗАТ Оріль за договором купівлі-продажу від 08.09.1993р.

У березні 2010р. ТОВ ДП Комфорт також зверталося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та ФДМ України про визнання права власності на частину будівлі гуртожитку, посилаючись на те, що 13.11.2007р. між ним і ДП Оріль було укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу будівлі гуртожитка.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 28.10.2010р.у справі № 2-242/10 у задоволенні позову ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 відмовлено, а позов ТОВ ДП Комфорт було задоволено і визнано за останнім право власності на частину будівлі гуртожитку.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2010р. це рішення скасовано, позов ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 задоволено частково, а провадження за позовом ТОВ ДП Комфорт закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.04.2012р. рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2010р. в частині позовних вимог ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 скасовано, провадження у справі в цій частині - закрито, а в частині позовних вимог ТОВ ДП Комфорт направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Результатом повторного розгляду даної справи стало рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2012р.у справі № 2-242/10, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ ДП Комфорт про визнання за ним права власності на частину будівлі гуртожитку. Приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що з урахуванням вимог ст.ст. 209, 210, 220, 657, 640 ЦК України щодо нотаріального посвідчення і державної реєстрації договорів купівлі-продажу нерухомого майна, договір купівлі-продажу частини будівлі від 13.11.2007р. між ДП Оріль та ТОВ ДП Комфорт , укладений в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення не відповідає вимогам закон, не тягне правових наслідків, а тому не може бути визнаний дійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2013р. у справі № 910/10830/13 за позовом ОСОБА_7 до ФДМ України (третя особа КП Промінь ) про визнання приватизації Закритим акціонерним товариством Оріль гуртожитку недійсною, відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Під час розгляду справи суд, аналізуючи норми ч. 1 ст. 127 ЖК УРСР (у відповідній редакції), п. 2 ст. 3 Закону України Про приватизацію державного майна , виходячи з дійсних обставин справи, дійшов висновку, що після завершення приватизації Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми Оріль спірний гуртожиток не був у складі ЦМК, тобто фактично залишився у державній власності.

ФДМ України вважає, що оскільки ТОВ ДП Комфорт не набувало права власності на гуртожиток, та договір купівлі-продажу частини будівлі гуртожитку від 13.11.2007р., укладений ним з ДП Оріль , є нікчемним, що встановлено апеляційним судом Дніпропетровської області (постанова від 11.09.2012р. у справі № 2-242/10).

Таким чином, ДП Оріль не могло внести будівлю гуртожитку до статутного капіталу ТОВ КП Комфорт , оскільки не мало на це правових підстав, що й було встановлено постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12.05.2016р. і постановою Вищого Господарського суду України від 19.07.2016р. у справі № 904/10561/15.

Відтак, посилаючись на норми ст.ст. 203, 215 ЦК України, ФДМУ вважає, що договір купівлі-продажу від 07.05.2016 р. житлового приміщення № 1008 у гуртожитку, укладений ТОВ КП Комфорт з ОСОБА_1 має бути визнаний судом недійсним. А оскільки житлове приміщення вибуло з володіння ФДМУ поза його волею, то на підставі ст. 388 ЦК України, просять витребувати його з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ФДМУ.

Представник позивача ФДМ України надала суду заяву, в якій просила суд. проводити судове засідання без її участі та зазначила, що не заперечує щодо заочного розгляду справи. В цій самій заяві позов ФДМ України підтримала, просила його задовольнити.

Представник третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_10 надала суду заяву, в якій просила суд проводити судове засідання без її участі та не заперечувала щодо заочного розгляду справи. В цій самій заяві представник позов підтримала, просила його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив..

Представник відповідача ТОВ КП-Комфорт в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи ТОВ ДП Комфорт в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Представник третьої особи Органу опіки і піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради в судове засідання не з`явився, про дату, місце і час розгляду справи був повідомлений належним чином, подав заяву розглядати справу без їх участі в рамках чинного законодавства.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.).У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов`язковою для усіх суб`єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Ураховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про призначені у справі судові засідання, судом визнано за можливе розглянути справу за його відсутності і ухвалити заочне рішення суду за правилами ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив:

Згідно рішенню ради директорів підприємств взуттєвої промисловості МЛП УРСР від 3-4 квітня 1974 р. Про упорядкування обліку і розподілу жилої площі на підприємствах і в організаціях системи Міністерства легкої промисловості УРСР , за рахунок централізованих джерел фінансування будується гуртожиток на 620 місць.

Згідно із копією рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів трудящих № 191 параграф 12 від 29.03.1974 р. затверджено Акт держкомісії від 28.03.1974 р. про прийняття в експлуатацію гуртожитку на 682 місця, збудованого СУ-1 для Дніпропетровського взуттєвого об`єднання

Наказом від 21.03.1989 р. Дніпропетровське виробниче взуттєве об`єднання реорганізоване в Дніпропетровське виробничо-торгове взуттєве об`єднання, яке, в свою чергу, наказом від 08.04.1993 р. № 151, ліквідовано, а на його базі створене Орендне підприємство Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми Оріль .

Орендним підприємством у 1993 році був приватизований цілісний майновий комплекс (надалі ЦМК) Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об`єднання шляхом викупу.

В подальшому, орендне підприємство Дніпропетровської виробничо-торговельної взуттєвої фірми Оріль було реорганізовано в Акціонерне товариство Оріль .

Після приватизації ЦМК Дніпропетровського виробничо-торгового взуттєвого об`єднання право власності на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 було зареєстровано КП ДМБТІ за АТ Оріль на підставі договору купівлі-продажу КП-151 від 08.09.1993 р. та переліку (розшифровки) від 28.10.1993 р. обладнання, будівель та споруд, що увійшли до складу майна, про що свідчить лист КП ДМБТІ від 11.05.2002р. за № 2671, окрім частини приміщень підвалу та 1-го поверху, що перейшло у власність КП Промінь .

В подальшому АТ Оріль перетворено у ЗАТ Оріль .

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2007 р. у справі № 14/51-07(41/36-07) було задоволено позов Дочірнього підприємства Оріль до ЗАТ Оріль про визнання права власності на будівлю гуртожитку. За обставинами справи, АТ Оріль , правонаступником якого є ЗАТ Оріль , внесло до статутного фонду Дочірнього житлово-комунального підприємства Комфорт акціонерного товариства Оріль , правонаступником якого є Дочірнє підприємство Оріль будівлю гуртожитку, але, як стверджувало у позові ДП Оріль , ЗАТ Оріль не надало останньому правовстановлюючих документів, з огляду на що ДП Оріль звернулося до господарського суду із позовом до ЗАТ Оріль про визнання права власності. На підставі цього рішення за ДП Оріль було зареєстровано право власності.

Проте, це рішення Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2008 р. за касаційною скаргою ФДМ України було скасовано, матеріали справи направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2009 р. провадження у справі припинене у зв`язку з припиненням відповідача у справі - ЗАТ Оріль .

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008 р. було задоволено позов ТОВ ДП Комфорт до ДП Оріль про визнання права власності на частину будівлі гуртожитку, переданої ТОВ ДП Комфорт за простим письмовим договором, від нотаріального посвідчення якого ДП Оріль ухилилося. Право власності було зареєстровано КП ДМБТІ на підставі цього рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2009 р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008 р. було скасовано за касаційною скаргою ФДМ України, матеріали справи направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2009 р. провадження у справі припинено у зв`язку з припиненням відповідача у справі - ДП Оріль .

Отже, і це рішення суду не стало підставою набуття права власності на будівлю гуртожитку ТОВ ДП Комфорт .

У 2007 році інші мешканці гуртожитку зверталися до суду із вимогами про захист житлових прав. Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010 р. за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 до ФДМУ і ТОВ ДП Комфорт про визнання приватизації будівлі гуртожитку недійсною та за зустрічним позовом ТОВ ДП Комфорт до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 до ФДМУ про визнання права власності на будівлю гуртожитку, у задоволенні позову про визнання приватизації недійсною відмовлено, право власності на будівлю гуртожитку визнано за ТОВ ДП Комфорт .

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2010 р. рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010 р. скасовано, визнано незаконним включення будинку гуртожитку до ЦМК Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвих фірми Оріль переданої у порядку приватизації ЗАТ Оріль у 1993 році, провадження за зустрічним позовом закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2012 р. рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2010 р. і рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2010 р. скасовано, провадження у справі в частині позовних вимог до ФДМУ, ТОВ ДП Комфорт про визнання приватизацію недійсною закрито. Підставою закриття провадження в зазначеній частині слугувало те, що спір стосується приватизації державного майна, а не приватизації державного житлового фонду, тому цей спір підсудний господарським судам. В частині визнання права власності за ТОВ ДП Комфорт справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.09.2012 р. ТОВ ДП Комфорт відмовлено в задоволенні позову про визнання за ним права власності на будівлю гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ ДП Комфорт на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2012 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовлено ухвалою від 21 січня 2013 року.

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.11.2013 року у справі №910/10830/13 за позовом ОСОБА_7 до Фонду державного майна України за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що було залишено без змін Постановою Вищого Господарського Суду від 06 грудня 2016 року, встановлено, що до початку приватизації Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми Оріль та після її завершення спірний гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 не був у складі цілісного майнового комплексу. Розшифровка від 28.10.1993 року в дослідженому судами оригіналі приватизаційної справи відсутня, на підставі чого судами першої, апеляційної і касаційної інстанцій встановлено, що ні до ні після приватизації будівля гуртожитку до складу ЦМК ДВТВ Оріль не входила, спірна нерухомість внесена до Єдиного реєстру об`єктів державної власності.

За умовами пункту 1.3 Договору купівлі-продажу № КП-151 від 08.09.1993 року, укладеного між Фондом державного майна України (Продавець) та організацією орендарів, створеною трудовим колективом Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми Оріль (Покупець), право власності на цілісний майновий комплекс Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми Оріль , що приватизується, переходить до Покупця з моменту підписання сторонами договору купівлі-продажу. До цього часу державне майно знаходиться у Покупця на праві повного господарського відання .

Судом встановлено, що Дніпропетровська виробничо-торгівельна взуттєва фірма Оріль до моменту приватизації її шляхом викупу організацією орендарів була об`єктом державної власності, оскільки входила до складу підприємств взуттєвої: промисловості і підпорядковувалася Міністерству легкої промисловості УРСР.

Правовий режим майна державного підприємства визначений частиною і статті 37 Закону УРСР від 07.02.1991 року № 697-ХІІ Про власність (в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин): майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України .

Частиною 2 зазначеної статті визначено, що у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності.

На базі Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми Оріль була створена організація орендарів, яка згодом здійснила приватизацію цілісного майнового комплексу фірми шляхом викупу, та здійснила її перетворення в об`єкт колективної власності - Акціонерне товариство Оріль , що вірно встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи.

Приватизація державного майна (у даному випадку цілісного майнового комплексу Дніпропетровської виробничо-торгівельної взуттєвої фірми Оріль ) здійснювалася спеціально уповноваженим на те органом - Фондом державного майна України.

Відповідно до Тимчасового положення, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року № 2558-ХII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд державного майна України (Фонд) є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавного власністю, а основними завданнями Фонду, зокрема, є захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Таким чином, оскільки, як встановлено господарськими судами у справі № 910/10830/13, до початку приватизації та після її завершення спірний гуртожиток не був у складі цілісного майнового комплексу, гуртожиток залишився у власності держави.

Відповідно до положень ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015 р. у cправі № 904/10561/15 визнано за ТОВ КП Комфорт право власності на передане йому ТОВ ДП Комфорт як внесок до статутного капіталу нерухоме майно гуртожитку.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 р. це рішення скасовано, оскільки право власності ТОВ ДП Комфорт було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 05.08.2008 р. на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008 р., яке у подальшому було скасовано, тобто відсутнє рішення суду про визнання за ТОВ ДП Комфорт права власності, зокрема, і на спірне майно.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 липня 2016 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.05.2016 р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015 р. скасовано повністю і припинено провадження у справі в зв`язку з відсутністю між сторонами предмету спору.

Однак в процесі оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2015 р., 12.04.2017 р. між ТОВ КП Комфорт і ОСОБА_11 було укладено договір дарування житлового приміщення № НОМЕР_2 гуртожитку літ А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. за реєстровим № 747.

Частиною 1 статті 215 ЦК України унормовано підстави недійсності правочину, якими є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частини 1 статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (стаття 386 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п.3 ч. 1 ст. 388 ЦК України).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. (ч. 3 ст. 388 ЦК України).

Частиною 2 статті 2 ЦК України визначено, що учасниками цивільних відносин є, зокрема, держава.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Приписами статті 326 ЦК України встановлено, що у державній власності є майно, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Відповідно до ст.1 Закону України Про Фонд державного майна України , Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки державного майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Фонд державного майна відповідальний перед Президентом України.

Діяльність Фонду державного майна України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України Про Фонд державного майна України , до основних завдань Фонду державного майна України належать: повернення у державну власність державного майна, що було відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства.

Поняття управління об`єктами державної власності визначене статтею 1 Закону України Про управління об`єктами державної власності , згідно якої, управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності визначені повноваження уповноважених органів управління, а саме: ведення обліку об`єктів державної власності, що перебувають у його управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів; виявлення державного майна, яке тимчасово не використовується, та внесення пропозицій щодо умов його подальшого використання; надання згоди Фонду державного майна України на передачу об`єктів державної власності до статутних капіталів господарських товариств, виконання інших передбачених законодавством функцій з управління об`єктами державної власності.

Статтею 7 Закону України Про управління об`єктами державної власності до повноважень Фонду державного майна України віднесено, зокрема, забезпечення захисту майнових прав держави на території України відповідно до законодавства.

Тож, здійснивши системний аналіз наведених вище норм матеріального і процесуального права, суд прийшов до висновку, що позивач позбавлений можливості в позасудовому порядку визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна та визнати право власності на нього.

Таким чином, оскільки спірне майно вибуло з володіння поза волею власника, на підставі ч. 3 ст. 388 ЦК України, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Фонду державного майна України та витребування на користь держави в особі Фонду державного майна України з володіння ОСОБА_1 житлового приміщення № НОМЕР_1 гуртожитку літ.А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ).

Відповідно до п. 9 ч. 1 статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії ).

Судові витрати розподілити в порядку ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 12, ч. 2 ст.16,ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203,ч. 1 ст. 317, п. 3 ч. 1 ст. 388, ст. ст. 15, 204, 321, 386, 387, 326 ЦК України, ст.ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 280, 281, 284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю КП Комфорт , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю ДП Комфорт , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Орган опіки і піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради про визнання недійсним правочину, витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування житлового приміщення № НОМЕР_1 (одна тисяча вісім) гуртожитку літ.А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КП-Комфорт і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. за реєстровим № 744.

Витребувати на користь держави в особі Фонду Державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) з володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) житлове приміщення № НОМЕР_1 гуртожитку літ. А-12, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), Товариства з обмеженою відповідальністю КП-Комфорт (код ЄДРПОУ 34734281), на користь Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ - 02909973) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову по 1938 грн. з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.С. Федоріщев