Постанова

від 27.05.2020 по справі 420/4636/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4636/19 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Джабурія О.В., судді -Вербицької Н.В. при секретарі -Поповій К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства ЕКСТРА-БУД на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року по справі за позовом приватного підприємства ЕКСТРА-БУД до Головного управління ДФС в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2019 року приватне підприємство ЕКСТРА-БУД (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (надалі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просило визнати протиправними дії ГУ ДФС щодо укладання договору №1/10/15-32-17-02-09 від 21.06.2019 року про переведення права вимоги дебіторської заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що 21.06.2019 року між Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством (надалі - третя особа) та Головним управлінням ДФС в Одеській області на підставі п.87.5 ст.87 Податкового Кодексу України укладено договір №1/10/15-32-17-02-09 про переведення права вимоги дебіторської заборгованості. За цим договором третя особа передала ГУ ДФС права вимоги дебіторської заборгованості на суму 494801,64 грн., яка виникла у позивача перед третьою особою. Позивач вважає дії відповідача по укладенню такого договору неправомірними, оскільки визначені для цього п.87.5 ст.87 ПК України правові підстави відсутні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що звернення позивача до суду з даним позовом пов`язано з фактом укладення відповідачем із третьою особою договору №1/10/15-32-17-02-09 від 21.06.2019 року, за яким третя особа передала ГУ ДФС права вимоги дебіторської заборгованості на суму 494801,64 грн., яка обліковується за позивачем перед третьою особою по договору субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року.

Позиція позивача полягає в тому, що правові підстави для укладення спірного договору 1/10/15-32-17-02-09 від 21.06.2019 року про передачу права вимоги дебіторської заборгованості передбачені пунктом 87.5 ст.87 ПК України і полягають в тому, що для застосування такого способу погашення податкового боргу, як передача платником податків податковому органу права вимоги дебіторської заборгованості, необхідні такі умови, як вчинення податковим органом всіх можливих заходів для погашення податкового боргу та встановлення факту існування у платника податків дебіторської заборгованості строк погашення якої настав.

Позивач стверджує, що не було визначених п.87.5 ст.87 ПК України підстав для укладення відповідачем з третьою особою договору №1/10/15-32-17-02-09 від 21.06.2019 року про передачу права вимоги дебіторської заборгованості, оскільки податковим органом не було вжито всіх можливих заходів для погашення податкового боргу третьої особи, а також належним чином не було встановлено факту існування дебіторської заборгованості позивача перед третьою особою, строк погашення якої настав.

В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на наступне:

- відповідно до п.6 Порядку використання дебіторської заборгованості та/або майна юридичної особи як джерел погашення податкового боргу платника податків та/або відокремленого підрозділу юридичної особи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2017 року №585, визначення дебіторської заборгованості здійснюється шляхом перевірки контролюючим органом дебіторської заборгованості, яка відображена на рахунках бухгалтерського обліку платника податків та в аналітичному обліку. Однак відповідачем такої перевірки не проводилось, а про існування такої заборгованості відповідач дізнався виключно з листа третьої особи №2 від 30.01.2019 року (т.1 а.с.43);

- відповідач не належним чином здійснював заходи по погашенню податкового боргу, оскільки не направляв інкасові доручення на стягнення податкового боргу з усіх наявних у третьої особи банківських рахунків, зокрема, з рахунків третьої особи у АТ Ощадбанк , який на запит суду надав інформацію про рух коштів по рахунку третьої особи за період з 01.01.2019 року по 21.01.2019 року, яка підтверджує факти надходження до третьої особи значних сум. Позивач стверджує, що на рахунки третьої особи в 2018 та 2019 роках Державною службою геології та надр України було перераховано всього 12022030,00 грн., яких було достатньо для покриття заборгованості перед бюджетом;

відповідачем не проведена відповідна перевірка дебіторської заборгованості, що є порушенням п.6 Порядку використання дебіторської заборгованості та/або майна юридичної особи як джерел погашення податкового боргу платника податків та/або відокремленого підрозділу юридичної особи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2017 року №585 (надалі - Порядок №585);

- в порушення п. 7, 8 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства , затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 року №1954, відповідачем не складено перелік майна третьої особи.

Додатково позивач в апеляційній скарзі зауважує, що строк погашення позивачем дебіторської заборгованості перед третьою особою на суму 494801,64 грн. по договору субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року ще не настав, що в свою чергу відповідно до п 87.5 ст.87 ПК України виключало можливість укладення на цю суму договору №1/10/15-32-17-02-09 від 21.06.2019 року про передачу права вимоги дебіторської заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги, суд першої інстанції не оцінював викладені вище доводи позивача, а виходив виключно з того, що в результаті укладання договору №1/10/15-32-17-02-09 від 21.06.2019 року про переведення права вимоги дебіторської заборгованості, порушення прав позивача не відбулось, і позивач як до 21.06.2019 року, так і після цієї дати має заборгованість у сумі 494801,64 грн. і обов`язок по її сплаті.

Також суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку позивач звертається до суду за захистом від можливих майбутніх порушень відповідачем його прав та інтересів, що суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання певних обставин.

З таких підстав суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень прав позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Колегія суддів з такими доводами суду першої інстанції погодитися не може, виходячи з наступного.

За змістом ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача.

Вирішуючи питання про те, чи має факт укладення спірного договору №1/10/15-32-17-02-09 від 21.06.2019 року про передачу права вимоги дебіторської заборгованості будь-який негативний вплив на права, свободи або інтереси позивача, колегія суддів виходить з наступного.

Правові підстави для укладення спірного договору про передачу податковому органу права вимоги дебіторської заборгованості, передбачені ст.512 ЦК України та п.87.5 ст.87 ПК України.

Так, статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Пункт 87.5 ст.87 ПК України передбачає наступне:

У разі якщо здійснення заходів щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, не привело до повного погашення суми податкового боргу або у разі недостатності у платника коштів для погашення податкового боргу, контролюючий орган визначає дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав, джерелом погашення податкового боргу такого платника податків.

Контролюючий орган укладає з платником податків договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначається в договорі між платником податків і контролюючим органом, та повинна бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності.

Податковий борг продовжує обліковуватися за платником податків, у якого він виник, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Контролюючий орган повідомляє платнику податків про таке надходження в п`ятиденний строк з дня отримання відповідного документа.

У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладення з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов`язання платника податків укласти зазначений договір .

На реалізацію такого способу погашення податкового боргу був прийняти Порядок використання дебіторської заборгованості та/або майна юридичної особи як джерел погашення податкового боргу платника податків та/або відокремленого підрозділу юридичної особи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2017 року №585 (надалі - Порядок №585), який визначає механізм стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючий орган, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків.

Порядком №585 передбачено наступне:

- контролюючий орган повідомляє платника податків про визначення джерелом погашення податкового боргу дебіторської заборгованості платника податків за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку (п.1);

- повідомлення розглядається як пропозиція для укладання договору про переведення права вимоги дебіторської заборгованості платника податків на контролюючий орган (далі - договір) (п.2);

- переведення платником податків права вимоги дебіторської заборгованості, що випливає з відносин платника податків з дебітором, на орган стягнення здійснюється на основі договору, укладеного в письмовій формі, між платником податків та контролюючим органом (п.3);

- у разі згоди платника податків контролюючий орган укладає договір з таким платником податків. У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладання з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов`язання платника податків укласти зазначений договір (п.4);

- платник податків та орган стягнення повідомляють дебітора про переведення на контролюючий орган права вимоги. Повідомлення про переведення права вимоги дебіторської заборгованості платника податків на контролюючий орган складається за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку (п.9);

- контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючий орган, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків (п.10).

З аналізу наведених нормативних положень слідує, що укладення податковим органом з платником податків, що має податковий борг, договору про передачу права вимоги дебіторської заборгованості, є одним з способів погашення податкового боргу, який реалізується на зобов`язальній основі для платника податків, що має податковий борг, і тому фактично є втручанням держави в особі податкового органу в господарські відносини двох суб`єктів господарювання.

Саме такий характер запровадженого п.87.5 ст.87 ПК України договору про передачу права вимоги дебіторської заборгованості дає підставі віднести його до сфери публічно-правових відносин, оскільки мають місце ознаки саме таких відносин: 1) обов`язкова участь у цих відносинах суб`єкта, наділеного публічно-владними повноваженнями; 2) імперативність публічно-правових відносин; 3) підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень; 4) домінування публічно-правового інтересу в цих відносинах.

Відтак, спір щодо укладання такого договору відноситься до публічно-правового спору, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Виходячи з того, що укладення податковим органом на підставі п.87.5 ст.87 ПК України договору про передачу права вимоги дебіторської заборгованості є втручанням такого органу в господарські відносини двох суб`єктів господарювання задля досягнення певного публічно-правового інтересу у вигляді погашення податкового боргу одного з учасників таких відносин, то таке втрачання буде мати наслідки для двох учасників таких господарських відносин.

Господарські відносини ПП ЕКСТРА-БУД (позивача) та Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства (третьої особи), які склались за договором субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року, врегульовані Цивільним та Господарськими кодексами України, які надають сторонам договору певну свободу у визначенні умов договору з урахуванням вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, в тому числі і свободу у внесені змін до умов договору в частині виконання сторонами своїх зобов`язань.

Зокрема, в силу положень цих кодексів сторони договору за домовленістю мають право змінити умови договору, у тому числі, але не виключно, в частині розрахунків, а саме: змінити вартість та кількість товарів, робіт, послуг; змінити терміни та/або порядок розрахунків шляхом надання розстрочки або відстрочки оплати, зарахуванням зустрічних однорідних вимог, або шляхом припинення зобов`язань заміною первісного зобов`язання новим зобов`язанням (новація).

Однак, зміна кредитора за договором субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року в порядку, передбаченому пунктом 87.5 ст.87 ПК України, позбавляє позивача права реалізувати вищевказані правові можливості, оскільки новий кредитор за цим договором, тобто податковий орган, на відміну від попереднього кредитора, не наділений правом змінювати умови цього договору субпідряду, а повинен діяти лише відповідно до Порядку № 585, який зобов`язує відповідача звертатися до суду щодо стягнення з позивача вищевказаної дебіторської заборгованості.

Таким чином, факт укладення договору №1/10/15-32-17-02-09 від 21.06.2019 року про передачу права вимоги дебіторської заборгованості має певні негативні наслідки для прав позивача в сфері господарських відносин з третьою особою, які склались за договором субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року, які полягають в тому, що сторони цього договору втрачають право на свій розсуд змінити умови цього договору та/або порядок виконання зобов`язань за цим договором.

З цих підстав, колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції про відсутність жодних негативних наслідків для позивача від вказаного договору, яка була покладена в основу рішення суду першої інстанції про відмову у надані позивачу судового захисту.

Отже, для правильного вирішення даного спору суду необхідно дати оцінку правомірності укладення відповідачем спірного договору, як виду втручання суб`єкта владних повноважень у господарські відносини позивача з третьою особою за договором субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року.

Виходячи з положень пункту 87.5 ст.87 ПК України таке втручання буде правомірним лише в тому випадку, якщо одночасно мають місце дві умови, а саме:

- здійснення заходів щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, не призвело до повного погашення суми податкового боргу або у разі недостатності у платника коштів для погашення податкового боргу;

- у платника податків, що має податковий борг, існує дебіторська заборгованість, строк погашення якої настав;

Перевіряючи наявність першої умови для укладення спірного договору, колегія суддів виходить з наступного.

Факт наявності у третьої особи податкового боргу сторонами не заперечується та підтверджується судовими рішеннями Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2016 року по справі №815/2198/16 від 21.12.2016 року по справі №815/5168/16 та від 15.11.2018 року по справі №1540/4250/18, якими з Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства стягнуто на користь бюджету грошові кошти за податковим боргом.

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, на виконання зазначених рішень Одеського окружного адміністративного суду Головним управлінням ДФС в Одеській області були сформовані та направлені інкасові доручення на рахунки ПДРГП:

1. на рахунок, відкритий у Южне ГРУ ПАТ Приватбанк м. Одеса - №244-17 від 04.02.2019 року на суму у розмірі 77585,00 гри., №246-17 від 19.02.2019 року на суму у розмірі 77585,00 грн.; банком повідомлено про повернення інкасових доручень у лютому 2019 року з причини "ранее наложен арест по другому исполнительному документу".

2. на рахунок, відкритий у ПАТ УкрСиббанк - №1690-17 від 28.03.2019 року на суму у розмірі 168803,00 грн., №1697-17 від 28.03.2019 року на суму у розмірі 168803,00 гри. №1698-17 від 28.03.2019 року на суму 168803,00 грн.; банком повідомлено про повернення цих інкасових доручень 22.04.2019 року з причини "кошти арештовані іншим виконавчим документом".

3. на рахунок, відкритий у АТ Райффазен банк Аваль - №1699-17 від 28.03.2019 року на суму у розмірі 5542.00 грн., №1700-17 від 28.03.2019 року на суму у розмірі 168803,00 грн., №2711-17 від 08.07.2019 року на суму 5542,00 грн., №2712-17 від 08.07.2019 року па суму 168803,00 грн.; банком повернуті ці інкасові доручення 19.04.2019 року з причини "кошти, які є на рахунку забезпечують виконання постанов про арешт коштів боржника, що надійшли до банку раніше. Інших коштів, необхідних для забезпечення виконання Вашого інкасового доручення на рахунку платника немає".

4. на рахунок, відкритий у філії ПАТ ПІБ - №1692-17 від 28.03.2019 року на суму у розмірі 168803,00 грн.; банком повернуто інкасове доручення 07.04.2019 року з причини "відсутній платник коштів в ПАТ ПІБ ".

5. на рахунок, відкритий у філії АТ Південний - №1704-17 від 28.03.2019 року на суму у розмірі 5542,00 грн., №1703-17 від 28.032019 па суму 168803,00 грн., банком повернуто інкасове доручення 08.04.2019 року без виконання з причини "на рахунок платника накладено арешт для забезпечення виконання іншого документа".

Також відповідач зазначає, що Причорноморське державне регіональне геологічне підприємство включено до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, а тому його майно входить до цілісного майнового комплексу та не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Виходячи з цього, відповідач вважає, що для укладення договору №1/10/15-32-14-02-09 від 21.06.2019 року про переведення права вимоги заборгованості ним були здійснені всі можливі заходи щодо погашення податкового боргу третьої особи шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, що не привело до погашення суми податкового боргу.

Позивач не погоджується з такими твердженнями відповідача та зазначає, що, по-перше - відповідач не направляв інкасові доручення на всі належні третій особі розрахункові рахунки в банках, інформація про які долучена відповідачем до відзиву на позов; по-друге - АТ Ощадбанк на запит суду надав інформацію, яка підтверджує надходження на розрахунковий рахунок третьої особи від різних суб`єктів господарювання значних сум, достатніх для погашення податкового боргу.

Колегія суддів погоджується з такими доводами позивача, оскільки вони підтверджуються наявними у справі доказами.

Так, АТ Ощадбанк на запит суду надав інформацію від 24.09.2019 року за вих. №113.29-08/162БТ про рух коштів по рахунку третьої особи № НОМЕР_1 за період з 01.01.2019 року по 21.01.2019 року (т.1 а.с.154-193), з якої вбачається, що залишок коштів станом на 01.01.2019 року складав 732457,00 грн., надійшло за вказаний період 4789806,98 грн., і, з урахуванням здійснених третьою особою за цей період платежів в розмірі 5334195,50 грн., залишок коштів станом на 21.06.2019 року становив 188068,55 грн..

Крім того, листом від 17.12.2019 року №113.29-24/6081 (т.2 а.с.31) АТ Ощадбанк повідомив суд першої інстанції про те, що інкасових доручень на стягнення коштів з рахунку Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства до банку не надходило.

Таким чином, матеріалам справи доведено той факт, що при наявності в період з 01.01.2019 року по 21.01.2019 року на банківському рахунку третьої особи в АТ Ощадбанк коштів, достатніх для погашення податкового боргу, відповідач не вжив заходів для стягнення цих коштів.

Відтак, твердження відповідача про те, що для укладення договору №1/10/15-32-14-02-09 від 21.06.2019 року про переведення права вимоги заборгованості ним були здійснені всі можливі заходи щодо погашення податкового боргу третьої особи спростовуються матеріалами справи.

Що стосується дотримання відповідачем другої умови для укладення спірного договору, тобто встановлення наявності у третьої особи дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав, колегія суддів зазначає наступне.

Доводячи дотримання такої умов, відповідач у відзиві на позов зазначає наступне:

- листом ПДРГП (третя особа) №02 від 30.01.2019 року (вх. ГУ від 04.02.2019 року №5821/10/15-32) повідомлено ГУ ДФС в Одеській області, що згідно балансу, станом на 30.09.2018 року дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги підприємства складала 2690,0 тис. грн., у т.ч. сума дебіторської заборгованості строк погашення якої настав давно, але на сьогоднішній час не сплачена, складає 1572175,47 гри., у т.ч. заборгованість ПП ЕКСТРА-БУД - 494801,60 грн.;

- за даними бухгалтерського обліку (згідно картки клієнта ПП ЕКСТРА-БУД код 33933249) станом на 31.03.2019 року у ПДРГП наявна дебіторська заборгованість ПП ЕКСТРА-БУД у сумі 494801,64 грн. строк погашення якої настав.

Позивач заперечує проти існування у нього на час укладення спірного договору заборгованості перед третьою особою за договором субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року строк погашення якої настав, зазначаючи наступне.

По-перше - відповідно до п.6 Порядку №585 відповідач повинен був встановити існування такої заборгованості, яка обліковувалась по бухгалтерського обліку третьої особи, шляхом проведення перевірки, але такої перевірки відповідач не провів.

По-друге - згідно п.3.5 договору субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року оплата робіт третій особі здійснюється за умови отримання коштів від Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Херсонської обласної державної адміністрації, яка згідно з укладеним з ПП ЕКСТРА-БУД договором підряду №1 від 18.11.2016 року є основним замовником тих робіт, які виконувала третя особа. Оскільки станом на 21.06.2019 року існувала та на теперішній час ще існує заборгованість по сплаті коштів від вказаного Департаменту, то у позивача не виникло зобов`язання здійснити остаточну сплату за договором субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року на користь третьої особи.

На підтвердження своїх заперечень позивач надав суду копію договору субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року, претензію позивача в адрес Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Херсонської обласної державної адміністрації від 07.06.2018 року на суму 1872892,68 грн., акт звіряння розрахунків за договором №1 від 18.11.2016 року за період з 31.12.2017 року по 21.06.2019 року.

Також позивач надав суду апеляційної інстанції Висновок судово-економічної експертизи №1/04-20 від 10.04.2020 року, яка виконана на замовлення позивача судовим експертом Марчук Л.Л. згідно з договором на виконання послуг судового експерта №1/08-19 від 01.08.2019 року (т.2 а.с.197-298).

Відповідно до ч.4 ст.308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Оскільки позивач уклав договір на виконання послуг судового експерта 01.08.2019 року, тобто ще до подачі позову, а висновок судово-економічної експертизи №1/04-20 був підготовлений 10.04.2020 року, тобто після винесення рішення судом першої інстанції, колегія суддів вважає за можливе прийняття даного висновку в якості доказу по справі.

Вирішуючи питання про те, чи існував на момент укладання спірного договору у позивача перед третьою особою обов`язок по сплаті грошових коштів по договору субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року на суму 494801,60 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Згідно п.6 Порядку №585 визначення дебіторської заборгованості здійснюється шляхом перевірки контролюючим органом дебіторської заборгованості, яка відображена на рахунках бухгалтерського обліку платника податків та в аналітичному обліку.

Види перевірок, які можуть проводитися податковими органами визначений в п.75.1 ст.75 ПК України, який визначає, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 86 ПК України визначені форми, якими оформлюються результати перевірок. Такими формами є акти або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Представник відповідача з цього приводу зазначив, що дебіторська заборгованість третьої особи була перевірена відповідачем, однак акту чи довідки за результатами такої перевірки не складалось, оскільки Порядком №585 це не передбачено.

Колегія суддів вважає, що виконання податковим органом припису п.6 Порядку №585 стосовно перевірки дебіторської заборгованості повинно здійснюватися у відповідності до приписів статей 75 та 86 ПК України, тобто шляхом проведення відповідної перевірки з оформленням її результатів в належній формі.

Саме в такий спосіб податковий орган повинен перевірити дебіторську заборгованість платника податків, що має податковий борг, та зафіксувати факт того, що строк погашення такої заборгованості настав, як однієї з умов для застосування на підставі пункту 87.5 ст.87 ПК України такого способу погашення податкового боргу, як укладення договору про переведення права вимоги дебіторської заборгованості.

При цьому, така перевірка повинна проводитися не лише з метою встановлення факту відображення дебіторської заборгованості по бухгалтерського та аналітичному обліку платника податків, що має податковий борг, а також з метою встановлення того факту, що строк погашення такої заборгованості настав, що в свою чергу потребує від податкового органу також аналізу як договорів, за якими виникла така заборгованість, так і первинних документів, які підтверджують її виникнення та настання термінів по її погашенню.

Однак відповідач не надав суду як доказів проведенні відповідної перевірки дебіторської заборгованість позивача перед третьою особою по договору субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року у вигляді акту чи довідки, так і не підтвердив того факту, що у позивача виник обов`язок по погашенню такої заборгованості з посилання на відповідні договори та первинні документи.

Посилання відповідача лише на відомості від третьої особи стосовно обліку по бухгалтерському обліку дебіторської заборгованість позивача не є належним та достатнім підтвердженням дотримання відповідачем вищевказаної вимоги п.6 Порядку №585 стосовно перевірки такої заборгованості та встановлення факту настання обов`язку по її погашенню.

В той же час, надані позивачем документи по виконанню договору субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року вказують на те, що по-перше - даний договір у п.3.5 передбачає, що умовою оплати позивачем коштів третій особі є отримання позивачем коштів від Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Херсонської обласної державної адміністрації за виконання робіт по будівництву об`єкту Водопостачання, смт. Комишани Комсомольського району м.Херсона - Будівництво Північно-Комишанського водозабору для питного водопостачання за договором №1 від 18.11.2016 року, по-друге - між позивачем та Департаментом житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Херсонської обласної державної адміністрації існує спір щодо оплати останнім додаткових робіт по відкоригованій проектно-кошторисній документації з будівництва вищевказаного об`єкту на загальну суму 1872892,68 грн., на яку позивач направив Департаменту претензію від 07.06.2018 року.

З огляду на те, що в рамках даного адміністративного спору адміністративний суд не має юрисдикційних повноважень вирішувати питання про наявність чи відсутність у позивача обов`язку по сплаті третій особі грошових коштів по договору субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року, але встановлення факту існування у позивача такого обов`язку на час укладення спірного має значення для правильного вирішення даного спору, то, враховуючи заперечення такого факту позивачем, колегія суддів вважає, що саме відповідач в силу вимог ч.2 ст.77 КАС України повинен надати суду докази, які б не викликали обґрунтованих сумнівів в наявності у позивача такого обов`язку.

Однак з боку відповідача таких доказів суду надано не було.

Згідно Висновку судово-економічної експертизи №1/04-20 від 10.04.2020 року, виконаного судовим експертом Марчук Л.Л. , яка має право на проведення даного виду судової експертизи на підставі Свідоцтва №1654 від 23.08.2013 року, виданого рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України, заборгованість Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Херсонської обласної державної адміністрації перед ПП ЕКСТРА-БУД по Договору №1 від 18.11.2016 року по об`єкту: Водопостачання, смт. Комишани Комсомольського району м.Херсона - будівництво станом на 01.01.2018 року документально та нормативно підтверджується у розмірі 1075371,78 грн..

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що на підтвердження факту існування у позивача перед третьою особою заборгованості станом на 31.03.2019 року на суму 494801,64 грн. відповідач надав суду реєстр первинних документів третьої особи (т.1 а.с.41), з якого вбачається, що сума 494801,64 грн. виникла за актами виконаних робіт від 31.12.2017 року за №ю-00000203 та №ю-00000217.

Тобто, заборгованість позивача перед третьою особою на суму 494801,64 грн., щодо якої укладений спірний договір, обліковувалась третьою особою станом на 01.01.2018 року.

Таким чином, враховуючи, що станом на 01.01.2018 року заборгованість Департаменту житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Херсонської обласної державної адміністрації перед ПП ЕКСТРА-БУД за Договором №1 від 18.11.2016 року по об`єкту: Водопостачання, смт. Комишани Комсомольського району м. Херсона - будівництво становила 1075371,78 грн., що підтверджено висновком судово-економічної експертизи №1/04-20 від 10.04.2020 року, то з урахуванням положень п.3.5 договору субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року колегія суддів не може вважати доведеним відповідачем факт того, що на момент укладання із третьою особою спірного договору про переведення права вимоги заборгованості позивач повинен був сплатити третій особі грошові кошти по договору субпідряду №01/12-2016 від 01.12.2016 року на суму 494801,6 грн..

При цьому колегія суддів відхиляє посилання представника відповідача на те, що позивач ні в позовній заяві, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції не посилався на обставини відсутності у нього обов`язку по погашенню заборгованості перед третьою особою на суму 494801,60 грн. на момент укладання із третьою особою спірного договору, а вказав на це лише на стадії апеляційного провадження, оскільки з`ясування такої обставини має суттєве значення для правильного вирішення даного спору, а згідно ч.4 ст.9 КАС України адміністративний суд повинен вживати визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що укладання відповідачем із третьою особою спірного договору про переведення права вимоги заборгованості має певні негативні наслідки для прав позивача, і при укладенні такого договору відповідачем не було дотримано обов`язкових вимог, які встановлені п.87.5 ст.87 ПКУ.

За таких підстав колегія суддів погоджується з доводами позивача про неправомірність дій відповідача по укладенню спірного договору, та вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати вигляді сплаченого судового збору в загальному розмірі 4802,50 грн.

Керуючись ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства ЕКСТРА-БУД - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою позовні вимоги приватного підприємства ЕКСТРА-БУД задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС в Одеській області щодо укладання договору №1/10/15-32-17-02-09 від 21 червня 2019 року про переведення права вимоги дебіторської заборгованості.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) на користь приватного підприємства ЕКСТРА-БУД (код ЄДРПОУ 33933249) судові витрати в розмірі 4802 (чотири тисячі вісімсот дві ) гривні 50 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 28 травня 2020 року.

Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.