Постанова

від 28.05.2020 по справі 640/19410/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2020 року

Київ

справа №640/19410/18

адміністративне провадження №К/9901/28766/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Усенко Є.А.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 червня 2019 року (головуюча суддя Аверкова В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Бужак Н.П., судді - Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) у справі №640/19410/18 за адміністративним позовом уповноваженої особи Договору про спільну діяльність від 16 липня 2010 року №1 між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК Буд-Бізнес та Товариством з обмеженою відповідальністю Гурман-2007 - Товариства з обмеженою відповідальністю ПБК Буд-Бізнес до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У листопаді 2018 року уповноважена особа Договору про спільну діяльність від 16 липня 2010 року №1 між Товариством з обмеженою відповідальністю ПБК Буд-Бізнес та Товариством з обмеженою відповідальністю Гурман-2007 - Товариство з обмеженою відповідальністю ПБК Буд-Бізнес (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про повернення позивачу надміру сплачених грошових зобов`язань у розмірі 1841209 грн, які обліковуються як надміру сплачені кошти з податку на додану вартість;

- зобов`язати відповідача скласти висновок на повернення позивачу надміру сплачених грошових зобов`язань у розмірі 1841209 грн, які обліковуються як надміру сплачені кошти з податку на додану вартість, згідно з додатком 1 до Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року за №1146, на підставі заяви про повернення платнику податків надміру сплачених грошових зобов`язань №23 від 5 липня 2018 року та подати його до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що відповідачем безпідставно не вжито дій щодо підготовки та подання до казначейської служби висновку щодо повернення надміру сплаченого грошового зобов`язання з податку на додану вартість.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Серед доводів касаційної скарги її заявник наголошує, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що заявлені платником до відшкодування кошти не можуть вважатися надміру сплаченим грошовим зобов`язанням у розмінні підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки вони не були зараховані до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування. Окрім того, скаржник посилається на те, що відсутність серед учасників справи органу казначейської служби унеможливлює вирішення питання позивачу про надміру сплачених сум податку.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити судові рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, як законні й обґрунтовані. На противагу доводам касаційної скарги зазначає, що спірна сума ПДВ не була зарахована до бюджету з рахунку позивача в системі електронного адміністрування у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 Податкового кодексу України, а тому посилання контролюючого органу на пункт 43.4-1 статті 43 Податкового кодексу України в даному випадку є безпідставним й недоречним. Також вважає, що участь органу казначейської служби у цій справі як учасника справи не є обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що між ТОВ ПБК Буд-Бізнес та ТОВ Промцивільбуд укладено Договір №1 про спільну діяльність від 16 липня 2010 року, за умовами якого сторони беруть на себе зобов`язання об`єднати вклади та спільно діяти без створення юридичної особи з метою організації та ведення будівництва об`єкту, а також здачі його в експлуатацію з наступним набуттям сторонами права власності на об`єкт на умовах, передбачених цим договором. Додатковою угодою №1 від 15 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до Договору №1 від 16 липня 2010 року про спільну діяльність без створення юридичної особи замінено сторону у договорі ТОВ Промцивільбуд на ТОВ Олсервіс ЛТД , а Додатковою угодою №4 від 31 травня 2013 року - замінено сторону у договорі ТОВ Олсервіс ЛТД на ТОВ Гурман-2007 .

Постановою Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2015 року №К/800/13996/15 задоволено адміністративний позов Договору про спільну діяльність від 16 липня 2010 року №1 між ТОВ ПБК Буд-Бізнес та ТОВ Гурман 2007 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 12 вересня 2014 року №0000451501 в сумі 1841410,58 грн та №0000441501 в сумі 2478973,00 грн.

За даними інтегрованої картки з податку платника податку на додану вартість станом на 4 липня 2018 року за позивачем обліковуються надміру сплачені грошові зобов`язання за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код 30 14010100, в сумі 1841409,00 грн, які виникли 29 липня 2015 року та відображені у податковій декларації позивача за липень 2015 року, поданої у серпні 2015 року.

5 липня 2018 року позивач звернувся до ГУ ДФС у м. Києві із заявою про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, в якій просив відповідача підготувати висновок на повернення 1841209,00 грн, які обліковуються як надміру сплачені кошти з податку на додану вартість, та надіслати на адресу відповідного територіального органу Державної казначейської служби України такий висновок.

Листом від 2 серпня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві поінформувало позивача про відсутність підстав для повернення переплати з ПДВ у розмірі 1841209,00 грн з бюджетного рахунку на поточний рахунок в установі банку, посилаючись при цьому на положення пункту 43.4-1 статті 43 Податкового кодексу України.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо підготовки та подання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку стосовно повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що контролюючим органом було порушено гарантоване Податковим кодексом України право платника податку на отримання надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на додану вартість.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) надміру сплачені грошові зобов`язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Згідно з підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на 17.1.10. на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею 43 ПК України передбачено умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань.

За приписами пунктів 43.1 - 43.3 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків. Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Згідно з пунктом 43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

За приписами пунктів 43.5, 43.6 статті 43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

З положеннями статті 43 ПК України узгоджуються норми Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №1146 від 15 грудня 2015 року.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що обов`язковою передумовою повернення платнику податків надміру/помилково сплачених коштів є одночасна наявність наступних обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 ПК України. За наслідками подання відповідної заяви орган ДФС у визначені законом строки повинен або підготувати висновок про повернення такої суми, або надати письмову відмову у поверненні коштів з бюджету.

Аналогічний правовий висновок викладено і в постановах Верховного Суду від 18 червня 2019 року (справа №826/3490/18), від 13 червня 2019 року (справа №812/1017/16), від 5 лютого 2019 року (справа №826/7672/17).

За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, право на повернення сум переплати з податку на додану вартість виникло у позивача на підставі:

1) декларування в податковій декларації з ПДВ за червень 2015 року (№9153121544 від 20 липня 2015 року) суми від`ємного значення, яке зараховується у зменшення суми податкового боргу з ПДВ (р. 23.1) у розмірі 1774692,00 грн, що перевищувало суму податкового боргу в інтегрованій картці платника станом на 20 липня 2015 року (1774552,97 грн) на 139,03 грн та призвело до збільшення розміру переплати на 139,03 грн;

2) виведення з інтегрованої картки платника нарахувань за податковим повідомленням-рішенням №0000451501 від 15 вересня 2014 року згідно з судовими рішеннями у справі №826/14699/14;

3) проведення в інтегрованій картці платника рішення про скасування пені №114/26-57-26-31 від 18 квітня 2016 року (201276,77 грн).

Факт існування в інтегрованій картці позивача станом на 2 серпня 2018 року переплати з податку на додану вартість у сумі 1841549,61 грн, заявленої до відшкодування, відповідачем не заперечується, та підтверджується наявними у справі матеріалами.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили відсутність у позивача податкового боргу станом на час звернення останнього із відповідною заявою про повернення надміру сплачених сум грошового зобов`язання.

Також, як встановили суди, позивачем було дотримано передбачений ПК України строк для звернення із заявою про повернення надміру сплачених сум з податку на додану вартість (1095 днів).

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем підтверджено своє право на повернення надміру сплаченого грошового зобов`язання з податку на додану вартість та дотримано передбачений ПК України порядок і строк звернення до податкового органу із відповідною заявою. Разом із тим, відповідачем не було вжито дій щодо підготовки та подання до органу казначейської служби висновку щодо поверненню позивачу спірних сум надміру сплаченого грошового зобов`язання.

Як на підставу до відмови в поверненні позивачу надміру сплачених сум з бюджетного рахунку на поточний рахунок в установі банку контролюючий орган посилався на положення пункту 43.4-1 статті 43 ПК України.

Так, відповідно до вказаної норми ПК України у разі повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість чи на момент фактичного повернення коштів - шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку.

За приписами пункту 200-1.5 статті 200-1 ПК України з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у складених податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних, над сумою податкових зобов`язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів про те, що надміру сплачені податкові зобов`язання з податку на додану вартість були зараховані позивачем до бюджету саме з рахунку платника податку в системі електронного адміністрування у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 ПК України, а тому посилання контролюючого органу на положення пункту 43.4-1 статті 43 ПК України як на такі, що унеможливлюють задоволення заяви позивача, є безпідставними.

Жодних інших обставин, які могли б слугувати перешкодою у поверненні позивачу надміру сплачених податкових зобов`язань, відповідь контролюючого органу не містила. Судами таких обставин під час розгляду справи також не встановлено.

Отже, оскільки за позивачем обліковуються надміру сплачені податкові зобов`язання з податку на додану вартість, наявність яких визнана відповідачем та підтверджена матеріалами справи, для повернення якої позивач подав письмову заяву, вказавши напрям перерахування цих коштів, а податковий орган не підготував висновок про їх повернення та не подав його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, - то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у спірних правовідносинах податковий орган, не виконавши покладені на нього статтею 43 ПК України обов`язки, діяв не на підставі та не у спосіб, визначений чинним законодавством України, чим, відповідно, вчинив протиправну бездіяльність.

Доводи касаційної скарги податкового органу не спростовують висновків, наведених у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 червня 2019 року та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року, натомість, зводяться до відсутності у нього обов`язку щодо вчинення спірних дій з посиланням на пункт 43.4-1 статті 43 ПК України. Разом із тим, такі аргументи контролюючого органу були ретельно перевірені судами попередніх інстанцій й отримали правову оцінку в оскаржуваних судових рішеннях.

Що стосується посилань відповідача на порушення судами норм процесуального права, а саме - незалучення органу казначейської служби до складі учасників спору, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Визначення змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Заявлені позивачем в цьому спорі вимоги звернуті до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві. Як при поданні позовної заяви, так і під час розгляду справи позивач не ставив перед судом питання необхідності щодо залучення до участі у справі інших учасників чи третіх осіб.

Більш того, відповідач, як сторона у справі, був також наділений процесуальною можливістю ініціювати перед судом питання про залучення до участі у справі як її учасника орган казначейської служби (статті 44, 49 КАС України), водночас таким правом він не скористався.

Відповідач не наводить в касаційній скарзі аргументів з приводу того, які саме права органу казначейської служби були порушені прийнятими судовими рішеннями.

Підстав до скасування судових рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій, передбачених частиною другою статті 351, частинами другою, третьою статті 353 КАС України, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи або призвели неправильного її вирішення, колегією суддів КАС ВС не встановлено.

Доводи касаційної скарги не підтверджують допущення судами такого порушення норм процесуального права, внаслідок якого було ухвалене неправильне рішення чи допущено неповноту встановлення обставин справи.

Таким чином, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Є.А. Усенко