Ухвала

від 27.05.2020 по справі 161/13831/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13831/19 Провадження №11-кп/802/192/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Категорія:ч.3 ст.185 КК України Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисників обвинуваченого ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

законного представника обвинуваченого - ОСОБА_10 ,

потерпілого - ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_9 та його законного представника ОСОБА_10 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2019 року,

ВСТАНОВИВ :

Даним вироком суду неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Луцьк Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, неодруженого, студента 21 групи 2 курсу ЛВПУ №9, раніше не судимого,

засуджено за ч.3 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставіст.ст.75,76,104КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1(одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки: періодично з`являтиметься для реєстрації доуповноваженого органу з питань пробації; повідомлятимеуповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або навчання.

Згідно звироком судунеповнолітнього ОСОБА_7 визнано виннимта засудженоза те,що він 13 червня 2019 року близько 01 год. діючи умисно, з корисливих мотивів, керуючись метою таємного викрадення чужого майна, шляхом злому ролету, який зачиняв торгівельний павільйон, що знаходиться на розі АДРЕСА_2 , проник у вказаний торгівельний павільйон, який належить ОСОБА_11 , звідки таємно викрав чуже майно, а саме: банку із кукурудзою зі смаком сиру, у якій фактично знаходилось 515 г, вартістю 65,10 грн.; вагову кукурудзу зі смаком сиру вагою 518 г, вартістю 65,48 грн.; вагову рибу «Путасу» вагою 660 г, вартістю 139,23 грн.; вагову рибу «Янтарна» з перцем вагою 646 г, вартістю 116,28 грн.; вагову рибу «Полосатик» вагою 658 г, вартістю 114,76 грн., вагові фісташки вагою 623 г, вартістю 285,35 грн., ваговий арахіс в оболонці вагою 675 г, вартістю 40,17 грн., ваговий арахіс в оболонці вагою 667 г, вартістю 39,69 грн., вагову грінку зі смаком часнику вагою 450 г, вартістю 32,18 грн., чіпси «Хрум» пластинки 20 шт. (пачок) вартістю 5,04 грн. за 1 шт., загальною вартістю 100,80 грн.; сухарики флінт 35 г, 6 шт., вартість однієї пачки становить 3,12 грн., загальною вартістю 18,72 грн., виставкові банки 9 шт., вартістю 29,90 грн. за 1 шт., загальною вартістю 269,10 грн., а всього майна на загальну суму 1316 грн. 86 коп., чим завдав ОСОБА_11 майнової шкоди на вказану суму.

У поданій апеляційній скарзі обвинувачений, його захисник та законний представник не оспорюючи доведеності винуватості першого та правильності кваліфікації його дій, оскаржують судове рішення з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Вважають, що судом призначено покарання без належного дослідження особи обвинуваченого, а також пом`якшуючих покарання обставин. Зазначають, що обвинувачений повністю визнавав свою вину у вчиненні злочину та активно сприяв його розкриттю, а також повністю відшкодував завдану шкоду. Раніше злочинів не вчиняв, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, де позитивно характеризується, виховується без батька у зв`язку з чим отримує пенсію по втраті годувальника. Потерпілий просив судового не карати обвинуваченого. Вважають, що дані обставини дають підстави для застосування положень ст.69 КК України, тобто призначення більш м`якого покарання, не зазначеного в санкції ч.3 ст.185 КК України. Наведені обставини хоча і були наведені місцевим судом у вироку, проте належним чином не враховані в повній мірі при призначені покарання. З огляду на це, просить вирок суду першої інстанції скасувати, та призначити йому із застосуванням ст.69 КК України за ч.3 ст.185 КК України більш м`яке покарання, а саме - у виді штрафу.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, доводи неповнолітнього обвинуваченого, його захисників та законного представника, які апеляційну скаргу підтримали, думку прокурора та потерпілого, які вважали скаргу безпідставною, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

За положеннями, які містяться у ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції відповідно до норм ч.1 ст.404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості неповнолітнього обвинуваченого у вчиненні злочину, та кваліфікація його дій за ч.3 ст.185, КК України, є правильними і ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються.

Разом з тим, сторона захисту у поданій апеляційній скарзі вказує про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок суворості.

Проте, такі твердження до уваги судом не приймаються з врахуванням наступного.

З оскаржуваного вироку вбачається, що неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_7 призначено покарання, передбачене у санкції ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі та звільнено його від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень ст.ст.75, 76, 104 КК України.

При цьому, в апеляційній скарзі сторона захисту просить вирок суду змінити у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого через суворість, та з врахуванням положень ст.69 КК України, призначити покарання у виді штрафу, який фактично відбувається реально, тобто ставить питання пропогіршення свого становища.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

За положеннями статей 51, 53 КК України штраф є одним із видів покарання, і полягає у накладенні на засудженого грошового стягнення у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині КК України.

У ч.1 ст.104 КК України зазначено, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно достатей 75-78цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.

Отже, ч.1 ст.104 КК України передбачає можливість звільнення неповнолітнього засудженого від відбування призначеного йому покарання, а ст.75, та ч.2 ст.104 цього ж Кодексу встановлює, що таке звільнення можливе лише від покарань, встановлених цими нормами закону. Такий вид покарання як штраф до переліку покарань, зазначених у цих нормах закону, не входить, і у разі його призначення застосування звільнення від його виконання на підставі ст.ст.75, 104 КК України виключається. Штраф є більш м`яким за своїм видом покарання, але таким, що належить виконувати реально. Тобто, змінюючи судове рішення першої інстанції про звільнення неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на реальне покарання у виді штрафу, апеляційний суд фактично погіршить його становище.

Крім того, за змістом ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційноїінстанції змінюєвирок уразі: 1)пом`якшення призначеногопокарання,якщо визнає,що покаранняза своєюсуворістю невідповідає тяжкостікримінального правопорушеннята особіобвинуваченого; 2)зміни правовоїкваліфікації кримінальногоправопорушення ізастосування статті(частинистатті)закону Українипро кримінальнувідповідальність променш тяжкекримінальне правопорушення; 3)зменшення сум,які підлягаютьстягненню,або збільшенняцих сум,якщо такезбільшення невпливає наобсяг обвинуваченняі правовукваліфікацію кримінальногоправопорушення; 4)в іншихвипадках,якщо змінавироку непогіршує становищаобвинуваченого. Водночас, у ч.1 ст.421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Приймаючи судове рішення, яке фактично погіршило б становище обвинуваченого, суд апеляційної інстанції порушив би вимоги ст.421 КПК України, оскільки кримінальне провадження у суді апеляційної інстанції здійснюється лише за апеляційною скаргою обвинуваченого, його захисника та законного представника, а відповідно до вимог наведеної норми процесуального закону таке рішення апеляційний суд має право ухвалити лише за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника.

Як вбачається із вироку суду, призначаючи неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу, а саме те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, має постійне місце проживання, де позитивно характеризується, а також, те що він повністю відшкодував завдані злочином збитки.

Колегія суддів вважає, що врахувавши усі обставини по кримінальному провадженню, в тому числі й ті, на які посилаються апелянти, суд першої інстанції реалізувавши принципи законності, справедливості та обґрунтованості, призначив неповнолітньому обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.3 ст.185 КК України, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та звільнив останнього від призначеного покарання на підставі ст.ст.75, 104 КК України, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 цього ж Кодексу, як на особу яку звільнено від відбування покарання з випробуванням.

Доводи сторони захисту, які наведенів апеляційній скарзі, фактичнобули враховані і оцінені судом першої інстанції при ухваленні вироку та призначенні покарання.

Будь-яких порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.

За таких обставин, апеляційний суд вважає апеляційну скаргу сторони захисту необґрунтованою та відповідно такою, що не підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим у зв`язку із чим відсутні підстави для його скасування або ж зміни.

Таким чином, апеляційну скаргу на підставі п.1 ч.1 ст.407 КПК України слід залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2019 року щодо неповнолітнього ОСОБА_7 , - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника - адвоката ОСОБА_9 та його законного представника ОСОБА_10 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2019 року в даному провадженні, без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом.

Головуючий

Судді