Ухвала

від 22.06.2020 по справі 161/13831/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

22 червня 2020 року

м. Київ

справа № 161/13831/19

провадження № 51-2897ск20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 , законного представника засудженого ОСОБА_5 та захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2020 року,

встановив:

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2019 року

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк

3 роки. На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з покладенням на нього відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Як встановив суд, 13 червня 2019 року о 01.00 год, неповнолітній ОСОБА_4 знаходячись по АДРЕСА_2 діючи умисно, з метою викрадення чужого майна, шляхом злому ролету, проник всередину торгівельного павільйону, звідки таємно викрав майно на загальну суму 1316, 86 грн, чим завдав ОСОБА_8 майнової шкоди на вказану суму.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 27 травня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, засуджений ОСОБА_4 , законний представник засудженого ОСОБА_5 та захисники ОСОБА_6

і ОСОБА_7 звернулись до суду зі спільною касаційною скаргою, в якій посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просять ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог, вказують, що судом безпідставно не застосовано до засудженого ОСОБА_4 положення ст. 69 КК, та відповідно не призначено покарання за ч. 3 ст. 185 КК у виді штрафу. При цьому, зазначають, що суд належним чином не враховував, що засуджений ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, має постійне місце проживання, позитивні характеристики і виховується без батька, а також, повністю визнавав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину та повністю відшкодував завдану шкоду. Крім того, стверджують, що висновок апеляційного суду про погіршення становища засудженого ОСОБА_4 при застосуванні до нього ст. 69 КК та призначенні покарання у виді штрафу є безпідставним.

Розглянувши наведені у касаційній скарзі доводи, та перевіривши надану до неї копію судового рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та свого підтвердження не знайшли.

Згідно зі статтями50,65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності

та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених

дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні враховуватися обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Статтею 69 КК встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.

Зокрема, мотивуючи своє рішення про призначення засудженому ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, характеризується позитивно, має постійне місце проживання, при цьому, визнав свою вину та щиро розкаявся, а також відшкодував завдану шкоду.

З огляду на наведені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_4 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 185 КК зі звільненням від його відбування на підставі статей 75 та 104 КК з випробуванням, іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Крім того, зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду вбачається, що засуджений ОСОБА_4 , законний представник засудженого ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_6 не погоджувались із вироком суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій наводили доводи щодо невідповідності призначеного ОСОБА_4 покарання тяжкості вчиненого ним злочину через суворість, які за змістом та суттю аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі.

Втім, під час апеляційного розгляду кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень

ст. 69 КК та призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом,

з чим погоджується і Верховний Суд.

При цьому, апеляційний суд правильно вказав про те, що вимоги апеляційної скарги сторони захисту про призначення покарання засудженому ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням положень ст. 69 КК у виді штрафу не можуть бути задоволені, оскільки призначення покарання у виді штрафу, можливе лише шляхом постановлення вироку, однак вказаний вид покарання є реальним та погіршуватиме становище засудженого, якого звільнено від відбування покарання з випробуванням.

Так, виходячи зі змісту ч. 1ст. 421 КПК, апеляційний суд вправі погіршити становище засудженого тільки у разі, якщо з цих підстав подали скаргу прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до позиції викладеної у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 лютого 2019 року (справа №309/2466/18, провадження за касаційною скаргою №51-2770кмо19), згідно якої, рішення про призначення особі покарання, у тому числі менш суворого, але яке підлягає реальному відбуванню, замість призначеного судом першої інстанції покарання, від відбування якого її було звільнено з випробуванням,

є погіршенням становища засудженого, а тому ухвалюється судом апеляційної інстанції у формі вироку.

Таким чином, у даному випадку, застосовуючи до засудженого ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу, апеляційний суд фактично погіршив би його становище, а тому обґрунтовано відмовив стороні захисту

у задоволенні цих апеляційних вимог.

Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість про що йдеться

в касаційній скарзі, колегія суддів касаційного суду не вбачає.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу

про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги

та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, враховуючи, що з касаційної скарги

та копії оскарженого судового рішень вбачається, що підстави для задоволення скарги відсутні, колегія суддів приходить до висновку, що необхідно відмовити

у відкритті касаційного провадження.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 , законного представника засудженого ОСОБА_5 та захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 травня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3