Постанова

від 31.07.2007 по справі 18/262

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18/262

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "31" липня 2007 р.                                                  Справа № 18/262

За позовом Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14

До Приватного підприємства „Еко-Сервіс”

14030, м. Чернігів, вул. Одинцова, 9-б

про   стягнення 3110 грн. 83 коп.

                                                                                     Суддя   А.С.Сидоренко

Секретар судового засідання І.В.Морська

Представники сторін:

Від позивача: Асаулко О.О. –нач. від., дов. від 06.03.2007р. № 03-395/844

Від відповідача: Куценко Д.В. –директор (в судовому засіданні 19.07.2007р.)

Постанова виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні з 19.07.2007р. по 31.07.2007р. на підставі ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні 31.07.2007р., на підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

СУТЬ СПОРУ:

Відділенням Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області (далі –позивач) заявлено адміністративний позов до приватного підприємства „Еко-Сервіс” (далі – відповідач) про стягнення адміністративно –господарських санкцій в сумі 3050,00 грн. за недотримання у 2006 році передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та 60,83 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно –господарських санкцій.

Відповідач позовні вимоги не визнає, мотивуючи свої заперечення вжиттям всіх можливих заходів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві та невиконанням державними органами своїх обов'язків по направленню інвалідів на працевлаштування. Крім того, Відповідач посилається на перебування підприємства протягом 2006 року на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. На думку Відповідача, відсутність в 2006 році прибутку звільняє його від обов'язку сплати штрафних санкцій.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ:

У відповідності зі ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875-ХІІ (надалі –Закон № 875-ХІІ) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.  

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Керівники підприємств,  установ,  організацій,  у тому  числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно форми № 10-ПІ (річна) „Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів” за 2006 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила у відповідача 13 осіб. Чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ, становила 1 особу.

Як вбачається із вищевказаного звіту в 2006 році у Відповідача не працював жоден інвалід. Таким чином, невиконання нормативу становить 1 робоче місце.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника відповідача обчислена шляхом ділення фонду оплати праці на середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу, становила в 2006 році 6100,00 грн., таким чином сума адміністративно –господарських санкцій, яку має сплатити відповідач, становить 3050,00 грн.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Відповідно до п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. № 70, роботодавці сплачують суму  адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Дані вимоги відповідач не виконав та адміністративно –господарські санкції в установлений строк не сплатив.

Згідно ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати    адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, відповідачу була нарахована пеня в сумі 60,83 грн., яка на момент розгляду справи не сплачена.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Заперечення Відповідача щодо вжиття ним всіх необхідних заходів з метою недопущення правопорушення не можуть бути прийняті судом до уваги, виходячи з наступного:

у відповідності зі ст. 17 Закону № 875-ХІІ, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціальної захищеності інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.   

Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

У відповідності з ст. 181 Закону № 875-ХІІ, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, як випливає зі змісту ч. 1 ст. 18 та ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. На державну службу зайнятості покладені обов'язки по реєстрації бажаючих працювати інвалідів як безробітних та здійсненню пошуку підходящої роботи для них (ст. 181 Закону № 875-ХІІ).

Вищевказані положення Закону № 875-ХІІ кореспондуються з нормами ст. 19 Закону України „Про зайнятість населення” у відповідності з частиною другою якої державна служба зайнятості має право:

одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані по наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Однак, направленню інваліда для працевлаштування на конкретне підприємство має передувати створення підприємством робочого місця для інваліда та інформування державної служби зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів. Направлення інвалідів для працевлаштування на підприємство, яке не має вільних робочих місць, в тому числі пристосованих для інвалідів, позбавлене смислу.

Згідно листа Чернігівського міського центру зайнятості від 18.07.2007р. № 08/2468, Відповідач в 2006 році не інформував міський центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для інвалідів.

За таких обставин, слід зробити висновок про невиконання Відповідачем свого обов'язку по створенню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Частиною 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Проте, відсутність прибутку не звільняє Відповідача від сплати штрафних санкцій, адже відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Пунктом 1 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.1998р. № 727/98 (далі –Указ № 727/98) визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Відповідно до п. 3. Указу № 727/98, суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

·          6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України „Про податок на додану вартість";

·          10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

З аналізу викладених пунктів можна зробити висновок, що Указ № 727/98 є спеціальним нормативним актом у сфері оподаткування, який регулює права та обов'язки платників податків щодо сплати єдиного податку. Проте, даний Указ не регулює відносин, пов'язаних із соціальною захищеністю інвалідів, і зокрема, створенням робочих місць для їх працевлаштування.

Як нормативний акт у сфері оподаткування, який регулює права та обов'язки платників податків по сплаті єдиного податку, даний Указ пунктом 6 звільняє платника від сплати деяких податків, зборів та обов'язкових платежів, а саме ним передбачено:

“Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

·          податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за  ставкою 6 відсотків;

·          податку на прибуток підприємств;

·          податку на   доходи   фізичних  осіб  (для  фізичних  осіб - суб'єктів малого підприємництва);

·          плати (податку) за землю;

·          збору на спеціальне використання природних ресурсів;

·          збору до  Фонду  для  здійснення  заходів   щодо   ліквідації наслідків   Чорнобильської   катастрофи   та  соціального  захисту населення;

·          збору до Державного інноваційного фонду;

·          збору на обов'язкове соціальне страхування;

·          відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

·          комунального податку;

·          податку на промисел;

·          збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

·          збору за  видачу  дозволу  на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

·          внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.

Таким чином, даний пункт звільняє від сплати саме податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно ст .2 Закону України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991р. № 1251-XII, під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і  на  умовах,  що  визначаються законами України про оподаткування.

Таким чином, сплата податків, зборів та інших обов'язкових платежів (зокрема і внесків, від яких звільняє п. 6 Указу № 727/98) –це першочергово встановлений законом про оподаткування обов'язок сплатити певну грошову суму.  

Разом з тим, ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” першочергово встановлює обов'язок підприємства створити робочі місця для інвалідів, а не сплачувати обов'язкові платежі, внески (оскільки цей Закон не є законом про оподаткування.

Сплата штрафних санкцій підприємством за недотримання передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів являється видом відповідальності, а не обов'язковим платежем.

Крім того, жодний закон, що регулює сплату податків, зборів (обов'язкових платежів) та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не встановлює, що обов'язок по створенню робочих місць для інвалідів та штрафні санкції за їх не створення є податком, збором (обов'язковим платежем) чи внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За таких обставин, суд доходить висновку, що Указ № 727/98, який є спеціальним нормативним актом у сфері оподаткування, не розповсюджується на спірні відносини, пов'язані з обов'язком підприємств по створенню робочих місць для інвалідів та сплатою штрафних санкцій за їх нестворення.

Слід зауважити, що звільнення Відповідача від сплати штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів фактично звільняє підприємство від самого обов'язку створювати ці місця.

Проте, спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини –Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” –не передбачено такої підстави звільнення підприємства від обов'язку створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів –як сплата ним єдиного податку.

У відповідності зі ст. 20 Закону № 875-ХІІ, спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Оскільки відповідач добровільно визначену суму адміністративно –господарських санкцій та пені не сплатив, позивач правомірно звернувся до суду з позовною заявою про стягнення 3110,83 грн.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст. ст. 71, 94, 158 –163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного підприємства „Еко-Сервіс”, м. Чернігів, вул. Одинцова, 9-б (р/р 26007301833032 в Промінвестбанку, МФО 353456, код 32818631) в доход державного бюджету України (Отримувач: Державний бюджет м. Чернігова, код 22825965, рахунок 31211230700002 в ГУДК в Чернігівській області, МФО 853592) 3050 грн. 00 коп. адміністративно –господарських санкцій та 60 грн. 83 коп. пені.

Дана постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку: про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів  оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                  (підпис)                               А.С.Сидоренко

Постанова складена у повному обсязі 06 серпня 2007 року.

Суддя                                  (підпис)                               А.С.Сидоренко