Постанова

від 24.05.2020 по справі 490/5605/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 травня 2020 року

м. Київ

справа № 490/5605/17

провадження № 61-38734св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: Миколаївська міська рада, Миколаївська обласна державна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 березня 2018 року у складі судді

Гуденко О. А. та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївської міської ради, Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання незаконними та скасування рішень.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Миколаївської міської ради

від 08 листопада 2007 року, батьку позивачки ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 . Рішенням того ж органу від 19 грудня 2008 року № 31/49 ОСОБА_2 погоджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 900 кв.м по АДРЕСА_2 . Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 15 липня 2009 року № 271-р затверджено проект землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_2 цієї ділянки, яку було вилучено з лісових земель державного підприємства. Проте спірна ділянка була об`єктом, права на який раніше було передано іншим особам, а спір щодо цього предметом судового розгляду. В зв`язку з цим рішенням Миколаївської міськради від 06 вересня

2010 року № 48/37 скасовано попереднє рішення від 19 грудня 2008 року № 31/49, а розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 13 травня 2011 року скасовано попереднє розпорядження від 15 липня 2009 року № 271-р про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а спадкоємицею є ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що відповідачі скасували свої попередні рішення всупереч власних повноважень, що є судовою компетенцією, а наразі земельні ділянки витребувані у незаконних власників (користувачів) за судовими рішеннями, ОСОБА_1 просила визнати незаконними та скасувати рішення Миколаївської міськради від 06 вересня 2010 року № 48/37 (пункт 19 розділу 6) та розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 13 травня

2011 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що скасування рішень відповідних органів, якими були усунені порушення земельного та лісового законодавства, не вплине на обсяг спадкових прав ОСОБА_1 , а тому не встановив підстав для задоволення її позову.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 березня 2018 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому не заперечуючи факт порушення відповідачами порядку усунення недоліків попередніх рішень, суди врахувавши всі інші обставини даної справи і на підставі їх комплексного аналізу не встановили «ефективності» судового втручання.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

14 червня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів про те, що скасування оспорюваних рішень Миколаївської міської ради та Миколаївської обласної державної адміністрації жодним чином не призведе до поновлення права позивачки на отримання у власність земельної ділянки є неправильним, оскільки з підстав, викладених у позовній заяві, ні Миколаївська міська рада, ні Миколаївська обласна державна адміністрація не мали права скасовувати свої рішення. Підстав для прийняття оскаржуваних рішень немає.

Доводи інших учасників справи

24 січня 2019 року Миколаївська обласна державна адміністрація через засоби поштового зв?язу подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Центрального районного суду міста Миколаєва.

14 січня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 1103/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-38734св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в урочищі «Варварівське» Андріївського лісництва ДП «Миколаївське лісове господарство», квартал 33, виділ 10, відносилась до лісів першої групи, категорія захисності ліси населених пунктів. Тобто на час виникнення спірних відносин, земельна ділянка мала статус землі державної власності, перебувала у користуванні державного лісогосподарського підприємства та за призначенням відносилась до земель лісового фонду.

З листопада 2006 року ОСОБА_2 розпочав процедуру звернення до відповідних органів з метою отримання у власність земельної ділянки з цього масиву для дачного будівництва (будівництва індивідуального житлового будинку).

Рішенням Миколаївської міської ради від 08 листопада 2007 року № 17/37 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 900 кв.м за рахунок земель державного підприємства «Лісове господарство» з віднесенням ділянки до земель індивідуального житлового будівництва, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по вулиці Північній в районі військової частини.

Рішенням Миколаївської міської ради від 19 грудня 2008 року № 31/49 (пункт 4) зі змінами, внесеними рішенням від 12 листопада 2009 року № 40/21, ОСОБА_2 погоджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 900 кв.м, зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової забудови із земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_2 .

Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 15 липня 2009 року № 271-р затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по

АДРЕСА_2 ; вилучено земельну ділянку загальною площею 0,090 га лісових земель, не вкритих лісовою рослинністю, із земель ДП «Миколаївське лісове господарство»; надано ОСОБА_2 земельну ділянку у власність загальною площею 0,090 га лісових земель, не вкритих лісовою рослинністю, за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» по АДРЕСА_2 зі зміною цільового призначення на землі житлової та громадської забудови. Запропоновано ОСОБА_2 замовити в землевпорядній організації технічну документацію з землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, та отримати державний акт на право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_2 замовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документу (державного акту), яку спочатку було повернуто для усунення недоліків, а згодом залишено без розгляду.

З 2009 року неодноразово виникали судові спори щодо спірної ділянки, зокрема щодо правомірності затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою, визнання недійсними угод, укладених іншими особами, витребування землі тощо.

Однією з підстав спору стало виявлення накладок земельної ділянки, внесеної до проекту землеустрою ОСОБА_2 , та земельної ділянки за АДРЕСА_3 , яку було передано іншим особам.

Рішенням Миколаївської міської ради від 06 вересня 2010 року № 48/37 (пункт 19 розділу 6) скасовано рішення Миколаївської міськради від 19 грудня 2008 року

№ 31/49 в частині погодження ОСОБА_2 проекту землеустрою (підпункт 4 розділу 4).

Розпорядженням Миколаївської обласної держаної адміністрації від 13 травня

2011 року № 142-р скасовано розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 15 липня 2009 року № 271-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Спадкоємицею ОСОБА_2 є його дочка позивачка ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

При розгляді спору по суті суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вирішенню підлягає не тільки питання щодо наявності повноважень у органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на скасування своїх попередніх рішень, але й питання щодо змісту як попередніх, так і оскаржуваних рішень; наслідки їх скасування для поновлення прав позивачки як спадкоємця; дотримання позовної давності та інше.

З метою вирішення питання про повноваження органів місцевого самоврядування та виконавчої влади щодо розпорядження землями лісового фонду державної форми власності, суди звернулися до норм земельного та лісового законодавства, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Проаналізувавши положення статей 17, 20, 84 ЗК України та статей 8, 9, 17, 31 ЛК України, суди дійшли правильного висновку, що землі лісогосподарського призначення, в тому числі й нелісові землі, які надані державним лісогосподарським підприємствам для потреб лісового господарства, перебувають у державній власності (незалежно від місця розташування цієї землі) до здійснення організаційно-правових заходів щодо розподілу цих земель на землі територіальних громад (комунальна власність) і землі держави (державна власність). До проведення такого розмежування та передачі землі у комунальну власність розпорядження лісогосподарськими землями здійснюють державні адміністрації.

Такий висновок повністю узгоджується з положеннями Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05 лютого

2004 року № 1457-ІV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, а також статті 21 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (в чинній на той час редакції), яким визначені повноваження державних адміністрацій у сфері лісових відносин, у томі числі передача у власність для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності.

Надання дозволу на складання проекту землеустрою для передачі земельної ділянки у власність, як одна із стадій безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, відноситься до компетенції того органу, який має повноваження на розпорядження земельними ділянками цієї категорії (стаття 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Питання про зміну цільового призначення земельної ділянки також вирішується органом, якій має приймати рішення про передачу землі у власність (стаття 20 ЗК України, стаття 57 ЛК України).

Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що у період 2007-2009 років Миколаївська міськрада не мала повноважень на розпорядження землями державної власності лісогосподарського призначення, в тому числі і вирішувати питання про надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою, погоджувати цей проект та змінювати цільове призначення землі.

Водночас, уповноважений на це орган Миколаївська обласна державна адміністрація, дозвіл на складання проекту землеустрою в установленому законом порядку не надавала, але рішення про затвердження проекту та передачу землі у власність прийняла.

Зі змісту позовної заяви та наданих суду копій судових рішень вбачається, що на час початку процедури передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 частина цієї ділянки (890 кв.м) перебувала у користуванні (власності) інших осіб.

Всупереч вимогам статті 149 ЗК України питання про вилучення цієї ділянки у фактичних користувачів для передачі її у власність ОСОБА_2 не вирішувалось.

Рішення Миколаївської міськради та розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації прийняті під час дії розпорядження Кабінету Міністрів України № 610-р від 10 квітня 2008 року «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», яким органи Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему зобов`язані зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення».

Крім того, розпорядженням Кабінету міністрів України від 1 лютого 2010 року

№ 318-р всім заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб`єктами управління об`єктами державної власності заборонено погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження.

Таким чином, Миколаївська міськрада та Миколаївська обласна державна адміністрація, скасовуючи свої попередні рішення хоча і з недотриманням передбаченого законом порядку (рішення Конституційного суду України

від 16 квітня 2009 року справа № 7-рп/2009), фактично виправляли допущені ними порушення норм земельного та лісового законодавства.

На час скасування актів ОСОБА_2 не набув право власності на спірну ділянку, яке виникало після отримання державного акту та державної реєстрації права власності.

З урахуванням цих обставин відсутні підстави вважати, що оскаржувані акти, якими усувались допущені недоліки, порушують «гарантії стабільності суспільних відносин», з чого виходив Конституційний суд України, аналізуючи повноваження органів місцевого самоврядування.

Досліджена судами попередніх інстанцій і можливість набуття ОСОБА_1 , як спадкоємицею ОСОБА_2 , прав, які (як вона вважає) набув спадкодавець на підставі рішення Миколаївської міськради від 19 грудня 2008 року та розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 15 липня 2009 року.

При цьому суди правильно виходили з того, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті (стаття 1281 ЦК України), а набуття права власності на земельну ділянку, виходячи з положень статей 81, 152 ЗК України, та перехід цих прав в порядку спадкування має місце при сукупності певних фактів, в тому числі одержання спадкодавцем державного акту на землю та державна реєстрація цього права. Розпочата спадкоємцем та не закінчена на час смерті процедура приватизації землі відповідно до чинного законодавства може бути підставою для судового визначення права спадкоємця на завершення приватизації.

Проте, судами встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо складання документу (державного акту) на землю ОСОБА_2 залишена без розгляду ще у березні 2010 року, а розпорядження відповідного органу про передачу спірної ділянки у власність скасовано у травні 2011 році. Тобто процедура приватизації ділянки з травня 2011 року була остаточно припинена.

За життя ОСОБА_2 цих дій та рішень не оскаржував.

При цьому суди дійшли висновку, що, враховуючи характер цього спору (визнання актів незаконними), наявність у період 2009-2017 років судових спорів між попереднім землекористувачем цієї ділянки та іншими фізичними особами з інших питань не перешкоджало ОСОБА_2 оскаржувати акти органу державної влади, якщо би він вважав свої права порушеними.

Крім того, відповідно до статті 27 ЛК України та статей 13,149 ЗК України (в редакції, що діє з березня 2012 року) передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Набуття права власності на такі ділянки на підставі рішень органів державної адміністрації законом не передбачено.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, мотивовано виходив з того, що скасування рішень відповідних органів, якими були усунені порушення земельного та лісового законодавства, не вплине на обсяг спадкових прав ОСОБА_1 , а тому не встановив підстав для задоволення її позову.

Є безпідставними аргументи заявника про те, що відсутність повноважень у органів місцевого самоврядування та державної влади на скасування своїх попередніх рішень, що мало місце у період 2010-2011 років, саме по собі є достатньою підставою для задоволення позову спадкоємця, оскільки під час розгляду справи не встановлено «ефективності» судового втручання.

Вирішуючи спір, суди, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження судом апеляційної інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримано норми матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 року без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська