Ухвала

від 28.05.2020 по справі 904/3535/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/3535/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2020 (головуючий суддя Кощеєв І. М., судді Антонік С. Г., Широбокова Л. П.)

за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця"

на дії та бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Коваль Л. І.

у справі № 904/3535/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2019 у справі № 904/3535/19 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (далі - позивач, ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", стягувач) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - відповідач, АТ "Укрзалізниця", боржник) задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16 484,10грн штрафу за прострочення доставки вантажу, 1 921,00грн судового збору.

05.11.2019 на виконання вказаного рішення видано відповідний наказ про примусове виконання.

АТ "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, у якій просило суд визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Коваль Л. І. в частині винесення постанови у виконавчому провадженні № 60755576 про відкриття виконавчого провадження від 02.12.2019 та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження.

Скаргу аргументовано тим, що пунктом 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02.10.2019 № 145-IX (далі - Закон № 145-IX) забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, окрім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитним договором. Станом на 20.10.2019 до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації включено дані про боржника. На думку АТ "Укрзалізниця", усі відкриті, станом на 20.10.2019, виконавчі провадження, у тому числі і виконавче провадження № 60755576, де боржником є відповідач, підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2020 у справі № 904/3535/19 скаргу задоволено у повному обсязі, визнано неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Коваль Л. І. в частині винесення постанови у виконавчому провадженні № 60755576 про відкриття виконавчого провадження від 02.12.2019 та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 02.12.2019 у виконавчому провадженні № 60755576.

Місцевий господарський суд погодився з доводами відповідача стосовно того, що: приписами Закону № 145-IX забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" щодо АТ "Укрзалізниця" протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами; Законом № 145-IX встановлена пряма заборона вчиняти виконавчі дії, у тому числі, і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів із боржників (за винятком, вказаним у Законі № 145-IX).

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2020 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2020 у справі № 904/3535/19 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні скарги АТ "Укрзалізниця" відмовлено у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд визнав обґрунтованими доводи позивача і Державної виконавчої служби про те, що встановлені нормами Закону № 145-IX обмеження не застосовуються до виконавчих дій щодо стягнення (1) грошових коштів і (2) товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, а відтак відсутні підстави для повернення стягувачу без прийняття до виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/3535/19.

АТ "Укрзалізниця" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.02.2020 і залишити в силі ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2020 у справі № 904/3535/19.

У касаційній скарзі АТ "Укрзалізниця" не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про можливість проводити виконавчі дії стосовно боржника щодо стягнення будь-яких грошових коштів, а не тільки тих, які були передані в заставу за кредитними договорами, вважає, що апеляційний господарський суд припустився вільного тлумачення норм Закону № 145-IX, в той час як місцевий господарський суд прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення скарги відповідача на дії та бездіяльність державного виконавця.

Також скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18.

У вказаній постанові Касаційний господарський суд залишив без змін ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.03.2020 у справі № 904/5697/18, якими відмовлено у задоволенні скарги АТ "Укрзалізниця" на дії та бездіяльність державного виконавця.

У постанові від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18 Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для повернення стягувачу без прийняття до виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2019 № 904/5697/18 про стягнення з АТ "Укрзалізниця" на користь ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" 140 650,71 грн та правомірність відкриття виконавчого провадження № 0588799 з примусового виконання цього наказу відповідно до норм Закону України "Про виконавче провадження", а також з огляду на положення статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Разом з тим, Касаційний господарський суд у постанові від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18 зазначив про помилковість висновків апеляційного господарського суду про те, що пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 145-IX встановлена заборона вчиняти виконавчі дії крім стягнення грошових коштів, оскільки зі змісту наведеної норми прямо вбачається, що заборона на вчинення виконавчих дій не стосуються саме стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, а предметом стягнення у цій справі є штрафні санкції за несвоєчасну доставку порожніх приватних власних вагонів та вантажу.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Положеннями частини першої статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною першою статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Законом №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти.

Вказане узгоджується з висновками Касаційного господарського суду, викладеними в ухвалах від 29.04.2020 у справах № 910/13346/18, № 910/6948/19 (на вказані ухвали у своїх поясненнях на касаційну скаргу б/н, б/д послався державний виконавець), у яких Суд визнав очевидними і такими, що не викликають розумних сумнівів висновки судів щодо застосування приписів Закону №145-ІХ про можливість вчинення виконавчих дій стосовно АТ "Укрзалізниця" щодо стягнення грошових коштів.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

У пункті 37 Рішення по справі "Деркач та Палек проти України" (заяви NN 34297/02 та 39574/02) від 21.12.2004, остаточне з 06.06.2005, Європейський Суд з прав людини зазначив: "37. Суд знову наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 589498/00, п. 34)."

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", заява № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що приписи пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №145-ІХ фактично містять заборону щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили щодо АТ "Укрзалізниця", незважаючи на те, що судове рішення, відповідно до приписів статті 129-1 Конституції України, - є обов`язковим до виконання і забезпечення виконання якого Конституцією України покладено на державу, а також суперечать принципу верховенства права, оскільки не спрямовані на виконання остаточного, обов`язкового для виконання судового рішення, а тому, відповідно до приписів частин першої, шостої статті 11 ГПК України не повинні застосовуватися господарським судом при вирішенні спору.

Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ураховуючи, що колегія суддів бажає відступити від висновку щодо застосування приписів пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №145-ІХ, викладеному у постанові від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18, яка розглядалася колегією суддів Касаційного господарського суду, що входить до складу іншої палати (судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством), справа № 904/3535/19 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 301, 302, 303 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Cправу № 904/3535/19 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил