Ухвала

від 01.06.2020 по справі 308/5083/20

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/5083/20

2/308/1727/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2020 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Малюк В.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Глобал Білд Груп , про визнання права власності на спільне майно подружжя та визнання правочину недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з вказаною позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Глобал Білд Груп , про визнання права власності на спільне майно подружжя та визнання правочину недійсним.

Приписами ч.1 ст.187 ЦПК України визначено, що суд відкриває провадження у справі за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.

Дослідивши матеріали позовної заяви, вважаю, що така підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України.

Згідно п. 5 ч. 3ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до вимог п.2 ч.1ст. 57 Сімейного Кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Згідно з вимогами ст.69 Сімейного Кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4ст. 65 СК).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, позивачу необхідно зазначити, чим підтверджується придбання всього майна, що є предметом даного спору під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а також зазначити, чим підтверджується спільна участь подружжя коштами або працею в набутті спірного майна.

Крім цього, згідно з ч. 2, ч. 4, ч. 5 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Надані до позовної заяви позивачем письмові докази не відповідають вимогам ст. 95 ЦПК України.

Так, позивачу слід подати до суду копії документів, що додаються до позовної заяви завірені належним чином відповідно до норм ЦПК України, а саме додані до заяви копії документів не посвідчені належним чином (не зазначені прізвище, ім`я, по батькові особи яка їх посвідчила, дата посвідчення; наявність у такої особи оригіналів документів, копії з яких посвідчено).

Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003 року, затверджено Національний стандарт України Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, у пунктах 1.1, 5.26, 5.27 визначено, що при видачі копії документів, які виходять від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, робиться відмітка про засвідчення копії, яка складається зі слів: Згідно з оригіналом, назва посади, особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали, прізвище, дата засвідчення копії . Використання факсимільного підпису при засвідченні копій документів не допускається. Підпис посадової особи, яка засвідчує копію документа засвідчується відбитком печатки підприємства, установи та організації, яка її видає.

Слід також зазначити, що позивач звернувшись до суду із даним позовом, не надав при цьому відомостей про право власності на спірну нерухомість станом на день звернення до суду.

Враховуючи зазначені обставин, приходжу до переконання, що вирішити питання про відкриття провадження у справі неможливо, а тому вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви з врахуванням вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України.

Статтею 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Керуючись ст. ст.185, 260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Глобал Білд Груп , про визнання права власності на спільне майно подружжя та визнання правочину недійсним - залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність виправлення зазначених недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали. Роз`яснити, що в разі не усунення ним вказаних недоліків, позовна заява буде вважатися неподаною і повернеться позивачеві.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В.М. Малюк