Рішення

від 22.05.2020 по справі 227/4601/19

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

22.05.2020 227/4601/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2020 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Хандуріна В.В.,

за участю

секретаря судового засідання: Соріної А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Добропілля в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Добропільського районного центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Добропільського районного центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді, 04.12.2019 року уточнивши свої вимоги. 28.01.2020 року відмовившись від вимоги про поновлення на робочому місці, остаточно просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію за невикористані дні відпустки до виплати у розмірі 541,56 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, що становить до виплати 30158,00 грн, після утримання податків; також стягнути моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що у період з 02.05.2019 року по 01.08.2019 року вона перебувала в трудових відносинах з Добропільським районним центром еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді на посаді головного бухгалтера. Зазначає, що була прийнята на роботу на час декретної відпустки головного бухгалтера ОСОБА_2 по догляду за дитиною до 3-х років. В період з 01 по 30 липня 2019 року позивач перебувала на лікарняному, 31.07.2019 року вийшла на роботу та надала довідку з ПФУ про стаж роботи за формою ОК-5, в якій було вказано про наявність шестимісячного стажу до початку роботи в РЦЕНТУМ та заяву про надання відпустки на 3 дні для проходження МРТ дослідження, в наданні якої їй було відмовлено. На підставі наказу №10-к від 01.08.2019 року позивача було звільнено 01.08.2019 року в зв`язку з закінченням строку трудового договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України. З наказом не ознайомлена, копію наказу відповідач не надав. В день звільнення 01.08.2019 року її не було належним чином повідомлено про нараховані суми, що належать їй при звільненні, та в порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України не здійснено виплату належних їй коштів.

На неодноразові вимоги про надання довідки про розмір нарахованих сум, відповідач не реагував, відповіді не надходило. Відповідач не подавав відомостей до ДФС України про зміну головного бухгалтера та у період з 01 по 30 липня та з 02 серпня по 10 вересня 2019 року всі електронні документи було підписано її електронним підписом. Вважає, що її трудові відносини фактично продовжувалися та строковий договір перейшов в категорію безстрокового трудового договору.

Крім того, з нею не було 01.08.2019 року проведено остаточного розрахунку. Зазначила, що її стаж становить понад 8 років, тому допомога нараховується в розмірі 100% від середньоденної заробітної плати за місяць за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа), тобто за червень 2019 року.

За лікарняним з 01.07. по 30.07.2019 року мала бути нарахована сума: за рахунок організації 5 календарних днів (виходячи з середньоденної 202,12 грн) 1010,60 грн, а їй нараховано 685,45 грн, тобто недонараховано - 325,15 грн; за рахунок ФСС нараховано 3427,25 грн за 25 календарних днів, а слід нарахувати 5053,00 грн, тобто недонараховано 1625,75 грн, оскільки сума нарахованої заробітної плати за червень 2019 року - 6063,65 грн, за липень 2019 року з урахуванням лікарняного повинна становити - 6323,60 грн.

Через несвоєчасне та невірне нарахування лікарняного їй невірно нараховано суму компенсації за 8 днів невикористаної відпустки, а саме: до виплати всіх належних позивачу сум після утримання податків: 4881,20 грн. - лікарняні за липень, 151,59 грн - заробітна плата за липень 2019 року; 165,59 грн - заробітна плата за серпень 2019 року; 1332,95 грн - компенсація за 8 днів відпустки, що разом становить 6531,33 грн. У період з 01.08.2019 року по 28.01.2020 року на її рахунок перераховано 5989,77 грн, тобто недонараховано та не виплачено суму в розмірі 541,56 грн. Компенсація за 181 календарний день затримки розрахунку (виходячи з середньоденної заробітної плати в розмірі 206,98 грн) становить 37463,38 грн, яка після відрахування всіх податків і зборів становить 30158,02 грн до виплати.

Крім того, зазначила, що її робоче місце не було належним чином організоване - не додержано Санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень , були відсутні питна вода, аптечка, засоби гігієни. Через відсутність програмного забезпечення Клієнт банк , для якого виділені кошти, позивачу довелося у спекотну погоду ходити до Казначейства. Керівник на вимоги щодо встановлення програмного забезпечення не реагував. Коли їй стало зле на робочому місці - аптечки на робочому місці не виявилось. Після отриманого стресу їй довелося піти на лікування та понести у зв`язку з цим великі витрати. Через непроведення повного розрахунку при звільненні довелося докладати додаткових зусиль для організації життя, це поставило її у скрутне матеріальне становище, унеможливило забезпечення нормального проживання, лікування та обстеження, як наслідок - тяжкий психологічний стан.

Вважає, що її право на своєчасне отримання від підприємства повного розрахунку було порушено, а тому просила стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні відпустки до виплати у розмірі 541,56 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, що після утримання податків становить до виплати 30158,00 грн; також стягнути моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, а 28.02.2020 року відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , в яких просив відмовити позивачу в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень щодо вимог позивача зазначив, що розрахунок заробітної плати за 1 робочий день та 30 календарних днів (лікарняні) липня 2019 року були нараховані позивачу, виходячи з відомостей про трудовий стаж, наявних у трудовій книжці. Розрахунки зроблено було наступним чином: лікарняні 5 днів липня 2019 року - 685,45 грн, за 31.07.2019 року - 187,85 грн, які разом виплачені у липні в розмірі 702,98 грн.; лікарняні 25 днів (що виплачуються за рахунок ФСС) - 3427,25 грн, виплачені у вересні в розмірі 2758,93 грн; за 01.08.2019 року нараховано 205,71 грн, виплачені в серпні у розмірі 165,60 грн; компенсація за 5 невикористаних днів відпустки нарахована у сумі 1478,48 грн, виплачені в серпні в сумі 1363,07 грн. Тобто, відповідачем були проведені всі нарахування та проведені всі виплати, окрім лікарняних за 25 днів у розмірі 2758,93 грн, які виплачуються за рахунок котів ФСС, що не є боргом відповідача. Довідку ОК-5 про стаж роботи позивача остання надала не 31.07.2019 року, як про це стверджує позивач, а сформована 06.08.2019 року, а зареєстрована в закладі 13.08.2019 року. Зазначив, що відповідач в даному випадку є бюджетною установою, а тому не може проводити розрахунок зі звільненим працівником в день звільнення, оскільки фінансування витрат здійснюється з місцевого бюджету через казначейство. Тому процедура перерахування коштів займає не менше 5 днів. З врахуванням стажу, підтвердженого формою ОК-5, позивачу перераховано виплату за листком непрацездатності, за 5 днів донараховано 325,15 грн, які виплачені за рахунок ЦЕНТУМ 27.11.2019 року в розмірі 258,50 грн, за 25 днів тимчасової непрацездатності донараховано 1625,75 грн, які виплачені за рахунок коштів ФСС 27.12.2019 року в розмірі 1254,47 грн. З приводу ЕЦП зазначив, що він є власністю закладу та виготовлявся для підписання документів від імені головного бухгалтера та за кошти відповідача. З наказом про звільнення позивач ознайомилась особисто та підписала його, та отримала його копію в день звільнення. Після остаточного перерахунку позивачу було донараховано за невикористані дні відпустки компенсацію в розмірі 177,36 грн та разом з помилково стягнутою сумою профспілкового внеску в сумі 19,50 грн, перераховано на рахунок позивача в загальній сумі 196,86 грн.

Позивач в судове засідання 22.05.2020 року не з`явилась. Проте, надала суду заяву про розгляд справи без її участі за наявними в справі матеріалами, заявлені вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 22.05.2020 року, не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, в якій зазначив, що після надання довідки за формою ОК-5 всі перерахунки належних до сплати при звільненні виплат проведено належним чином та виплачено у повному обсязі. В іншій частині вимог позов вважає безпідставним.

Згідно ст. 223 ЦПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У відповідності до положень частини 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив наступні обставини.

Із записів трудової книжки № БТ-І № НОМЕР_1 ОСОБА_1 вбачається, що 02.05.2019 року позивач працевлаштувалась до Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді відділу освіти Добропільської районної державної адміністрації та була призначена на посаду головного бухгалтера на час перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років. (а.с.7)

З наказу № 5-к від 25.04.2019 року Про призначення вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с.97) її призначено головним бухгалтером на період перебування основного працівника, головного бухгалтера ОСОБА_2 , у відпустці по догляду за дитиною, до досягнення нею 3 років, до дня її фактичного виходу на роботу, з 02.05.2019 року з оплатою згідно штатного розпису. (а.с.96)

На підставі Наказу Добропільського районного Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді № 10/к від 01.08.2019 року (а.с.95) ОСОБА_1 було звільнено з посади згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку договору). Про що 01.08.2019 року у трудовій книжці позивача зроблено відповідний запис про звільнення. (а.с.7)

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як вбачається з позовної заяви, належним чином оформлену трудову книжку позивачці було видано в день звільнення 01.08.2019 року. Проте, повного розрахунку з нею проведено не було. (а.с. 2, 7)

Крім того, з копії наказу №10-к від 01.08.2019 року Про звільнення вбачається, що позивач під власний підпис була ознайомлена з його змістом. (а.с.95)

Як визначено частиною 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Крім того, згідно ст. 83 КЗпП України і ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки , при звільненні працівника йому виплачується компенсація за всі дні невикористаної відпустки.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував у своїх рішеннях, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄМПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Хірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), § 2).

Судом встановлено, що у період з 01.07.2019 року по 30.07.2019 року позивач перебувала на лікарняному з діагнозом дісциркуляторна енцефалопатія, що підтверджується копією листка непрацездатності серії НОМЕР_2 (а.с.44)

Згідно розрахунково-платіжної відомості ОСОБА_1 , наданої відповідачем, за липень 2019 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату за 1 робочий день у розмірі 187,82 грн (144,48 грн оклад + 43,34 грн 30% за напруженість); за п`ять днів лікарняного, які підлягать до виплати за рахунок організації - 685,45 грн; та за 25 днів лікарняного, які підлягають виплаті за рахунок коштів ФСС - 3427,25 грн; за 1 день серпня 2019 року - нараховано 205,71 грн (158,24 грн оклад + 47,47 грн 30% за напруженість), крім того нараховано компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1478,48 грн. (а.с.103)

При цьому, відповідач у своєму відзиві послався на те, що розрахунок проведено, виходячи з відомостей трудової книжки, а інформацію про застраховану особу за формою ОК-5 та ОК-7 позивачем вчасно надано не було, що позбавило відповідача провести вчасно правильний розрахунок належних позивачеві виплат.

Відповідно до ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення , основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. (ст. 31 ЗУ Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон 1105))

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1105, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах: 1) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років; 2) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п`яти років; 3) 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п`яти до восьми років; 4) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років.

Інформація з Реєстру застрахованих осіб надається в електронній формі після ідентифікації особи у базі даних веб-порталу відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436 (зі змінами), а також застрахованим особам через термінали доступу, у тому числі автоматизовані, суб`єктів, підключених до інформаційних сервісів на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України відповідно до договорів, укладених у порядку, встановленому законодавством про отримання інформації з систем, де здійснюється обробка інформації, вимоги щодо захисту якої встановлено Законом (зовнішні користувачі масових прикладних сервісів). (пп.7 розділу V Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 № 10-1)

Проте, згідно пп. 9 розділу V Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 № 10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1), страхувальникам надається інформація із Реєстру застрахованих осіб про застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з цими страхувальниками, за період перебування особи у трудових відносинах із страхувальником, а також відомості про страховий стаж цих застрахованих осіб, необхідні для призначення соціальних виплат.

Таким чином, прямого обов`язку позивача ОСОБА_1 в даному випадку надавати відповідачу індивідуальні відомості з реєстру застрахованих осіб не було.

Проте, представник відповідача мав можливість витребувати з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду відомості про страховий стаж ОСОБА_1 , необхідні для призначення соціальних виплат за листом непрацездатності, оскільки особа мала менше 8 років безпреривного стажу в організації.

Згідно п. 2 Постанови КМУ від 26.09.2001 року № 1266 Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням , сума страхових виплат застрахованій особі та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється шляхом множення суми денної виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачена законодавством, на кількість календарних днів, що підлягають оплаті.

Згідно ч. 2 ст. 22 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 1105-XIV від 23.09.1999 року ( в редакції від 11 жовтня 2018 року), допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Пунктами 25-26 Постанови КМУ від 26 вересня 2001 р. № 1266 Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням передбачено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок. Якщо застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше 12 календарних місяців за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьовані календарні місяці (з першого до першого числа).

З урахуванням вищенаведеного, а також того, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем менше 12 місяців, для розрахунку середньоденної заробітної плати береться червень 2019 року (з 01.06 до 01.07) (а.с. 40), тому середньоденна заробітна плата позивача становить: 6063,65 грн (нараховано за червень 2019 року)/30 календарних днів = 202,12 грн.

За 5 днів тимчасової непрацездатності (кошти, які підлягають виплаті за рахунок коштів відповідача) має бути нараховано 202,12 грн *5днів=1010,60 грн.; сума до виплати: 1010,60 грн. - 18% податок на доходи фізичних осіб - 1,5% військовий збір = 813,53 грн.

За 25 днів тимчасової непрацездатності (кошти, які підлягають виплаті за рахунок коштів ФСС) має бути нараховано 202,12 грн*25 днів =5053,00 грн.; сума до виплати: 5053,00 грн - 18% податок на доходи фізичних осіб - 1,5% військовий збір = 4067,67 грн.

Загалом за листком непрацездатності мало бути сплачено 4881,20 грн (813,53 грн + 4067,67 грн).

Як стверджує позивач та не оспорює відповідач:

- за 1 день липня 2019 року ОСОБА_1 нараховано 187,82 грн, сума до виплати (за вирахуванням 18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору) 151,20 грн;

- за 1 день серпня 2019 року ОСОБА_1 нараховано 205,71 грн, сума до виплати (за вирахуванням 18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору) 165,59 грн.

Крім того, як вказує позивач та не оспорює відповідач, їй мала бути виплачена при звільненні компенсація за 8 днів невикористаної щорічної відпустки.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, застосовується, крім іншого у випадках: надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п.2 розділу ІІ цього Порядку, працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Таким чином, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-7) сукупний дохід ОСОБА_1 за період травень - липень 2019 року становить 18214,23 грн (а.с.162)

Тому середньоденна заробітна плата становитиме 18214,23 грн / 88 ((31-2)+ (30-2)+31) = 206,98 грн.

Тому, нарахована компенсація за 8 днів невикористаної відпустки мала становити 206,98 грн * 8 днів= 1655,84 грн; сума до виплати (за вирахуванням 18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору) 1332,95 грн.

З виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 (а.с.157) вбачається, що вперше нарахована сума компенсації у розмірі 1478,48 грн (до виплати 1363,07 грн) та заробітна плата за 01.08.2019 року у розмірі 205,71 грн (до виплати 165,60 грн) були зараховані на рахунок позивача 13.08.2019 року у загальному розмірі 1528,67 грн. (а.с.103, 157)

Таким чином, у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість за невикористану відпустку, тому позов в частині вимог стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 541,56 грн з урахуванням утриманих податків, до задоволення не підлягає.

Що стосується вимоги позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення в розмірі 30158,00 грн, після утримання податків, то суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-64цс13, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини , заява N9 42527/98 тощо) майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання / правомірне очікування (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

За приписами частини 1 ст. 116, ст. 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу вищезазначених норм випливає, що обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки розрахунку виникає лише у разі невиплати сум, що підлягають виплаті при звільненні, лише з вини власника.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оплату праці , зарплата включає: доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Положеннями п.п. 14.1.148 ст. 14 Податкового кодексу України також встановлено, що заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237- цього Кодексу роз`яснив, що за ст. 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Допомога з тимчасової непрацездатності як раз і є однією з державних гарантій, яка включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Така правова позиція викладена в поставі Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26 жовтня 2016 року, № 6-788цс16 від 14 грудня 2016 року, № 6-259цс17 від 13 березня 2017 року (підлягає обов`язковому врахуванню в розумінні ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

В даному випадку суд відштовхується не від заяви-вимоги ОСОБА_1 , яку вона направила відповідачу 10.01.2020 року про проведення з нею повного розрахунку, та яку представником відповідача отримано 28.01.2020 року, а від наявності чи відсутності провини відповідача в несвоєчасному проведенні розрахунку з позивачем після звільнення по всім належним їй сумам.

Так, суд зазначає, що саме відповідачем не було враховано, що позивач не має безпреривного стажу в Добропільському РЦЕНТУМ понад 8 років та не було витребувано інформацію з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості про застраховану особу - згідно з додатком 5 (форма ОК-5) та дані про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) в межах максимальної величини, яка враховується для розрахунку всіх соціальних виплат, - згідно з додатком 7 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7), а цей обов`язок було перекладено на позивача, що призвело до помилкового нарахування менших сум за листками тимчасової непрацездатності та компенсації за невикористані дні відпустки, подальшого перерахунку цих виплат та як результат - затримки повного розрахунку з відповідачем.

Таким чином, остаточний розрахунок по цим виплатам проведений не в день звільнення, а остаточна сума зарахована на зарплатний рахунок позивача 27.12.2019 року (а.с. 157) саме з вини відповідача.

Саме цю дату суд вважає датою остаточного розрахунку після звільнення особи, оскільки суму компенсації, яку оспорювала позивач за невикористані дні відпустки, було виплачено 13.08.2019 року, а остаточний розмір інших виплат позивач не оспорювала.

В свою чергу, суд погоджується з зауваженнями позивача, що сума, зарахована на її рахунок 11.02.2020 року, у розмірі 196,90 грн, не є виплатою донарахованих відповідачем коштів, оскільки згідно квитанції № 6571358806 від 11.02.2020 року про перерахування на зарплатний рахунок ОСОБА_1 196,90 грн від ЕНЦ донарахування за невикористану відпустку (а.с.141) - це перерахування здійснено шляхом поповнення ОСОБА_3 карткового рахунку ОСОБА_1 готівкою, а не безготівкове зарахування на рахунок зарплати, здійснене за рахунок бюджетних коштів.

Тому з відповідача слід стягнути в порядку ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.08.2019 року по 27.12.2019 року, який становить 104 робочих дні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно ст. 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до п. 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.

Судовим рішенням Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 у справі Рисовський проти України, Європейський Суд зауважив, що державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas V. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, П.67, від 11.06.2009 року).

Розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати .

Відповідно до абз. 3 п. 3 Порядку, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Саме така правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2015 року по справі № 6-195 цс14.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, крім іншого, не враховуються: компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

З урахування вищенаведеного та того, що протягом 30 днів липня 2019 року позивач перебувала на лікарняному, середньоденна заробітна плата буде розраховуватись, виходячи з фактично відпрацьованих днів за травень-червень 2019 року, та становить:

Згідно додатку до листа Міністерства соціальної політики від 08.08.2018 року N 78/0/206-18 Щодо розрахунку норми тривалості робочого часу на 2019 рік , кількість робочих днів у травні становила 21 робочий день, а в червні 2019 року - 18 робочих днів.

Середньоденна заробітна плата = (нарахована заробітна плата за травень 2019 року 5899,16 грн + нарахована заробітна плата за червень 2019 року 6063,65 грн)/ 39 робочих днів = 306,74 грн

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить: 31900,96 грн (306,74 грн * 104 робочих дні, з урахуванням розрахункового періоду з 02.08.2019 року по 27.12.2019 року та кількості робочих днів у серпні 2019 року - 21, у вересні 2019 року - 21, у жовтні 2019 року - 22, в листопаді - 21 та в грудні 19 робочих днів).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 5 пункту 6 постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню, та з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.08.2019 року по 27.12.2019 року у розмірі 31900,96 грн.

Як вбачається матеріалів справи, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача суму компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням вже здійсненого утримання податків, сума до виплати 30158,02 грн (з урахуванням податків становить 37463,38 грн).

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тому суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути заборгованість по нарахованій заробітній платі в розмірі 31900,96 грн, а визначений судом спосіб захисту порушеного права позивача, у відповідності до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, суд вважає таким, що не суперечить закону.

Що стосується стягнення моральної шкоди, яку позивач просить стягнути з відповідача в розмірі 3000,00 грн. то суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 13 Постанови № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

За вимогами чинного процесуального законодавства, обставини, зазначені позивачем на підтвердження вимог щодо наявності моральної шкоди, мають бути підтверджені належними засобами доказування, за відсутності яких можна стверджувати про недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди.

Під час розгляду питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

В позовній заяві позивачка наголошувала, що її робоче місце не було належним чином організоване - не додержано Санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень , були відсутні питна вода, аптечка, засоби гігієни. Через відсутність програмного забезпечення Клієнт банк , для якого виділені кошти, позивачу довелося у спекотну погоду ходити до Казначейства. Керівник на вимоги щодо встановлення програмного забезпечення не реагував. Коли їй стало зле на робочому місці - аптечки на робочому місці не виявилось. Після отриманого стресу їй довелося піти на лікування та понести у зв`язку з цим великі витрати. Через непроведення повного розрахунку при звільненні - довелося докладати додаткових зусиль для організації життя, поставило її у скрутне матеріальне становище, унеможливило забезпечення нормального проживання, лікування та обстеження, як наслідок - тяжкий психологічний стан.

Разом з тим, відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На думку суду, позивачка не довела достатніми, належними та достовірними доказами заподіяння їй моральної шкоди, в тому числі, що в неї дійсно погіршився стан здоров`я через неправомірні дії відповідача. Наявні в матеріалах справи доповідна записка позивача (а.с. 17-19) та листок непрацездатності, на які посилається в своїх обґрунтуваннях заявлених вимог, не можуть служити такими доказами, оскільки з них не вбачається, що виявлена у позивачки хвороба викликана стресовою ситуацією.

Саме по собі порушення відповідачем трудових прав позивачки ще не означає обов`язкового завдання їй моральної шкоди та не тягне за собою необхідності її стягнення, оскільки порушені права поновлюються, в тому числі, за допомогою стягнення на користь позивача грошових сум за кожен факт порушення.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та в їх задоволенні слід відмовити.

Враховуючи, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст.5 Закону України Про судовий збір позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача за ч. 6 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір на користь держави пропорційно до суми задоволених позовних вимог.

Тому, враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а також те, що позов задоволено частково, з відповідача слід стягнути на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог витрати по сплаті судового збору в розмірі 680,17 грн.

Згідно наданого позивачем повідомлення на підставі рішення сесії Добропільської районної ради від 20.03.2020 року № VII-43/3 Про припинення юридичної особи - Добропільського районного Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді , з 16.04.2020 року в закладі почався ліквідаційний процес, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ст. 105 ЦК України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Юридична особа визнається такою, що припинила свою діяльність, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З урахуванням того, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення юридичної особи відповідача не внесено, тобто юридичну особу остаточно не припинено, тому суд вважає, що буде доцільним задовольнити частково вимоги позивача.

Керуючись ст.ст. 137, 141, 259, 263-265, ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Добропільського районного Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Добропільського районного Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді (ЄРДПОУ 22013569; адреса місцезнаходження: вул. Матросова, буд. 16, м. Добропілля Донецької області, 85003; юридична адреса: вул.. Леніна, буд. 5, с. Добропілля Добропільського району Донецької області) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку з 02 серпня 2019 року по 27 грудня 2019 року у розмірі 31900,96 грн. (тридцять одна тисяча дев`ятсот гривень 96 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Добропільського районного Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 680,17 грн (шістсот вісімдесят гривень 17 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Роз`яснити учасникам справи, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя В.В.Хандурін

22.05.2020