Постанова

від 02.06.2020 по справі 922/2469/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2020 р. Справа № 922/2469/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А. , суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.,

та за участю представників сторін:

від позивача - не з`явилися;

від відповідачів - не з`явилися;

від третьої особи - не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк", м. Київ (вх. №1023 Х/1)

на рішення Господарського суду Харківської області від 02.03.2020 (повний текст рішення складено та підписано 04.03.2020), ухвалене об 11 годині 19 хвилин у складі судді Калініченко Н.В. у справі №922/2469/19,

за позовом Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк", м. Київ,

до відповідачів:

1.Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄФГ Трейдинг", м. Чугуїв,

2.Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області, м. Чугуїв,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні першого відповідача - Акціонерного товариства "Альфа-Банк", м. Київ,

про визнання права власності та зняття арешту з коштів

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк" (далі АТ "Укрбудінвестбанк"), звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до першого відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄФГ Трейдинг" (далі ТОВ "ЄФГ Трейдинг"), та другого відповідача, міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі міжрайонний ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області), про визнання права власності на грошові кошти у розмірі 430675,92 грн, що знаходяться на рахунку першого відповідача (ТОВ "ЄФГ Трейдинг") № НОМЕР_1 в АТ "Альфа-Банк" та про зняття арешту з вищевказаних грошових коштів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.03.2020 у справі №922/2469/19 в задоволені позовних вимог АТ "Український будівельно-інвестиційний банк" до відповідачів ТОВ "ЄФГ Трейдинг", міжрайонного ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області, про визнання права власності на грошові кошти у розмірі 430675,92 грн, що знаходяться на рахунку першого відповідача (ТОВ "ЄФГ Трейдинг") № НОМЕР_1 в АТ "Альфа-Банк" та про зняття арешту з вищевказаних грошових коштів відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням Господарського суду Харківської області від 02.03.2020 у справі №922/2469/19, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся позивач, в якій просить (з урахуванням усунення недоліків апеляційної скарги) скасувати рішення господарського суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки серед виключного переліку підстав зняття державним виконавцем арешту, випадку помилкового зарахування третьою особою коштів на рахунок боржника немає. Зазначає, що грошові кошти, які перебувають на рахунках у банку, є об`єктом права власності, відтак до них має застосовуватися такий спосіб захисту як визнання права власності.

Стверджує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про необґрунтованість заявленого позивачем способу захисту та зробив протиправний висновок, що заявлені в позові вимоги не пов`язані з поверненням грошових коштів позивачу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду Харківської області від 02.03.2020 у справі №922/2469/19; встановлено учасникам справи строк протягом 15 днів з дати вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, але не менше, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; призначено справу до розгляду на 02.06.2020 об 11:00 годині.

01.06.2020 на електронну пошту апеляційного суду від апелянта надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі позивача.

Представники сторін до судового засідання 02.06.2020 не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду учасники справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення (т. 2 а.с. 98-100).

Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду, що направлялася на офіційну адресу першого відповідача, повернулася до апеляційного суду неврученою у зв`язку з відсутністю адресата, що відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України свідчить про належне повідомлення учасника справи про дату розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідачі та третя особа своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, враховуючи викладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, колегія суддів розглядає справу за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача, відповідача та державного виконавця, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

01 липня 2019 року ОСОБА_3 (код НОМЕР_2 ) подав до Одеського відділення № 1 АТ "Укрбудінвестбанк" платіжне доручення № 23983193, за яким повинна була здійснена операція з переказу грошових коштів у сумі 430 675,92 грн з рахунку ОСОБА_3 (код НОМЕР_2 ) № НОМЕР_3 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Трейд Ойл" № НОМЕР_4 в АТ "Альфа-Банк" з призначенням платежу - надання безпроцентної фінансової позики, згідно Договору № 27-06/19ФП від 27 червня 2019 року.

У зв`язку з допущеною помилкою при оформленні платіжної операції працівником Одеського відділення № 1 АТ "Укрбудінвестбанк" 01 липня 2019 року грошові кошти в розмірі 430 675,92 грн помилково перераховані на підставі платіжного доручення від 01 липня 2019 року № 23983193 з рахунку ОСОБА_3 (код НОМЕР_2 ) на рахунок № НОМЕР_1 ТОВ "ЄФГ Трейдинг" в АТ "Альфа-Банк", що підтверджується первинною бухгалтерською документацією - платіжним дорученням від 01 липня 2019 року № 23983193 (а.с. 18 т. 1) та випискою по особовому рахунку № НОМЕР_3 (а.с. 27 т. 1).

03 липня 2019 року ОСОБА_3 (код НОМЕР_2 ) звернувся до АТ "Укрбудінвестбанк" із заявою (а.с. 19 т. 1) та просив повернути йому помилково перераховані грошові кошти за платіжним дорученням №23983193 від 01 липня 2019 року в сумі 430 675,92 грн, а платіжне доручення залишити без виконання.

03 липня 2019 року АТ "Укрбудінвестбанк", керуючись пунктом 2.35, 2.36, 2.37 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22, на підставі заяви ОСОБА_3 (код НОМЕР_2 ) повернуло останньому грошові кошти в розмірі 430 675,92 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 24073715 від 03 липня 2019 року (а.с. 21 т. 1).

03 липня 2019 року АТ "Укрбудінвестбанк" направило неналежному отримувачу через АТ "Альфа Банк", що його обслуговує, електронне повідомлення про помилковий переказ (вих. № 946 від 03 липня 2019 року) із проханням протягом трьох днів від дати одержання цього повідомлення повернути суму 430 675,92 грн АТ "Укрбудінвестбанк" (а.с. 22 т. 1).

08 липня 2019 року ТОВ "ЄФГ Трейдинг" виставило платіжне доручення № 4920 на повернення помилково перерахованих коштів.

09 липня 2019 року АТ "Альфа-Банк" повідомило ТОВ "ЄФГ Трейдинг" про накладений на грошові кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "ЄФГ Трейдинг", арешт та відсутність можливості виконати платіжне доручення № 4920 від 08 липня 2019 року на суму 430 675,92 грн.

За твердженням позивача, 10 квітня 2019 року старшим державним виконавцем Міжрайонного ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області Погрібною Т.С. винесено постанову про арешт коштів боржника ВП №58815163, якою накладено арешт на грошові кошти, які містяться на рахунках боржника (ТОВ "ЄФГ Трейдинг"), в тому числі на рахунок № НОМЕР_1 в АТ "Альфа-Банк".

Звертаючись з даним позовом до суду та посилаючись на норми статті 59, 60 Закону України "Про виконавче провадження" позивач просить суд визнати за ним право власності на грошові кошти у розмірі 430 675,92 грн, що знаходяться на рахунку першого відповідача (ТОВ "ЄФГ Трейдинг") № НОМЕР_1 в АТ "Альфа-Банк" та про зняття арешту з вищевказаних грошових коштів.

Як уже зазначалося, рішенням Господарського суду Харківської області від 02.03.2020 у справі №922/2469/19 в задоволені позовних вимог АТ "Укрбудінвестбанк" відмовлено в повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлено, що перший відповідач визнає та не оспорює право власності позивача на його кошти, що були перераховані на його рахунок на підставі платіжного доручення, помилково оформленого позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ "ЄФГ Трейдинг". При цьому, позивачем не надано належних доказів та не доведено, яким чином діями Міжрайонного ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області порушено право позивача та підставність посилання позивача на статтю 59 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачає звільнення майна, а не грошових коштів з-під арешту.

Суд зазначаив, що посилання позивача у позовній заяві на норми цивільного законодавства щодо захисту права власності не заслуговують на увагу, оскільки заявлений позивачем речовий спосіб захисту - визнання права власності за своєю правовою природою спрямований на відновлення порушеного (оспорюваного) права стосовно майна, якому властиві ознаки індивідуально визначеної речі. Натомість грошові кошти на рахунку особи (безготівкові гроші), право власності на які просить визнати позивач, за своєю природою не наділені родовими ознаками, а отже застосування такого способу захисту, як визнання права власності, в даному випадку є неприпустимим. Також позивач не обґрунтував правомірність застосування заявленого способу захисту та його ефективність (можливість реального відновлення порушеного права), а саме досягнення кінцевої правової мети звернення з даним позовом до суду - реальне (фактичне) повернення коштів позивачу, оскільки заявлені в позові вимоги не пов`язані з настанням таких наслідків.

При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Приписами частини 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, що передбачено статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтями 13 та 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Крім того, в Україні відносини, пов`язані із набуттям, зміною, припиненням права власності та його захистом, зокрема, регулюються Цивільним і Господарським кодексами України.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 цього Кодексу визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: - визнання права власності (стаття 392); - витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (статті 387, 388); - усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); - заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); - визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); - зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші.

За змістом статті 134 ГК України правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Як свідчать матеріали справи, між АТ "Укрбудінвестбанк", ОСОБА_3 та ТОВ "ЄФГ Трейдинг" відсутні договірні відносини на підтвердження підстав для перерахування вказаної суми першому відповідачу, що підтверджується письмовими поясненнями позивача та першого відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було помилково з рахунку клієнта ОСОБА_3 здійснено платіж за платіжним дорученням №23983193 від 01.07.2019 на загальну суму 430 675,92 грн на рахунок першого відповідача ТОВ "ЄФГ Трейдинг" в АТ "Альфа-Банк" № НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Пунктом 32.3.1. ст. 32 зазначеного Закону передбачено, що у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов`язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. Одночасно банк-порушник зобов`язаний після виявлення помилки негайно повідомити неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу і про необхідність ініціювання ним переказу еквівалентної суми коштів цьому банку протягом трьох робочих днів від дати надходження такого повідомлення. Форма повідомлення банку про здійснення помилкового переказу встановлюється Національним банком України. У разі переказу банком-порушником за рахунок власних коштів суми переказу отримувачу та своєчасного повідомлення неналежного отримувача про здійснення помилкового переказу, а також своєчасного переказу неналежним отримувачем суми переказу цьому банку банк-порушник залишає цю суму у власному розпорядженні.

У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов`язаний переказати за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором (п. 32.3.2 ст. 32 Закону).

Аналогічні норми закріплено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою НБУ №22 від 21.01.2004.

Отже, ТОВ "ЄФГ Трейдинг" є неналежним отримувачем зазначених коштів.

Так, у зв`язку зі зверненням ОСОБА_3 до АТ "Укрбудінвестбанк" із заявою від 03.07.2019 щодо незарахування коштів у розмірі 430675,92 грн за платіжними дорученням №23983193 від 01.07.2019 на рахунок отримувача ТОВ "Компанія Трейд Ойл" та проханням не виконувати вказане платіжне доручення, позивачем за рахунок власних коштів було повернуто ОСОБА_3 суму помилково перерахованих коштів у розмірі 430675,92 грн.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався до неналежного отримувача ТОВ "ЄФГ Трейдинг" з повідомленням про повернення помилково перерахованих коштів.

ТОВ "ЄФГ Трейдинг" було виставлено платіжне доручення на повернення №4920 від 08.07.2019 суми 430675,92 грн, однак воно не було виконано банком АТ "Альфа-Банк", в якому знаходиться рахунок відповідаяча-1, у зв`язку з накладеним на грошові кошти державним виконавцем арештом.

За статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження " виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною десятою статті 56 Закону України "Про виконавче провадження " виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Частиною 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Вказана норма встановлює право особи звернутися за захистом свого майнового права (права власності), коли таке право порушується або не визнається органом/особою, який/яка здійснює заходи примусового виконання, встановлені Законом України "Про виконавче провадження". Разом з тим, застосування вказаної норми можливе лише в тому разі, коли порушення права здійснюється органом примусового виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, рахунок № НОМЕР_1 в АТ "Альфа-Банк" відкритий на ім`я ТОВ "ЄФГ Трейдинг".

В даному випадку, другий відповідач, виконуючи сукупність дій, визначених у Законі України "Про виконавче провадження " , що спрямовані на примусове виконання постанови №29 від 26.11.2018 Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатський області, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами, виніс 10.04.2019 постанову про арешт коштів боржника ВП № 58815163, за якою накладено арешт на грошові кошти, які містяться на рахунках боржника (ТОВ "ЄФГ Трейдинг"), в тому числі на рахунок № НОМЕР_1 в АТ "Альфа-Банк".

При цьому, як вбачається з матеріалів справи позивач не звертався до відповідних органів зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби щодо винесення вище вказаної постанови Міжрайонного ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області.

Докази скасування або визнання незаконної постанови від 10.04.2019 у виконавчому проваджені ВП № 58815163 також в матеріалах справи вістуні.

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено позовні вимоги про визнання права власності на грошові кошти у розмірі 430 675,92 грн, що знаходяться на рахунку ТОВ "ЄФГ Трейдинг" № НОМЕР_1 в АТ "Альфа-Банк" та знаття арешту з грошових коштів у розмірі 430675,92 грн, що знаходяться на рахунку ТОВ "ЄФГ Трейдинг" № НОМЕР_1 в АТ "Альфа-Банк".

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ст. 316, 319, 321, 328, 392, 1212 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що у ТОВ "ЄФГ Трейдинг" відсутні підстави для набуття грошових коштів, перерахованих позивачем, а відтак ТОВ "ЄФГ Трейдинг" відповідно до ст. 1212 ЦК України зобов`язаний повернути позивачу помилково перераховані кошти в сумі 430675,92 грн, як такі що набуті без достатньої правової підстави.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як передбачено п. 2 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для пред`явлення вимоги на підставі наведених норм є належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Проте ст. 1212 Цивільного кодексу України не передбачає такого способу захисту як визнання права власності та зняття арешту з безпідставно набутого майна.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право вимоги майна у особи, яка набула його безпідставно, належить саме власнику такого майна за умови наявності у зобов`язаної особи такого майна.

Відповідно до частини 1 статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто вимога про визнання права власності може бути заявлена виключно у випадку, якщо на момент звернення до суду особа має право власності, але воно оспорюється іншою стороною.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить по-перше, підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Тобто, у даній нормі йдеться про визнання права власності, яка не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує право власності.

Матеріалами справи встановлено, що перший відповідач визнає та не оспорює право власності позивача на його кошти, що були перераховані на його рахунок на підставі платіжного доручення, помилково оформленого позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ "ЄФГ Трейдинг".

Зазначене підтверджується листом відповідача-1 від 10.07.2019 вих. № 10-07/1, що ТОВ "ЄФГ Трейдинг" виставлене платіжне доручення на повернення №4920 від 08.07.2019 року у сумі 430 675,92 грн.

Крім того, на адресу суду першої інстанції від першого відповідача надійшла зава про визнання позову у відповідності до якої останній повністю визнає заявлені у справі № 922/2469/19 позовні вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що дійсною метою звернення до суду є саме повернення коштів позивачу, які безпідставно були перераховані першому відповідачу, у свою чергу, визнання за позивачем права власності на грошові кошти та зняття арешту із зазначених коштів не відновить його порушеного права, яке полягає у позбавленні його грошових коштів у розмірі 4306758,92 грн, оскільки не призведе до повернення йому вказаних грошових коштів.

Зміст і поняття речей і майна, визначені в главі 13 ЦК України; зокрема, передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

При цьому, поняття грошей (грошових коштів) визначено у ст. 192 ЦК України, відповідно до якої законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Колегія суддів не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що грошові кошти не визначені родовими ознаками, та зазначає, що грошовим коштами притаманні родові ознаки (певна сума коштів), а не індивідуальні ознаки (конкретні індивідуалізовані банкноти з відповідними серією та номером), що виключає можливість визнання права власності на грошові кошти у сумі 4306758,92 грн

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Такий спосіб захисту як визнання права власності на кошти може мати місце, якщо його задоволення призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення.

Наведені вимоги позивача, заявлені до ТОВ "ЄФГ Трейдинг" та державної виконавчої служби, не призведе до повернення на рахунок позивача коштів.

Звернення позивача із позовною вимогою до другого відповідача - Міжрайонного ВДВС по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуєву ГТУЮ у Харківській області з посиланням на статтю 59 Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів також вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки як уже зазначалося визнання права власності на грошові кошти є неможливим в силу того, що грошовим коштам притаманні родові ознаки, а зняття з грошових коштів, що знаходяться на рахунку першого відповідача арешту, накладеного в межах виконавчого провадження ставить під загрозу можливість виконання державним виконавцем постанови №29 від 26.11.2018 Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатський області та може порушити права стягувача.

Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом пред`явлення відповідного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають у даному випадку право банку скористатись своїм правом на судовий захист шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (безпідставно перерахованих) з неналежного отримувача.

За змістом абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права (визнання наявності або відсутності прав).

За змістом позовної заяви вбачається, що позивач, обґрунтовуючи підставу позову, послався на статтю 1212 ЦК України, однак предмет позову, який визначений позивачем (визнання права власності на грошові кошти у розмірі 430 675,92 грн та зняття арешту з вищевказаних грошових коштів) не має жодного відношення до регулювання спірних відносин на підставі глави 83 ЦК України, оскільки положення статті 59, 60 Закону України "Про виконавче провадження" не врегульовують відносини, пов`язані з набуттям майна без достатньої правової підстави.

Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Крім того слід зазначити, що визначення способу захисту, а саме визначення позовних вимог, обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмету спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв`язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з правовими вимогами та підставами, викладеними саме позивачем.

Виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - "суд знає закон", при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідних позовних вимог позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

В даному випадку, позивач сформував позовні вимоги чітко та ясно, а саме: визнання права власності на грошові кошти у розмірі 430 675,92 грн та зняття арешту з вищевказаних грошових коштів, а суд в силу імперативних приписів процесуального законодавства не має права втручатись у права та обов`язки позивача, визначаючи замість останнього належний та ефективний спосіб захисту.

З урахуванням обставин справи щодо помилкового перерахованих позивачем коштів з його рахунку на рахунок першого відповідача та наведених правових положень, ефективним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах буде стягнення грошових коштів з ТОВ "ЄФГ Трейдинг", які підлягають захисту на підставі положень статті 1212 ЦК України, і не потребують додаткового обґрунтування відповідно до положень статті 392 ЦК України та 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не обґрунтував правомірність застосування заявленого способу захисту та його ефективність (можливість реального відновлення порушеного права), а саме досягнення кінцевої правової мети звернення з даним позовом до суду - реальне (фактичне) повернення коштів позивачу, оскільки заявлені в позові вимоги не пов`язані з настанням таких наслідків.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що він не позбавлений можливості звернутися до суду з позовною заявою обравши належний та ефективний спосіб захисту свого порушеного права.

Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 02.03.2020 у справі №922/2469/19 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 02.03.2020 у справі №922/2469/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Шутенко

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий

Повний текст постанови складено та підписано 04.06.2020.