Постанова

від 02.06.2020 по справі 629/6377/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 червня 2020 року

м. Харків

справа №629/6377/19

провадження №22-ц/818/2831/20

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хлібне ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хлібне до ОСОБА_1 , третя особа: Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути безпідставно набуте майно за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хлібне на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2020 року, постановлене під головуванням судді Каращука Т.О., в залі суду в місті Лозова Харківської області, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хлібне звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути безпідставно набуте майно.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хлібне просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що суд не надав належної оцінки твердженню позивача про відсутність в оспорюваному договорі кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташовані нежитлові будівлі, і на відсутність відомостей про таку земельну ділянку в Державному земельному реєстрі. При цьому саме кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, є істотною умовою договору.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області надали відзиви на апеляційну скаргу, просили рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2020 року залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хлібне - залишити без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір було укладено у відповідності до вимог закону, волевиявлення сторін на укладення правочину було вільним; відомості щодо кадастрового номеру були надані ТОВ "АФ "Хлібне" самостійно, достовірність даних зазначених в умовах договору позивач підтвердив, а в обов`язки ОСОБА_1 не входила перевірка існування даного кадастрового номеру, тому відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 27 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою Хлібне та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Степанчук О.Ю. та зареєстрований в реєстрі №1214 (а.с.7-10).

За умовами зазначеного договору позивач передав належні йому на праві власності нежитлові будівлі відповідачу, який їх прийняв та сплатив їх вартість, а саме:

- нежитлову будівлю Свинарник №1 літ. Е-1, загальною площею 1062, 3 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 907814563239;

- нежитлову будівлю Свинарник №5 літ. Г-1, загальною площею 957, 1 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 907939963239;

-нежитлову будівлю Кормоцех № 10 літ. Ж-1, загальною площею 258, 6 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 908008163239.

У пункті 5 Договору було визначено, що нежитлові будівлі, що продавалися, розташовані на земельній ділянці площею 2,000 га, кадастровий номер 6323985500:03:000:0373.

Згідно Акту встановлення меж земельної ділянки та кадастрового плану земельних ділянок (а.с.12-14), сторонами було узгоджено, що нежитлові будівлі відповідача розташовані на земельній ділянці площею 1, 4702 га, а нежитлові будівлі позивача на земельній ділянці площею 3, 4304 га.

З відповіді Міськрайонного управління у Лозівському районі та місті Лозова ГУ Держгеокадастру у Харківській області убачається, що відомості щодо земель, на яких розташований комплекс будівель ТОВ Агрофірма Хлібне , до Державного земельного кадастру не вносилися, кадастровий номер, зазначений в Договорі від 27.12.2016 року, не присвоювався (а.с.11).

Як на підставу позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хлібне посилалася на те, що у 2019 році позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку під будівлями, право на які ним набуто на підставі оспорюваного Договору, значно більшою площею - 1, 7 га. До договору купівлі-продажу було внесено неіснуючий кадастровий номер, що свідчить про відсутність такої істотної умови як кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташовані нежитлові будівлі. У зв`язку з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хлібне просило суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлових будівель, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою Хлібне та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та зобов`язати ОСОБА_1 повернути позивачу нежитлові будівлі, набуті без достатньої правової підстави, а саме: - нежитлову будівлю Свинарник №1 літ. Е-1, загальною площею 1062, 3 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 907814563239; - нежитлову будівлю Свинарник №5 літ. Г-1, загальною площею 957, 1 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 907939963239; -нежитлову будівлю Кормоцех № 10 літ. Ж-1, загальною площею 258, 6 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 908008163239.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (статті 627 - 629 Цивільного кодексу України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну.

Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.

Так, за змістом частини другої статті 377 ЦК України та частини шостої статті 120 ЗК України кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Положення зазначених правових норм спрямовані на впровадження принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розташовані.

Матеріали справи свідчать про те, що 27 грудня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою Хлібне та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Степанчук О.Ю. та зареєстрований в реєстрі №1214 (а.с.7-10). За умовами зазначеного договору позивач передав належні йому на праві власності нежитлові будівлі відповідачу, який їх прийняв та сплатив їх вартість, а саме:

- нежитлову будівлю Свинарник №1 літ. Е-1, загальною площею 1062, 3 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 907814563239;

- нежитлову будівлю Свинарник №5 літ. Г-1, загальною площею 957, 1 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 907939963239;

-нежитлову будівлю Кормоцех № 10 літ. Ж-1, загальною площею 258, 6 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 908008163239.

У пункті 5 Договору було визначено, що нежитлові будівлі, що продавалися, розташовані на земельній ділянці площею 2,000 га, кадастровий номер 6323985500:03:000:0373.

Під час підписання Договору сторони досягли домовленості про розмежування земельних ділянок, на яких знаходилися будівлі, право на які набував відповідач, та будівлі, що залишалися у власності товариства.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом із тим кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Як установлено судом, підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, позивач, який є продавцем за цим договором, зазначив недодержання під час його укладення вимог частини шостої статті 120 ЗК України та частини другої статті 377 ЦК України, а саме зазначення невірного кадастрового номера земельної ділянки, на якій розміщені свинарники та кормоцех.

У спорах про визнання договорів недійсними позивач (незалежно від того, чи є він стороною правочину або ж іншою заінтересованою особою) повинен довести, а суд - встановити наявність факту порушення оспорюваним договором суб`єктивного матеріального права або законного інтересу позивача, на захист якого подано позов.

При цьому інтерес такої особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.04 №18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).

Установивши, що позивач (продавець) наразі не є власником спірної земельної ділянки, а також не встановивши порушення законних прав позивача у зв`язку із зазначенням у договорі неіснуючого кадастрового номера земельної ділянки, з урахуванням тієї обставини, що вказана умова договору не впливає на права чи інтереси продавця, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення його позовних вимог.

Крім того згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторони не заперечують, що на момент вчинення оспорюваного правочину, вони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. При цьому договір купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Степанчук О.Ю. та зареєстрований в реєстрі №1214 (а.с.7-10).

Актом встановлення меж земельних ділянок від 27.12.2016 року сторони підтвердили, що жодних претензій не виявлено (а.с.12).

Договір укладено у відповідності до вільного волевиявлення сторін, при чому на момент укладення договору право позивача не було порушено.

Частиною 2 ст. 377 ЦК України, ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України, передбачено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить до особи у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що на ній розташовані, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти.

Однак, при цьому законодавець не ставить питання дійсності правочинів щодо відчуження нерухомого майна в залежність від наявності в них умов про розмір та кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташоване це нерухоме майно, позаяк відсутність у договорі, який передбачає набуття права власності на нерухоме майно, зазначених умов, може мати проблеми лише для набувача нерухомого майна, який в подальшому буде вимушений самостійно здійснювати необхідні дії щодо формування земельної ділянки та оформлення права на неї у встановленому законодавством порядку, у т.ч. шляхом підписання відповідного договору (оренди, емфітевзису, суперфіцію).

Нормами діючого законодавства України також не передбачено й будь-яких прямих заборон щодо розпорядження власником належним йому нерухомим майном без відведення у власність чи користування земельної ділянки, на якій воно розміщено.

Крім того, зазначені вище норми цивільного та земельного законодавства, щодо наявності в договорі про відчуження нерухомого майна розміру та кадастрового номеру земельної ділянки, на якій воно розміщено, як істотної умови такого договору, стосуються виключно договорів, які передбачають набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, як об`єкт нерухомості в цілому, зв`язку з чим правила, передбачені 2 ст. 377 ЦК України, ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України, безпосередньо не розповсюджуються на випадки, коли об`єктом відчуження є лише частина такого нерухомого майна, крім випадків переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання.

Як встановлено по справі, предметом цивільно-правового спору, що виник між сторонами, є договір купівлі-продажу належного ТОВ Агрофірмою Хлібне майна, а саме:

- нежитлової будівлі Свинарник №1 літ. Е-1, загальною площею 1062, 3 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 907814563239;

- нежитлової будівлі Свинарник №5 літ. Г-1, загальною площею 957, 1 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 907939963239;

-нежитлової будівлі Кормоцех №10 літ. Ж-1, загальною площею 258, 6 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 908008163239.

Зазначений правочин від 27 грудня 2016 року укладений між контрагентами: продавцем ТОВ Агрофірмою Хлібне та покупцем - ОСОБА_1 в письмовій формі, посвідчений приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Степанчук О.Ю. та зареєстрований в реєстрі №1214, тобто вчинений сторонами у відповідності до вимог Цивільного кодексу України та приписів чинного на той час законодавства і реально виконаний.

При цьому матеріали цивільної справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених ст. 203 ЦК України, для визнання зазначеного договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. В силу ст. 12 ЦПК України, позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу від 27.12.2016 року недійсним, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хлібне про забезпечення позову було задоволено частково. Заборонено відчуження у будь-який спосіб нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , а саме:

-нежитлову будівлю Свинарник №1 літ. Е-1 загальною площею 1062,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкту 907814563239;

-нежитлову будівлю Свинарник №5 літ. Г-1 загальною площею 957,1 кв.м., реєстраційний номер об`єкту 907939963239;

-нежитлову будівлю Кормоцех №10 літ. Ж-1 загальною площею 258,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкту 908008163239.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Згідно ч. ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З урахуванням вищевказаного, подальше забезпечення позову є недоцільним, тому наявні підстави для скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Хлібне - залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 лютого 2020 року - залишити без змін.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року у справі №629/6377/19.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук

Повне судове рішення виготовлено 0 4.06.2020 року.