Рішення

від 04.06.2020 по справі 826/15391/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2020 року м. Київ № 826/15391/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльність,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Донецькій області (надалі по тексту також - відповідач-1, Ліквідаційна комісія), Міністерства внутрішніх справ України (надалі по тексту також - відповідач-2, МВС України), третя особа Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ № 17 о/с ГУМВС України в Донецькій області від 10.07.2018 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади слідчого у відділі розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району); зобов`язати ГУ МВС України в Донецькій області утримуватись від звільнення ОСОБА_2 до повного і належною виконання вимог ч. З ст. 184 КЗпП України, а саме: обов`язкового працевлаштування ОСОБА_2 ; визнати бездіяльність МВС України, що полягає у незабезпеченні обов`язковим працевлаштуванням ОСОБА_2 , протиправною; зобов`язати МВС України вжити заходів щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_2 з урахуванням її спеціальності, кваліфікації та посади.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звільнення позивача є незаконним та таким, що відбулось з грубим порушенням норм чинного законодавства, оскільки позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Отже, наказ № 17 о/с лк ГУМВС України в Донецькій області від 10.07.2018 підлягає скасуванню.

Представник відповідача-1 заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що оскаржуваний наказ про звільнення прийнято в межах чинного законодавства України.

Представник МВС України також заперечував проти задоволення позовних вимог, у відзиві зазначив, що позивачем не надано жодного належного доказу щодо бездіяльності працівників МВС України, а тому порушення прав позивача з боку відповідача-2 відсутні.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 10.07.2018 № 17 о/с лк По особовому складу відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх звільнено у запас з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 г (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 (М-223496) - слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого відділу Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району) з 10.07.2018.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

Відповідно до пункту 10 зазначеного Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 17 Положення № 114 встановлено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Підпункт г пункту 64 Положення №114 передбачає, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Згідно зі ст. 18 Закону України Про міліцію від 20.12.1990 №565-ХІІ (надалі - Закон №565-ХІІ), порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про Національну поліцію від 02.07.2015 №580-VIІI (надалі - Закон №580-VIІI), національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

У зв`язку з тим, що Законом №580-VIІI не передбачено гарантій стосовно жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до спірних правовідносин має бути застосовано норми Кодексу законів про працю України.

Частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

За приписами ч. 3 статті 184 КЗпП України, звільнення працівника, який відноситься до категорії осіб, наведених у вказаній нормі права, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, допускається лише з обов`язковим працевлаштуванням.

З матеріалів справи установлено, що відповідно до свідоцтва про народження від 05.07.2011, виданим Совєтським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Макіївського МУЮ у Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 .

На підставі даного свідоцтва позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до 18.06.2014.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 17.07.2015 №223 о/с ОСОБА_1 продовжено відпустку для догляду за дитиною з 19.06.2015 по 18.06.2016.

У ч.ч. 6, 7 ст. 179 КЗпП України закріплено, що в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Пунктом 3 частини 1 статті 25 Закону № 504/96-ВР передбачено, що матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина-інвалід підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

При цьому, на момент звільнення зі служби спірним наказом від 10.07.2018 № 17 о/с лк позивач не перебувала у відпустці по догляду за дитиною, жодних рапортів для продовження відпустки ОСОБА_1 після 18.06.2016 не подавалось.

Слід наголосити, що граничним терміном перебування позивача у відпусті по догляду за дитиною було досягнення останньою шестирічного віку до 18.06.2017.

Крім цього, в позовній заяві позивач посилається на лист Міністерства соціальної політики України від 13.03.2012 № 40/06-187-12, що на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею восьмирічного віку, яка надається відповідно до норм ст.18 Закону України Про відпустки , за працівником зберігається місце роботи (подача), є неприйнятним, оскільки дійсно в листі Мінсоцполітики йдеться мова про період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Також, в позовній заяві позивач посилалась на те, що вона є матір`ю одиначкою, має довідку одинокої матері на підставі ст. 135 Сімейного кодексу України та тимчасово мешкає з двома неповнолітніми дітьми, однак до матеріалів справи не надано жодного доказу щодо цих обставин.

Таким чином, судом не встановлено порушень з боку відповідачів, якими обґрунтовано позовні вимоги ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 72- 78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295- 297 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльність відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач-1: Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Донецькій області (87500, Донецька обл., м. маріуполь, пр-т Нахімова, 86)

Відповідач-2: Міністерство внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Ак.Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко