Постанова

від 20.01.2021 по справі 826/15391/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 826/15391/18

адміністративне провадження № К/9901/30146/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н.В.,

суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 826/15391/18

за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи - Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльність,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кулигіна Артема Євгеновича

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року, прийняте у складі головуючого судді Шевченко Н.М.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Бєлової Л.В., суддів Сорочко Є.О., Степанюка А.Г.

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Донецькій області (далі - відповідач-1, Ліквідаційна комісія ГУ МВС У Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач-2, МВС України), за участю третьої особи - Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, в якому просила:

1.1 визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Донецькій області від 10 липня 2018 року № 17 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого у відділі розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району);

1.2 зобов`язати ГУ МВС України в Донецькій області утримуватись від звільнення ОСОБА_1 до повного і належною виконання вимог частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, а саме: обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 ;

1.3 визнати бездіяльність МВС України, що полягає у незабезпеченні обов`язковим працевлаштуванням ОСОБА_1 , протиправною;

1.4 зобов`язати МВС України вжити заходів щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 з урахуванням її спеціальності, кваліфікації та посади.

2. На обґрунтування позову позивач зазначила, що звільнення позивача є незаконним та таким, що відбулось з грубим порушенням норм чинного законодавства, оскільки позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Отже, наказ ГУМВС України в Донецькій області від 10 липня 2018 року № 17 о/с лк підлягає скасуванню.

3. Відповідач-1 проти задоволення позову заперечував зазначивши, що що оскаржуваний наказ про звільнення прийнято в межах чинного законодавства України.

4. Представник МВС України також заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що позивачем не надано жодного належного доказу щодо бездіяльності працівників МВС України, а тому порушення прав позивача з боку відповідача-2 відсутні.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

5. ОСОБА_1 проходила службу на посаді слідчого відділу розслідування злочинів проти життя та здоров`я особи у Костянтинівському МВ ГУМВС України в Донецькій області.

6. Відповідно до наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 10 липня 2018 року № 17 о/с лк По особовому складу відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх звільнено у запас з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 г (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 (М-223496) - слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого відділу Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району) з 10 липня 2018 року.

7. Відповідно до свідоцтва про народження від 05 липня 2011 року, виданим Совєтським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Макіївського МУЮ у Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 . На підставі даного свідоцтва позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до ІНФОРМАЦІЯ_3.

8. Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 17 липня 2015 року №223 о/с ОСОБА_1 продовжено відпустку для догляду за дитиною з 19 червня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_4.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення.

9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що граничним терміном перебування позивача у відпусті по догляду за дитиною було досягнення нею шестирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Жодних доказів на підтвердження того, що позивач є матір`ю одиначкою та тимчасово мешкає з двома неповнолітніми дітьми, позивачем не надано.

IV. Касаційне оскарження

11. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій представник позивача подав касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 11 листопада 2020 року.

12. У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.

13. На обґрунтування касаційної скарги представник позивача зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосована норма закону, яка підлягала застосуванню, а саме частина третя статті 184 Кодексу законів про працю України та не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року в справі №805/771/16-а у подібних правовідносинах, де застосувано зазначену норму, якою визначено: звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини - інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

12.1. Також Верховним Судом у справі № 805/771/16-а зроблено висновок, що звільнення працівника, який відноситься до категорії осіб, наведених у вказаній нормі права, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, допускається лише з обов`язковим працевлаштуванням та звернула увагу на те, що при задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині апеляційний суд не врахував, що вирішенню питання щодо працевлаштування позивача передує необхідність приведення правовідносин, що виникли між сторонами, у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення позивача, тобто скасування даного наказу як незаконного. Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що в даному випадку належним та повним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача вжити заходів щодо обов`язкового її працевлаштування.

12.2. Додатково заявник касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції, на його думку, не досліджено усіх доказів позивача, на підтвердження того, що вона є матір`ю одиночкою.

12.3. Крім того, позивач уважає, що у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року в справі №805/771/16-а уже встановлено факт того, що позивач має двох неповнолітніх дітей, має довідку одинокої матері на підставі статті 135 Сімейного Кодексу України.

13. 24 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Шевцової Н.В., суддів Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е. відкрито касаційне провадження. Витребувано справу № 826/15391/18 з Окружного адміністративного суду міста Києва.

14. 03 грудня 2020 року справа № 826/15391/18 надійшла до Верховного Суду.

15. 07 грудня 2020 року та 14 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви відповідачів на касаційну скаргу позивача, в яких відповідачі спростовуючи доводи касаційної скарги просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

1 7 . Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Пункт 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114): особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

20. Пункт 17 Положення №114: вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

21. Пункт 62 Положення №114: звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:

а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України Про військовий обов`язок і військову службу для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України Про військовий обов`язок і військову службу для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

22. Підпункт г пункту 64 Положення №114: особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

23. Стаття 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України): законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами

24. Стаття 184 КЗпП України: звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

VI. Позиція Верховного Суду

25. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

26. Підставою для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій слугувало не дослідження судом апеляційної інстанції усіх наданих позивачем доказів того, що вона є одинокою матір`ю.

27. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

28. Приписами Положення №114 та КЗпП України передбачено певні права та гарантії для вагітних жінок і матерів з числа осіб рядового і начальницького складу.

29. Частиною третьою статті 184 КЗпП України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

30. Так, за приписами частини третьої статті 184 КЗпП України, звільнення працівника, який відноситься до категорії осіб, наведених у вказаній нормі права, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, допускається лише з обов`язковим працевлаштуванням.

31. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що граничним терміном перебування позивача у відпусті по догляду за дитиною було досягнення останньою шестирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Жодних доказів на підтвердження того, що позивач є матір`ю одиначкою та тимчасово мешкає з двома неповнолітніми дітьми, позивачем не надано.

32. Як уже зазначалося вище позивач у касаційній скарзі зазначає, що разом із апеляційної скаргою нею було подано до суду апеляційної інстанції докази того, що вона є одинокою матір`ю.

33. Верховний Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься апеляційна скарга позивача від 16 липня 2020 року додатками до якої, серед іншого є: витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (а.с. 91) та довідка Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області від 23 червня 2020 року № 698 (а.с. 104).

34. В той же час, Шостий апеляційний адміністративний суд приймаючи постанову від 28 вересня 2020 року дійшов висновку про те, що позивач не є матір`ю-одиночкою при цьому не надавши оцінку та не дослідивши додані позивачем до апеляційної скарги докази, а саме: витягу із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України та довідки Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області від 23 червня 2020 року № 698.

35. Судом першої інстанції також не встановлено питання про наявність доказів на підтвердження статусу позивача - одинока матір.

36. Проте, встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення справи.

37. Частиною другою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

38. Відповідно до пункту 1 частини другої та частини четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу

38.1. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

39. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

40. Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 353 КАС України.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулигіна Артема Євгеновича задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року, скасувати та направити справу № 826/15391/18 на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.В. Шевцова

Судді: Н.А. Данилевич

В.Е. Мацедонська