Постанова

від 28.09.2020 по справі 826/15391/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15391/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Сорочко Є.О.,

Степанюка А.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року (справу розглянуто у порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльність, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 17 о/с ГУМВС України в Донецькій області від 10.07.2018 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади слідчого у відділі розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району);

- зобов`язати ГУ МВС України в Донецькій області утримуватись від звільнення ОСОБА_2 до повного і належною виконання вимог ч. З ст. 184 КЗпП України, а саме: обов`язкового працевлаштування ОСОБА_2 ;

- визнати бездіяльність МВС України, що полягає у незабезпеченні обов`язковим працевлаштуванням ОСОБА_2 , протиправною;

- зобов`язати МВС України вжити заходів щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_2 з урахуванням її спеціальності, кваліфікації та посади.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що наказ № 17 о/с лк ГУМВС України в Донецькій області від 10.07.2018 про звільнення ОСОБА_1 є незаконним, оскільки в період його винесення позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

25 серпня 2020 року та 08 вересня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли відзиви Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Донецькій області відповідно, в яких відповідачі підтримують позицію суду першої інстанції та вказують на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходила службу на посаді слідчого відділу розслідування злочинів проти життя та здоров`я особи у Костянтинівському МВ ГУМВС України в Донецькій області.

Відповідно до наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 10.07.2018 № 17 о/с лк По особовому складу відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх звільнено у запас з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за пунктом 64 г (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 (М-223496) - слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого відділу Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району) з 10.07.2018.

Вважаючи звільнення з посади протиправним, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що граничним терміном перебування позивача у відпусті по догляду за дитиною було досягнення останньою шестирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Жодних доказів на підтвердження того, що позивач є матір`ю одиначкою та тимчасово мешкає з двома неповнолітніми дітьми, позивачем не надано.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регламентуються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

За приписами пункту 64 г Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Разом з тим, приписами Положення № 114 передбачено певні права та гарантії для вагітних жінок і матерів з числа осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Підпунктом "є" пункту 49 Положення № 114 визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням відпустки. Крім того, пунктом 61 Положення № 114 встановлено, що додаткові і соціальні відпустки особам рядового начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Пунктом 17 Положення № 114 передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Як вірно визначив суд першої інстанції. враховуючи, що Закон України Про Національну поліцію , який набув чинності 07 листопада 2015 року, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а також з питань надання останнім відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи, загальні засади права та норми Кодексу законів про працю України.

Частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідно до частини шостої статті 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Також, відповідно до пункту 3 частини першої статті 25 Закону України № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року Про відпустки , відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина-інвалід підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про народження від 05.07.2011, виданим Совєтським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Макіївського МУЮ у Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 . На підставі даного свідоцтва позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до 18.06.2014.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 17.07.2015 №223 о/с ОСОБА_1 продовжено відпустку для догляду за дитиною з 19.06.2015 по 18.06.2016.

Так, будь-які інші рапорти та накази про продовження ОСОБА_1 відпустки для догляду за дитиною з 18.06.2016 в матеріалах справи відсутні.

Позивач вказує, що 06 листопада 2015 року її вже було звільнено з органів внутрішніх справ, в подальшому позивач оскаржувала своє звільнення в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. 16 квітня 2018 року Верховним Судом наказ про звільнення ОСОБА_1 було визнано протиправним та скасовано. Тому, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що не може надати рапортів про продовження відпустки по догляду за дитиною після 18.06.2016, оскільки в цей час нею оскаржувалось звільнення.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що позивач не може надати рапортів про продовження відпустки по догляду за дитиною після 18.06.2016, так як була звільнена з 06.11.2015 та оскаржувала наказ про звільнення в суді, з огляду на те, що граничним терміном перебування позивача у відпусті по догляду за дитиною було досягнення останньою шестирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, імперативні норми трудового законодавства, а також Закону України Про відпустки передбачають виключний перелік підстав, коли відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника може бути надана особі після досягнення її дитиною шестирічного віку, однак, позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності обставин, встановлених пунктом три частини першої статті 25 Закону України Про відпустки .

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що граничним терміном перебування позивача у відпусті по догляду за дитиною було досягнення останньою шестирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції норми трудового законодавства України щодо заборони звільнення одиноких матерів, які мають дітей у віці до чотирнадцяти років, а також того факту, що неповнолітні син позивача перебуває на її утриманні, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_4 ані до суду першої інстанції, ані до апеляційної скарги не було надано жодного доказу щодо цих обставин, незважаючи на те, що суд першої інстанції зазначав про це.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, з боку відповідачів відсутні порушення, на які посилається позивач як на підставу для звернення до суду (звільнення одинокої матері при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та звільнення в період відпустки по догляду за дитиною).

При цьому, відповідачем також було надано копію акту про ознайомлення ОСОБА_1 з попередженням про наступне вивільнення, листом ліквідаційної комісії ГУМВС України в Донецькій області та реєстром вакансій Маріупольського центру зайнятості населення від 10 травня 2018 року, в якому зафіксовано відмову від проставлення підпису позивача про ознайомлення, а також факт здійснення роз`яснення позивачеві про звільнення за минуванням двох місяців через скорочення штатів. .

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльність.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 28.09.2020.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді Є.О. Сорочко,

А.Г. Степанюк