Постанова

від 02.06.2020 по справі 910/16599/15

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2020 р. Справа№ 910/16599/15

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Шевченко В.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Закладу Всеукраїнська школа персональної освіти Славія

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.09.2015 (повний текст рішення складено 23.09.2015)

у справі № 910/16599/15 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Прокуратури Деснянського району міста Києва

в інтересах держави в особі

1. Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації

2. Управління освіти Деснянської районної в місті Києві

державної адміністрації

до Закладу Всеукраїнська школа персональної освіти Славія

про виселення та повернення приміщення

В С Т А Н О В И В:

Прокуратура Деснянського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач-1) та Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач-2) до Підприємства Загальноосвітній навчальний заклад Спеціалізована школа Славія , яке в подальшому змінило своє найменування на Заклад Всеукраїнська школа персональної освіти Славія (далі - Школа Славія , відповідач) про виселення та повернення приміщення. В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначив про відсутність у відповідача правових підстав (користування, оренда, власність та/або інші речові та похідні від них права) на зайняття спірного приміщення, відтак просив виселити відповідача з нежилого приміщення площею 2829,1 кв.м в будинку № 16-А літер А на вул. Сабурова та повернути це приміщення Управлінню освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.

Заперечуючи проти позову, відповідач подавав численні позови, пояснення та клопотання, в яких, зокрема, зазначав про обов`язок Деснянської РДА забезпечити його спірним приміщенням або надати аналогічне за характеристиками. При цьому, відповідач вказував на здійснення ним суспільно необхідної діяльності, яка є дуже важливою у державі (освіта інвалідів та осіб з обмеженими можливостями). Крім цього, відповідач звертав увагу на здійснення ремонту й переобладнання приміщення, а також зайняття його протягом тривалого часу - 17 років.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/16599/15 позов задоволено повністю. Виселено Підприємство Загальноосвітній навчальний заклад Спеціалізована школа Славія з нежилого приміщення площею 2829,1 кв.м. в будинку № 16-А літер А на вул. Сабурова в місті Києві та повернути приміщення Управлінню освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. Стягнуто з Підприємства Загальноосвітній навчальний заклад Спеціалізована школа Славія в дохід Державного бюджету України 1 218, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за порушення норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, виселяючи відповідача зі спірного приміщення, суд першої інстанції не звернув уваги на приписи ст. ст. 8, 9 Конституції України та ст. 24 Конвенції ООН Про права інвалідів , зокрема, порушив основоположні принципи, визначені цією Конвенцією, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Крім цього, на думку апелянта, місцевим судом порушено вимоги процесуального права, адже отриманий в письмовому варіанти текст рішення значно відрізняється від проголошеної в судовому засіданні вступної та резолютивної його частини.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, Управління освіти надало пояснення, в яких вказувало на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просило не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначило, що спірне приміщення є будівлею дошкільного навчального закладу № 782, цільовим призначенням якого є надання освітніх послуг. Проте при проведенні виконавчих дій по примусовому звільненню було встановлено, що в даному приміщенні незаконно функціонує гуртожиток, здійснюється процес по виготовленню меблів, торгівельна діяльність, що в свою чергу підтверджує факт нецільового використання цього приміщення. Також позивач-2 наголошував, що виконання основних принципів законодавства України у сфері дошкільної освіти, а саме, доступності, безоплатності та забезпечення місцями дітей відповідної території, зокрема, жителів Деснянського району м. Києва, є пріоритетним завданням Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації. На переконання позивача-2, враховуючи демографічну ситуацію та дефіцит місць з дошкільних навчальних закладах Деснянського району, повернення дошкільних закладів освіти комунальної власності сприяє ефективному функціонуванню та результативному використанню майна комунальної власності в інтересах держави, в тому числі територіальної громади міста Києва. На думку позивача-2, відповідач перебуває в приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Сабурова, 6-А самовільно, тобто всупереч установленому Законом порядку, використовує приміщення (садочок) не за призначенням, перешкоджає Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації відновити діяльність дошкільного навчального закладу, порушує інтереси дітей на здобування дошкільної освіти.

В наданих суду апеляційної інстанції поясненнях щодо викладених в апеляційній скарзі обставин, прокуратура також зазначила про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просила відмовити у їх задоволенні, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. За твердженнями прокуратури, відповідно до чинного законодавства право власності є непорушним, а єдиною правовою підставою зайняття комунального майна є договір оренди. Проте, як вірно встановлено судом, між Київською міською державною адміністрацією та/або Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією й відповідачем відсутні договірні відносини, відтак суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у відповідача правових підстав для користування вищевказаними нежилими приміщеннями, які йому не належать. Посилання апелянта на те, що оскарженим ним рішенням порушено вимоги п. 28 Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1513-р від 03.12.2008 Про затвердження плану невідкладних заходів щодо розв`язання проблем соціального захисту інвалідів та забезпечення захисту їх прав та Конвенції ООН Про права інвалідів прокуратура вважає безпідставними, оскільки згадані нормативно-правові акти не регламентують спірних правовідносин, а саме, використання комунального майна. Крім цього, прокуратура звертала увагу, що згідно інформації Київської міської державної адміністрації в 2015 році відповідач не звертався до неї щодо виділення приміщення комунальної форми власності територіальної громади міста Києва для здійснення освітньої діяльності, ліцензія на право здійснювати освітню діяльність за адресою:м. Київ, вул. Сабурова, 16-а йому також не видавалась тощо.

Під час розгляду справи апеляційним судом, відповідачем неодноразово подавались додаткові пояснення до апеляційної скарги з долученням до них додаткових матеріалів, а також роз`яснення до апеляційної скарги.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (зі змінами) Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин.

Указом Президента України №87 від 13.03.2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020 Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , яким констатовано, що епідемічна ситуація в Україні у зв`язку поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 набула надзвичайно загрозливого характеру.

З огляду приписи постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами) та вжитим карантинним режимом із запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 розгляд апеляційної скарги Закладу Всеукраїнська школа персональної освіти Славія на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/16599/15 призначено на 02.06.2020. При цьому, доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

В судове засідання апеляційної інстанції 02.06.2020 з`явились прокурор та представник позивача-2, представники позивача-1 та відповідача не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали суду про призначення розгляду справи, яка за наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення отримана уповноваженими представниками позивача-1 - 21.04.2020, відповідача - 22.04.2020.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 02.06.2020 представники позивача-1 та відповідача, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явилися не зважаючи їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності їх клопотань про відкладення розгляду справи, а також наявні в матеріалах справи докази, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представників позивача-1 та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Прокурор та представник позивача-2 в даному судовому засіданні надали пояснення, в яких заперечили доводи апеляційної скарги, просили не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у наданих ними письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення прокурора та представник позивача-2, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 29.08.1999 між Ватутінським відділом освіти (орендодавцем за договором) та Спеціальним експериментальним освітньо-культурологічним центром Сполох , правонаступником якого є Заклад освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості (користувачем за договором), було укладено Договір безоплатного користування, на підставі якого закладу освіти передано в користування нежилі приміщення загальною площею 2 491 кв.м в будинку в„– 16-а на вул. Сабурова в м . Києві (далі - спірні приміщення) зі строком дії на 10 років для розміщення Недержавного закладу освіти Спеціального експериментального освітньо-культурологічного центру Сполох .

Рішеннями Київської міської ради Про затвердження переліку нежитлових будівель комунальної власності територіальної громади міста Києва № 151/1585 від 29.11.2001 Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва та №208/1642 від 27.12.2001 Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва нежитлове приміщення по вул. Сабурова, 16А визнано таким, що належить до комунальної власності міста.

На виконання вищезгаданого рішення Київради № 151/585 від 29.11.2001 Про затвердження переліку нежитлових будівель комунальної власності територіальної громади міста Києва та згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 347 від 22.02.2002 Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади м. Києва нежилий будинок № 16 літер А на вул. Сабурова 27.06.2002 передано на баланс Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація .

Рішенням Київської міської ради № 1016/4454 від 08.07.2010 Недержавному закладу освіти Спеціальний експериментальний освітньо-культурологічний центр Сполох надало дозвіл на переукладення Договору оренди нежитлового приміщення площею 2 371 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Сабурова, будинок №16, літера А строком до початку реконструкції (Рішення КМР № 322/1532 від 24.06.2004 та № 861-1/861від 18.12.2008), але не більше ніж на 2 роки 264 дні.

Вищевказані обставини також встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2013 у справі № 2/166-35/248-2012 та не спростовано відповідачем в межах даного спору - справа № 910/16599/15.

Крім цього, під час розгляду справи № 2/166-35/248-2012 судом встановлено відсутність укладеного в подальшому договору оренди, який належало укласти на підставі рішення Київради № 1016/4454від 08.07.2010, а також відсутність у Закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості підстав для зайняття спірного нежилого приміщення загальною площею 2491 кв.м в будинку в„– 16-а на вул. Сабурова в м . Києві , відтак судом ухвалено рішення про виселення Закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості із згаданого нежилого приміщення з поверненням його Комунальному підприємству Київжитлоспецексплуатація .

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судове рішення у справі №2/166-35/248-2012, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановлені під час розгляду справи № 2/166-35/248-2012 обставини не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Водночас матеріалами справи встановлено, що в подальшому нежитлова будівля за адресою: м. Київ, вул. Сабурова, 16-А, на виконання розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 954 від 28.08.2014 Про передачу будівель до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій була передана в сферу управління Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації та на виконання розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 601 від 29.10.2014 Про закріплення майна, переданого до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в сферу оперативного управління Управлінню освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (позивача-2), що підтверджується актом приймання-передачі.

16.12.2014 представниками позивача-2 було здійснено виїзд за адресою: вул. Сабурова, 16-А, й за наслідками обстеження приміщення встановлено функціонування у приміщенні Загальноосвітнього навчального закладу Спеціалізована школа Славія (відповідача), який відноситься до Закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості , проте жодна з вказаних осіб, в тому числі й відповідач, не надали документів, на підставі яких діє в цьому приміщенні, тобто доказів на підтвердження правових підстав зайняття приміщення (оренда, власність та інше).

Акт обстеження нежитлового приміщення від 16.12.2014 підписано представниками Всеукраїнського експериментального центру персональної освіти та соціалізації освіти , ВГО Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів , Київського об`єднання захисту прав інвалідів і пенсіонерів, Творчого об`єднання Середовище буття та ЗНЗ Спеціалізована школа Славія (відповідач).

25.03.2015 ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві були проведені виконавчі дії на підставі наказу, виданого на виконання вищеописаного рішення Господарського суду міста Києва у справі № 2/166-36/248-2012 про виселення Закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості з нежилого приміщення загальною площею 2 491 кв.м в будинку № 16-а літер А на вул. Сабурова в м. Києві, та в акті від 25.03.2015 державним виконавцем вказано про виселення Закладу освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості з нежитлових приміщень загальною площею 2 491,00 кв.м. в будинку № 16-а літер А на вул. Сабурова в м. Києві, про заміну у вхідних дверях приміщень замків та передачу ключів від всіх вхідних дверей стягувачу за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 2/166-36/248-2012 і про опечатування вхідних дверей нежилого приміщення за адресою м. Київ, вул. Сабурова, 16-А.

Одночасно державним виконавцем виявлені у спірному приміщення інші юридичні особи, які представлялись ГО Український конгрес інвалідів та Спеціалізована школа Славія (відповідач), в зв`язку з чим двері під номером №1 не зачинялися з метою доступу цих організацій до власного майна.

Оскільки предметом даного судового спору є виселення відповідача з нежилого приміщення площею 2 829,1 кв.м в будинку № 16-А літер А на вул. Сабурова в місті Києві та повернення приміщення позивачу-2, для вирішення даного спору необхідним є встановлення наявності чи відсутності у позивача-2 прав вимагати повернення йому спірного приміщення, та відповідно встановлення наявності чи відсутності у відповідача права займати спірне приміщення.

Як встановлено матеріалами справи, право позивача-2 вимагати повернення йому спірних приміщень підтверджено вищезгаданими рішеннями КМР, розпорядженнями КМДА та розпорядженнями Деснянської РДА, якими нежилий будинок № 16 літер А на вул. Сабурова визнано таким, що належить до комунальної власності міста Києва та передано до сфери оперативного управління позивача-2.

Крім цього, підставою звернення з даним позовом до суду є наявність розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 954 від 28.08.2014 Про передачу будівель до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій , п. 5 якого Деснянській РДА доручено забезпечити у будівлі, переданій їй до сфери управління, відновлення діяльності навчального закладу, яку Деснянська РДА запланувала на 2015-2016, що неможливо здійснити через зайняття вказаних приміщень відповідачем.

За приписами ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна фізична та юридична особа на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).

Правом власності на підставі ст. ст. 316, 317 ЦК України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України.

За змістом ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Положеннями Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що комунальне майно також може бути передано в оренду, при цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди. Правовою підставою зайняття комунального майна є договір оренди.

Оскільки приміщення площею 2 829,1 кв.м в будинку № 16-А літер А на вул. Сабурова належить до комунальної власності, його передача у власність чи у користування іншим особам, в тому числі в оренду, може бути здійснено тільки за рішенням власника або уповноваженої ним особи на підставі відповідного Договору оренди.

Проте, як встановлено матеріалами справи, відповідачем не надано суду жодних доказів наявності у нього правових підстав (користування, оренда, власність та/або інші речові та похідні від них права) займати спірне приміщення, яке належить до комунальної власності, зокрема, доказів наявності між ним та Київською міською державною адміністрацією та/або Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією договірних відносин щодо спірних приміщень.

При цьому, в даному випадку питання цільового чи нецільового використання відповідачем спірних приміщень (навчальний заклад), значення та наслідків для вирішення даного спору не мають, оскільки підставами позову заявлено не нецільове використання відповідачем спірних приміщень, а відсутність у відповідача правових підстав займати це приміщення, яке належить до комунальної власності.

Питання виділення чи не виділення відповідачу Деснянською РДА іншого приміщення також не стосується предмету даного спору, оскільки не впливає на обов`язок відповідача звільнити приміщення, право на зайняття якого ним не доведено.

Натомість, якщо відповідач вважає, що Деснянською РДА чи позивачем порушуються його права на гарантоване законом виділення йому належного приміщення, відповідач не позбавлений права та можливості на звернення до суду з відповідним позовом в загальному порядку.

Також не стосуються предмету спору та не впливають на вирішення справи наявність чи відсутність належного спілкування між Деснянською РДА, позивачем та відповідачем, на що посилається останній, оскільки відносини спілкування між цими особами є питаннями виключно їх адміністративної та господарської діяльності, та неналежне, на думку відповідача, відношення Деснянською РДА та позивача до нього не дає відповідачу права без відповідних правовстановлюючих документів займати спірне приміщення.

Посилання відповідача на зачинення позивачем дверей та недопущення у спірне приміщення осіб, у яких відсутні правовстановлюючі документи на право перебування у спірному приміщенні, не заслуговують на увагу, адже такі дії позивача є правом останнього, який від імені власника розпоряджається даним об`єктом комунальної власності, віднесеним до його сфери управління.

Питання недопущення відповідача до спірного приміщення для вивезення звідти належних йому речей також не надає йому права постійного користування цим приміщенням та постійно перебувати у ньому, адже в такому випадку відповідача не позбавлено права звернутись з приводу цього з окремим позовом до суду.

Доводи відповідача щодо здійснення ним у спірних приміщеннях поліпшень, ремонту та/або їх страхування також не заслуговують на увагу, оскільки такі дії також не надають відповідача правових підстав перебувати у цих приміщеннях, які не є у його користуванні, власності та/або не перебувають у нього на іншому речовому праві.

Крім цього, всупереч твердженням відповідача, при виселенні його з приміщення не порушуються жодні наведені ним вимоги національного чи міжнародного законодавства, оскільки виселення з приміщення не є ліквідацією відповідача чи припиненням його діяльності. Натомість відповідач будучи обізнаним, що у нього відсутні правовстановлюючі документи на перебування у спірному приміщенні, повинен був планувати свою діяльність таким чином, щоб не розраховувати на протиправно займане ним приміщення, тобто не укладати договори на надання освітніх послуг, які планував надавати у спірному приміщенні тощо, а навпаки вживати усіх залежних від нього заходів, спрямованих на набуття правових підстав для зайняття спірного чи іншого приміщення (на укладення договору оплатного чи безоплатного користування, на отримання майна у власність тощо). Однак, правовідносини щодо реалізації відповідачем такого права (до укладення відповідного договору чи отримання свідоцтва про власність) також не є предметом даного судового спору.

Як встановлено матеріалами справи, зокрема, копіями договорів та актів, дійсно існували договірні відносини (орендна), на підставі яких орендарем комунального майна з власної волі без укладення договору суборенди (в матеріалах справи договір суборенди відсутній) було допущено відповідача до перебування у спірних приміщеннях.

Проте на момент розгляду справи договори оренди спірного приміщення закінчили свою дію, тому Заклад освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості , який допускав перебування відповідача у спірних приміщення, було з них виселене. Доказів щодо наявності договорів безоплатного користування, оренди чи правовстановлюючих документів про право власності (або документу, який підтверджує інше речове чи похідне від нього право), що давали би саме відповідачу право займати спірні приміщення, матеріали справи також не містять.

Посилання відповідача на положення ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна та ст. 764 ЦК України правомірно відхилене судом першої інстанції, оскільки ці норми встановлюють наслідки зайняття приміщення орендарем після закінчення договору найму, тоді як відповідач орендарем приміщення не був та не є, власник приміщення або уповноважені ним особи договору оренди з відповідачем не укладали й згоди на укладення з ним договорів суборенди не надавали. При цьому, місцевим судом враховано, що згідно ст. 22 Закону України Про оренду державного та комунального майна надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди, тоді як вище згадувалось, укладені із Закладом освіти Всеукраїнський експериментальний центр персональної освіти та соціалізації особистості договори оренди закінчили свою дію. Укладений між Закладом освіти та відповідачем договір про співпрацю від 04.01.2007, на умови якого посилався останній, також не є законною підставою зайняття відповідачем чи перебування його працівників, клієнтів, учнів та/або розміщення майна у спірному приміщенні комунальної власності, оскільки договір з орендарем цього приміщення, який надавав відповідачу допуск, наразі закінчився, а Заклад освіти виселено у судовому порядку.

Надані відповідачем листи та згоди Деснянської РДА на здійснення ним статутної діяльності у спірному приміщенні, а також проведення там навчальних заходів, не дають відповідачу права в розумінні Закону України Про оренду державного та комунального майна та положень цивільного законодавства, займати спірне приміщення без наявних правовстановлюючих документів на таке зайняття (на користування, оренду, право власності та/або інші речові права).

Питання звернення відповідача до Деснянської РДА щодо укладення договору оренди спірного приміщення також не є правовою підставою для перебування відповідача у спірному приміщенні, у випадку якщо відповідач вважає, що Деснянською РДА таким чином порушуються його охоронювані законом права та інтереси, це може бути підставою окремого судового позову.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

З огляду на наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для виселення відповідача з нежилого приміщення площею 2 829,1 кв.м в будинку № 16-А літер А на вул. Сабурова в місті Києві та повернення його Управлінню освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, відтак задоволення позову в повному обсязі.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Посилання апелянта, що рішенням суду першої інстанції порушено вимоги п. 28 Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1513-р від 03.12.2008 Про затвердження плану невідкладних заходів щодо розв`язання проблем соціального захисту інвалідів та забезпечення захисту їх прав та Конвенції ООН Про права інвалідів є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вказані нормативно-правові акти не регламентують спірних правовідносин, а саме, використання комунального майна.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закладу Всеукраїнська школа персональної освіти Славія залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/16599/15 - без змін.

Матеріали справи № 910/16599/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.06.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

А.О. Мальченко