Рішення

від 26.05.2020 по справі 910/16005/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.05.2020Справа № 910/16005/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой"

до 1. Приватного підприємства "Транс Петроль"

2. Приватного підприємства "Вікінг"

про визнання угоди та договору недійсними

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Рибчинчук Д.А. (адвокат);

від відповідача-1 Валенко К.П. (адвокат);

від відповідача-2 Валенко К.П. (адвокат).

В судовому засіданні 26.05.2020 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідачів, що повне рішення буде складено 09.06.2020 року.

СУТЬ СПОРУ:

13 листопада 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" (позивач) надійшла позовна заява № 1211/1 від 12.11.2019 року до Приватного підприємства "Транс Петроль" (відповідач-1) та Приватного підприємства "Вікінг" (відповідач-2), в якій викладені позовні вимоги щоб в судовому порядку визнати недійсною угоду про реституцію від 30.05.2018 року та визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані правочини є такими, що порушують публічний порядок, оскільки були спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача, отже в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними. На думку позивача, оскаржувані правочини є такими, які вчинені без наміру створення правових наслідків, отже є фіктивними, а фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/16005/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.12.2019 року.

04.12.2019 року через відділ діловодства суду від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачі проти позовних вимог заперечили, мотивуючи це тим, що оскаржувана угоду про реституцію від 30.05.2018 року не порушує публічний порядок, чине законодавство та рішення Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 року у справі № 906/726/17, містить усі істотні умови для її виконання то підписана сторонами за їх вільним волевиявленням. Також відповідачі зазначили, що ПП Транс Петроль за укладенням договору купівлі-продажу транспортних засобів від 15.01.2019 року, поновило право власності на транспортні засоби у кількості 40 одиниць, які були предметом визнаних недійсними судовими рішеннями договорів купівлі продажу. Відомості зазначені у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів МВС, щодо власника цих транспортних засобів є достовірними. Крім того, відповідачі зауважили, що за здійсненням реституції ПП Транс Петроль повернуло, а ПП Вікінг прийняло ТЗ без вантажних шин, про що сторонами були складені акти-прийому передачі.

В підготовчих засіданнях 10.12.2019 року та 14.01.2020 року судом оголошувалася перерва.

Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Так, суд відмічає, що в підготовчому засіданні 14.01.2020 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 04.02.2020 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/16005/19 до судового розгляду по суті на 25.02.2020 року.

В судових засіданнях 25.02.2020 року та 14.04.2020 року судом оголошувалася перерва.

У зв`язку з перебуванням судді Коткова О.В. у відпустці, судове засідання у даній справі, призначене на 14.04.2020 року не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 року судове засідання призначено на 19.05.2020 року.

В судовому засіданні 19.05.2020 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 26.05.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідачів проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 року, з урахуванням ухвали Господарського суду Житомирської області від 26.03.2018 року у справі № 906/726/17 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" задоволено частково; визнано недійсними укладені між Приватним підприємством Вікінг та Приватним підприємством Транс-Петроль договори купівлі-продажу транспортних засобів № 00081/09/8041/2016 від 05.05.2016 року, № 300/01/8047/2016 від 25.06.2016 року, № 558/10/8047/2016 від 03.06.2016 року, № 268/01/8047/2016 від 21.06.2016 року, № 291/01/8047/2016 від 25.06.2016 року, № 391/01/8047/2016 від 27.07.2016 року та додаткові угоди до цих договорів.

У рішенні Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 року у справі № 906/726/17, встановлено наступне:

В порушення умов Договору оренди Відповідач 1 здійснив відчуження транспортних засобів, на яких встановлені належні позивачу шини. Позивач зазначає, що відчуження відбулося шляхом укладення між відповідачами договорів №558/10/8041/2016 від 25.06.16., №00081,09/8041/2016 від 05.05.16., №300/01/8047/2016 від 25.06.16., №279/01/8047/2016 від 21.06.16., №558/10/8047/2016 від 25.06.16., №268/01/8047/2016 від 21.06.16., №291/01/8047 від 25.06.16., №391/01/8047/2016 від 25.06.16. З метою встановлення факту укладення вказаних договорів судом зроблено запит до Регіонального сервісного центру у м. Києві МВС України ат отримано відповідь, що дійсно між відповідачами укладались договори №00081/09/8041/2016 від 05.05.16., №300/01/8047/2016 від 25.06.16., №558/10/8047/2016 від 25.06.16., №268/01/8047/2016 від 21.06.16., №291/01/8047 від 25.06.16., №391/01/8047/2016 від 25.06.16. Зміст вказаних договорів свідчить про те, що Відповідач 1 продав а Відповідач 2 купив транспортні засоби, які входять до переліку транспортних засобів, на яких встановлені шини, які є предметом Договору оренди.

У Додаткових угодах №1 до спірних договорів, сторони (відповідачі) передбачили, що при передачі товару (транспортних засобів), право власності покупця - ПП "Транс Петроль" (відповідача 2) не поширюється на вантажні шини, встановлені на транспортні засоби. Разом з тим ці ж угоди вказують на те, що Відповідач 2 зобов`язується повернути шини після встановлення на транспортні засоби власних шин.

Відповідачі не заперечили, що шини, які є предметом Договору оренди і на даний час встановлені на транспортні засоби, які продані за спірними договорами. Цей факт також встановлений в ухвалі слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 23.10.17 у справі №296/8311/17.

Таким чином господарський суд приходить до висновку, що спірні договори були спрямовані на безпідставну передачу Відповідачем 1 Відповідачу 2 в користування шин, які належать позивачу, чим порушено права власності позивача, яке визначене в ст. 317 ч. 1, ст. 319 ч. 1, ст. 321 ч. 1,2 ЦК України. Тобто спірні договори суперечать вказаним нормам.

Судом також встановлено, що рішенням господарського суду Житомирської області від 15.06.2017 у справі 906/354/17 за участю цих же сторін, вирішено приватному підприємству "Вікінг" повернути ТОВ "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой" вантажні шини. Наявність вказаного рішення не впливає на наслідки розгляду даного позову, оскільки при вирішенні вимог про недійсність правочину суд встановлює правовідносини сторін саме на момент вчинення. .

При вирішенні даного спору судом прийнято до уваги, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відповідно до ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відтак, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 року у справі № 906/726/17, що ТОВ "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой" є власником вантажних шин, які згідно рішення Господарського суду Житомирської області від 15.06.2017 року у справі № 906/354/17 мають бути повернуті останньому, мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доведенню при розгляді справи № 910/16005/19.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, ПП Вікінг та ПП Транс-Петроль рішення Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 року у справі № 906/726/17 не виконали.

30.05.2018 року між ПП Вікінг (відповідач-2) та ПП Транс-Петроль (відповідач-1) укладено угоду про реституцію (надалі - угода), за умовами якої (з урахуваннями змін до неї) відповідач-2 зобов`язується до 01.02.2019 року перерахувати відповідачу-1 кошти в розмірі 3 285 258,00 грн. (п. 1 угоди), а відповідач-1 зобов`язується протягом трьох робочих днів з дня виконання відповідачем-2 п. 1 угоди повністю або частково передати відповідачу-2 транспортні засоби повністю або частково, відповідно до суми отриманих коштів, згідно договорів, які були визнанні недійсними рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 року у справі № 906/726/17.

15.01.2019 року згідно актів № 1, 2, 3, 4, 5, 6 приймання-передачу транспортних засобів до угоди про реституцію ПП Транс-Петроль повернуло, а ПП Вікінг прийняло транспортні засоби, придбані за договорами, які були визнанні недійсними рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 року у справі № 906/726/17.

15.01.2019 року між ПП Вікінг (продавець, відповідач-2) та ПП Транс-Петроль (покупець, відповідач-1) укладено договір купівлі-продажу № 011/1501/2019 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця транспортні засоби без вантажних шин, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити продавцю його вартість.

В преамбулі вказаного договору зазначено, що ПП Транс-Петроль , діючи відповідно зобов`язання, що виникло у останнього за ч. 1 ст. 216 ЦК України, повторно повернуло ПП Вікінг , за актами прийому-передачі, отримані за недійсними договорами купівлі-продажу, транспорті засоби, усього 40 одиниць. За отриманням транспортних засобів, ПП Вікінг набуло/поновило право власності на них. Сторони для відновлення status quo у фактичному та правовому становищі, що існувало між ними до визнання судом недійсними попередні договори купівлі-продажу транспортних засобів, уклали цей договір купівлі-продажу.

Як вказує позивач, в рамках виконавчого провадження ВП № 58044532, яке перебуває на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, накладено арешт на все майно ПП ВІКІНГ (в тому числі транспортні засоби), тому з метою уникнення звернення стягнення на транспортні засоби ПП Вікінг було укладено договір купівлі-продажу № 011/1501/2019 від 15.01.2019 року з ПП Транс Петроль без отримання свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів при поверненні ПП Транс Петроль відповідно актів приймання-передачу транспортних засобів транспортних засобів ПП Вікінг .

На думку позивача, договір купівлі-продажу № 011/1501/2019 від 15.01.2019 року укладено відповідачами задля уникнення сплати заборгованості перед позивачем.

Вважаючи укладені відповідачами угода про реституцію від 30.05.2018 року та договір купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 року такими, що не відповідають діючому законодавству, позивач звернувся із позовом про визнання їх недійсними.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Так, позивач звертаючись до суду з даним позовом просить суд визнати недійсною угоду про реституцію від 30.05.2018 року та недійсним договір купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 року.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Щодо вимог про визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 року суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі - не повинні суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Отже, наявність укладеної між ПП Вікінг та ПП Транс-Петроль (відповідачами) оспорюваної угоди про реституцію від 30.05.2018 року свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти вказаний правочин, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідало внутрішній волі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ст. 228 Цивільного кодексу України).

В ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов`язані з його недійсністю.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як встановлено судом, 30.05.2018 року між відповідачем-2 та відповідачем-1 укладено угоду про реституцію, за умовами якої (з урахуваннями змін до неї) відповідач-2 зобов`язується до 01.02.2019 року перерахувати відповідачу-1 кошти в розмірі 3 285 258,00 грн. (п. 1 угоди), а відповідач-1 зобов`язується протягом трьох робочих днів з дня виконання відповідачем-2 п. 1 угоди повністю або частково передати відповідачу-2 транспортні засоби повністю або частково, відповідно до суми отриманих коштів, згідно договорів, які були визнанні недійсними рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 року у справі № 906/726/17.

Суд констатує, що угода про реституцію від 30.05.2018 року підписана сторонами та скріплена відтисками круглих печаток господарюючих суб`єктів.

15.01.2019 року згідно актів № 1,2, 3, 4, 5, 6 приймання-передачу транспортних засобів до угоди про реституцію ПП Транс-Петроль повернуло, а ПП Вікінг прийняло транспортні засоби, придбані за договорами, які були визнанні недійсними рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.12.2017 року у справі № 906/726/17.

Відтак, на переконання суду, укладення угоди про реституцію від 30.05.2018 року є правом сторін.

Підписуючи вказаний правочин, сторони керувалися правовими підставами, що передбачаються законодавством України, а саме вимогами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

З огляду на вищевикладене, твердження позивача, що оскаржувана угода про реституцію від 30.05.2018 року не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що нею обумовлені, а була спрямована на незаконне заволодіння майном позивача спростовуються матеріалами справи.

Щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 року суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище, 15.01.2019 року між відповідачем-2, як продавцем, та відповідачем-1, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу № 011/1501/2019, відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов`язується передати у власність покупця транспортні засоби без вантажних шин , а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити продавцю його вартість.

В преамбулі вказаного договору зазначено, що ПП Транс-Петроль , діючи відповідно зобов`язання, що виникло у останнього за ч. 1 ст. 216 ЦК України, повторно повернуло ПП Вікінг , за актами прийому-передачі, отримані за недійсними договорами купівлі-продажу, транспорті засоби, усього 40 одиниць. За отриманням транспортних засобів, ПП Вікінг набуло/поновило право власності на них. Сторони для відновлення status quo у фактичному та правовому становищі, що існувало між ними до визнання судом недійсними попередні договори купівлі-продажу транспортних засобів, уклали цей договір купівлі-продажу.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України "Про дорожній рух" та Порядку, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків встановлюється Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про дорожній рух" державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України. Для ведення відомчого обліку зареєстрованих транспортних засобів відповідними органами, якими вони зареєстровані, створюються уніфіковані автоматизовані електронно-облікові системи. Відомості відомчого обліку щодо зазначених транспортних засобів є складовою частиною Єдиного державного реєстру. У разі наявності будь-яких обтяжень, реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється виключно за умови надання згоди на це обтяжувачем (обтяжувачами).

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов`язок щодо їх реєстрації.

Відповідно до п. 3 Порядку державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Відповідно до п. 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

У відповідності до п. 8 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують правомірність придбання, транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів є оформлені в установленому порядку укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в уповноважених органах МВС, подається також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою уповноваженого органу МВС про зняття транспортного засобу з обліку.

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов`язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

При цьому, зі змісту пункту 8 Порядку вбачається, що цей пункт не містить вичерпного переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація транспортних засобів, у зв`язку з чим, в розумінні пункту 8 Порядку до документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, відноситься і укладений між ПП Вікінг та ПП Транс-Петроль договір купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 року.

Відповідно до п. 40 Порядку зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в сервісному центрі МВС на підставі заяви власника, документа, що посвідчує особу.

Пунктом 42 Порядку передбачено, що у разі коли транспортний засіб знімається з обліку у зв`язку з його відчуженням, у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті) або на копії реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію на пластиковій основі, робиться запис: "Транспортний засіб знято з обліку для реалізації". Під час зняття з обліку транспортних засобів номерні знаки здаються та видаються номерні знаки для разових поїздок.

З системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства слідує, що у відповідності до вимог Порядку та ст. 34 ЗУ "Про дорожній рух" власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після їх придбання.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП Транс Петроль у встановленому законом порядку право власності на транспортні засоби згідно оскаржуваного договору купівлі-продажу не набув, оскільки ним не було дотримано вимог Порядку, необхідних для набуття у власність транспортних засобів, а саме їх державної реєстрації за ПП Транс Петроль .

При цьому, на думку відповідачів, постановка/зняття з обліку, перереєстрація транспортних засобів ТСЦ МВС, з внесенням даних до Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС, не є елементом форми правочину (договору купівлі-продажу) щодо набуття права власності на транспортні засоби.

До того ж, відповідачі стверджують, що факт отримання транспортних засобів у кількості 40 одиниць за актами прийому-передачі є підтвердженням набуття права власності на такі транспортні засоби, яке не потребує державної реєстрації.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачами у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів-1, 2 в рівних долях.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019 року, укладений між Приватним підприємством "Транс Петроль" та Приватним підприємством "Вікінг".

3. Стягнути з Приватного підприємства "Транс Петроль" (ідентифікаційний код 37498929, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 2/37, кв. 33) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" (ідентифікаційний код 33212540, адреса: 01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 5, кімн. 312) судовий збір - 960,50 грн. (дев`ятсот шістдесят гривень 50 копійок).

4. Стягнути з Приватного підприємства "Вікінг" (ідентифікаційний код 31581361, адреса: 11500, Житомирська обл., м. Коростень, Білокоровицьке шосе, 10) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" (ідентифікаційний код 33212540, адреса: 01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 5, кімн. 312) судовий збір - 960,50 грн. (дев`ятсот шістдесят гривень 50 копійок).

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.06.2020р.

Суддя О.В. Котков