Ухвала

від 24.02.2021 по справі 910/16005/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/16005/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

за дорученням судді повноваження секретаря судового засідання здійснює помічник судді - Диченко В. В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі - Дальнобой" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 (колегія суддів: Разіна Т. І., Іоннікова І. А., Шаптала Є. Ю.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі - Дальнобой" до 1) Приватного підприємства "Транс Петроль", 2) Приватного підприємства "Вікінг" про визнання угоди та договору недійсними,

за участю представників:

позивача - Грушко О. О.,

відповідача-1 - Святюк С. П.,

відповідача-2 - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" (далі - ТОВ "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Транс Петроль" (відповідач - 1, ПП "Транс Петроль") та Приватного підприємства "Вікінг" (відповідач -2, ПП "Вікінг") про визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 та визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів від 15.01.2019 № 011/1501/2019.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані правочини є такими, що порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача, отже в розумінні статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є нікчемними. На думку позивача, оскаржувані правочини є такими, які вчинені без наміру створення правових наслідків, отже є фіктивними, а фіктивний правочин визнається судом недійсним.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 позов задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортних засобів від 15.01.2019 № 011/1501/2019, укладений між ПП "Транс Петроль" та ПП "Вікінг"; в іншій частині позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсною угоди про реституцію від 30.05.2018 суд першої інстанції виходив з того, що укладена між відповідачами угода не суперечить чинному законодавству і укладення такого виду угод є правом сторін; в свою чергу позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що укладення відповідачами угоди про реституцію від 30.05.2018 не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, які нею обумовлені, а така угода була спрямована на незаконне заволодіння майном.

5. Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним договір купівлі-продажу транспортних засобів від 15.01.2019 № 011/1501/2019 місцевий господарський суд виходив з того, що зазначений правочин суперечить положенням статті 203 ЦК України, оскільки ПП "Транс Петроль" у встановленому законом порядку право власності на транспортні засоби за договором купівлі-продажу не набуло, оскільки ним не було дотримано вимог необхідних для набуття у власність транспортних засобів, а саме їх державної реєстрації за ПП "Транс Петроль", як це передбачено Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 та статті 34 Закону України "Про дорожній рух".

6. При цьому суд першої інстанції керувався положеннями статей 15, 16, 215, 216, 228, 626, 627, 628 ЦК України, статей. 180, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 34 Закону України "Про дорожній рух" та пунктами 3, 4, 7, 8, 42 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388.

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 скасовано в частині задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів від 15.01.2019 № 011/1501/2019 та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів від 15.01.2019 № 011/1501/2019 відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 залишено без змін.

8. Постанову мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції встановлено відсутність порушення положень статей 224, 228 ЦК України (на які посилається позивач), при укладені оспорюваного договору, а також відсутність порушених прав чи інтересів позивача, який не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу транспортних засобів від 15.01.2019 № 011/1501/2019, що також є самостійною підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

9. ТОВ "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

10. Скарга з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема статей 203, 215, 234 ЦК України, а також прийняттям судового рішення без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 683/2694/16-ц.

11. ПП "Транс Петроль" у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки вважає викладені у ній доводи необґрунтованими. Постанову апеляційної інстанції просить залишити без змін.

12. Від ПП "Транс Петроль" також надійшло клопотання про закриття касаційного провадження у справі, оскільки, на думку заявника, правовідносини у справі, на висновок у якій посилається ТОВ "Мережа сервісних станцій "Тідісі-Дальнобой" у касаційній скарзі, не є тотожними правовідносинам у справі, яка переглядається.

13. ПП "Вікінг" у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, наголошуючи, що обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права за встановлених у справі обставин касаційна скарга не містить.

14. Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, у розрізі виключності випадку касаційного оскарження судового рішення та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/16005/19 з огляду на таке.

15. Приймаючи постанову про відмову у задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортних засобів від 15.01.2019 № 011/1501/2019, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

16. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

17. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

18. Відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

19. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

20. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, Верховного Суду від 10.03.2020 у справі 910/24075/16.

21. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення оспорюваним договором купівлі - продажу публічного порядку, і, зокрема, доказів того, що укладення вказаного правочину було спрямоване на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, і як наслідок відсутність підстав застосування наслідків нікчемного правочину.

22. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не доведено, що укладення вказаного правочину було спрямовано на незаконне заволодіння майном позивача.

23. Так, у спірному договорі купівлі-продажу від 15.01.2019 сторони погодили умови щодо обов`язку продавця передати у власність покупця транспортні засоби без вантажних шин (п.1.1. зазначеного договору).

24. У актах приймання-передачі транспортних засобів, укладених на виконання умов вказаного договору купівлі-продажу, не міститься інформації щодо передачі разом із транспортними засобами також і шин.

25. Тобто, позивачем належним чином не доведено факту, що за спірним договором купівлі-продажу від 15.01.2019 було передано не тільки транспортні засоби, але й шини для вантажних автомобілів, які належать ТОВ "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой", і що дійсно відповідачі, вчиняючи оспорюваний договір, незаконно заволоділи майном позивача.

26. Щодо посилання позивача на фіктивність договору купівлі-продажу транспортних засобів № 011/1501/2019 від 15.01.2019, задля уникнення сплати заборгованості перед позивачем та іншими кредиторам, тобто вчинення такого правочину без наміру створення правових наслідків, суд апеляційної інстанції зазначив таке.

27. Відповідно до статті 234 ЦК України, на яку позивач посилається як на підставу позову, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

28. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним.

29. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не довів відсутності у сторін правочину наміру створити юридичні наслідки.

30. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що договір може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи, не сторони договору, за умови встановлення факту порушення особистого немайнового або майнового права та інтересу такої особи. Якщо ж за результатами розгляду справи такого факту не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

31. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/3169/18, від 28.01.2020 у справі № 916/495/19, у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15).

32. Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність порушення положень статей 224, 228 ЦК України (на які посилається позивач) при укладені оспорюваного договору, а також відсутність порушених прав чи інтересів позивача, який не є стороною спірного договору купівлі-продажу транспортних засобів від 15.01.2019 № 011/1501/2019 , що також є самостійною підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

33. У справі № 683/2694/16-ц на постанову Верховного Суду у якій міститься посилання у касаційній скарзі, предметом позову є визнання права власності на автомобіль та зняття арешту. Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірний автомобіль у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні підстави для зняття з нього арешту.

34. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

35. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

36. Отже, правовідносини у справі на яку посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.

37. Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 провадження № 6-1873цс16 (предметом позову є визнання недійсним договору дарування, за яким відповідач відчужив належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині), від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц (предметом позову є визнання недійсними договорів дарування, укладених між близькими родичами), від 09.08.2017 у справі № 359/1654/15-ц (предметом позову є визнання частково недійсним договору дарування квартири, яка знаходилась під арештом), постанови Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 (предметом позову є визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між близькими родичами), від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц (предметом позову є поділ спільного майна подружжя) колегія суддів зазначає, що наведені скаржником постанови Верховного Суду та Верховного Суду України винесені у справах з іншим предметом позову, за інших обставин справи і відповідно мають інше правове регулювання спірних правовідносин, тобто ці справи не є подібними справі, яка переглядається.

38. Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

39. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

40. Відповідно до частини 2 статті 296 ГПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

41. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

42. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

43. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987).

44. Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

45. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище норм ГПК України.

46. За вказаних обставин, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку необхідність закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі - Дальнобой" та відповідно про обґрунтованість клопотання ПП "Транс-Петроль" про закриття касаційного провадження.

47. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційних скарг покладаються на скаржників та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "Тідісі - Дальнобой" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 910/16005/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич