Ухвала

від 05.06.2020 по справі 926/2325/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 926/2325/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Малого приватного підприємства "Кордо"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 у справі

за позовом Чернівецької міської ради

до Малого приватного підприємства "Кордо"

про стягнення 96 088,61 грн,

ВСТАНОВИВ:

18.05.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Малого приватного підприємства "Кордо" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 у справі № 926/2325/19, надіслана скаржником поштою 13.05.2020.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 926/2325/19 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України з змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-ІХ не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 установлено у розмірі 2 102,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення 96 088,61 грн, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн), а тому у розумінні ГПК України справа № 926/2325/19 є малозначною.

Разом із цим у касаційній скарзі зазначено, що викладені судом висновки в оскаржуваному рішенні стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судом повністю ототожнено поняття будинку, будівлі, споруди та приміщення, яке знаходиться в них та може бути лише їх частиною, а не самостійним об`єктом нерухомого майна в розумінні положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України "Про оренду землі".

Крім цього, скаржник посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2019 у справі № 263/68/17, що нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, колегія суддів зауважує, що сама лише вказівка на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного такого обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Водночас з огляду на зміст касаційної скарги , наведені у ній доводи, у контексті оскаржуваного судового рішення у даній справі та судового рішення Верховного Суду , на яке посилається скаржник, не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки правовідносини у цих справах не можна визнати подібними, що не може свідчити про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, а зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судом обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, і в цілому до заперечення результату розгляду справи судом.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.

Подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а тому суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі і відмовляє у такому відкритті.

З урахуванням вказаного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Малого приватного підприємства "Кордо" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 у справі № 926/2325/19, оскільки цю скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Малого приватного підприємства "Кордо" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 у справі № 926/2325/19.

2. Матеріали касаційної скарги на 16 (шістнадцяти) аркушах, у тому числі оригінал платіжного доручення від 08.05.2020 № 3846 про сплату судового збору, повернути скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ