Постанова

від 02.06.2020 по справі 922/441/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/441/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - Костюк О. В. (прокурор),

відповідача 1 - не з`явилися,

відповідача 2 - не з`явилися

відповідача 3 - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області

на ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.01.2020 (суддя Добреля Н. С.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 (Гетьман Р. А. - головуючий, судді Дучал Н. М., Хачатрян В. С.) у справі

за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури

до 1) фізичної особи ОСОБА_1 ,

2) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області,

3) Фермерського господарства "Колос"

про визнання незаконним та скасування наказу, недійсними договорів та повернення земельної ділянки.

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У лютому 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Держгеокадастр) та Фермерського господарства "Колос" (далі - ФГ "Колос") , в якому просило суд:

- визнати незаконними і скасувати накази Головного управління Держземагенства у Харківській області від 05.12.2013 № ХА/6322655100:07:001/00000522 і від 28.04.2014 № 232-СГ про надання дозволу на розробку документації із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 (позовні вимоги до Держгеокадастру;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 8,1325 га, кадастровий номер 6322655100:07:007:0448, укладений 10.07.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , скасувати державну реєстрацію цього договору (позовні вимоги до Держгеокадастру і ОСОБА_1 );

- визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки, площею 8,1325 га, кадастровий номер 6322655100:07:007:0448, укладений 08.10.2014 між ОСОБА_1 та ФГ "Колос", скасувати державну реєстрацію цього договору (позовні вимоги до ОСОБА_1 та ФГ "Колос");

- зобов`язати ФГ "Колос" (код ЄДРПОУ 21242003) повернути земельну ділянку площею 8,1325 га, кадастровий номер 66322655100:07:007:0448, а Держгеокадастр - прийняти цю земельну ділянку шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації (позовні вимоги до ФГ "Колос").

1.2. Позов аргументовано тим, що звертаючись до Головного управління Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк уже створеного ФГ "Колос" без проведення земельних торгів, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки ФГ "Колос" уже було надано земельну ділянку, що перебуває у користуванні цього товариства, для ведення і створення фермерського господарства.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.01.2020, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 провадження у справі № 922/441/19 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2.2. Аргументуючи ухвалу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що у цій справі спірну земельну ділянку надано в оренду ОСОБА_1 як громадянину України. Саме із ОСОБА_1 як фізичною особою укладено договір оренди, тому з огляду на суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин, спір має бути розглянутий у порядку цивільного, а не господарського судочинства.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.01.2020 і постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 у справі № 922/441/19, заступник прокурора Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу і постанову скасувати, а справу передати для розгляду до суду першої інстанції.

3.2. Як свідчать матеріали справи, підставою для касаційного оскарження судових рішень є положення абзацу 2 частини 2 статті 287 ГПК України. Зокрема, скаржник наголошує на порушенні судами попередніх інстанцій норм матеріального права (статей 1, 7, 12, 14 Закону України "Про фермерське господарство") і процесуального права (статей 4, 20, 86, 231, 234, 236 ГПК України).

3.3. Скаржник, посилаючись на правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 724/28/18 (постанова від 13.11.2019) та у справі № 348/922/16-ц (постанова від 13.03.2018) наголошує, що із часу укладення спірного договору суборенди відбулася фактична заміна орендаря - замість фізичної особи ОСОБА_1 орендарем стало ФГ "Колос". При цьому засновником, керівником і підписантом зазначеного фермерського господарства є ОСОБА_1 , а спірною земельною ділянкою користується саме ФГ "Колос". Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їх земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органами державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

3.4. Крім цього, прокурор акцентує, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 12.12.2018 у справах № 704/29/17-ц та № 388/1103/16-ц, від 10.04.2019 у справі № 275/82/18, від 20.03.2019 у справі № 539/4023/15-ц, від 23.01.2019 у справі № 610/1863/17, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17, від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17, від 14.11.2018 у справі № 368/546/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц.

3.5. Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. За змістом статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

4.3. Як свідчать матеріали справи, Держгеокадастр видав наказ від 28.04.2014 № 232-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 8,1325 га (кадастровий номер 6322655100:07:007:0448) із земель державної власності сільськогосподарських угідь (рілля) в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, строком на 45 років.

10.07.2014 між ОСОБА_1 і Держгеокадастром на підставі зазначеного наказу укладено договір оренди землі строком на 45 років, згідно з яким ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 8,1325 га, розташовану за межами населеного пункту смт Золочів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області, а саме: земельна ділянка площею 8,1325 га, кадастровий номер 6322655100:07:007:0448, сільськогосподарські угіддя (рілля).

Згідно з інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 10.07.2014 зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки за

ОСОБА_1 подальшому 08.10.2014 ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в суборенду строком до 10.07.2059.

Згідно з інформацією Слобожанської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Харківській області від 27.09.2018 № 148/9/20-11-13-01-38 фермерське господарство ОСОБА_1 не створено, запису про його реєстрацію немає.

Водночас, за змістом відомостей із ЄДРПОУ, ФГ "Колос" засновано 05.10.1998 та із 17.11.2018 його керівником і підписантом є ОСОБА_1

У справі, яка розглядається, прокурор, звертаючись до суду із позовом, зауважив, що надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 здійснено із порушенням вимог земельного законодавства, ОСОБА_1 не виконав вимог закону щодо реєстрації такого господарства та умов, які були підставою для надання йому в оренду землі, крім цього, в обхід участі у земельних торгах ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в суборенду ФГ "Колос", керівником і підписантом якого є сам ОСОБА_1

4.3. Згідно зі статтею 4 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом у цій справі) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У статті 20 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом у цій справі) визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Згідно із частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів відбувається залежно від їхнього предмета та суб`єктного складу учасників.

Земельні спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом у цій справі). Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (стаття 45 цього Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником фермерського господарства державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до частини 1 статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Отже, як правомірно зауважили суди попередніх інстанцій, до складу земель фермерського господарства входять землі, якими користується це господарство на умовах оренди. Про те, що землями фермерського господарства є землі, які перебувають у фермерському господарстві в суборенді, у Законі України "Про фермерське господарство" не зазначено.

Передача ОСОБА_1 земельної ділянки у суборенду ФГ "Колос" свідчить про те, що ці землі не є землями фермерського господарства у розумінні статті 12 зазначеного Закону, а тому їх користувачем є ОСОБА_1 як фізична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою фактичної заміни орендаря не відбулося, обов`язки землекористувача до фермерського господарства не перейшли.

Тобто, земельна ділянка надана ОСОБА_1 як громадянину на підставі спірного договору оренди землі, а тому ототожнення цієї фізичної особи та ФГ "Колос" у спірних правовідносинах є неправильним.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 468/972/17-ц (постанова від 15.05.2019), у справі № 699/185/19 (постанова від 12.06.2019), у справі № 698/119/18 (постанова від 15.01.2020), у справі № 922/1974/19 (постанова від 20.01.2020) та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у справі № 922/1377/19 (постанова від 26.05.2020).

У справі № 922/441/19, яка розглядається, спірну земельну ділянку надано в оренду ОСОБА_1 як громадянину України. Саме із ОСОБА_1 як фізичною особою укладено договір оренди. Отже, зважаючи на суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин, спір належить розглянути в порядку цивільного, а не господарського судочинства . З огляду на викладене Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у цій справі згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК України, адже спір не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.

Твердження прокурора про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у інших справах, під час ухвалення оскаржуваних ухвали і постанови Верховний Суд відхиляє, адже висновки суду, викладені у зазначених постановах від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 11.02.2020 у справі 922/614/19, від 12.12.2018 у справах № 704/29/17-ц та № 388/1103/16-ц, від 10.04.2019 у справі № 275/82/18, від 20.03.2019 у справі № 539/4023/15-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17, від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17, від 14.11.2018 у справі № 368/546/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц і у справі № 922/441/19 стосуються різних правовідносин. У кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів. Зокрема у наведених справах фермерські господарства були зареєстровані після видання спірних наказів і укладення спірних договорів оренди, водночас у справі № 922/441/19, яка розглядається, фермерське господарство для ведення якого надавалася спірна земельна ділянка, створено (зареєстровано) фактично не було. Отже, судові рішення, на які посилається скаржник, були прийняті за результатами розгляду спорів із підстав, відмінних від підстав спору у справі № 922/441/19, фактичні обставини цих справах також є різними.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 610/1863/17, скаржник не звернув увагу, що цією постановою справу передано на новий розгляд і вказано на те, що суду першої інстанції необхідно встановити чи відбулася державна реєстрація фермерського господарства на час відкриття провадження у справі.

Зважаючи на такий висновок, колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє аргументи скаржника, зазначені у касаційній скарзі, які зводяться до заперечення скаржником установлених судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ухвалі та постанові обставин справи, тверджень про недослідження судами доказів і надання доказам неправильної оцінки, оскільки такі аргументи наведено без урахування меж касаційного перегляду та повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 300 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не має.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 27.01.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 у справі № 922/441/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ