Рішення

від 01.06.2020 по справі 260/216/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 червня 2020 рокум. Ужгород№ 260/216/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Дору Ю.Ю.,

за участі:

секретаря судового засідання - Завидняк А.В.,

позивача - ОСОБА_1

представник відповідача - Белякова А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради (далі - відповідач, Ужгородська міська рада), в якій просить: визнати протиправним і скасувати розпорядження Ужгородського міського голови від 19 листопада 2019 року за №219-р "Про звільнення ОСОБА_1 " та розпорядження виконуючого обов`язки міського голови від 24 грудня 2019 року за №244-р "Про ОСОБА_1 ".

Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказав, що оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49 2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Вказує, що згідно рішення Ужгородської міської ради VII скликання від 13 грудня 2018 року за №1367 Про затвердження структури апарату ради та виконавчих органів міської ради, їх загальної штатної чисельності штатна чисельність Ужгородської міської ради становить 346 одиниць, що на 38 одиниць більше, ніж було затверджено до того. Однак, відповідач не повідомив позивача про наступне звільнення з роботи не запропоновав жодної вакантної посади в апараті та в виконавчих органах Ужгородської міської ради.

Додатково у позовній заяві зазначив про перевищення повноважень Ужгородським міським головою та його заступником при вивільненні позивача з роботи, оскільки вважає, що

питання звільнення першого заступника міського голови повинні вирішувати депутати на сесії Ужгородської міської ради, що затверджували призначення на цю посаду.

У зв`язку з чим вважає, що розпорядження Ужгородського міського голови від 19 листопада 2019 року за №219-р Про звільнення ОСОБА_1 та виконуючого обов`язки міського голови від 24 грудня 2019 року за №244-р Про ОСОБА_1 є незаконними, прийнятими за межами повноважень обох посадовців Ужгородської міської ради.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі за вказаним позовом. Вказаною ухвалою суду встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

19 лютого 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Ужгородська міська рада заперечує проти задоволення позову. Відповідач зазначив, що виходячи з вимог статті 49 2 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади. Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою про таке переведення.

Вказує, що 17 та 18 вересня 2019 року позивач не з`являвся на роботі, про що складено відповідні акти про відсутність на робочому місці ОСОБА_1 від 17.09.2019 року та від 18.09.2019 року та подано доповідну записку на ім`я міського голови про відсутність позивача на роботі 18.09.2019 року протягом робочого дня, а саме з 8 год. 30 хв. до 17 год. 30 хв.

Додатково зазначив, що 19.09.2019 року ОСОБА_1 було офіційно повідомлено про майбутнє скорочення його посади та одночасно запропоновано іншу роботу (посади) в структурі Ужгородської міської ради та її виконавчих органах, однак ОСОБА_1 відмовився підписати лист від 19.09.2019 №05-09/101 про наступне вивільнення з роботи в зв`язку із скороченням його посади і пропозицію роботи, про що складено відповідний акт від 19.09.2019 року, тому вважає, що є всі підстави вважати що ОСОБА_1 був офіційно повідомлений про вивільнення його з посади і по закінченню двомісячного терміну було видано розпорядження Ужгородського міського голови від 19.11.2019 року № 219-р Про звільнення ОСОБА_1 , але беручи до уваги те що позивач перебував у відпустці, а згодом і на лікарняному, в подальшому було видане розпорядження від 24.12.2019 року №244-р Про ОСОБА_1

Тому вважає, що Ужгородська міська рада дотрималася всіх норм трудового законодавства, щодо звільнення ОСОБА_1

21 лютого 2020 року позивач подав заяву про зміну предмету позову. Згідно поданої заяви просить суд змінити предмет позову шляхом його доповнення та вважати позовними вимогами наступні: визнати протиправними і скасувати розпорядження Ужгородського міського голови від 19 листопада 2019 року за №219-р Про звільнення ОСОБА_1 та розпорядження виконуючого обов`язки міського голови від 24 грудня 2019 року за №244-р Про ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови; стягнути з Ужгородської міської ради середню заробітну плату за час вимушеного прогулу; стягнути моральну шкоду у розмірі місячної заробітної плати за останній місяць роботи на посаді заступника міського голови.

02 березня 2020 року на вказану заяву позивача відповідачем подано відзив, відповідно до якого просить залишити заяву позивача без розгляду, у зв`язку з тим, що позивачем не сплачено судовий збір за збільшення позовних вимог.

Проте, суд вказує, що заява позивача про збільшення позовних вимог подана у відповідності до норм чинного законодавства. Так, згідно поданої заяви, позивачем, у порівнянні із первинною позовною заявою, додатково заявлено позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника міського голови; стягнення з Ужгородської міської ради середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди у розмірі місячної заробітної плати за останній місяць роботи на посаді заступника міського голови.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Окрім цього, відповідно статті 3 частини 2 пункту 13 Закону України № 3674-VI, судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до статті 5 частини 1 пункту 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Статтею 21 частиною 5 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зміст вказаних положень вказує на те, що вимозі про відшкодування моральної шкоди передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача. За такого правового регулювання у даному випадку вимога про відшкодування моральної шкоди не є об`єктом, за який справляється судовий збір.

У зв`язку з викладеним заява позивача про збільшення позовних вимог відповідає приписам норм чинного законодавства та приймається судом. Відтак, розгляд справи здійснюється у межах змінених позовних вимог.

У судовому засіданні позивач підтримав змінені позовні вимоги у повному обсязі та просив такі задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог у повному обсязі. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до наступного висновку.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування, є Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон України №2493-III).

Згідно ст. 3 Закону України №2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Згідно рішення ХХХ сесії Ужгородської міської ради VII скликання від 13 грудня 2018 року №1367 затверджено структуру апарату міської ради і виконавчих органів ради. Згідно вказаної структури посада заступника міського голови у кількості - 3 та загальна штатна чисельність становить - 346.

Судом встановлено, що згідно рішення І сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 26 листопада 2015 року №4 затверджено ОСОБА_1 першим заступником міського голови (а.с.25), про що також внесено запис до трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 25.06.1993 року, згідно запису №36 з 03.12.2015 року позивачу присвоєно шостий ранг посадової особи місцевого самоврядування (а.с.19).

Згідно рішення ХLI сесії Ужгородської міської ради VII скликання від 14 листопада 2019 року №1790 Про затвердження структури апарату ради та її виконавчих органів, їх загальної штатної чисельності затверджено структуру апарату ради та її виконавчих органів у новій редакції. Згідно пункту 2 вказаного рішення затверджено загальну штатну чисельність апарату ради та її виконавчих органів у кількості 350 штатних одиниць. Водночас, згідно додатку до вказаного рішення, яке долучено представником відповідача до матеріалів справи відсутній перелік кількості штатних одиниць за кожною посадою.

19.11.2019 року за №219-р Ужгородським міським головою видано розпорядження Про звільнення ОСОБА_1 , згідно якого визначено звільнити ОСОБА_1 з посади першого заступника міського голови з 13 грудня 2019 року у зв`язку із скороченням чисельності і штату працівників, п.1 стю40 КЗпП України. Як підстава зазначено: рішення ХХХ сесії міської ради VІІ скликання 13 грудня 2018 №1367 Про затвердження структури апарату ради та виконавчих органів міської ради, їх загальної чисельності , розпорядження міського голови 27.12.2018 №233-р Про затвердження переліку посад апарату міської ради та її виконавчих органів , розпорядження міського голови 28.10.2019 №179-рк Про відпустку ОСОБА_1 (а.с.107)

24.12.2019 року в.о. міського голови, заступником міського голови І.Фартушок прийнято розпорядження за №244-р Про ОСОБА_1 , згідно якого абзац перший розпорядження міського голови 19.11.2019 №219-р Про звільнення ОСОБА_1 викласти в такій редакції:

Звільнити ОСОБА_1 з посади першого заступника міського голови з 24 грудня 2019 року у зв`язку із скороченням чисельності і штату працівників, п.1 стю40 КЗпП України (а.с.18).

Вважаючи вказані розпорядження протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Встановлюючи правомірність оскаржуваного розпорядження суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Частиною 6 статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 07.06.2001 № 2493-ІІІ Про службу в органах місцевого самоврядування (далі - Закон України Про службу в органах місцевого самоврядування ) посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно п. 20 ч.4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") сільський, селищний, міський голова видає розпорядження у межах своїх повноважень.

У відповідно з абз.4 ч.1 ст.10 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування прийняття на службу в органи місцевого самоврядування на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради шляхом затвердження відповідною радою.

За змістом ч.3 ст. 7 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У разі якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що оскаржуване розпорядження Про звільнення ОСОБА_1 від 19.11.2019 №219-р винесено на підставі рішення ХХХ сесії міської ради VІІ скликання 13 грудня 2018 №1367 Про затвердження структури апарату ради та виконавчих органів міської ради, їх загальної чисельності

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, додатку до рішення ХХХ сесії міської ради VІІ скликання 13 грудня 2018 №1367 Про затвердження структури апарату ради та виконавчих органів міської ради, їх загальної чисельності відсутня посада першого заступника міського голови .

Частиною 3 ст.49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідач вказує, що 19.09.2019 року ОСОБА_1 було офіційно повідомлено про майбутнє скорочення його посади та одночасно запропоновано іншу роботу (посади) в структурі Ужгородської міської ради та її виконавчих органах, однак відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного, зокрема не надано лист від 19.09.2019 №05-09/101 про наступне вивільнення з роботи в зв`язку із скороченням його посади і пропозицією роботи.

Водночас, долучений відповідачем до матеріалів справи, акт про відмову ОСОБА_1 підписати лист про наступне вивільнення з роботи та пропозицію роботи від 19.09.2019 року без номеру (а.с. 51) не може прийматися судом як належний та допустимий доказ, що засвідчує факт доведення до відома позивачу листа про наступне вивільнення з роботи та пропозицію роботи, оскільки у вказаному акті відсутнє місце складання такого акту та не зазначено змісту листа, який доводився позивачеві до відома та від підписання якого останній відмовився. Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, згідно листка непрацездатності ОСОБА_1 у період з 09 вересня до 20 вересня 2019 року (а.с.91) перебував на лікуванні (режим - стаціонарний), що, у свою чергу, виключає можливість доведення до відома позивача 19.09.2019 року листа про наступне вивільнення з роботи та пропозицію роботи.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 не було запропоновано іншої посади, вакантної на момент звільнення. Проте, як вбачається із відповіді Виконавчого комітету Ужгородської міської ради №34/03-23 від 28.01.2020 на запити позивача, у період з 23 травня 2019 року по 24 грудня 2019 року (дата звільнення позивача) в керівництві та структурних підрозділах виконавчих органів Ужгородської міської ради були наявні вакансії згідно переліку пункту 4 вказаного листа у кількості 15 одиниць (а.с.а.с.41-44).

Аналізуючи зібрані докази по справі та оцінюючи їх взаємний зв`язок у їх сукупності суд вважає, що оскаржуване розпорядження Ужгородського міського голови від 19 листопада 2019 року №219-р Про звільнення ОСОБА_1 та розпорядження виконуючого обов`язки міського голови від 24 грудня 2019 року №244-р Про ОСОБА_1 (яким внесено зміни до розпорядження від 19 листопада 2019 року №219-р) слід визнати протиправним, оскільки позивача було звільнено з грубим порушенням норм трудового законодавства, зокрема з порушенням порядку звільнення, так як йому не було запропоновано іншу роботу, яка була вакантна на момент звільнення останнього, зокрема суду не надано належних та допустимих доказів повідомлення позивача про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності і штату працівників та доказів пропозиції вакантних посад, а тому позивача слід поновити на роботі на посаді першого заступника міського голови Ужгородської міської ради, тобто на посаді з якої останнього протиправно звільнено.

Зі змісту ст.43 Конституції України та п.24 Європейської соціальної хартії вбачається, що працівники мають право на захист у випадках звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Варто зазначити й те, що саме по собі скорочення посади першого заступника міського голови не може вплинути на правильність вирішення спору, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади з порушенням трудового законодавства, оскільки підстава його звільнення вимагає дотримання певної процедури та гарантій (ст.ст.40 ч.2, 42, 49-2 КЗпП) при звільненні.

У ч.2 ст.235 КЗпП України закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.1, 2 п.8 вказаного Порядку).

З огляду на зміст наведених норм матеріального права, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995.

Згідно постанови КМ України № 100 від 08.02.1995 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Постанова №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язані відповідні виплати.

Згідно долученої до матеріалів справи довідки Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28.05.2020 №07-12/190 зазначено, що середньомісячний заробіток ОСОБА_1 станом на 13.12.2019 року складав 36427,83 грн..

Відповідно середньоденна заробітна плата (виходячи з періоду фактично відпрацьованих протягом двох місяців робочих (календарні) днів, що передували звільненню) складає 1694,31 грн.

Загальний час вимушеного прогулу за період з 26.12.2019 до 29.05.2020 включно склав 83 робочих дні, через що загальна сума заробітку за час вимушеного прогулу дорівнює 140627,73 (1694,31 грн. х 83 дні вимушеного прогулу) грн. і останню належить стягнути на користь позивача.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць в сумі 36 427,83 грн. підлягає негайному виконанню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі місячної заробітної плати за останній місяць роботи на посаді заступника міського голови, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 цієї Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В обґрунтування завданої моральної шкоди позивач зазначив, що переживає душевні страждання щодо процедури його звільнення та вказує, що відшкодування моральної шкоди в грошовому виразі повністю не компенсує позивачу втрат емоційного характеру, відразу не поверне душевну рівновагу, впевненість та спокій, а лише дасть часткову сатисфакцію від усвідомлення невідворотності відповідальності відповідача за неправомірні дії щодо звільненого працівника.

Суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку. Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі та жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди.

Позивач вказує, що не звертався до експертних установ з приводу встановлення грошового еквіваленту моральної шкоди, завданої йому неправомірними діями відповідача, а визначає розмір таких витрат виходячи з розміру своєї місячної заробітної плати, жодним чином не мотивуючи наведене.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі місячної заробітної плати є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Відтак позовна заява у частині вимог про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, відповідно до якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд вказує, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів правомірності дій щодо дотримання норм трудового законодавства та порядку звільнення на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI позивач від сплати судового збору звільнений, питання про розподіл відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-77, 243-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл.Поштова, буд.3, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Ужгородського міського голови від 19 листопада 2019 року за №219-р "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Визнати протиправним та скасувати розпорядження виконуючого обов`язки міського голови від 24 грудня 2019 року за №244-р "Про ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді першого заступника міського голови з 26.12.2019 року.

Стягнути з Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 33868924) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 26.12.2019 по 29.05.2020 включно у розмірі 140 627,73 грн. (сто сорок тисяч шістсот двадцять сім гривень 73 копйки), з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

У задоволенні позовної заяви у частині решти позовних вимог - відмовити.

Відповідно до вимог статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць, що становить 36 427,83 (тридцять шість тисяч чотириста двадцять сім гривень 83 копійки) грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 10.06.2020 року.

СуддяЮ.Ю.Дору