Постанова

від 01.06.2020 по справі 813/203/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/203/18 пров. № А/857/3146/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В.,

суддя Матковська З.М.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю:

представник позивача Хомик В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інститут геоінформаційних систем на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року (головуючий суддя Качур Р.П., м.Львів, проголошено 16:24:21) у справі № 813/203/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інститут геоінформаційних систем до Державної служби України з питань геодезії картографії та кадастру, третя особа Львівська обласна рада про визнання протиправними та скасування висновку зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

12.01.2018 року позивач звернувся в суд першої інстанції із адміністративним позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Львівська обласна рада, в якому просив: визнати протиправним та скасувати висновок державної експертизи землевпорядної документації від 13.09.2017 року № 1427-17, наданий відповідачем; зобов`язати відповідача провести повторну державну експертизу проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для збереження та використання земель НПП Північне Поділля на території Білокамінської, Великовільшаницької, Колтівської, Підлипецької, Руда-Колтівська сільських рад Золочівського району Львівської області, з врахуванням висновків суду.

Позов обґрунтовує тим, що позивачем дотримано вимог законодавства під час розробки проекту землеустрою. Порушень Товариством з обмеженою відповідальністю Інститут геоінформаційних систем , що зазначені у висновку № 1427-17 від 13.09.2017 року, допущено не було. В розробленому товариством проекті землеустрою наявний дозвіл на розробку проекту землеустрою, наданий рішенням 31 сесії 7 скликання ЛОР № 1230 від 18.11.2014, що завірений та завізований у встановленому законом порядку та міститься у складі розробленого проекту на сторінці 63. Це рішення є чинним, ніким не оскаржувалось та не скасовувалось, відтак, є достатньою підставою на розроблення проекту землеустрою. Зазначає, що до моменту проведення експертизи землевпорядної документації проект землеустрою отримав позитивні висновки про погодження проекту землеустрою. Оскаржуваний висновок експертизи є безпідставним, протиправним та підлягає скасуванню, а для відновлення порушених прав позивача, Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру слід зобов`язати провести повторну експертизу проекту землеустрою. Вважає, що оскаржуваний висновок експертизи є безпідставним.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що земельні ділянки, які відводилися за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок для збереження та використання земель НПП Північне Поділля , які розташовані на території Білокамінської, Великовільшаницької, Колтівської, Підлипецької, Руда-Колтівської сільських рад Золочівського району Львівської області, знаходяться за межами населених пунктів, а отже, відповідні сільські ради не мали повноважень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою в даному випадку і законодавством не передбачено надання погодження щодо відведення зазначених земельних ділянок відповідними сільськими радами. Також, апелянт вказує на те, що згідно з витягом із проекту землеустрою, на аркуші 63 проекту міститься рішення Львівської обласної ради №1230 від 18.11.2014 року, проаналізувавши яке можна зробити висновок про те, що саме Львівська обласна рада, будучи власником відповідних земельних ділянок, в порядку, передбаченому статтею 122 ЗК України, надала НПП Північне Поділля дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою на вилучення зі складу земель, що перебувають у постійному користуванні ЗДЛП Галсільліс та відведення земельних ділянок. Земельним кодексом України чітко закріплено право обласних рад розпоряджатися землями комунальної власності, що знаходяться у спільній власності територіальних громад. Крім цього, апелянт зазначає, що згідно проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для збереження та використання земель НПП Північне Поділля , які розташовані на території Білокамінської, Великовільшанської, Колтівської, Підлипецької, Руда-Колтівської сільських рад Золочівського району Львівської області відводилися земельні ділянки площею 113,85 га, вилучення яких погоджено додатком 1 до Указу Президента України від 10.02.2010 року №156/2010. Натомість, згідно додатку 2 до Указу Президента України від 10.02.2010 року №156/2010 погоджено включення до території НПП Північне Поділля без вилучення ряду земельних ділянок державної власності, в тому числі на території Бродівського і Золочівського району, у зв`язку з чим просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримує, просить їх задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ТОВ Інститут геоінформаційних систем зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом Львівської міської ради 28.03.2003, ідентифікаційний код: 32409075.

16.08.2017 позивачем до Держгеокадастру подано клопотання за № 22/17 з додатками, відповідно до якого просив провести обов`язкову первинну державну експертизу Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для збереження та використання земель НПП Північне Поділля на території Білокамінської, Великовільшаницької, Колтівської, Підлипецької, Руда-Колтівської сільських рад Золочівського району Львівської області. Документацію розроблено ТОВ Інститут геоінформаційних систем на замовлення Національного природного парку Північне Поділля на підставі договору № 01/09-2014 від 19.12.2014.

13.09.2017 Держгеокадастром надано висновок експертизи землевпорядної документації за № 1427-17, у п. 10 Зауваження та пропозиції до землевпорядної документації якого зазначено, що проект розроблено з порушенням ст. 122 Земельного кодексу України, відсутній дозвіл на розробку проекту землеустрою, а також відсутні правовстановлюючі документи на Золочівське дочірнє лісогосподарське підприємство ЛГП Галсільліс .

27.10.2017 позивач звернувся до Держгеокадастру з клопотанням за № 31/17 про спростування висновку державної експертизи, з додатками, відповідно до якого просив у визначені строки розглянути це клопотання, призначити проведення повторної державної експертизи, а також поінформувати позивача про розгляд цього клопотання.

Листом від 17.11.2017 за № 28-28-0.23-17897/2-17 Про розгляд клопотань Держгеокадастром проінформовано позивача про те, що Держгеокадастр не вбачає підстав для спростування цього висновку. Також позивачу роз`яснено право судового оскарження висновку.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, спрямовані на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування визначені Законом України Про землеустрій (Закон України № 858-ІV). Правову основу державної експертизи землевпорядної документації складають Конституція України, Земельний кодекс України, Закон України Про землеустрій , Закон України Про державну експертизу землевпорядної документації (Закон), закони України та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері державної експертизи.

Згідно з статтею 1 Закону державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи.

Відповідно до статті 4 Закону основними завданнями державної експертизи зокрема, є: організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об`єктів експертизи; перевірка відповідності об`єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам; підготовка об`єктивних та обґрунтованих висновків державної експертизи.

Згідно з положеннями статті 6 Закону об`єктами державної експертизи є документація із землеустрою та документація з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріали і документація державного земельного кадастру.

Статтею 9 Закону визначено, що обов`язковій державній експертизі підлягають, в тому числі, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Компетенція органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державної експертизи також встановлена пунктом 4 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженою наказом Держкомзему України від 03.12.2004 № 391, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21.12.2004 за № 1618/10217.

Відповідно до приписів ст. 33 Закону проведення державної експертизи передбачає експертне дослідження, перевірку, аналіз і оцінку об`єкта державної експертизи та підготовку обґрунтованого та об`єктивного експертного висновку. Для проведення державної експертизи замовником подаються оригінали відповідної документації та матеріалів.

Процедура проведення державної експертизи включає: перевірку наявності та повноти необхідних документів і матеріалів щодо об`єктів державної експертизи та їх реєстрацію (підготовча стадія); аналітичне опрацювання документів чи матеріалів щодо об`єктів державної експертизи, а в разі необхідності - проведення обстежень у натурі (на місцевості) та проведення на їх основі аналізу їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам (основна стадія); узагальнення окремих експертних досліджень, одержаної інформації, підготовку висновку державної експертизи та видачу його замовникам об`єктів державної експертизи (заключна стадія).

Державна експертиза проводиться шляхом розгляду документації та матеріалів, а за необхідності - шляхом проведення обстежень у натурі (на місцевості). При проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються: питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень; відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства; еколого - економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативного впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт (згідно зі статтею 32 Закону).

Результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об`єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов`язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об`єктів державної експертизи.

Відповідно до статті 37 Закону замовники або розробники об`єктів державної експертизи, заінтересовані у спростуванні висновків державної експертизи або їх окремих положень подають обґрунтоване клопотання (заяву) про це до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відмови в розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи або незгоди з висновками повторної державної експертизи замовники або розробники об`єктів державної експертизи мають право звернутися до суду.

Висновки державної експертизи можуть бути скасовані органом, і який їх видав, у разі виявлення обставин, що могли виплинути на об`єктивність оцінки висновку.

Відповідно до положень пункту д частини другої статті 25 Закону України № 858-ІV проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є видом документації із землеустрою.

Вимоги до проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлені статтею 50 Закону України № 858-ІV.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України № 858-ІV розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи-підприємці, які володіють необхідним технічним та технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Водночас, відповідно до ст. 28 Закону України № 858-ІV розробники документації із землеустрою зобов`язані дотримуватись законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі статтею 8 Земельного кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад.

Відповідно до частини другої статті 83 цього Кодексу у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності та земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно з ч.ч. 3-5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Законом України Про місцеве самоврядування визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності , який набрав чинності із 01.01.2013, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності вважаються земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах а і б пункту 4 цього розділу (розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За наведеними вище приписами законодавства право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які відповідно до статті 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності передбачено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Колегія суддів зазначає, що вимога Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності про здійснення державної реєстрації та внесення до Державного реєстру земель відомостей про земельні ділянки стосується саме сформованих земельних ділянок як об`єктів речових прав. Натомість належність до комунальної власності територіальної громади земель, які розташовані в межах відповідних населених пунктів, не пов`язується зі здійсненням органом місцевого самоврядування дій з формування земельної ділянки як об`єкта та реєстрації цієї земельної ділянки. Протилежний висновок мав би наслідком таке, що до моменту формування та реєстрації земельної ділянки на місцевості як об`єкта речового права територіальна громада та органи місцевого самоврядування, які її представляють, позбавлені можливості захищати свої права на землі в межах населених пунктів, які не надані нікому у власність чи користування та, відповідно, не сформовані як земельні ділянки.

Разом з тим, пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" прямо закріплює повноваження з надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельні ділянки в межах населеного пункту у разі, якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, до повноважень сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 50 Закону України Про землеустрою перелік документів, які включаються до складу проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є вичерпним. Включення до складу проекту землеустрою правовстановлюючих документів землекористувачів, які дають згоду на вилучення земельної ділянки законом не передбачено.

Крім того, частиною 7 ст. 186-1 Земельного кодексу України визначено, що органам зазначеним у ч.ч. 1-3 цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до ст. 50 Закону України Про землеустрій .

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи доводи апеляційної скарги на які покликається апелянт, оцінивши надані до матеріалів справи письмові докази, зазначає, що внаслідок прийняття цього рішення не відбулось втручання у будь-які права позивача, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.242, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інститут геоінформаційних систем залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року у справі № 813/203/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко З. М. Матковська Повне судове рішення складено 09 червня 2020 року.