Ухвала

від 09.06.2020 по справі 914/1518/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1518/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Случа О. В., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача -Туніка А. В. (адвокат),

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП ЛАНГОРА"

до Львівської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 06.06.2019 № 5092 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2010 № 3723 "Про затвердження переліку та меж скверів Франківського району м. Львова",

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТП ЛАНГОРА" (далі - ТОВ "ВТП ЛАНГОРА") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради (далі - міськрада) про визнання незаконною і скасування ухвали Львівської міської ради від 06.06.2019 № 5092 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2010 року № 3723 Про затвердження переліку та меж скверів Франківського району м. Львова" (далі - спірна ухвала).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2019 у справі № 914/1518/19, з врахуванням ухвали Господарського суду Львівської області від 05.12.2019 про виправлення описки, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020, позов задоволено, визнано незаконною та скасовано спірну ухвалу.

Судові рішення аргументовано тим, що ТОВ "ВТП ЛАНГОРА" є власником нерухомого майна - декоративного фонтану, розташованого за адресою: Львів, вул. Героїв УПА, 73, і законним користувачем земельної ділянки, на якій цей об`єкт розташований. ТОВ "ВТП ЛАНГОРА" вжило заходів для реалізації свого охоронюваного законом інтересу щодо визначення планувальної організації території через розроблення детального плану території згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.07.2016 № 560 "Про розроблення детального плану території на розі вул. Героїв УПА, вул. Кульпарківської" та мало "законні очікування" на оформлення права оренди (користування) земельної ділянки на розі вул. Героїв УПА і вул. Кульпарківської, у зв`язку з чим виникли правовідносини, пов`язані із реалізацію його суб`єктивного права на отримання земельної ділянки у користування, а орган місцевого самоврядування, реалізуючи принципи належного урядування, повинен був урахувати таке право товариства під час прийняття спірної ухвали. Отже, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спірна ухвала порушує права та законні інтереси позивача.

Окрім того, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірну ухвалу прийнято за відсутності розробленої та погодженої технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, із порушенням вимог частини 1 статті 35 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", постановлення зазначеної ухвали призвело до протиправного включення земельної ділянки до переліку скверів Франківського району м. Львова, оскільки спірна ділянка не є сквером (статус скверу їй надано не було), у спірній ухвалі не наведено посилань на будь-які документи, на підставі яких міськрада, вирішила що це саме сквер, зокрема посилань на планово-картографічні матеріали.

Крім того, суди попередніх інстанцій зауважили, що спірну ухвалу прийнято із порушенням процедури, передбаченої Інструкцією про порядок документообігу проектів ухвал Львівської міської ради, затвердженою ухвалою Львівської міської ради від 07.06.2018 № 3507.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 19.11.2019 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 914/1518/19, міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано 23.03.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній з 08.02.2020.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Ухвалою Верховного Суду від 15.05.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою міськради на рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 914/1518/19, призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні 09.06.2020.

Зазначену ухвалу аргументовано тим, що скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), і таке обґрунтування полягає у неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у цьому випадку в оскаржуваних судових рішеннях суди застосували положення статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

Разом із тим, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 914/1518/19 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення та постанову без урахування висновків щодо застосування норм права (щодо застосування положень статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2012 у справі № 910/18560/16 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17, оскільки підстави позовів у зазначених справах та у справі № 914/1518/19, а також правовідносини, які склалися між сторонами, є різними.

Зокрема, у справі № 910/18560/16 позовні вимоги стосуються того, що Київська міська рада, ухвалюючи оскаржуване рішення від 01.11.2012 № 394/8678 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва" та укладаючи договір оренди земельної ділянки площею 1,5940 га на вул. Онуфрія Трутенка , 3 у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014), вийшла за межі наданих їй повноважень і передала в оренду товариству земельну ділянку, яка належить до земель оборони та є державною власністю, без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача - Київського квартирно-експлуатаційного управління від права користування спірною земельною ділянкою.

У справі № 910/5702/17 позивач (прокурор) просив зобов`язати Приватне підприємство "Консул-Партнер" повернути позивачеві земельну ділянку площею 0,1, га розташовану по вул. Срібнокільській у Дарницькому районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд, наголошуючи, що підприємство незаконно користується самовільно зайнятою земельною ділянкою, на якій розміщено самочинно збудований об`єкт нерухомості, за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, що за твердженням прокуратури, завдає шкоди інтересам територіальної громади міста Києва та порушує інтереси держави, а тому таку земельну ділянку необхідно повернути Київській міський раді із приведенням її у придатний для використання стан на підставі положень статті 212 ЗК України.

Зазначені постанови свідчать, що предмет і підстави позовів, зміст позовних вимог, установлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у справах № 910/18560/16 та № 910/5702/17 є відмінними від предмета, підстав позову, змісту позовних вимог та обставин у справі № 914/1518/19, правовідносини у цих справах є різними, позивачі зверталися до суду за захистом різних прав.

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 914/1518/19 суд касаційної інстанції встановив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2012 у справі № 910/18560/16 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17, на які послався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі № 914/1518/19.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених згідно з частиною 2 статті 287 ГПК України, позивач у поданій касаційній скарзі не зазначив та не обґрунтував, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 914/1518/19.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 19.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 914/1518/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді О. В. Случ

Ю. Я. Чумак